• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Обслуговування державного боргу

У країнах з розвинутою ринковою економікою кредитні відносини Центрального банку з урядом складаються по-різному. Так, у США Центральний банк безпосередньо не кредитує уряд і не купує державні цінні папери безпосередньо у емітента на первинному ринку. Німецький федеральний банк може надавати кредити уряду федерації, але в обмеженій сумі. Банк Японії згідно з законом про банк може надавати незабезпечені кредити уряду і займатися андеррайтингом державних позик.

Згідно з Законом України «Про банки й банківську діяльність» Націо­нальному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету.

До 1996 р. кредити Національного банку були майже єдиним джерелом покриття дефіциту державного бюджету. Обсяг емісійних кредитів Національного банку уряду України передбачався в Законі про державний бюджет на відповідний рік. З 1998 р. не планується використання кредитів НБУ для покриття дефіциту державного бюджету.

Згідно з Законом «Про Національний банк України» центральному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Операції з купівлі та продажу цінних паперів Національному банку дозволяється проводити тільки на вторинному ринку.

Відповідно до діючого законодавства Національний банк здійснює обслуговування державного боргу.

Національний банк України виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними.

Національний банк України організує продаж облігацій на первинному ринку в формі аукціонів, а також шляхом продажу за фіксованими цінами. Покупцями облігацій на торгах, що проводяться Націона­льним банком, виступають комерційні банки та їх філії. Банкам надається право купувати облігації за рахунок власних і залучених коштів, а також за рахунок коштів клієнтів за їх дорученням. Операції нерезидентів на ринку облігацій обслуговують уповноважені комерційні банки, які уклали від­повідні договори з Національним банком України.

Рішення про час, місце й форму проведення торгів, обсяги та умови розміщення облігацій приймається Міністерством фінансів України за погодженням з НБУ в межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів. Розміщення облігацій здійснюється у вигляді електронних торгів з використанням телекомунікаційної мережі передачі даних. Учасники тор­гів подають заявки на придбання облігацій Національному банку. Міністер­ство фінансів на основі аналізу пропозицій з придбання облігацій визначає ціну відсікання. За результатами проведення торгів Національний банк надсилає учасникам офіційне повідомлення про результати аукціонів. Виконуючи функції платіжного агента уряду, НБУ здійснює контроль за надходженням коштів від учасників торгів і організує перерахування коштів до доходної частини Державного бюджету.

Облік прав власності за облігаціями здійснюється у депозитарії, який створено у Національному банку, на спеціальних рахунках депозитарного обліку. Депонентами депозитарія НБУ в даний час виступають установи банківської системи. Депозитарій обслуговує розміщення, укладання угод купівлі-продажу на вторинному ринку та погашення облігацій у системі електронного обігу цінних паперів.

Національний банк здійснює розрахунки з погашення облігацій та сплати доходу на підставі платіжного доручення Державного казначейства.

Національний банк виконує функції контролюючого органу на ринку облігацій внутрішньої державної позики.

Національний банк приймає участь у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу. Загальний зовнішній борг країни складається з державного зовнішнього боргу і приватного, негарантованого державою, зовнішнього боргу.

До складу державного зовнішнього боргу входять:

– прямий державний зовнішній борг;

– умовний державний зовнішній борг (гарантований державою).

Згідно з чинним законодавством України функції управління та обслуговування зовнішнього державного боргу покладені на Міністерство фінансів України. Національний банк України в процесі обслуговування зовнішнього державного боргу виконує функції платіжного агента Уряду України, але його роль цим не обмежується.

З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов’язань НБУ організує на території України купівлю-продаж конвертованих валют за гривню.

Національний банк України виступає розпорядником кредитів, отриманих від Міжнародного валютного фонду. Обслуговування державного зовнішнього боргу в частині зобов’язань щодо повернення валютних коштів, отриманих від Міжнародного валютного фонду, здійснюється за рахунок коштів НБУ.

