Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Ницше Ф. Воля и власть. М., 1994 г.

План

1. Сутність категорії "влада" та основні концепції влади

2. Аспекти реалізації політичної влади:

- ознаки та ресурси влади;

- механізм здійснення влади;

3. Проблема легітимності політичної влади.

Основні концепції влади

 

Для сучасної політичної науки характерне існування різноманітних підходів до визначення влади. Виділяють такі основні концепції влади.

1. Біхевіористська. Представники даного методологічного напрямку розглядають владу як особливий тип поведінки, що грунтується на можливості зміни поведінки інших людей.

Походження поведінкового напрямку пов'язане з іменами американських учених Ч. Мерріама, Г. Лассуелла, Дж. Кетліна. Серед сучасних прихильників біхевіористського трактування влади можна назвати Р.Даля, Ю.Фальтера, Д.Річчі, Б.Кріка. У їхніх теоріях чітко виражена установка на емпіричне дослідження поведінки людини в політиці. Відповідно до природних властивостей людини трактується і політичний процес як похідний від них. Домінуючою рисою психіки і свідомості вважається прагнення до влади. Людина розглядається як “властолюбна тварина”. Влада, таким чином, розглядається як вихідний пункт і кінцева мета політичної поведінки особистості. Політичний процес відповідно до такого підходу розглядається як зіткнення індивідуальних прагнень до влади, у якому перемагає найсильніший. Рівновага прагнень до влади забезпечується системою політичних інститутів.

 

2. Телеологічні концепції влади характеризують владу як здатність досягати визначені цілі, отримувати намічені результати. Представники цього напрямку трактують поняття влади досить широко, поширюючи феномен влади і на взаємодію людини з природою.

 

3. Прихильники інструменталістського підходу досліджують владу як можливість використання певних засобів, зокрема насильства і примусу.

 

4.Відповідно до реляціоністських концепцій влада аналізується як міжособистісні стосунки, що дозволяє одному індивіду чи групі індивідів змінювати поведінку іншого індивіда чи групи. Тут основна увага фокусується на рольових відносинах, підкреслюється асиметричність владних відносин. Влада з'являється як взаємодія її суб'єкта й об'єкта, при якому суб'єкт за допомогою певних засобів контролює об'єкт. Існує три основних варіанти реляціоністської концепції:



Интернет реклама УБС

- теорія "опору" (Д.Катрайт, Дж.Френч, Б.Рейвен);

- теорія "обміну ресурсами" (П.Блау, Д.Діксон, К.Хайнитс);

- теорія "розподілу сфер впливу" (Д.Ронг).

 

5.У рамках системних концепцій влада виступає як безособова властивість, невід'ємний атрибут політичної системи (Т.Парсонс, Д.Істон). Основне призначення влади бачиться в авторитарному розподілі цінностей і прийнятті рішень. Якщо влада цією здатністю не володіє, вона приречена на перманентну кризу і занепад, тому що не здатна виконати свої функції. Владою над суспільством володіє тільки політична система як ціле.

 

6.Представники конфліктологічної теорії розглядають владу як можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

 

У найзагальнішому трактуванні влада – це взаємодія суб'єкта й об'єкта, при якому суб'єкт за допомогою певних засобів контролює об'єкт. Одне з найбільш розповсюджених у рамках соціологічного підходу визначень влади належить М.Веберові. Влада – це здатність одного суб'єкта реалізовувати свою волю усередині даних соціальних відносин, незважаючи на опір іншого. У структурному відношенні основними компонентами влади є суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси).

 

Суб'єкт і об'єкт влади є безпосередніми учасниками владних відносин. Суб'єкт влади (індивід, група, організація) за допомогою визначеного акта - наказу, розпорядження впливає на об'єкт владних відносин, наказуючи йому необхідне поводження. Об'єкт влади у свою чергу повинний обов'язково підкоритися. Без підпорядкування владні відносини не виникають. Влада завжди двостороння взаємодія суб'єкта й об'єкта, що передбачають соціальні норми, що закріплюють право одних віддавати накази тим, хто зобов'язаний їм підкоритися і що дозволяють застосовувати визначені санкції (покарання чи заохочення) у залежності від поводження об'єкта (непокора чи підпорядкування). Влада заснована на використанні різних методів і засобів, що одержали назву ресурсів влади. Для суспільства характерно нерівномірний розподіл ресурсів влади. Суб'єкти, що володіють ними, можуть трансформувати їх у владу, надаючи ті чи інші ресурси в обмін на підпорядкування. Ресурси можуть використовуватися також для чи заохочення покарання. Іноді ресурси влади ототожнюються з підставами влади.

 

Класифікація ресурсів влади. У виді розмаїтості ресурсів влади існує кілька класифікацій. А.Етціоні підрозділяє ресурси влади на утилітарні (матеріальні і соціальні блага, зв'язані з повсякденними потребами людей), примусові (різні міри покарання), нормативні (норми права, традиції, ціннісні орієнтації).

 

У класифікації ресурсів О.Тофлера виділяються три основних ресурси влади – сила, багатство, знання. На його думку, у сучасному суспільстві вирішальним ресурсом є знання. Сила і багатство утрачають свій вплив.

 

Відповідно до найважливіших сфер життєдіяльності ресурси влади підрозділяються на:

- економічні (багатство),

- соціальні (здатність зміни статусу в соціальній стратифікації),

- інформаційні (знання й інформація),

- примусові чи силові (різні засоби фізичного примуса, зброя).

- У залежності від ресурсів, на яких ґрунтується підпорядкування, виділяють основні види влади – економічну, соціальну, примусову, інформаційну, політичну.

