Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

ЩИТОПОДІБНА ЗАЛОЗА

План

Тема:Анатомія дихальної системи

Лекція№ 10

 

1. Загальна характеристика дихальної системи. Зовнішній ніс. Носова порожнина: отвори, раковини, ходи, приносові пазухи

2. Гортань: топографія, зовнішня будова, будова порожнини гортані

3. Трахея: частини, топографія, будова стінки. Біфуркація трахеї

4. Головні бронхи: топографія, особливості правого та лівого головних бронхів, будова стінки. Бронхіальне дерево

5. Легені: топографія, зовнішня будова. Ворота легень. Корінь легень. Частки, сегменти, часточки. Ацінус – структурно-функціональна одиниця легень. Кровоносна система легень

6.Плевра: визначення, листки. Частини, утвори парієтальної плеври. Плевральна порожнини

Самостійне вивчення теми:

Межі плевральних мішків і легенів.Середостіння

Виконайте завдання № 27 збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.

АНАТОМІЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Дихальна система (systema respiratorium) забезпечує насичення організ­му киснем і виведення вуглекислоти.

До органів дихання належать: носова порожнина, гортань, трахея, бронхи та легені. повітроносні шляхи :

• носова порожнина,

• гортань,

• трахея і

• бронхи

дихальна частина (респіраторний відділ),

• паренхімою легень, в альвеолах легень відбувається газообмін між повітрям і кров’ю.

дихальні шляхи можна поділити на

• верхні (носова порожнина, носова частина глотки, ротова частина глотки)

• нижні (гортань, трахея, бронхи).

Дихальні шляхи - це система трубок, які мають хрящову основу, а слизова оболонка містить миготливий епітелій. Хрящова основа попереджує спадання стінок дихальних шляхів, а миготливий епітелій виводить назовні разом із слизом сторонні частинки, що потрапляють в організм із повітрям.



Интернет реклама УБС

НІС

Зовнішній ніс має основу, корінь, спинку, кінчик і крила. Він сполучається із зовнішнім середовищем через ніздрі

Порожнина носа (або внутрішній ніс,

cavitas nasi) виконує функції проведення повітря і є органом нюху. Крім того, тут по­вітря зволожується, очищується і зігрівається.

Перегородкою носова порожнина ді­литься на дві половини, які мають вхідний отвір (грушоподібний) і вихідний (хоани).

Cтінки порожнини носа:

• Перегородка становить медіальну стінку по­рожнини носа

• латеральна,

• верхня

• нижня стінки.

Вони утворені кістками та хрящами і вистелені слизовою оболонкою, яка легко набрякає під впливом різноманітних подразників

Найбільшими хрящами порожнини носа є:

• хрящ перегородки носа,

• бічні хрящі

• крилоподібні хрящі, що утворюють крила носа .

Із латеральної стінки звисають три носо­ві раковини:

• верхня,

• середня

• нижня.

Верхня і середня є похідними решітчастої кістки, а нижня - самостійною кісткою

Між цими раковинами знаходяться носові ходи:

• верхній носовий хід (між верхньою і серед­ньою раковинами),

• середній носовий хід (між середньою і нижньою раковинами),

• нижній носовий хід (між нижньою носовою ракови­ною і твердим піднебінням).

У кожний із цих носових ходів відкриваються пазухи повітроносних кісток, а саме:

• у верхній - задні та середні комірки решітчастої кістки і пазуха клиноподібної кістки;


 

• в середній - передні комірки решітчастої кістки, лобова і гайморова (пазуха верхньої щелепи) пазухи;

• в нижній - носослізний та різцевий канали.

Ділянка порожнини носа, яка відповідає верхньому носовому ходу, є нюховою. Тут закладені нервові закінчення нюхового нерва - нюхові клітини, які становлять рецептор нюхового аналізатора. Середній і нижній носові ходи є дихальними.

ГОРТАНЬ

Гортань (larynx) знаходиться в ділянці шиї на рівні IV-VI шийних хребців, нижче під’язикової кістки. У дітей гортань розташована вище (на рівні IV шийного хребця), у старшому віці внаслідок ослаблення зв’язок вона опускається до рівня VII хребця. Спереду до гортані прилягають підпід’язикові м’язи і верхній полюс часток щитоподібної залози. Позаду до неї прилягає глотка, а по боках - судинно-нервовий пучок шиї.

Скелет гортані утворений парними і непарними хрящами.

До непарних належать:

• щитоподібний (утворює передньобічні стінки),

• перснепо­дібний (розташований у нижньому відділі органа)

• надгортанний (прикриває вгорі вхід у гортань) хрящі. У чоловіків на щито­подібному хрящі виражений гортанний виступ - “Адамове яблуко” - вторинна чоловіча ознака.

Ззаду знаходяться дріб­ніші парні хрящі:

• черпакуваті,

• ріжкуваті,

• клиноподібні.

Всі хрящі з’єднуються між собою суглобами та зв’язками і можуть змінювати своє розташування відносно один одного завдяки м’язам

Порожнина гортані

• зсередини висте­лена слизовою оболонкою з війковим епі­телієм

• ділиться на верхній, середній та нижній відділи .

• Найскладніше побудований середній від­діл, де на бічних стінках знаходиться дві пари складок: верхні (присінкові) і нижні (голосові).

• Між ними утворюється заглиби­на - шлуночки гортані.

• У товщі голосових складок лежать однойменні зв’язки.

• Промі­жок між правою і лівою голосовими склад­ками називається голосовою щілиною.

