Економічна криза (депресія) в україні та шляхи виходу з неї

Велика частина території України як і раніше знаходиться в глибокій економічній депресії. В таких містах поганий заробіток та торгівля, безробіття але нікого найняти навіть за великі гроші.

Депресія (від лати. depressio – придушення), в економіці – фаза економічного циклу, наступаюча після кризи перевиробництва. Характеризується занепадом виробництва, поступовим розсмоктуванням "надлишку" товарної маси, млявою господарською кон'юнктурою, великим безробіттям. Синонім депресії – стагнація.

Перспектива депресивних регіонів України описана у Постанові ВРУ, документ № 782-15, редакцiя вiд 15.05.2003, „Щодо стану та перспективи депресивних регіонів, міст та селищ України”.

Будь-яке провінційне маленьке місто може бути місцем основи власної справи – цілком успішного. Розквіт столиці та ще три-чотири міста-мільонника наводить на думку про економічний бум в Україні. Але на офіційному рівні визнана наявність в Україні депресивних територій.

Визнання оформлене на сторінках законопроекту "Про стимулювання розвитку регіонів", прийнятого парламентом за основу 19 червня 2003 року, N 1001-IV. З появою цього законопроекту місцеві чиновники і підприємці зв'язують надії на те, що держава нарешті визначить пріоритети регіональної політики і займеться проблемами провінції, що депресує. Цим недугом охоплена третина території України. Диспропорції розвитку регіонів величезні. Тільки по виробництву валової доданої вартості на душу населення столиця в 6 раз випереджає найменше благополучні області. По об'ємах залучення інвестицій – більш ніж в 50 раз, а по середньому рівню зарплат – в 8-10 раз.

У Україні нараховується 350 малих міст, в яких проживає 13% населення України. За даними уряду, лише 22 міста інтенсивно розвиваються протягом останніх трьох років. 60% малих міст розвиваються слабо, 33% – є депресивними.

Тема регіональної політики отримала розвиток, коли парламент розглядав програму розвитку малих міст.

Регіональна політика

Сплеск офіційного інтересу до регіональних проблем багато в чому зумовлений натиском з боку великого бізнесу. Його концентрація в мегаполісах досягла критичної точки. Він вже готів "виплеснутися" в провінцію в пошуках нових ринків і кращих конкурентних умов.

Але, незважаючи на появу урядового законопроекту "Про стимулювання розвитку регіонів", досі чітко не сформульовані цілі регіональної політики і, відповідно, не розроблена тактика. Незрозуміло, що має намір робити державу – чи то розвивати регіональну економіку, чи то згладжувати диспропорції.

Причини положення, що склалося (депресії)

Зі слів міністра економіки і з питань європейської інтеграції, "депресивною є територія, яка не в змозі вирішити свої соціально-економічні проблеми або реалізувати свій потенціал, а тому вимагає активної підтримки з боку держави".

Поява депресивних регіонів – закономірне слідство "переформування" економіки України з периферичною союзною в самостійну національну. У якийсь момент країна сама виявилася в ролі депресивного регіону. Старі механізми централізованого управління були зруйновані, а нові в повній мірі не створені і понині.

Гроші і ресурси виявилися стягнутими в мегаполіси. Але і там можливості рушення капіталу обмежені. Не сформовані фондовий ринок, ринок акцій і пенсійних грошей, механізми інвестицій, земля не введена в оборот.

Розосереджуючий ризики "перелив" капіталу з галузі в галузь можливий тільки в межах великих корпорацій, що базуються в індустріально благополучних центрах. У регіони вони йдуть з озиранням. Цікавляче їх велике виробництво або вже "прибрано до рук", або розкрадено так, що ніякі інвестиції його не врятують.

Тим часом серед індустріальних гігантів немало градоутворюючих підприємств, що "спасали". З їх закриттям призаводскі і пришахтарськи міста і селища виявилися на грані вимирання. Малий і середній бізнес не забезпечує серйозних надходжень до місцевих бюджетів і не вирішує повністю проблеми зайнятості населення. Кожне п'яте мале місто України багатофункціональне (обслуговує одне велике підприємство). Однак і інші малі міста страждають від тієї ж проблеми. Практично всі вони знаходяться на грані або в стані депресії.

У сільських районах ситуація ще гірше. Селищна економіка не вийде за рамки натурального господарства, а товарно-грошові відносини витісняються міновою торгівлею.

При цьому визнавати тотальну регіональну депресію держава не поспішає, обмежуючись виділенням "депресивних регіонів".

Критерії репресивності.

Розробляючи законопроект "Про стимулювання розвитку регіонів", в якому уперше позначені критерії депресивності, уряд орієнтувався на європейський досвід. Критерії "національної" депресивності визначені для міст обласного значення, промислових і сільських районів. Основоположний показник – виробництво валового внутрішнього продукту. Додаткові – щільність населення, рівень безробіття і заробітної плати.

У ЄС подібні критерії були розроблені для відносно стабільного періоду розвитку європейських країн, що не мали таких страхітливих регіональних диспропорцій, як нинішня Україна. На думку фахівців, при визначенні рівня депресивності українських територій слід би, як мінімум, враховувати інвестиційну привабливість регіонів, їх політичну і екологічну стабільність.

Граничні значення критеріїв будуть розраховувати по основних середньорічних показниках розвитку регіонів. Поки ж уряд не вибрав засіб оцінки, тому точно невідомий, скільки територій офіційно визнають депресивними і скільки грошей виділять для їх підтримки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типологізація територій	\|	Методи боротьби з депресією

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.