На Національний банк України покладена відповідальність за складання платіжного балансу. Платіжний баланс — це структура макроекономічних показників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період часу та джерела її фінансування. У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, при яких потоки товарів та капіталів перетинають кордон економічної території України.

На Національний банк України покладена відповідальність за моніто­ринг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості України і за подання Світовому банку звітності стосовно загального зовнішнього боргу країни.

Тема 7. Валютне регулювання і контроль

Валютне регулювання і контроль — це важливі інструменти валютної і грошово-кредитної політики. Головною метою валютного регулювання, яке здійснює центральний банк, є проведення зваженої і обгрунтованої курсової політики.

Основні методи валютного регулювання, якими користуються центральні банки:

– девізна політика;

– процентна політика;

– управління валютними резервами;

– валютні обмеження.

7.1. Девізна та процентна політика

Девізна політика полягає у зміні обсягів купівлі та продажу іно­земної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Використання девізної політики має певні межі. Через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею, інакше резерви можуть бути вичерпаними.

Процентна політика. Змінюючи розмір офіційної процентної ставки, центральний банк чинить певний вплив на притік чи відтік капіталів і, тим самим, — на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтримці курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

7.2. Управління валютними резервами

Управління валютними резервами включає в себе формування їх оптимальної структури і раціональне розміщення активів країни за кордоном (у депозити в закордонних банках, у цінні папери, шляхом проведення форексних операцій). Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також квоти країни в Міжнародному валютному фонді .

7.3. Валютні обмеження

Валютні обмеження становлять сукупність заходів і правил, сформульованих в законодавчому порядку або центральним банком і спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільного курсу національної грошової одиниці та досягненні інших цілей. Вживаються різні форми валютних обмежень, наприклад:

– обов’язковий продаж валютних надходжень резидентів від здій­снення експортних операцій;

– заборона на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів;

– встановлення для комерційних банків обов’язкових нормативів відкритої валютної позиції тощо.

Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєднанні часткової лібералізації валютних операцій із збереженням певних валютних обмежень.

В Україні офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют встановлює НБУ.

Згідно з діючим законодавством Національний банк України є органом валютного контролю. Метою валютного контролю є забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Тема 8. РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА НАГЛЯД

8.1. Необхідність і задачі банківського регулювання та нагляду

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на здійснювані в Україні економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їх діяльності.

Держава в особі центрального банку покликана забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати гроші.

Банки — це довірчі установи. Суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію збереження банківських вкладів.

Банки відіграють ключову роль в економіці і в той самий час їм притаманна підвищена фінансова вразливість (низька частка капіталу, залежність від банківських ризиків), що зумовлює необхідність прийняття державою заходів стосовно банківського регулювання та нагляду.

Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні інститути, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.

Основні задачі банківського регулювання й нагляду:

– забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

– захист інтересів вкладників банків;

– створення конкурентного середовища у банківському секторі;

– забезпечення відкритості політики і діяльності банківського сектора.

Необхідність банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки ні в якому разі не означає виключення саморегуляції банківського сектора через ринкові механізми.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується бан­ківська система і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення системи пруденційного банківського регулювання та нагляду.

8.2. Організація системи банківського регулювання та нагляду

Практика банківського регулювання й нагляду в розвинутих країнах характеризується різноманітністю установ та органів, що уповноважені державою займатись цією діяльністю.

У більшості ринкових економік законодавчі та нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання. Що стосується наглядової функції, то її, окрім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи, створені під егидою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту.

Дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними задач і щоб ці повноваження були передбачені на законодавчому рівні.

В Україні згідно із законом «Про банки й банківську діяльність» функції банківського регулювання та нагляду здійснює Національний банк України. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату Національного банку. Для здійснення нагляду за діяльністю банків у центральному апараті Національного банку створена служба нагляду, що складається з Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків, департаментів та управління, а саме:

– департамент реєстрації та ліцензування банків;

– департамент безвиїзного нагляду;

– департамент інспектування банків;

– департамент з питань роботи з проблемними банками;

– управління координації з питань банківського нагляду.