Го­лосові зв’язки натягнуті між щитоподібнимта черпакуватим хрящами і слугують для голосоутворення, яке відбувається наступним чином:

• скорочення м’язів призводить до зміни положення хрящів,

• ширина голосової щілини і напруження голосових зв’язок теж змінюються.

• Повітря, що видихається, коливає голосові зв’язки, і виникають звуки.

• У членороздільній мові беруть участь також язик, губи, порожнина рота і носа.

Розширює голосову щілину задній персне-черпакуватий м’яз, а звужу­ють - поперечний та косий черпакуваті, бічний персне-черпакуватий м’язи . Під час розмови, співу, кашлю гортань зміщується.

ТРАХЕЯ

Трахея (trachea) - дихальне горло - є продовженням гортані і тягнеться від VI шийного хребця до V грудного, де ділиться на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією трахеї. Стінка трахеї складається з 16-20 хрящових півкілець, між якими знаходяться зв’язки. Задня стінка перетинчаста, містить гладкі м’язові волокна. Слизова оболонка вистелена миготливим епітелієм і багата лімфоїдною тканиною. Довжина трахеї становить 8-12 см. У шийному відділі спереду до неї прилягає перешийок щитоподібної залози, ззаду - стравохід, а з боків - сонні артерії.

У грудному відділі спереду трахеї знаходиться груднина, а в дітей - вилочкова залоза (або її залишки у дорослих) і великі судини.

ГОЛОВНІ БРОНХИ

Трахея на рівні V грудного хребця ділиться на два головні бронхи - правий і лівий, які підходять до воріт легені. Правий бронх широкий, але коротший від лівого, в ньому нараховується 6-8 хрящових кілець, а в лівому - 9-12. Він має більш вертикальне положення і є нібипродовженням трахеї. Слизова оболонка бронхів і трахеї має однакову будову,складається їз хрящових півкілець.

 

ЛЕГЕНІ

 

Легені (pulmones) (від грецького - pneumon, звідки запалення легень - пневмонія) знаходяться в грудній порожнині по боках від серця, покриті серозною оболонкою - плеврою, яка утворює навколо них два замкнених плевральних мішки.

Легені мають форму конуса :

• основа якого обернена до діафрагми,

• верхівка виступає на 2-3 см над ключицею в ділянці шиї.

В легенях виділяють три поверхні:

• реберну (опукла, прилягає до ребер),

• діафрагмальну (основа, прилягає до діафрагми),

• середостінну (внутрішня, обернена до органів, що роз­ташовані в середостінні).

На середостінній поверхні знаходяться ворота легені.

Через ворота легень:

• входять головний бронх,

• легенева артерія і нерви,

• виходять по дві легеневі вени, лімфатичні судини.

Всі ці утвори формують корінь легені.

Кожна легеня щіли­нами поділяється на частки:

• В лівій легені є одна коса щілина, яка поділяє її на дві частки: верхню і нижню.

• В пра­вій легені є дві щілини - коса і горизонтальна. Вони поділяють праву легеню на три частки: верхню, середню і ниж­ню.

На передньому краї лівої легені знаходиться серцева вирізка - місце прилягання перикарда (серцевої сорочки)

Бронхіальне дерево

• Головні бронхи діляться на часткові,

• часткові бронхи в паренхімі легені діляться на бронхи третього порядку –

• сегментарні, тому що вони вентилюють певні ділянки легень, які мають назву сегментів. Всього в кожній легені є по 10 сег­ментів. Сегментарні бронхи діляться дихотомічно (кожний на два) на дрібніші - часточкові бронхи. Кожний часточковий розгалужується всередині часточки на 16-18 кінцевих бронхіол, які не мають вже хряща і залоз. Бронхіальне дерево слугує для проведення повітря при вдиху і видиху.

Альвеолярне дерево

Альвеолярне дерево є функціонально-структурною одиницею легені (ацинус), де відбувається газообмін між кров’ю, що знаходиться в капілярах легені, і повітрям, яке заповнює легеневі альвеоли .

Ацинус складаєть­ся з:

• дихальних (респіраторних) бронхіол, які є дихотомічним розгалуженням кінцевих (термі­нальних) бронхіол,

• альвеоляр­них ходів (відходять радіарно від кожної дихальної бронхіоли)

• альвеолярних мішечків, якими закінчуються ходи.

Стінки аль­веолярних ходів і альвеолярні мішечки побудовані з міхурців - альвеол. Внутрішня поверхня альвеол вистелена одношаровим плоским респіраторним епіте­лієм, що лежить на базальніймембрані. З іншого боку до неї прилягають кровоносні капі­ляри. В легенях дорослого є від 300 до 500 млн. альвеол, ди­хальна поверхня яких складає100 м 2

Легенева артерія галузиться в паренхімі легень відповідно до бронхів і утворює капілярну сітку навколо альвеол. Тут відбувається газообмін: кисень з повітря переходить у кров, а вуглекислота - з крові в повітря, що знаходиться в альвеолах. Кров насичується киснем і стає артеріальною. Вона по легеневих венах прямує до лівого передсердя.

ПЛЕВРА

Плевра (pleura) - серозна оболонка, яка покриває легені з усіх боків і в ділянці кореня переходить на стінки грудної порожнини, утворюючи навколо легень замкнений плевральний мішок, окремий для кожної легені .

 

Листки плеври:

• Листок плеври, що вистеляє стінки грудної порожнини, має назву парієтального (пристінкового). Залежно від того, яку ділянку він покриває, розрізняють реберну, діафрагмальну та середостінну (медіастинальну) плевру.

