Свідомість

Нервова системаподіляється на три відділи: центральний, периферичний та вегетативний.Периферична нервова система забезпечує зв’язок між центральною нервовою системою (ЦНС) – головним і спинним мозком та іншими органами тіла. ЦНС містить у собі наступні елементи. 1.Спинномозкові нерви. Це 31 пара нервів, що виходять із спинного мозку між хребцями і розходяться до м’язів та інших частин тіла. 2.Черепно-мозкові нерви. Це 12 пар нервів, що виходять безпосередньо із стовбура мозку і беруть участь у діяльності органів чуття, м’язів голови та шиї, залоз голови тощо. 3. ЦНС містить підсистему, що називається автономною нервовою системою (АНС). Вона регулює діяльність особливих м’язових тканин (гладких і серцевих), які можуть рефлекторно скорочуватись, внаслідок чого змінюється тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів або, наприклад, розширюються зіниці ока. АНС складається з двох компонентів 1) симпатичної нервової системи, що забезпечує організм додатковою енергією у критичних (стресових) ситуаціях, коли необхідно подолати певну перешкоду або загрозу чи втекти від неї, 2) парасимпатичної нервової система, що забезпечує регуляцію діяльності організму в нормальних умовах, а також повернення організму до звичного режиму функціонування після збудження симпатичної нервової системи, дезактивуючи її. Однак залишається проблема пошуку специфічного субстрату (носія) психіки. За припущеннями сучасних фізиків, це можуть бути мікролептони – найдрібніші ядерні частинки або торсійне поле, як було зазначено Однак психіку не можна звести до роботи нервової системи, хоча при порушеннях діяльності нервової системи, зокрема, мозку, порушується і психічна діяльність. Іншими словами, фізіологічною основою психіки є вища нервова діяльність, зокрема робота великих півкуль головного мозку і кори головного мозку. Мозок – комплексна інтегрована система. Різні частини мозку взаємодіють між собою, забезпечуючи виконання тонко диференційованих функцій життєзабезпечення організму і психічної діяльності. Це встановлено з допомогою різних методів дослідження: аутопсії - (посмертного вскриття) мозку, електроенцефалографії, комп’ютерної томографії, магнітно-резонансного сканування та ін.. В головному мозку виділяють наступні відділи: передній, середній, задній і проміжний.

Спеціалізація структур переднього мозку полягає у забезпеченні вищих (інтелектуальних психічних функцій. Передній відділ головного мозку містить: кору головного мозку, що покриває своєю поверхнею дві великі півкулі – ліву і праву, мигдалину, (названу так за свою горіхо подібну форму), гіпокамп (нагадує морського коника), базальні ганглії і перегородку між, що утворює стінку між двома шлуночками.

1.15.4.Функціональні блоки мозку.

Мозок працює як єдина інтегрована система, узгоджено виконуючи свої функції. Однак виділяють окремі анатомічні структури, яким, здебільшого, притаманні відповідні функції, тобто йдеться про функціональну організацію мозку. Основні положення концепції функціональної організації людського мозку сформулював відомий вітчизняний психолог А.Р.Лурія (1902-1977).

Згідно з А.Р.Лурією виокремлюють три основних функціональних блоки.

1. Енергетичний блок тонусу кори, що забезпечує постійне підтримання оптимального рівня її збудження (тонусу). що, у свою чергу, є необхідною умовою нормальної життєдіяльності в цілому, тобто активного неспання, і саморегуляції поведінки, а також є основною передумовою успішного здійснення усій інших видів мозкової діяльності. Енергетичний блок тонусу кори знаходиться в центральних відділах головного мозку і охоплює структури древньої кори (лімбічну систему), верхні відділи ствола мозку, зокрема, гіпоталамус і зоровий бугор, а також систему мережевидних низхідних і висхідних нервових волокон, що називаються «ретикулярною формацією». Джерелом тонусу є приток інформації із зовнішнього світу, а також імпульси із внутрішнього середовища організму.

2. Блок приймання, обробки і збереження інформації містить структури, розташовані у задніх відділах кори головного мозку ( у тім’яній, скроневих і потиличній долях) і являють собою коркові компоненти аналізаторів. На відміну від першого функціонального блоку, вказані мозкові структури мають модально-специфічний характер, здійснюють прийом, аналіз і синтез зорових, слухових і тактильних сигналів тощо, забезпечують людину сенсорною інформацією.