На рівні регіональних управлінь Національного банку створені відпо­відні підрозділи.

8.3. Основні напрямки регулювання банківської діяльності в Україні

Національний банк України, спираючись на законодавчу базу й світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду, визначає декілька основних напрямків регулювання діяльності банків.

1. Порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.Створення й реєстрація комерційних банків в Україні регулюються Положенням про створення і реєстрацію комерційних банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 27 березня 1996 р. № 77. Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю інозем­ного капіталу, приймає Правління Національного банку України, а комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу, — Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

2. Порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності. Ліцензування банків регулюється Положенням про порядок ліцензування банків в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку від 27 березня 1996 р. № 77. Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку.

3. Правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій, наприклад Інструкція НБУ «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України», Положення про кредитування тощо.

4. Принципи й стандарти бухгалтерського обліку та звітності в банках. З початку 1998 р. у банківській системі України запроваджено облік і звітність за міжнародними стандартами (МСБО).

5. Економічні нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків і порядок контролю за їх дотриманням.

6. Методи банківського нагляду, порядок визначення рейтингової оцінки діяльності банків, а також форми наглядового реагування, тобто впливу на банки.

7. Порядок страхування банківських ризиків. Згідно з вимогами Національного банку України комерційні банки зобов’язані створювати страховий резерв (загальний та спеціальний) для відшкодування можливих збитків, що виникають в результаті кредитної діяльності. Розмір страхового резерву визначається загальною сумою всіх позичок (за деяким винятком), кваліфікованих за ступенем ризику та зважених на коефіцієнти ризику (табл. 3, 4). Страховий резерв використовується на покриття безнадійної кредитної заборгованості.

Таблиця 3

КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ

Погашення заборгованості Фінансовий стан (клас)	Добре	Слабке	Недостатнє
А	стандартний	під контролем	субстандартний
Б	під контролем	субстандартний	сумнівний
В	субстандартний	сумнівний	безнадійний
Г	сумнівний	безнадійний	безнадійний
Д	безнадійний	безнадійний	безнадійний

Таблиця 4

СТВОРЕННЯ РЕЗЕРВУ ДЛЯ ВІДШКОДУВАННЯ МОЖЛИВИХ ВИТРАТ

ЗА ПОЗИКАМИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

8. Порядок гарантування (страхування) банківських депозитів (див. підрозд. 4.6).

9. Механізм реорганізації та ліквідації банків. Реорганізація комерційного банку може бути здійснена:

– за ініціативою акціонерів комерційного банку;

– за рішенням Правління Національного банку України;

– за рішенням Арбітражного суду.

Нормативні документи НБУ передбачають такі форми реорганізації банку: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймає Правління Націо­нального банку України. Постановою Правління відкликається ліцензія на право здійснення всіх банківських операцій, призначається ліквідатор (ліквідаційна комісія), а також припиняються повноваження правління, ради комерційного банку і його загальних зборів. На підставі рішення Національного банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) проводить реорганізацію комерційного банку або його продаж. Ліквідація комерційного банку вважається завершеною з моменту внесення запису про це до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

8.4. Економічні нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків

Національний банк України встановив для комерційних банків обов’язкові економічні нормативи, що поділяються на три групи.

І. Економічні нормативи, що регламентують капітальну базу банків

Залежно від дотримання нормативів капітальної бази, додержання порядку і строків формування резерву на покриття кредитного ризику Національний банк поділяє комерційні банки на 3 категорії капіталу і рекомендує комерційним банкам здійснювати розподіл капіталу відповідно до встановленої їм категорії. Для тих банків, які своєчасно не сформують капітал згідно з обов’язковими нормативами, Національний банк розробив механізм нарощування капітальної бази.