• Плевра, що покриває легені і зростається з їх поверхнею, називається вісцеральною (легеневою) плеврою.

Між цими двома листками знаходиться плев­ральна порожнина, в якій є 1-2 мл серозної рідини для зменшення тертя між листками під час дихання.

В ділянках, де одна частина парієтальної плеври переходить в іншу, утво­рюються синуси (простори) плеври.

 

Синуси плеври:

• реберно-середостінний,

• реберно- діафрагмальний,

• діафрагмально- середостінний. Вони заповнюються легенями при глибокому вдиху. В спокійному стані їхні стінки щільно прилягають одна до одної. Найбіль­шим є реберно-діафрагмальний синус.

 

 

МЕЖІ ПЛЕВРАЛЬНИХ МІШКІВ І ЛЕГЕНЬ

 

Для визначення меж органів грудної і черевної порожнин користуються наступними основними лініями:

• середньоключична (проходить через середину ключиці);

• середня пахвова (опускається із середини пахвової ямки);

• ло­паткова (проходить через нижній кут лопатки);

• прихребетна (проходить уздовж реберних головок).

Межі легень.

• Верхня межа обидвох легень визначається на 2-3 см вище І ребра (1-2 см над ключицею);

• передня межа правої легені по пригруднинній лінії іде до VI ребра, лівої - до IV ребра, де край легені утворює серцеву вирізку і продовжується до середньоключичної лінії.

• нижня межа легень. Для правої легені це VI ребро, для лівої – VII по середній пахвовій лінії

• нижня межа правої легені проектується на VIII ребро, лівої - на IXпо середній пахвовій лінії,по лопатковій правої і лівої - X ребро.

• Задня межа по прихребетній лініїобидвох легень іде до XI ребра .

Межі плеври. Верхня і пе­редня межі парієтальної плеври співпадають з межами легень, але нижня і задня межі проходять на одне ребро нижче від аналогічних меж легень.

СЕРЕДОСТІННЯ

Середостіння (mediasti­num) - це комплекс органів, які розташовані між двома середо­стінними (медіастинальними) плеврами. Воно займає простір між грудниною спереду, грудним відділом хребта ззаду, діафрагмою знизу, середостінними плеврами з боків.

Вгорі середостіння відкривається верхньою апертурою грудної клітки і сполучається з міжфасціальними просторами шиї (див. топографію шиї). Умовна фронтальна площина, що проходить позаду коренів легень і трахеї, ділить середо­стіння на два відділи: передній і задній.

За Паризькою анатомічною номенкла­турою його ділять на верхнє і нижнє.

Нижнє в свою чергу ділиться на переднє, середнє і заднє.

Верхнє середостіння обмежене лінією, яка проводиться від місця з’єднання ручки груднини з тілом до міжхребцевого диска між тілами ІУ-У грудних хребців.

У ньому знаходиться вилочкова залоза (тимус), трахея, верх­ній відділ стравоходу та великі судини (аорта, верхня порожниста вена тощо).

У передньому середостінні проходять внутрішня грудна артерія і вени, лежать передні середостінні вузли.

Середнє середостіння представлене серцем з перикардом, діафрагмальними нервами.

До органів заднього середостіння належать стравохід, низхідна частина аорти, грудна лімфатична протока, симпатичні стовбури, великі вени.

 

Лекція№11

 

Тема:Анатомія сечової і статевої систем

План

1. Загальна характеристика сечової і статевої систем.

2. Нирки: топографія, відношення до очеревини, фіксу вальний апарат. Зовнішня будова. Внутрішня будова. Нефрон – структурно-функціональна одиниця нирки. Кровоносна система нирки.

3. Сечовід: частини, топографія, будова стінки, функція.

4. Сечовий міхур: форма, топографія, зовнішня будова, частини, функції. Будова стінки сечового міхура.

5. Сечівник (чоловічий, жіночий): топографія, будова, відділи, статеві відмінності, функції.

6. Внутрішні чоловічі статеві органи: залози та сім’явивідні шляхи. Особливості топографії, зовнішньої та внутрішньої будови, функцій внутрішніх статевих органів.

7. Зовнішні чоловічі статеві органи: калитка, статевий член: його будоваЖіноча статева система.

8. Внутрішні жіночі статеві органи. Яєчник: топографія, зовнішня будова, внутрішня будова, функції. Маткові труби: топографія, частини, будова стінки, функції. Матка: топографія, форма, частини, будова стінки, зв’язки, функції. Піхва: топографія, зовнішня будова, склепіння, будова стінки, функції. Дівоча перетинка.

9.Зовнішні жіночі статеві органи: лобкове підвищення, великі соромітні губи, малі соромітні губи, присінок піхви, присінкові залози, клітор.

Самостійне вивчення тем:

Сперма,її склад.Шляхи виведення сперми.

Оваріально-менструальний цикл.Клімакс.

Виконайте завдання №28,29 збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.

 

Нирка (геп) - це парний орган, який знаходиться в поперековій ділянці на задній стінці черевної порожнини, розташований позаочеревинно. Права та ліва нирки лежать на рівні XII грудного - І-ІІ поперекових хребців. Права нирка розташована дещо нижче від лівої).

Зовнішня будова.Нирка має бобоподібну форму.

В ній розрізняють

• опуклу передню поверхню і плоску задню,

• заокруглений верхній і гострий нижній кінці,

• ввігнутий медіальний і опуклий латеральний краї.

