Нормування технологічного процесу виготовлення деталі

Лекція 9.

Методи нормування ТП підрозділяють на дві основні групи: сумарні й аналітичні.

Сумарним нормуванням визначають витрату робочого часу на всю ТО без розділення її на елементи. До сумарного нормування відносять дослідно-статистичний і сумарно-порівняльний методи.

Дослідно-статистичний метод оснований на тім, що норма часу встановлюється в залежності від накопичених статистичних даних по обробці подібних деталей.

Сумарно-порівняльний метод оснований на використанні типових укрупнених норм. Норма часу може встановлюватися по аналогії з подібною ТО, що раніше виконувалася, на яку норма вже встановлена.

Сумарні методи нормування використовуються переважно в одиничному і дрібносерійному виробництвах.

Аналітичні методи найбільш точні і прогресивні. Їх підрозділяють на розрахунково-аналітичні та аналітично-дослідницькі.

Розрахунково-аналітичний метод визначення норми часу здійснюється на підставі докладно розробленого ТП, аналізу дії робітника і роботи верстата при найвигіднішому режимі його використання. Основний час обробки на верстаті визначається для кожного ТПр на основі раціональних режимів різання, що розраховані або обрані по нормативах. Аналіз даних, отриманих при розрахунку норми часу по окремих елементах ТП, часто дозволяє установити можливість підвищення продуктивності праці, змінюючи порядок ТПр, сполучаючи роботу інструментів та ін. Цей метод широко використовується у серійному виробництві.

Аналітично-дослідницький метод нормування оснований на спостереженнях і вимірах витрат робочого часу за допомогою хронометражу і „фотографії” робочого часу в цеху або в заводській лабораторії. Аналізуються методи обробки, технологічні режими, елементи робочого часу. Цей метод дозволяє установити норму часу більш точно, чим розрахунковий, але він більш трудомісткий і дорогий. Його застосовують переважно в масовому, а іноді в крупно-серійному виробництвах.

Наприклад, у харчовому машинобудуванні найбільш розповсюджений розрахунково-аналітичний метод.

Складові частини роботи, що витрачаються на обробку деталі.

Роботу, що витрачається на обробку деталі, можна розділити на такі складові частини: основну, допоміжну і підготовчо-заключну.

Основна робота витрачається на зміну розмірів, форми і зовнішнього вигляду деталі. Розрізняють основну роботу машинну, машинно-ручну і ручну.

Допоміжна робота витрачається на виконання певних дій, що спрямовані на забезпечення виконання основної роботи. Допоміжна робота витрачається на: установку і зняття заготовки, управління верстатом, підведення інструмента, вимірювання і т.д.

Підготовчо-заключна робота витрачається на: ознайомлення з робочими кресленнями; підготовку і налагодження верстата, пристроїв та інструмента перед початком роботи; зняття пристроїв та інструментів по закінченні обробки всієї партії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вибір режимів обробки заготовки різанням	\|	Розрахунок норми часу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.