ІІ. Економічні нормативи, що регламентують ліквідну позицію
комерційних банків

ІІІ. Економічні нормативи, що регламентують ризики
комерційних банків

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюють відділи нагляду обласних управлінь і Департамент безвиїзного нагляду Національного банку України. За порушення економічних нормативів Національний банк вживає заходів впливу згідно з Інструкцією «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» та Положенням про застосування НБУ заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства.

8.5. Банківський нагляд: методи проведення та заходи впливу

Нагляд за діяльністю банків НБУ та його установи традиційно здійснюють за допомогою двох методів:

— безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;

— виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. Безвиїзний нагляд грунтується на аналізі звітності, що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість відстежувати фінансовий стан банків.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дозволяє наглядовим органам приймати рішення про застосування до банків коригуючих заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.

Інспекційні перевірки банків на місцях повинні проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, на які наражається той чи інший банк, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дозволяє органам банківського нагляду відстежувати такі аспекти діяльності банків:

– достовірність звітності;

– дотримання законів і нормативних актів;

– надійність управління банком;

– стійкість фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.

Економічний аналіз діяльності банків дозволяє наглядовим органам визначити в процесі нагляду узагальнюючу (рейтингову) оцінку фінансо­вого стану комерційного банку. При визначенні необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої всі банки можна розглядати під єдиним кутом зору. Такою системою є загальновідома система CAMEL. Рейтингову оцінку визначають департаменти безвиїзного нагляду (попе­редній рейтинг) та інспектування Національного банку України, а також відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Департамент безвиїзного нагляду на основі аналізу звітності комерційного банку формує «попередній» рейтинг. Якщо ця оцінка становить «3», «4» і «5» і при цьому банк не знаходиться в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк знаходиться в одному із наведених режимів, нагляд за його діяльністю буде здійснювати департамент з питань роботи з проблемними банками та відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Система рейтингу банків включає визначення таких показників:

– достатність капіталу;

– якість активів;

– якість управління;

– доходність;

– ліквідність.

Сукупний рейтинг банку визначається таким чином:

– за кожним із наведених показників нараховуються бали від 1 (сильний) — до 5 (незадовільний);

– бали підсумовуються і діляться на п’ять для визначення сукупної рейтингової оцінки.

Сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан банку: «сильний», «задовільний», «посередній», «граничний», «незадовільний». Національний банк України на основі аналізу діяльності банку, враховуючи його рейтинг, визначає, в якому режимі працюватиме банк:

– у звичайному режимі згідно з отриманою ліцензією;

– у режимі фінансового оздоровлення;

– в особливому режимі фінансового оздоровлення;

– в режимі призупинення діяльності, коли вирішується питання про його реорганізацію або ліквідацію.

До комерційних банків, які порушують банківське законодавство, Національний банк вживає заходів впливу. Вибір таких заходів впливу проводиться з урахуванням:

– характеру допущених комерційним банком порушень;

– причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

– загального фінансового стану комерційного банку;

– значущості комерційного банку на ринку послуг.

Заходи впливу до комерційних банків:

1) непримусові — лист із зобов’язанням; письмове попередження;

2) примусові — підвищення норми обов’язкових резервів; відкли­кання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських операцій; усунення керівництва комерційного банку від управління; призначення тимчасової адміністрації для управління банком; стягнення за рішенням суду штрафу в розмірі неправомірно отриманого доходу; ліквідація банку;

3) переведення комерційного банку в режим фінансового оздоровлення представляє систему непримусових та примусових заходів, спрямованих на усунення порушень у діяльності банку, які призвели його до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану.

Підставою для переведення комерційного банку у режим фінан­сового оздоровлення є віднесення банку до категорії проблемних, відсутність необхідного рівня капіталу, порушення банківського законодавства. Переведення здійснюється відповідно до постанови Правління Національного банку України.