На медіальному краї знаходяться ворота нирки, через які в орган входять ниркова артерія, нерви, а виходять сечовід, ниркова вена, лімфатичні судини. Всі ці анатомічні утвори формують ниркову ніжку.

 



 

Фіксуючий апарат нирки:

• фіброзна оболонка, що прилягає до паренхіми нирки,

• жирова капсула

• ниркова фасція, яка має передній та задній листки

• ниркова ніжка

• м’язове ложе, що утворене великим поперековим м’язом і квадратним м’язом попереку.

На фронтальному зрізі нирки:

• в ділянці її медіального краю знаходиться ниркова пазуха. Вона заповнена судинами, нервами, жировою клітковиною;

• малі та великі чашечки, що відкриваються в ниркову миску.

Паренхіма нирки побудована з :

• кіркової речовини , що знаходиться по периферії, кіркова речовина заходить поміж пірамід й утворює ниркові стовпи;

• мозкової, яка має вигляд ниркових пірамід. Основами піраміди обернені до поверхні нирки, а верхівками - в пазуху. Верхівки пірамід з’єдну­ються по дві або декілька і утворюють підвищення - сосочки. Всього в нирці є близько 12 сосочків, кожний з яких має отвори, через які сеча виділяється в малі чашечки.

Мозкова речовина заходить в кіркову утворює мозкові промені.

 

Мікроскопічно нирка являє собою складну трубчасту залозу,

структурною морфо-функціональною одиницею якої є нефрон,це довгий каналець,

початковий кінець якого у вигляді двостінної капсули (Шумлянського- Боумена охоплює клубочок кровоносних капілярів і щільно до них прилягає . Це дає можливість воді і речовинам, що розчинені в ній, легко прохо­дити в порожнину капсули.

Клубочок разом з капсулою становить ниркове тільце, яке знаходиться в кірковій речовині нирки.

У нефроні розрізняють такі відділи:

• ниркове тільце(мальпігієве);яке складається з судинного клубочка і капсули Шумлянського- Боумена;

• проксимальний відділ звивистого канальця

• петля нефрона (петля Генле),

• дистальний відділ.

• Дистальні відділ нефрона впадають у збірні трубочки.

Ці канальці лежать у пірамідах і вони виводять сечу в малі чашечки, відкриваючись на верхівці пірамід. Далі сеча потрапляє у великі чашечки, з них - у ниркову миску. Миска продовжується у сечовід, а він впадає в сечовий міхур.

Кровообіг у нирці.

Особливостю кровообігу нирки є наявність подвійної капілярної мережі.

• Артеріальну кров до нирки несе ниркова артерія , яка у воротах ділиться на 4-5 гілок.

• Кожна гілка кровопостачає певну ділянку, що має назву сегмента(сегментарні артерії).

• Від цих гілок відходять міжчасткові артерії, які на межі кіркової та мозкової речовини утворюють артеріальні дуги.

• Від артеріальних дуг починаються короткі приносні судини, що утворюють судинні клубочки (перша капілярна сітка).

• З кожного клубочка виходять виносні судини, які навколо сечових канальців формують другу капілярну сітку.

З цієї сітки беруть початок вени,які йдуть поряд із однойменними артеріями, потімзливаються в ниркові вени, які впадають в нижню порожнисту вену.

 

Сечовий міхур (vesica urinaria)

Непарний порожнистий орган, який є резервуаром для сечі. яка виводиться з нього через сечівник. Порожній сечовий міхур лежить в порожнині малого таза за лобковим симфізом і відокрем­лений від нього шаром пухкої клітковини . При наповненні сечею він піднімається вище лобка.

Ззаду від сечового міхура у чоловіків знаходяться сім'яні міхурці та пряма кишка, а у жінок - матка і піхва.

Зовнішня будова.

У сечовому міхурі розрізняють такі частини:

• дно (нижня частина),

• тіло (середня частина),

• верхівку (верхня, загострена частина).

Очеревиною порожній сечовий міхур покритий екстраперитонеально, а наповне­ний, піднімаючись над лобком, піднімає очеревину, яка покриває його з трьох сторін, залишаючи його передню поверхню непокритою. Це дає можливість робити прокол сечового міхура через передню черевну стінку, не заходячи в порожнину очеревиниСтінка сечового міхура складається з наступних оболонок:

слизової

• слизова оболонка утворює складки , які розправляються при наповненні сечового міхура. В його нижній частині знаходиться внутрішній отвір сечівника. Позаду цього отвору помітний трикутникміхура, де немає складок. Його верхні кути утворені отворами сечоводів

• м'язової ,м'язова оболонка має три шари, які формують м'яз, що виштовхує сечу. Циркулярні м'язові волокна навколо сечівника утворюють стискач (сфінктер) сечового міхура.

• адвентиційної (там, де він не покритий очеревиною)..

Сеча із ниркової миски по сечоводах потрапляє у сечовий міхур. Пересуванню сечі по сечоводах сприяють їх перистальтичні рухи. Утворення сечі проходить безперервно, а сечовий міхур вивільняється періодично, в міру наповнення.

У ділянці переходу сечового міхура у сечівник знаходяться два сфінктери:

• Один-сфінктер сечового міхура, закриває вихід із нього.

• Другий сфінктер закриває сечівник.

За відсутності сечовипускання сфінктери закриті, сеча збирається у сечовому міхурі.У нормі в сечоводи сеча не надхо­дить їз сечового міхура, оскільки при наповненні міхура м'язовий шар його стінок стискається і закриває отвори сечоводів.

