Моделі господарювання країн з розвинутими ринковими інституціями

Моделі державного регулювання економіки в країнах світу

На основі аналізу форм і методів господарювання в країнах з розвинутими ринковими інституціями виділено типові моделі та специфічні особливості їх функціонування. Основними критеріями, на базі яких визначалась специфіка різних моделей господарювання, прийнято такі:

- цільова спрямованість ринкової моделі господарювання;

-формивласності(зокрема, питома вага державної власності у ВВП );

-соціальна політика,

- підойми і форми втручання держави в економіку.

Американська (або ліберальна) модель господарюванняв ринковій економіці проіснувала в класичній формі до кінця 20-х років і з певними змінами нині широко використовується в США та інших країнах Американського континенту. її характерними особливостями є спрямування на досягнення стабільності в розвитку економічних процесів, орієнтація на приватну власність. Регулювання економічних процесів з боку держави здійснюється за залишковим принципом у напрямах розв'язання тих проблем, які не під силу вирішити ринковим структурам. Для американської моделі є характерними незначна частка держбюджету у ВВП і відносно невеликі витрати держави на задоволення соціальних потреб громадян. Це пов'язано з високим рівнем приватної власності, високими купівельною спроможністю громадян та рівнем їх доходів. Втручання держави в економіку здійснюється через державну бюджетно-фінансову політику, податкову систему, які спрямовані на формування раціональної пропозиції за допомогою регулювання цін і заморожування інфляційних процесів.

Німецька (або неоліберальна) модель господарюванняспрямована на усвідомлену підтримку відтворення умов вільної конкуренції. Під умовами вільної конкуренції розуміється створення такої ситуації, коли зростання ринку здійснюється на основі зростання кількості господарських одиниць та поглиблення поділу праці на основі структурної перебудови економіки. В основу німецької моделі покладено такі принципи: ринок для всіх, добробут для всіх, що означає таке зростання суми товарних цінностей, при якому вони протистоять одна одній як еквіваленти, а загальне зростання економіки супроводжується зростанням доходів більшості суб'єктів ринку і купівельної спроможності грошової одиниці.

Важливими формами впливу держави на розвиток економіки в межах німецької моделі є кредитно-грошова і валютно-фінансова системи регулювання. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється через підтримку оптимального співвідношення між величиною сукупного позичкового капіталу і величиною капіталу, зайнятого у промисловості й торгівлі, через зв'язану з ним величину процента. Валютно-фінансові підойми державного впливу спрямовані на заохочення експорту як джерела надходження валюти і сприяння такому імпорту, який би через насичення внутрішнього ринку та зміцнення купівельної спроможності дойчмарки забезпечував сприятливий курс національної валюти.

Важливо звернути увагу на те, що німецька модель господарювання побудована на узгодженні інтересів усіх суб'єктів ринкової економіки. Саме цей принцип покладено в основу системи державного регулювання економічних процесів. Так, обсяги податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава відбирає ту частину доходів, яка не може бути ефективно реалізована на ринку без «перегріву» кон'юнктури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямована на стримування надмірного зростання неефективної структури економіки і ставить безпосереднє завдання заморожування інфляційних доходів.

Особливе місце в німецькій моделі посідає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує всіх виробників (власників і найманих працівників), які роблять вклад у зростання ринку (включаючи його експортну частину), сприяють прогресивним структурним зрушенням в економіці. Зростання доходів населення і окремих його груп ув'язується з підвищенням купівельної спроможності на основі зростання продуктивності праці та насичення внутрішнього ринку. Ведеться систематична боротьба проти надмірної диференціації рівнів доходів як фактора обмеження ринку.

Англійська (або європейська кейнсіанська) модель ринкунабула найбільшого розвитку у повоєнний період у таких країнах, як Великобританія, Франція, Італія. Для цієї моделі характерними є такі риси: наявність значної частини державної власності; великі державні замовлення; вагомі державні інвестиції для підтримки належного рівня зайнятості та вирішення соціальних проблем.

(В англійській моделі держбюджет виступає як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, отже, і на зміни структури попиту і ціни. Слід зазначити, що вплив на рівень цін шляхом концентрації попиту в руках держави - це ринковий метод регулювання, не сумісний з методами адміністративного розподілу товарів і пов'язаним з цим адміністративним методом встановлення цін. Значні обсяги державної власності та низький рівень її віддачі призвели до прийняття рішення про її приватизацію. Саме у 80-х роках процеси приватизації державної власності були характерними для країн Західної Європи, які використовували англійську модель в основі господарювання. При цьому слід зазначити, що такі процеси відбувалися при ретельній підготовці і на основі розроблених наперед державних програм, в яких враховувались особливості кожного об'єкта державної власності, що підлягав приватизації.