У даному блоці виокремлюють три якісно різних рівня функціонування:

1) первинні, проекційні зони аналізують інформацію, що надходить із органів чуття); 2) вторинні, проективно-асоціативні зони здійснюють синтез і переробка інформації; 3) третинні зони здійснюють об’єднання інформації, що надходить із різних аналізаторів.

3. Блок програмування, регуляції, і контролю діяльностіміститься у передніх відділах великих півкуль головного мозку, провідне місце посідають лобні долі. Даний блок забезпечує формування намірів, розробку відповідної поведінкової стратегії і програму дій, її реалізацію у конкретних (рухових) або внутрішніх (розумових) актах. Даний блок також має ієрархічну будову і містить: 1) первинні (проекційні) рухові поля, анатомічно представлені передньою центральною звивиною (моторна область кори), що несуть імпульси до певних груп м’язів;2) вторинні (премоторна область), що підготовляє запуск моторних імпульсів, що забезпечують виконання складних рухових актів; 3) третинні відділи лобної кори (анатомічно представлені префронтальною областю, 9,10,11,46 полями Бродмана), істотно розвинуті лише у людини, відіграють вирішальну роль у формуванні намірів, у створенні програми дій, що реалізують ці наміри, а також у контролі діяльності в цілому.

Дослідження А.Р.Лурія та його учнів показали, що двостороннє ураження лобних долей мозку призводить до нездатності стійко втримувати наміри, зберігати складні програми дій, гальмувати невідповідні цим програмам відволікаючі імпульси, концентрувати увагу на завданні, регулювати діяльність на різних її етапах.

1.15.4. Кора великих півкуль головного мозку

Якщо уявити мозок у вигляді гриба з ніжкою і шляпкою, то кора буде являти собою шкірку цієї шляпки. Вона покриває великі півкулі головного мозку, що поєднані між собою пучком нервових волокон і називається мозолистим тілом. Обидві півкулі отримують і опрацьовують інформацію у вигляді образів та вербальних стимулів – слів, однак існує міжпівкулева функціональна асиметрія головного мозку. Функцією лівої півкулі є оперування знаковою інформацією, тобто, словами, символами, цифрами тощо, відповідно, вона відповідає за читання, лічбу, логічні побудови, а відтак, за послідовне аналітичне мислення, створює однозначніші, простіші, внутрішньо несуперечливі та «оптимістичніші» моделі реальності. В емоційному житті людини відповідає за виникнення позитивних емоцій. Ліва півкуля працює у вимірах минулого та майбутнього.

Функцією правої півкулі є оперування образною інформацією, орієнтація у просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятої інформації. Права півкуля відповідає за синтез інформації, їй притаманне паралельне й одночасне опрацювання великих масивів інформації різних видів та якості навіть при високому ступені невизначеності і складності, можливість охоплювати суперечливу інформацію, з багатозначністю контексту, здатність до індукції, уважність до випадків, непередбачуваного, а не до правил і схем. Права півкуля відповідає за створення цілісних (синтетичних) моделей реальності, їй притаманні образні, конкретні, синтетичні, у значній мірі несвідомі, інтуїтивні стратегії обробки інформації, а також здатність охоплювати ціле, ніж частку, що є основою творчого процесу. У емоційному житті людини права півкуля відповідає за активацію негативних емоцій.

Кора складається з ділянок, що називаються долями, що отримали свою назву за місцем розташування: лобна доля (координує функції інших частин кори, відповідає за планування, організацію, координацію рухів, загальний контроль процесів мислення); тім’яна доля (відповідає за відчуття, тобто сенсорні стимули і управління рухами; потилична доля (відповідає за зорове сприйняття); скронева доля (забезпечує слух, мову, та інші види вербальної, тобто, мовленнєвої діяльності).

1.16.1. Характеристики свідомості

Свідомість можна характеризувати наступними параметрами: визначення, функції, ознаки, рівні, стани.

1.16.2.Визначення свідомості.

Свідомість – вища, притаманна людині форма узагальненого відображення об’єктивних стійких властивостей і закономірностей оточуючого світу , формування у людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, в результаті чого досягається пізнання і перетворення оточуючої дійсності .

1.16.3. Функції свідомості

Функції свідомості: 1)формування мети діяльності, 2) попередня побудова дій подумки, 3) передбачення результатів, 4) розумна регуляція поведінки і діяльності.

Дещо по-іншому, функції свідомості можна представити: 1) узагальнене пізнання, 2) переживання, 3) ставлення, 4) рефлексія, 5) регуляція поведінки

Функція організації свідомості (її завдання і зміст(смисл, сенс) полягає у:1)вивільнення психічної енергії несвідомого, 2) розширення обрію свідомості, 3)створення оптимальних і необхідних умов для нового циклу розвитку.