До внутрішніх статевих чоловічих органів належать :

• яєчка з їхніми оболон­ками,

• сім’явиносні протоки,

• сім’яні піхурці,

• передміхурова залоза (простата),

• бульбоуретральні(куперові) залози;

до зовнішніх:

• статевий член

• ка­литка( мошонка).

Яєчко

Яєчко (testis) - парний орган, знаходиться в калитці. В середньому його довжина становить 4 см, шири­на - 3 см і вага - 25 г. . Крім сперматозоїдів, яєчко виробляє чоловічі статеві гормони, які впливають на розвиток вторинних статевих ознак.

В ньому розрізняють :

• медіальну та латеральну поверхні,

• передній і задній краї,

• верх­ній та нижній кінці.

Ліве яєчко опу­щене дещо нижче від правого. На зад­ньому краї яєчка розташований при­даток яєчка, в якому розрізняють головку, тіло і хвіст. Яєчко ззовні покрите щіль­ною фіброзною оболонкою - білко­вою, яка прилягає до його паренхіми.

На задньому краї ця оболонка утво­рює потовщення - середостіння яєчка . Від середостіння відходять фіброзні перетинки, які розділяють яєчко на часточки.

Парен­хіма яєчка складається із:

звивистих ,у зви­вистих трубочках продукуються чоло­вічі статеві клітини - сперматозоїди.

прямих сім’яних трубочок. Прямі сім’яні трубочки відкриваються в сітку яєчка, яка розміщена в його середостінні.

Звідси сім’я виходить за межі яєчка по виносних проточках, які формують придаток яєчка (його часточки). Виносні проточки відкриваються в протоку придатка, який тягнеться від головки до хвоста і переходить у сім’явиносну протоку

Сім’явиносна протока (ductus deferens) довжиною близько 40 см, має форму трубки, яка входить до складу сім’яного канатика, проходить через пахвин­ний канал і в ділянці внутрішнього його кільця відокремлюється від судин яєчка, йде косо униз і назад до бічної стінки сечового міхура і підходить до перед­міхурової залози. Тут вона утворює розширення - ампулу сім’явиносної протоки. Стінка протоки складається із слизової, що утворює поздовжні складки, м’язової і фіброзної оболонок.

Сім’яні піхурці (vesiculae seminales) - парні органи, що розта­шовані латерально від сім’явиносних проток, між сечовим міхуром і прямою кишкою. Довжина кожного піхурця - близько 5 см. Нижній загострений його кінець переходить у вузьку вивідну протоку, яка з’єднується з сім’явиносною протокою й утворює сім’явипорскувальну протоку, що проходить через товщу передміхурової залози і відкривається в передміхурову частину сечівника.

Передміхурова залоза (prostata) - залозисто-м’язовий орган, який охоплює початковий відділ сечівника. Вона розташована в порожнині таза, під сечовим міхуром. У залозі розрізняють праву і ліву частки, між якими знаходиться пере­шийок. Через перешийок проходить сечівник. З практичної точки зору перешийок (середня частка) має значення в клініці, тому що його збільшення (гіпертрофія) призводить до порушення сечовипускання. Залоза побудована із залозистої тканини і гладких м’язових клітин. її протоки (20-30) відкриваються на задній стінці сечівника, виводячи сюди секрет, що є складовою частиною сперми.

Бульбоуретральні залози

Бульбоуретральні (цибулино-сечівникові) залози (glandule bulboureth- rales) (парні органи) мають кулясту форму, лежать у ділянці промежини. Вивідні протоки (3-4) відкриваються у перетинчасту частину сечівника. Вони виробляють тягучу рідину, яка змащує сечівник, захищаючи його слизову від подразнення сечею.

Сім’яний канатик(funiculus spermaticus)

До складу сім’яного канатика (входять:

• сім’явиносна протока,

• яєчкові венозні сплетення

• артерія,

• лімфатичні судини,

• нерви.

Сім’яний канатик тягнеться від внутрішнього пахвинного кільця, де від судин відокремлюється сім’явиносна протока. Він утворюється після опускання яєчка в калитку з поперекового відділу черевної порожнини, де яєчко розвивається. До початку народження дитини яєчка повинні опуститися в калитку. Відсутність яєчок в калитці має назву крипторхізму.

Калитка (scrotum) - це шкірний утвір, поділений перетинкою на дві поло­вини, в кожній з яких лежить яєчко з оболонками, придатком і нижнім відділом сім’яного канатика. По середній лінії калитки проходить її шов, який тягнеться від нижньої поверхні статевого члена до анального отвору.

При опусканні яєчко тягне за собою різні шари черевної стінки, які оточують у калитці яєчко і сім’яний канатик.

Яєчко і сім’яний канатик оточені такими оболонками :

• шкіра;

• м’ясиста оболонка - видозмінена підшкірна сполучна тканина з гладкими м’язовими клітинами;

• зовнішня сім’яна фасція - похідне поверхневої фасції живота;

• фасціям’яза-підіймача яєчка;

• м’яз-підіймач яєчка - похідне поперечного і внутрішнього косого м’язів живота;

• внутрішня сім’яна фасція - похідне поперечної фасції живота;

• піхвова оболонка - відросток очеревини (серозна оболонка), який складається з парієтального і вісцерального листків. Вісцеральний листок зроста­ється з білковою оболонкою яєчка. Між цими двома листками є порожнина, в якій знаходиться 1-2 мл серозної рідини. Після опускання яєчка відросток очере­вини у верхній частині заростає, тому яєчко лежить у власній серозній порожнині. Якщо відросток не заростає, то залишається канал, через який можуть виходити вроджені грижі.