Комерційний банк розробляє програму фінансового оздоровлення і надає її регіональному управлінню НБУ, яке, у свою чергу, проводить її експертизу і разом із своїми висновками подає відповідному департаменту системи банківського нагляду України.

Зміст програми фінансового оздоровлення:

– аналіз причин, які спричинили погіршення фінансового стану та збиткову діяльність комерційного банку;

– конкретні заходи фінансового оздоровлення із зазначенням термі­нів їх виконання та розрахунок економічного ефекту від їх упровадження;

– прогнозні показники діяльності банку після вживання заходів фінансового оздоровлення;

– кошторис витрат щоквартально в цілому по банку та з розподілом по філіях.

У разі поліпшення фінансового стану банк переводиться у загальний режим роботи згідно з постановою Правління Національного банку. В разі погіршення ситуації в банку під час дії режиму фінансового оздоровлення (максимальний термін 12 місяців) Правління НБУ може прийняти рішення про переведення банку на особливий режим контролю за його діяльністю з боку відповідальних виконавців регіонального управління НБУ.

Банку, що працює в режимі фінансового оздоровлення, забороняється займатися окремими банківськими операціями (наприклад, залученням вкладів фізичних осіб), в той самий час для підтримки такого банку НБУ може надати стабілізаційну позику.

Якщо протягом встановленого строку фінансовий стан банку не поліпшиться, Правління Національного банку приймає рішення про відміну режиму фінансового оздоровлення та про призупинення діяльності банку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. №2121-111 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. -2002. — Вип. 7. — С. 4—48.

2. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. № 679XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2002. — Вип. 5. —С. 42-64.

3. Про запобігання та протидію легалізації («відмиванню») доходів, отриманих злочинним шляхом: Закон України від 28.11.2002 p. № 249-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2003.—№ 1.—ст.2.

4. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 5.04.2001 p. № 2346-ІІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 29, ст.І37

5. Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті: затверджено Постановою Правління НБУ від 16.08.2006 № 320.

6. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368.

7. Положення про валютний контроль: затверджено Постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49.

8. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 369.

9. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ від 14 травня 2003 р. № 189.

10. Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 p. № 276.

11. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275.

12. Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затверджене постановою Правління НБУ від 16 серпня 2001 р. № 344.

13. Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS, затверджене постановою Правління НБУ від 8 травня 2002 р. № 171.

14. Положення про порядок подання банками до Національного банку України аудиторських звітів за результатами щорічної перевірки фінансової звітності: затверджено Постановою Правління НБУ від 09.09.2003 № 389.

15. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень: затверджено Постановою Правління НБУ від 31.08.2001 №375.

16. Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей» від 28.08.2001 р. № 1124.

17. Правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України: затверджено Постановою Правління НБУ від 17.11.2004 №547.

18. Про затвердження Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України: Постанова Правління НБУ від 21.04.2004 №172.

19. Про затвердження Положення про порядок реєстрації договорів про членство або про участь у міжнародних платіжних системах: Постанова Правління НБУ від 5.05.2005 р. № 470/10750.

20. Про затвердження Положення про процентну політику Національного банку України: Постанова Правління НБУ від 18.08.2004 № 389.

21. Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України: Постанова Правління НБУ від 26.09.2006 № 378.

22. Правила Національної системи масових електронних платежів: затверджені Постановою Правління НБУ від 10.12.2004 № 620.

Підручники і навчальні посібники

23. Адамик Б. П. Національний банк і грошово-кредитна політика / Б.П. Адамик: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти України. — Т.: Карт-бланш, 2002, —278 с.

24. Алєксєєв І.В. Гроші та кредит / І. В. Алєксєєв, М.К. Колісник: Навч. посіб. — К.: Знання, 2009, — 253 с.

25. Загорський B.C. Центральний банк і грошово-кредитна політика / B.C. Загорський: Навч.-метод. посіб. — Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2003. — 180 с.