 

Політична влада - це реальна здатність одних соціальних груп проводити свою волю в політиці і правових нормах.

 

Особливості політичної влади: здатність і готовність суб'єкта політичного життя виразити політичну волю; охоплення усього полючи політичного просторів; наявність організаційних структур, за допомогою яких суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність; вплив суб'єктів політичної діяльності на формування права, здійснення законності; забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.

 

Функціонування політичної влади здійснюється на основі принципів легітимності і суверенітету. Легітимність означає визнання суспільством законності існуючих інститутів влади і правомірності прийнятих ними рішень. М.Вебер у легітимності влади бачив гарантію стабільності суспільства. Суспільний порядок може зберігатися не тільки завдяки законодавчим нормам. Право забезпечує в основному зовнішню гарантію стабільності. Внутрішньою гарантією стійкості соціальної системи стає визнання влади підлеглими.

 

Німецький політолог М.Хеттіх пише про те, що легітимація - це правомірне визнання політичного панування з боку суспільства. Правомірність тут стосується переконаності, а не нормативності. Мова йде про визначений політичний консенсус у суспільстві, коли маси виявляють прихильність політичної влади, політичній системі з досягнутими тут основними політичними цінностями.

 

Як відзначають американські політологи Г.Алмонд і С.Верба, стан політичних почуттів є, очевидно, найбільш важливою перевіркою легітимності її політичної системи. Політичний режим стійкий, якщо приймається громадянами як правильну форму правління.

 

Отже, влада це:

1) здатність, право і можливість розпоряджатися ким-небудь, чим-небудь; впливати на долі, поведінку і діяльність людей за допомогою різних засобів - права, авторитету, волі, примуса;

2) політичне панування над людьми;

3) система державних органів;

4) особи, органи, наділені відповідними державними, адміністративними повноваженнями.

 

Сутнісні ознаки політичної влади

 

· суверенітет, що означає незалежність і неподільність влади.

· авторитетність влади, тобто загальновизнаний вплив суб'єкта влади у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

· вольовий характер влади передбачає наявність усвідомленої політичної програми, мети і готовності її виконувати;

· примусовий характер влади (переконання, підпорядкування, наказ, панування, насильство);

· загальність влади, що означає функціонування влади у всіх сферах суспільних відносин і політичних процесів.

 

Ресурси влади -засоби, використання яких забезпечує вплив на об'єкт влади у відповідності з цілями суб'єкта

Ресурси поділяються на:

1. Економічні:

- матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання;

- гроші;

- родючі землі;

- корисні копалини тощо.

2. Соціально-політичні:

- чисельність населення, його якість;

- соціальна єдність;

- соціальна стабільність і порядок;

- демократизм суспільних відносин;

- участь населення у політиці;

- патріотизм громадянського суспільства тощо.

3. Морально-ідеологічні:

- ідеали, інтереси, переконання людей;

- ідеологія, віра, довіра, суспільний настрій;

- почуття (патріотичні, національні, релігійні), емоції людей і т.п.

4. Інформаційно-культурні:

- знання й інформація;

- інститути науки й утворення;

- мова;

- пропаганда у всіх її формах;

- засобу масової інформації і т.п.

5. Силові (зброя й апарат фізичного примусу):

- армія;

- міліція;

- служби безпеки;

- суд;

- прокуратура.

 

Механізм здійснення влади

 

1. Панування, тобто підпорядкування одних соціальних груп іншим, що закріплюється в державних нормативно-правових актах.

2. Керівництво, тобто визначення і законодавче закріплення стратегії розвитку суспільства, політичної системи, вибір засобів здійснення основних задач і цілей.

3. Управління й організація, тобто прийняття конкретних управлінських рішень, узгодження, упорядкування діяльності різних соціальних груп, осіб, дій політичних і неполітичних організацій і установ.

4. Контроль як зворотний зв'язок, за допомогою якого влада стежить за тим, які результати мають ті чи інші управлінські рішення

 

Легітимність влади - відповідність влади законно встановленим нормам, а також основним цілям держави і загальноприйнятим принципам і цінностям

 

Типи легітимності влади

Легальна - влада узаконена нормами права, заснована на визнаних суспільством конституційних принципах держави

Ідеологічна легітимність - влада визнається обґрунтованою у силу внутрішньої переконаності чи віри в правильності тих ідеологічних цінностей, що нею проголошені

Традиційна легітимність - влада визнається легітимної, оскільки вона діє за правилами, закріпленим у традиціях, і відповідає традиційним цінностям мас

Структурна легітимність - правомочність влади випливає з переконання в законності і цінності встановлених структур і норм, що регулюють політичні відносини

Харизматична легітимність - визнання влади засновується на вірі мас в особливі здібності політичного лідера, вождя

Передумови підтримки легітимності влади

 

1. Удосконалювання законодавства і державного керування відповідно до нових вимог

2. Створення такої політичної системи, легітимність якої заснована на традиціях населення, і тому не тільки більш стабільна, але і побічно впливає на поводження громадян

3. Особисті харизматичні риси політичного лідера

4. Успішне здійснення державної політики, підтримання законності і правопорядку

 

 

Література

1. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. - К.: Манускрипт, 1996.

2. Болл Т. Власть // Полис. - 1993. - N5.

3. Дегтярев А.А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения // Полис. - 1996. - N3.

4. Зуев В.И. власть в системе политических категорий // Государство и право. – 1992. - №5.

5. Краснов Б.И. Теория власти и властных отношений. // Социально-политический журнал. - 1994. - N3-6.

6. Легитимность // Полис. – 1993. - №5.

8. Тоффлер О. Проблемы власти на пороге ХХ1 века // Свободная мысль. – 1992. - №2.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.