Мистецтво – це специфічний вид людської діяльності, що відображає навколишню дійсність і людську свідомість у художніх образах та є одним із засобів естетичного оволодіння світом.

Ø за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності;

Ø воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати і робити людину величною;

Ø безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою та пластичною сферою людської психіки;

Ø за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, що називають естетичними, або художніми.

Художні емоції виникають лише при зустрічі із соціально-історичним, вагомим, важливим для багатьох. Вони є наслідком не механічного, пасивного, а неодмінно творчого сприймання, яке підносить людину, розвиває її уяву та інтелект. Взаємодія почуттєвої й інтелектуальної сфер під час сприймання художнього твору надає враженню особливої сили. Недарма російський психолог Л. С. Виготський, визначаючи мистецтво як „сукупність естетичних знаків, що спрямовані на збудження в людині емоцій”, назвав ці емоції „розумними”. Вони несумісні із сухим раціоналізмом, насичені вищими духовними прагненнями, перш за все прагненням до прекрасного. Напрочуд точне визначення. До речі, виникнення таких „розумних” емоцій можна вважати і головним критерієм для розпізнавання твору мистецтва у потоці об'єктів масової культури, псевдомистецтва.

Вагу емоційного впливу твору мистецтва підкреслював у далекому минулому Аристотель, великий давньогрецький філософ. Поняття „катарсис” (дослівно – очищення) було базовим у його теорії прекрасного. Результатом естетичного впливу мистецтва на людину він уважав особливий стан психіки, коли виникають сильні почуття (жалю, гніву, захоплення), від яких, за словами Аристотеля, виникає очищення й полегшення, пов'язане із задоволенням. Філософські твори Аристотеля – вершина розвитку естетичної думки античності.

Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва є „дублером” тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука, призначення якої – вивчення і пізнання навколишнього світу, але й мистецтво – своєрідне пізнання, педагогіка, мистецтво – це також засіб виховання. Існують мова та сучасні засоби комунікації, а мистецтво – особлива мова і засіб інформації.

Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або мистецтво не заміщає жодну з форм діяльності людини, а, навпаки, воно специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому й полягає основна особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.