Серед інших моделей країн Західної Європії на особливу увагу заслуговує так звана «шведська модель господарювання», яка набула поширення у Скандинавських країнах, а окремі її елементи використовувалися в Іспанії, Португалії та Греції. Характерною особливістю шведської моделі є сильна соціальна спрямованість, яка забезпечує високий рівень зайнятості населення, оплати праці. Об'єктом державного регулювання є трудові відносини на загальнонаціональному рівні. За рахунок державного бюджету забезпечується високий рівень задоволення соціальних потреб населення через трансфертні платежі. Однак для цієї моделі є характерними і певні суперечності між політикою держави з підтримкивисокого рівня зайнятості, реалізації соціальних програм і можливостями забезпечення високих темпів зростання економіки і підвищення ефективності господарювання, інтересами підприємців та інвесторів. Високий рівень податків у цій країні спричиняє підвищення цін на вітчизняні товари, що зумовлює замкнутість цієї системи, необхідність захисту внутрішнього ринку від експансії дешевших товарів з інших країн. Крім того, низький рівень доходностікапіталу сприяє його переливу в інші держави.

Для Східноазіатського регіону найбільш показовими є японська модель, а також моделі господарювання країн, що розвиваються, які за останній період досягли значних успіхів у господарюванні.

Японська модель регулювання ринкових відносинхарактеризується перш за все специфікою корпоративних структур. Власниками корпорацій є юридичні особи, які є фізичними особами і привласнюють доход не у формі підприємницького прибутку, а у формі заробітної плати за виконання специфічних функцій і дивідендів по акціях. Розрив між максимальною і мінімальною заробітною платою в Японії становить 5-6 разів, тоді як у США він є значно більшим - 10-11 разів. Частка доходів по дивідендах в японських корпораціях є невеликою. Для них є характерними особливі методи закріплення робочої сили на підприємствах, включаючи патерналізм, сприяння корпорацій у вихованні своїх працівників,створення умовдля професійного зростання тощо. Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух банківського капіталу; частка позичкового капіталу значно перевищує частку доходів від продажу акцій. Таким чином, формується особлива роль регулювання через банківсько-креднтну систему і зменшується роль бюджетно-податкового регулювання.

Значна роль Японії у світовій торгівлі дозволяє їй підтримувати національну валюту шляхом експортно-імпортних операцій. Слід зазначити наявність в японській моделі, одночасно з ринковими, і адміністративно-економічних методів регулювання. Наприклад, встановлення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним корпораціям із зазначенням величини штрафних санкцій за невиконання прийнятих державою рішень щодо реструктуризації підприємства.

Моделі ринку в країнах, що розвиваються(Південна Корея, Тайвань, Кувейт, Гонконг, Сингапур, Об'єднані Арабські Емірати та ін.), базуються на швидкій зміні патріархальних, феодальних структур і формуванні на їх основі капіталістичних відносин шляхом використання найновіших досягнень у виробництві, управлінні, включаючи і процеси міжнародного поділу праці. Ці процеси здійснюються за рахунок державних коштів, які вкладаються безпосередньо державою або іноземними інвесторами. Ці країни демонструють можливість створення ринку державою за її ж рахунок. Держава формує і підтримує сукупність підприємств, здатних самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів і ринком збуту для інших підприємств.

Інтеграція економічних процесів на різних континентах сприяє «розмиванню» суто національних особливостей моделей господарювання окремих країн. Саме таким шляхом здійснюється трансформація моделей господарювання в західноєвропейських країнах, Східноазіатському регіоні тощо. Отже, країнам з перехідною економікою, які мають намір інтегруватись у великі міжнародні системи, слід орієнтуватися не на механізми господарювання якоїсь окремої держави, а, скоріше, на перспективи розвитку тих регіонів, в яких вони функціонують, і на вимоги міжнародних угруповань до форм, методів і результатів господарювання. З огляду на це можна констатувати, що у виборі моделей господарювання Україна має чітко орієнтуватися на європейські держави, Європейський Союз і країни, які є його членами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна нестабільність	\|	Регулювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.