1.16.4. Ознаки свідомості.

Основними ознаками свідомості є:

- наявність абстрактного мислення і мови;

- відображення оточуючої дійсності узагальнено з допомогою абстрактних понять і цілісних образів;

- відображення логічних і функціональних зв’язків між предметами і явищами;

- випереджуюче відображення дійсності з допомогою розвинутої уяви;

- рефлексія як відображення другого порядку;

- самосвідомість, що виникає на основі рефлексивної здатності; як вершина свідомості.

З довідника Р.Ф.Філатова.

1.Історичний характер свідомості, тобто соціальна обумовленість свідомості. 2. Активність.3.Інтенціональність – спрямованість на певний об’єкт – різного ступеня ясності. 4. Мотиваційно-ціннісний характер свідомості. 5. Здатність до рефлексії – самоспостереження і відображення власного змісту. 6.У формуванні свідомості важливу роль відіграє оволодіння мовою, системою знаків, символів і значень.

Ознаки свідомості, за В.О.Скребцем. 1. Вектор у осягненні дійсності - «зсередини - від«Я», тому що власне так формується стосунки особистості і суспільства, створюється цілісний світогляд, уявлення про предмети і явища дійсності у їх взаємозв’язках, гармонії, доцільності. 2.Визначення значущості категорії цінностей як нормативної моделі доцільної активності, як орієнтирувальної основи психічної дії стосовно дійсності. Знаково-символічна опосередкованість сприйняття дійсності (свідомість – мова, культура – цінність). 3. Цілеутворення, інтенційоване проблемами питання «змісту життя», що виявляється в характері бачення життя, того, що в ньому відбувається і досягається. 4.Неперервний розвиток, послідовне виявлення потенційно прихованих, раніше невідомих граней дійсності, в тому числі власних резервів, здібностей, можливостей. 5.«Інструментальність» опосередкування вибору і рішення, а також пов’язаного з ним почуття відповідальності у діях. Свідомість, що містить суб’єктивні цінності (в якому б вигляді вони не існували, є причетними до свідомості) опосередковують прийняття рішень або напрямок їх вибору і обґрунтування. 6.Спряимованість на майбутнє через осягнення теперішнього і минулого заради перспективи шляхом визначення і узагальнення того одиничного , оригінального і неповторного, що є в природі і у кожному індивіді. 7.Прагнення до цілісності і гармонії через осягнення дійсності з врахуванням інтуїції, співпереживання, спілкування, розуміння і ототожнення себе (як індивідуального, так і суспільного буття) з явищами екосу, природи, космосу.

1.16.5. Рівні свідомості

В.П. Зінченко виділяє два шари свідомості. 1. Буттєва (побутова, житейська) свідомість, що містить :1)біодинамічні властивості рухів, досвід дій,2)чуттєві образи –зорові,слухові- оточуючої реальності. 2. Рефлексивну свідомість (свідомість для свідомості),що містить 1) значення,2) зміст(смисл)

Значення – вміст суспільної свідомості, що засвоюється людиною. Це можуть бути операційні значення, предметні, вербальні значення, житейські (повсякденні) і наукові значення – поняття. Значення – нерухомий і незмінний пункт, що залишається стійким при усіх змінах слова у різному контексті. Змвст(смисл, сенс) - вбирає у себе суб’єктивне ставлення (відношення) до змісту значення, надаючи йому тим самим багатозначність, своєрідність.(Фр. Психолог Ф.Полан). Зміст (смисл) – суб’єктивне розуміння і ставлення до ситуації, інформації

Можна виділити три пласта свідомості людини 1) ставлення до себе.2) ставлення до інших людей 3) сподівання (очікування) щодо ставлення інших.

У контексті ставлення до інших можна розрізняти 4 рівня свідомості:

1.Егоцентричний рівень Якщо до мене ставляться добре – хороші люди.

2 Групоцентричний рівень. Людина належить до моєї групи, значить хороша.

3.Просоціальний рівень. Інша людина - самоцінність. Поважай і приймай людину такою, якою вона є. стався до людини так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе.

4.Есхатологічний рівень – рівень кінцевості. Кожна людина знаходиться у певному співвідношенні (стосунку) з духовним світом, з Богом. Милосердя, совість, духовність – головне у ставленні до іншої людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мозок і психіка.	\|	Самосвідомість.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.