Статевий член. Чоловічий сечівник

Статевий член (penis) складається з двох кавернозних (печеристих) і одного губчастого тіла. Губчасте тіло лежить знизу від печеристих тіл і пронизане сечівником. Задня частина статевого члена має назву кореня, передня потовще­на - головки. Середня частина - це тіло статевого члена. На головці знаходиться зовнішній отвір сечівника. Шкіра біля головки утворює складку - передню шкірочку. На її внутрішній поверхні розташовані сальні залози, секрет яких має назву смегми. Зовнішньою оболонкою печеристих тіл є фіброзна білкова оболонка, від якої всередину відходять численні перекладини. Проміжки міжміхурової залози), перетинчасту (проходить через сечостатеву діафрагму) і губчасту. Оточена губчастим тілом статевого члена передміхурова частина єнайширшою, а перетинчаста - найвужчою. Сечівник вигнутий Б-подібно. При введенні катетера в сечівник його передня кривизна випрямляється і залиша­ється лише задня, більш фіксована. Слизова оболонка сечівника вистелена в різних ділянках різними видами епітелію: перехідним, багатошаровим циліндрич­ним, одношаровим циліндричним і багатошаровим плоским. М'язовий шар по­будований із циркулярних і поздовжніх м'язових волокон.

До внутрішніх жіночих статевих органів належать :

• яєчники,

• маткові труби (яйцеводи),

• матка,

• піхва;

До зовнішніх жіночих статевих органів належать :

• великі та малі соромітні губи,

• клітор,

• лобок,

• дівоча перетинка,

• цибулина присінка.

 

Яєчник (ovarium)

парний орган довжиною близько 2,5 см Він знаходиться в порожнині малого таза, на задній поверхні широкої зв’язки матки. Належить до залоз змішаної секреції, яка виділяє гормони, що впливають на розвиток вторинних статевих ознак, та жіночі статеві клі­тини – яйцеклітини

В яєчнику розрізняють:

• верхній (трубний) кінець, обернений до мат­кової труби,

• нижній (матковий) кінець , який з’єднаний з маткою за допомо­гою власної зв’язки;

• дві поверхні - медіальну і латеральну;

• два краї - вільний (задній) і брижовий (перед­ній),який за допомогою складки очеревини (брижі яєчника) прикріп­люється до широкої зв’язки матки.В ділянці цього краю в яєчник через його ворота входять судини і нерви.

Яєчник лежить у порожнині оче­ревини, але очеревиною не покритий, він покритий шаром зародкового епі­телію .

Будова яєчника:

• Зовні покритий одношаровим кубічним епітелієм.

• Під епітелієм розташована сполучнотка­нинна капсула, яка має назву білко­вої оболонки.

• Під білковою оболон­кою знаходиться кіркова речовина яєчника, в якій відбувається дозрі­вання жіночих статевих клітин і виробляються жіночі статеві гормони. В кірковій речовині є численні примордіальні (первинні,30-400тис.) фолікули. Кожний фолікул складається із зачаткової яйцеклітини, навколо якої знаходиться шар фолікулярних клітин,дозріває 300-500 яйцеклітин протягом життя жінки ,

• Мозкова речовина розташовується глибше, вона побудована в основному із сполучної тканини(нерви,судини,сполучнотканинні прошарки).

 

Маткова труба (tuba uterina, salpinx)

Має форму трубки довжиною близько 11-12 см і знаходиться в порожнині малого таза . Яйцеклітина з поверхні яєчника під час овуляції по матковій трубі виводиться в матку,в матковій трубі відбувається запліднення.

В трубі розрізняютьчастини :

• маткову частинуу,яка розміщена в стінці матки

• перешийок (звужена частина,2-3м),

• ампула, розшире­на частина

• лійка,краї лійки мають відростки - торочки, одна з торочок сягає яєчника.

Маткова труба має два отвори :

• матковий ,відкривається в матку отвором діаметром 1мм;

• черевний,відкривається в порожнину очеревини.

Стінка її побудована із таких оболонок:

• серозної (очеревиною покрита труба інтраперитонеально),

• м’язової (з поздовжніми і циркулярними волокнами),

• слизової вистелена миготливим епітелієм,поздовжні складки

Частина широкої зв’язки матки, яка звисає з маткової труби, має назву брижі маткової труби.

Матка (uterus, metra)

Непарний порожнистий орган грушоподібної форми, що знаходиться в порожнині малого таза між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду .

У матці розрізняють :

• дно (верхня опукла частина),

• тіло(середня частина);

• шийка (звужена нижня частина матки), яка зовнішнім своїм кінцем входить у піхву,частини шийки матки-піхвова і над піхвова;

• у матці є передня (міхурова), задня (кишкова) поверхні ;

• два краї (лівий і правий).

Правильне положення матки - антеверзіо (коли дно матки нахилене вперед),

антефлексіо (коли тіло матки з шийкою утворює кут, відкритий вперед).

Очеревиною матка вкрита мезоперитонеально (ззаду та з боків). Переходячи з матки на сечовий міхур і пряму кишку,

очеревина утворює дві заглибини:

• міхурово-маткову

• прямокишково-маткову яка має назву кишені Дугласа, яку використовують у клініці для діагностики позаматкової вагітності.