26. Загорський B.C. Центральний банк і грошово-кредитна політика / B.C. Загорський, О.І. Копилюк: Навч.-метод. посіб. — Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2002. — 84 с.

27. Зубок М. І. Основи безпеки комерційної діяльності підприємств та банків / М.І.Зубок: Навч.-метод. посібник. — К.: КНТЕУ, 2005. — 200 с.

28. Кльоба Л.Г. Управління банківською інвестиційною діяльністю / Л.Г. Кльоба: Монографія за ред. С.К. Реверчука. — Львів, «Тріада плюс». 2007. — 226 с.

29. Коваленко В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політика / В.В. Коваленко: Навч. посібник / Українська академія банківської справи Національного банку України. — К.: Знання України, 2006. — 332 с.

30. Коваленко В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політика / В.В. Коваленко, К.Ф. Черкашина: Навч. метод. посібник / Українська академія банківської справи Національного банку України. — Суми.: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. — 138 с.

31. Козюк В.В. Незалежність центральних банків / В.В. Козюк. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 244 с.

32. Любунь О. С. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності / О.С. Любунь, І.В. Іванець, Б.П. Адамик: Навч. посіб. — К. : Університет економіки та права «Крок», 2005. —512 с.

33. Любунь О.С. Банківський нагляд / О.С. Любунь, К.Є. Раєвський: Підручник.— К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 416 с.

34. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / За ред. B.C. Стельмаха. — К.: Центр наукових досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. — 404 с.

35. Монетарний трансмісійний механізм в Україні: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 9 / В.І. Міщенко. О.І. Петрик. А.В. Сомик. Р.С. Лисенко та ін. — К.: Національний банк України, Центр наукових досліджень, 2008. — 144 с.

36. Мороз А. М. Центральний банк та грошово-кредитна політика / A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, МЛ. Савлук, М.Д. Алексеєнко, О.В. Дзюблюк: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.

37. Пуховкіна М. Ф., Центральний банк і грошово-кредитна політика / М.Ф. Пуховкіна, Т.П. Остапішин, В.С. Білошапка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 180 с.

38. Реверчук С.К. Управління і регулювання банківською інвестиційною діяльністю / С.К. Реверчук, Л.Г. Кльоба, М.Б. Паласевич: Монографія за ред. С.К. Реверчука. — Львів, «Тріада плюс». 2007. — 352 с.

39. Стельмах В. С. Грошово-кредитна політика в Україні / B.C. Стельмах, А.О. Єпіфанов, Н.І. Гребеник, В.І. Міщенко. — 2.вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2003. — 421 с.

40. Холодна Ю. Є. Центральний банк і грошово-кредитна політика / Ю.Є. Холодна: Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. — X.: ВД «ІНЖЕК», 2003. — 144 с.

41. Центральний банк і грошово-кредитна політика. / Навч. посіб. за ред. Косової Т. Д., Папаіки О. О.. К.: Центр учбової літератури, 2011. — 328 с.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

Конспект лекцій

для студентів базового напрямку 030508 “Фінанси і кредит”

спеціальності 6.030508 “Фінанси і кредит”

денної та заочної форми навчання

Редактор

Комп’ютерне верстання

[1] Остаточно зв’язок грошей із золотом обірвався у 1971 р., коли США відмовились від подальшого обміну доларів, які належали державним установам інших країн, на золото.

1 Головним чином колишнім державним спеціалізованим банкам.

Читайте також:

1. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
2. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
3. Адміністрування податкового боргу
4. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
5. Алгоритм моделювання систем масового обслуговування
6. Аналіз технічного рівня підприємств побутового обслуговування.
7. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
8. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
9. Багатоканальні системи масового обслуговування
10. Безпека під час обслуговування і ремонту автомобілей.
11. Бюджетне повноваження Державного казначейства України.
12. Бюджетні кредити, надані за рахунок загального фонду державного бюджету

Переглядів: 879