Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Об’єктивні основи та економічна необхідність зовнішньоекономічних зв’язків України

План

1. Об’єктивні основи та економічна необхідність зовнішньоекономічних зв’язків України

2. Відносини України з міжнародними економічними організаціями

У ст. 18 Основного Закону України (текст Конституції можна знайти на веб-ресурсі глави держави: www.presi-dent.gov.ua/president/constitution) зазначається, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Пріоритети зовнішньополітичної діяльності України викладені у Постанові Верховної Ради "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 р. Згідно з цією Постановою, базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

1. Стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;

2. Економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

3. Регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

• утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

• забезпечення стабільності міжнародного становища України;

• збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів;

• включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу;

• захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

• поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Визначальною рисою зовнішньої політики України щодо західних держав є встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідного економічного співробітництва, широких культурних, наукових та гуманітарних зв'язків. Розбудова взаємин із західноєвропейськими державами створює умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Водночас таке співробітництво стане підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах та майбутнього інтегрування її господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору.

У цьому контексті особливе значення для України мають відносини із США як країною, політика якої суттєво впливає на розвиток міжнародних подій.

Зовнішньополітичні зусилля України мають бути постійно спрямовані на розвиток європейського регіонального співробітництва у всіх сферах з метою зміцнення своєї державної незалежності та ефективного забезпечення національних інтересів. Перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейському Союзі, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам.

Прикладами поглиблення інтеграційних процесів та активної участі у європейському регіональному співробітництві є міжнародні угоди щодо торговельно-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва, укладені Дніпропетровською областю з окремими регіонами Європейського Союзу. Це угоди з департаментом Рона (Франція), воєводством Нижня Сілезія (Польща), Вільнюським повітом (Литва), землями Північна Рейн-Вестфалія, Саар та Бранденбург (Німеччина), регіоном Валлонія (Бельгія). Загалом за роки незалежності України Дніпропетровщина вже уклала понад 50 міжнародних міжрегіональних угод про співробітництво.

Підтвердженням міжнародної значимості м. Дніпропетровська є регулярні візити офіційних іноземних делегацій. Крім того, в місті постійно організовуються бізнес-форуми із зарубіжними партнерами, наприклад, у рамках Року Республіки Польща в Україні проходив українсько-польський форум, під час проведення Днів Данії в Україні відбувся українсько-датський бізнес-форум.

Україна розвиває співробітництво з країнами-учасницями СНД (Співдружності Незалежних Держав) відповідно до положень Угоди про СНД із застереженнями до неї, зробленими Верховною Радою України. Україна розглядає СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяння більш успішному вирішенню проблем, які виникли після розпаду СРСР.

Участь України у всесвітніх міжнародних організаціях створює реальні можливості для взаємодії практично з усіма державами світу в рамках багатосторонньої дипломатії. Членство в них доповнює і розширює двосторонні та регіональні механізми забезпечення фундаментальних національних інтересів України, відкриваючи доступ до світового досвіду, інформації, статистики, експертних послуг, джерел технічної та фінансової допомоги. Всесвітні міжнародні організації сприяють підвищенню ролі і впливу України у світі. Через членство в них Україна бере участь у формуванні архітектури світового правопорядку, вирішує проблеми гарантій своєї національної безпеки.

Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. відповідно до пункту 17 частини

першої ст. 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Національні інтереси — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Пріоритети національних інтересів України:

- гарантування конституційних прав і свобод громадянина;

- розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

- захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

- зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

- створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

- збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

- забезпечення екологічно і техногенно-безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

- інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний простір безпеки;

- розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною і Європейським Союзом була підписана у Люксембурзі 14 червня 1994 р. і набула чинності після її ратифікації усіма державами-членами — 1 березня 1998 р.

УПС є основою стосунків між Європейським Союзом та Україною.

Угода складається з 10 частин (загалом 109 статей), 5 додатків та списку протоколів про надання взаємної допомоги у митних питаннях.

Основні цілі УПС:

- розвиток тісних політичних відносин між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу;

- сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин;

- забезпечення взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;

- підтримка зусиль України щодо зміцнення демократії та розвитку її економіки і завершення переходу до ринкової економіки.

Відповідно до Угоди сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог. Проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів, а також для спостереження за впровадженням Угоди.

Згідно з положеннями УПС створено:

- Раду з питань співробітництва (Ст. 85-89 УПС);

- Комітет з питань співробітництва (Ст. 87 УПС);

- Комітет Парламентського співробітництва (Ст. 90-92 УПС).

Згідно з УПС, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків і вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності. У межах Комітету з питань співробітництва між Україною і ЄС створені та діють 4 підкомітети, а також 3 робочі групи.

Регулярний політичний діалог між сторонами УПС:

- зміцнює зв'язки України із ЄС, а, отже, із спільнотою демократичних держав;

- зближує позиції з міжнародних питань, що становлять обопільний інтерес;

- передбачає, що Сторони намагатимуться співробітничати питаннях, що стосуються зміцнення стабільності і безпеки в Європі, додержання принципів демократії, поваги і сприяння правам людини, і зокрема, правам національних меншин.

У разі необхідності Україна і Європейський Союз проводять між собою консультації на найвищому політичному рівні. На міністерському рівні політичний діалог здійснюється в межах Ради з питань співробітництва. На парламентському рівні — у межах Комітету Парламентського співробітництва.

Важливо, що для досягнення цілей, викладених в Угоді, цей документ гарантує, що "Україна отримує тимчасову фінансову допомогу від Спільноти, яка надає технічну підтримку у вигляді субсидій для прискорення економічних перетворень в Україні" (ст. 81). Ця фінансова допомога надається в рамках Програми ТАСІС.

Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Союзом укладена на "початковий період три валістю 10 років" (ст. 101) і вона автоматично подовжується на один рік, якщо одна із сторін за 6 місяців до закінчення строку дії Угоди не сповістить іншу сторону у письмовій формі.

Угоду про партнерство та співробітництвоміж ЄС і Україною можна розглядати як найнижчий ступінь сталої асоціації, що встановлює регулярний політичний діалог і вказує на можливість створення зони вільної торгівлі (залежно від міри просування економічних реформ в Україні).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу	\|	Відносини України з міжнародними економічними організаціями

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.