По краях матки очеревина з передньої і задньої поверхонь переходить на бічні стінки таза й утворює широкі зв’язки матки. У верхній частині широкої зв’язки закладені маткові труби, на задній її поверхні укріплені яєчники, а по передній поверхні (між її двома листками) проходить кругла зв’язка матки. Ця зв’язка проходить через пахвинний канал і закінчується в сполучній тканині лобка та великих статевих губ.

Стінка матки складається з таких шарів:

• периметрій - серозна оболонка (очеревина); переходячи з передньої і задньої поверхонь на бічні стінки таза утворює широкі зв’язки матки

• міометрій - м’язова оболонка, складається із двох поздовжніх і одного циркулярного шару;має багато кровоносних судин,є най товщою оболонкою.

• ендометрій - слизова оболонка з миготливим епітелієм,гладенька,має маткові залози Під час і після статевого дозрівання слизова оболонка періодично зазнає змін, пов’язаних з ову­ляцією і утворенням жовтого тіла в яєчнику.

В тій ділянці, де тіло матки перехо­дить у шийку, лежить приматкова жирова клітковина - параметрій. У ній проходять судини, нерви, зв’язки матки та сечоводи.

Порожнина матки

Має трикутну щілиноподібну форму. На основі трикутника відкриваються маткові труби, а на його верхівці порожнина матки переходить у канал шийки,довжина якого 2,5-3смМісце переходу порожнини матки в канал шийки має назву перешийка чи внутрішнього вічка матки Канал шийки відкривається в порожнину піхви отвором - зовнішнім вічком матки. У жінок, які не народжували, зовнішнє вічко має круглу або поперечно-овальну форму; ужінок, які народжували, воно має вигляд поперечної щілини. Зовнішнє вічко матки обмежоване передньою і задньою губами. Задня губа тонша за передню

Зв’язки матки парні:широкі зв’язки,круглі,

 

 

Піхва (vagina)

Непарний орган у вигляді трубки, довжиною близько 8 см, який розташований в порожнині малого таза між сечівником спереду і прямою кишкою ззаду.

Верхнім своїм кінцем піхва охоплює шийку матки, а нижнім відкривається в присінок піхви. Очеревиною піхва покривається лише у верхній частині. Частина піхви, що охоплює шийку матки, називається склепінням піхви. Розрізняють переднє і більш глибоке заднє склепіння. Отвір піхви у дівчат закритий складкою слизової оболонки - дівочою перетинкою (hymen), яка залишає невеликий отвір. У жінок, які народжували, від дівочої перетинки залишаються лише незначні колові підвищення.

Стінки піхви мають сполучнотканинний, м’язовий і слизовий шари. На слизовій оболонці є поперечні складки

 

Жіноча соромітна ділянка

До жіночої соромітної ділянки відносять лобкове підвищення, великі та малі соромітні губи, присінок піхви.

Великі соромітні губи (Іаbіа majora pudendi)

це масивні,парні,складки шкіри, які містять багату жиром сполучну тканину. Спереду і ззаду вони з'єднуються між собою передньою іі задньою спайками.

Поверхні великих статевих губ:

• Латеральна поверхня великих статевих губ пігментована ,має багато потових і сальних залоз , вкрита волос­сям,яке переходить на ділянку лобкового горба.

• Медіальна поверхня губ вкрита тонкою шкірою, яка своїм виглядом подібна до слизової оболонки,тонка,волога.

Щілиноподібний простір між ними називається соромітною щілиною .

Спереду від лобкового симфізу є підвищення, яке утворене лобковими кістками і добре розвиненою жировою клітковиною –це лобкове підвищення.

 

Малі соромітні губи (labia minora pudendi)

Утворені двома поздовжніми складками шкіри і зна­ходяться в щілині між великими губами. Передні кінці малих губ охоплюють клітор і утворюють його шкірочку та вуздечку.

Простір, який знаходиться між малими губами, є присінком піхви. В присінок відкри­ваються: сечівник, піхва та великі присінкові залози (бартолінійові).

Ці залози є невеликими утворами овальної форми діаметром близько 1 см. їхні протоки відкриваються в борозні між основою малих губ і дівочою перетинкою

Присінкові за­лози:


• Малі присінкові,переддверні залози, вивідні протоки яких відкриваються на слизовій оболонці між отворами піхви і сечівника.Ці залози продукують тягучу рі­дину, яка змащує слизову оболонку присінка піхви.

• великі присінкові залози (бартолінійові),їхні протоки відкриваються в борозні між основою малих губ і дівочою перетинкою

Цибулина присінка - це гус­те венозне сплетення, яке подібне до кавернозної тканини і являє со­бою парний орган, що розташовуєть­ся з обидвох боків піхви і сечівника.

Клітор (clitoris) є аналогом печеристих тіл статевого члена, довжиною близько 3 см. У ньому розрізняють тіло, головку ініжки, які прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток. Клітор покритий шкірою, яка містить численні нервові закінчення

 

Жіночий сечівник (urethra feminina)

являє собою трубку довжиною близько 3,5 см. Він дещо вигнутий, огинає знизу лонний симфіз і пронизує сечостатеву діафрагму, де його оточують волокна зовнішнього м’яза-стискача сечівника. Зовнішній отвір сечівника відкривається в присінок піхви. Його стінки мають сполучнотканинну, м’язову, підслизову і слизову оболонки. Слизова оболонка утворює поздовжні складки і містить уретральні залози, протоки яких в

ПРОМЕЖИНА

Промежина (perineum) - це ділянка тіла яка має межі:

Промежина обмежена:

• лобковим симфізом - спереду,

• куприком - ззаду

• сідничними горбами - з боків.

