• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Загальна характеристика Конституції України та її юридичні властивості

Державні символи України

Державні символи – це закріплені в конституційному праві України офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного та історичного характеру і символізують суверенітет держави.

Основними функціями державних символів України ( залежно від виконуваної ними ролі) є:

1) політична;

2) дипломатична;

3) ідеологічна;

4) соціальна.

Державний прапор – це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. За Конституцією, Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Державний прапор України був затверджений Постановою Верховної Ради України „Про Державний прапор України” від 28 січня 1999 року.

Державний герб – це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, він зображується на прапорах, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Конституцією України (ч.3 ст.20) передбачено наявність великого Державного герба і малого Державного герба України. Малий Державний герб України – золотий тризуб (знак Княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті – затверджений Постановою верховної Ради України „Про Державний герб України” від 19 лютого 1992 року. Великий Державний герб України містить як головний елемент – малий Державний герб України, так і зображення герба Війська Запорізького – козака з мушкетом.

Державний гімн – музикально-поетичний твір, який разом з державним гербом і державним прапором є офіційним символом держави. Результатом бурхливих парламентських дебатів стало прийняття Закону України „Про Державний Гімн України” від 6 березня 2003 року. Відповідно до цього Закону Державним Гімном України є національний гімн на музику М.Вербицького із словами першого куплету твору П.Чубинського в такій редакції:

„Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороненькі, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.”

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

Оцінюючи структуру Конституції України, відзначимо, що вона являє собою системно-структурну цінність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від їх функціонального навантаження.

За своєю суттю Конституція України характеризується як основний Закон, який виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на найвищому рівні узаконює баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства, наявних в ньому націй, етнічних груп.

Конституція України виходить із основних принципів класичного конституціоналізму. І це цілком зрозуміло: виявляючи повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права, ми створюємо правові основи входження України у світове співтовариство.

Зовнішньополітична діяльність України, зазначається в Конституції, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки.

Юридичні властивості виражають правову природу конституції і визначають її місце в правовій системі держави, в системі національного законодавства:

1) Конституція України є Основним Законом України;

2) Конституція України виступає юридичною базою поточної нормотворчості;

3) Конституція України характеризується пріоритетним становищем в системі національного права, тобто , юридичним верховенством;

4) норми Конституції України мають найбільш високу стабільність у порівнянні з іншими нормами права;

5) Конституція України характеризується прямою дією її норм;

6) Конституція України має особливий правовий захист з боку держави.

У першу чергу, Конституція України є Основним Законом держави. Сама назва „Основний закон” вказує про його особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, і його особливе значення в порівнянні з іншими правовими актами.

Конституція України виступає юридичною базою поточної нормотворчості. Конституція , по суті, є правовим організатором нормотворчої діяльності держави. Прийняття нової Конституції стає величезним стимулом для подальшого вдосконалення законодавства і розвитку нормотворчої роботи.

Наступною юридичною властивістю Конституції є її верховенство. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституція України і повинні відповідати їй.

До властивостей конституційних норм, а, отже, Конституції в цілому слід віднести найбільш високу стабільність їх у порівнянні з іншими нормами права. Це випливає з того, що конституційні норми закріплюють найбільш характерні риси порядків, властивих даному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють більш детальні, мобільні відносини.

Говорячи про стабільність Конституції , слід відзначити і особливий порядок внесення до неї можливих змін і доповнень.

Поняття „пряма дія”, як стверджується в літературі, стосується динамічного аспекту дії Конституції. Це поняття стосується змістовної характеристики прямої дії і в цьому випадку згадується поряд з такою юридичною властивістю, як найвища юридична сила. Застосування „прямої дії” конституційно-правових норм є обов’язковим для всіх суб’єктів конституційно-правових відносин.

Підвищений ступінь охорони Конституції забезпечується нормами, зазначеними в приписах самої Конституції, охороняється приписами всіх галузей права, всіма органами держави.

4. Громадянство України як один з інститутів конституційного права

Громадянство є загальновизнаним правовим терміном. Сучасна конституційно-правова доктрина розглядає громадянство у трьох аспектах:

1) як сталий конституційно-правовий зв’язок особи з державою;

2) як суб’єктивне право, яким наділяється кожна особа з моменту народження;

3) як один з інститутів конституційного права.

Закон України від 18 січня 2001 року „Про громадянство України” розглядає громадянство виключно як правовий зв’язок особи з державою, що зумовлює взаємні права та обов’язки. Подібне бачення закріплюється і в положеннях „Європейської Конвенції про громадянство” (м. Страсбург, 7 листопада 1997 року). Пункт „а” ст.2 згаданої конвенції вказує, що „громадянство означає правовий зв’язок між окремою особою та державою без врахування етнічного положення цієї особи”. У розвиток цього положення звучить Преамбула Конституції України, де згадується саме той факт, що український народ – громадяни України всіх національностей.

Громадянин – це особа, що належить до постійного населення будь-якої держави, користується правами і виконує обов’язки , встановлені законами цієї держави.

Правовий статус громадянина – це система його суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Всі громадяни України мають рівний правовий статус.

Іноземці та особи без громадянства (особи, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести належності до громадянства іншої держави) у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов’язках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов’язок).

Відповідно до Закону України „Про громадянство України” громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України „Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис „громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну , якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Під громадянством розуміють правову приналежність чи правовий зв’язок людини з даною державою, через що на неї поширюється суверенітет цієї держави і вона користується з її боку захистом своїх прав і законних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Проте таку приналежність слід розглядати в поєднанні із конституційно-правовим виразом соціального зв’язку, який виникає на рівні „організоване суспільство – держава - громадянин”.

Принципи, на яких ґрунтується законодавство України про громадянство:

1) єдиного громадянства;

2) запобігання виникненню випадків без громадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України;

6) рівність перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Законом України „Про громадянство” від 18 січня 2001 року встановлені правові підстави (юридичні факти) набуття українського громадянства.

Підстави для набуття громадянства України:

1) за народженнями;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Не приймаються до громадянства України:

1) особи , які скоїли злочин проти людства або вчинили геноцид;

2) особи, засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) особи, які вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано українським законодавством тяжким злочином.

Рішення про надання громадянства України іноземцю або особі без громадянства приймає Президент України. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених ст.9 Закону України „Про громадянство України”, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Поновлення у громадянстві України. У такий спосіб можуть набути громадянства колишні громадяни України.

Закон України „Про громадянство України” від 18 січня 2001 року встановлює певний порядок припинення громадянства України:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) підстави, передбачені міжнародними договорами України.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. А/. Верховна Рада України.
6. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
7. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
8. Автокореляційна характеристика системи
9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
10. Аграрні закони України
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 1736