Об’єктивність та реалістичність політичного рішення

Неефективність політичного функціонування може виникати внаслідок того, що владні механізми або особисті якості людей, які мають владу, не дають змоги успішно розв’язувати неминучі для демократичного правління суперечності між демократизмом і компетентністю, інтересами суспільних груп і експертними оцінками (науковим аналізом та прогнозом), між вимогами об’єктивних обставин і тенденцій (детермінізмом) та волею лідерів і правлячих еліт (волюнтаризмом).

Уряди деяких країн (колишнього СРСР, Китаю, інші комуністичні режими) донедавна претендували на так званий „науковий” підхід до політичної діяльності. Він ґрунтувався на економічному детермінізмі в теорії і волюнтаризмі на практиці, через що й виявився неефективним у довгостроковій перспективі.

В інших країнах, де стабілізувалися демократичні режими, панує прагматичний підхід до політичної діяльності. Його прихильники підпорядковують теоретичний аналіз взаємодії політичних сил і здійснюють політичні курси, що є сукупністю невеликих, але послідовних нововведень – для практичного випробування результатів теоретичного аналізу і вчасного виправлення помилок. Американський політолог Ч. Лінблом увів для позначення такого способу здійснення політики спеціальний термін − інкременталізм (від increment – прирощення, приріст), вважаючи його єдиним способом забезпечення ефективності політичного функціонування .

Досягнення ефективності політичної діяльності багато в чому залежить від адекватного умовам даної країни вибору цілей і формування завдань розвитку суспільства, вироблення політичної стратегії.

Політична стратегія визначає перспективні завдання економічного, соціального і духовного розвитку; послідовність етапів політичної діяльності, її принципів, пріоритетні форми та методи організації і управління; утверджує орієнтацію на використання певних ресурсів влади (військових, фінансових тощо) і вказує на шлях та способи їх мобілізації та розподілу.

В основі політичної стратегії лежить більш-менш визначений ідеальний образ майбутнього суспільного ладу, політичної системи, окремих політичних інститутів, що ґрунтується на загальновизнаних політичних цінностях та ідеях.

Здійснення стратегії потребує ґрунтовного і всебічного її забезпечення:

- аналітичного;

- інформаційного;

- програмного;

- ідеологічного;

- кадрового;

- технічного;

- фінансового.

Для цього створюються спеціальні органи – комітети, центри стратегічних досліджень і планування тощо. Кардинальними питаннями стратегії є вибір соціальної орієнтації – покладання на певний клас, групу, що їх можна розглядати як опорні, а також визначення опозиційних соціальних сил. Політична стратегія передбачає визначення можливих союзників і опонентів серед різноманітних політичних суб’єктів (держав, партій і т.п.), способів взаємодії або протиборства з ними.

Політична стратегія втілюється у політичному курсі, визначається політичною програмою і розрахована на тривалий період. Водночас вона повинна мати певну гнучкість та змінюватись залежно від досягнення поставлених цілей або в разі неефективності заснованого на них політичного функціонування, суттєвого зниження соціальної підтримки тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фактори ефективності політичної влади. Централізація та децентралізація влади у політичній системі.	\|	Трансформація політичного режиму як характеристика політичної системи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.