У вузькому розумінні ,промежина- це ділянка, яка розта­шована між зовнішніми статевими органами й анусом.

Лінія, яка з’єднує сідничні горби, ділить промежину на два трикутники

Трикутники промежини:

сечостатевий (передній) трикутник знахо­диться між нижнім краєм симфізу і гілками лобкових та сідничних кісток, він закритий сечостатевою діафрагмою

• Сечостатева діафрагма представлена глибокими м’язами трикутника (глибокий поперечний м’яз промежини, м’яз-стискач сечівника),) .

• Через сечостатеву діафрагму проходить сечівник, а в жінок ще й піхва.

анальний (задній,відхідниковий). Анальний трикутник закритий тазовою діафрагмою.

• Діафрагма таза представлена глибокими м’язами анального трикутника (куприковий м’яз, м’яз-підіймач відхідника

 

Лекція№12

Тема:Анатомія ендокринної системи

План

 

1. Загальні принципи будови ендокринних органів. Поняття про гормони, їхні властивості, типи впливу на організм. Методи вивчення функцій ендокринних залоз .

2. Щитоподібна залоза: топографія, будова, гормони, функції.

3. Прищитоподібні залози: топографія, будова, гормони, функції .

4. Загруднинна (вилочкова) залоза: топографія, зовнішня та внутрішня будова, гормони, їхні функції .

5. Надниркові залози: топографія правої й лівої надниркових залоз, будова. Гормони кіркової та мозкової речовин, їх функції .

6. Ендокринна частина підшлункової залози: будова, гормони, функції. Поняття про цукровий діабет.

7. Статеві залози, їх ендокринна функція. Статеві гормони .

8. Шишкоподібне тіло (епіфіз): топографія, будова, значення

9. Гіпофіз: топографія, частини, будова. Гормони передньої, середньої та задньої часток, їхні функції.

Самостійне вивчення теми:

Класифікація ендокринних залоз.тканинні гормони.

Виконайте завдання №30 збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів

 

Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними, називаються такі залози, які не мають вивідних проток і секрет (інкрет, гормон) яких надходить безпосередньо у кров або лімфу.

Процес синтезу і виділення у внутрішнє середовище фізіологічно активних речовин ендокринними залозами називають внутрішньою секрецією, а ці речовини - гормонами.

До ендокринних залоз відносяться:

гіпофіз, епіфіз, прищитоподібні, щитоподібна, загруднинна, надниркові залози. До змішаних залоз відносяться:підшлункова та статеві залози,

Паракринні залози і клітини, які розмі­щені в органах (шлунок, сечівник, нирки) серед інших тканин і секретують тканинні гормони.

 

Щитоподібна залоза знаходиться в передній ділянці шиї на рівні У-УІІ шийних хребців, попереду гортані та трахеї .

Маса залози у дорослої людини становить близько 30-40 г. У жінок вона дещо більша, ніж у чоловіків, і іноді періодично збільшується (під час менструації). Під час статевого дозрівання щитоподібна залоза росте досить інтенсивно і до 20 років її маса збільшується в 20 разів.

Залоза складається з двох часток - правої та лівої, які з’єднуються між собою перешийком . Від перешийка або від однієї з часток відходить вгору пірамідальна частка.

Залоза вкрита фіброзною кап­сулою, від якої йдуть відростки (трабекули), що ділять її на часточки. Часточки складаються з численних міхурців - фолікулів, стінки яких зсередини вистелені епітеліальними фолікулярними клітинами кубоподібної форми. Порожнина фолікулів заповнена в’язкою масою - колоїдом, що містить гормони,які скла­даються в основному з білків та йодовмісних амінокислот.

Щитоподібна залоза продукує йодовані гормони ;

(тироксин і трийодтиронін)

кальцитонін.

Утворення тироксину і трийодтироніну відбувається за умови, що в організм надходить достатня кількість йоду. Йод людина одержує переважно з питною водою, а туди він потрапляє внаслідок вимивання річко­вою водою із землі. Річки гірських районів (наприклад, Карпати) не встигають розчинити йод, який є у грунті, і тому організм не отримує достатньої кількості йоду, а люди внаслідок цього хворіють на ендемічний зоб.

У таких ендемічних районах йод додають до харчової солі, що в значній мірі запобігає захворюванню щитоподібної залози.

Значення йодованних гормонів :

• стимулюютьріст і розвиток організму,

• стимулюють статеве дозрівання,

• підвищують рівень усіх обмінних процесів в організмі: обмін білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, водноелектролітний обмін, основний обмін, тепло­продукцію.

• Під впливом цих гормонів зменшуються запаси глікогену у печінці, внаслідок чого збільшується цукор у крові.

• Вони стимулюють розпад білків і як наслідок - збільшується кількість азоту, який виводиться нирками.

• Гормони щитоподібної залози необхідні для розвитку мозку,

• діяльності центральної і вегетативної нервової системи.

• Вони підвищують активність симпатичної нервової системи, що проявляється в наростанні збудливості, емоційності, прискорення серцевих скорочень, частоти дихання, потовиділення, а також зменшенні секреції і моторики шлунково-кишкового тракту.


Читайте також:

  1. ВИЛОЧКОВА ЗАЛОЗА
  2. Вилочкова залоза.
  3. Підшлункова залоза
  4. Підшлункова залоза
  5. Щитовидна залоза
  6. Щитоподібна залоза, її гормони та вплив на обмін речовин

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Похідними шкіри є | ЕНДОКРИННА ЧАСТИНА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.024 сек.