Концепція «зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтона

Концепція «кінця історії» Ф. Фукуями

Реальні зрушення у світовій політиці, що відбулися після закінчення холодної війни, виявилися наскільки радикальними, настільки і несподіваними для більшості дослідників міжнародних відносин. Відразу рухнуло багато теоретичних концепцій, що здавалися непорушними і чи не вічними. Політична картина світу змінюється настільки стрімко, що наукова думка не завжди за нею встигає.

Одна з перших спроб дати теоретичне обґрунтування змін, пов'язаних із закінченням холодної війни, була зроблена ще на рубежі 1980-1990-х рр. американським вченим і дипломатом ФренсісомФукуямою. У своїй гучній роботі «Кінець історії» він висунув тезу про повне розв'язанняконфлікту двох ідеологій, що лежав в основі холодної війни, - ліберальної демократії н комунізму. Комунізм зазнав поразки, і відкрилися перспективи для торжества принципів ліберальної демократії в усьому світі. Отже, на думку політолога, настав «кінець історії», тобто стан безконфліктності. Точка зору Ф. Фукуями зазнала критики як ідеалістична і спрощена. Дійсно, роки, що минули після закінчення холодної війни, не дають підстави для такого надмірного оптимізму, яким наповнена робота американського вченого, - оптимізму, навіяного ейфорією кінця 1980-х рр.

Більш серйозну дискусію викликала опублікована в 1993 році стаття авторитетного сучасного політолога С. Хантінгтона "Зіткнення цивілізацій?". Вчений визначає цивілізації як соціокультурні спільноти самого вищого рангу і як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Для кожної цивілізації характерно наявність деяких об'єктивних ознак: спільність історії, релігії, мови, звичаїв, особливостей функціонування соціальних інститутів, а також суб'єктивної самоідентифікації людини. Спираючись на роботи А. Тойнбі й інших дослідників, С. Хантингтон виділяє вісім цивілізації: західно-християнську, православно-християнську, ісламську, конфуціанську, латиноамериканську, індуїстську, японську й африканську. З його точки зору, цивілізаційний фактор у міжнародних відносинах буде постійно посилюватися. Цей висновок обґрунтовує в такий спосіб. По-перше, відмінності між цивілізаціями, основу яких складають релігії, найбільше суттєві, ці відмінності складалися сторіччями і вони сильніші, ніж між політичними режимами. По-друге, посилюється взаємодія між народами різної цивілізаційної приналежності, що веде як до зростання цивілізаційної самосвідомості, так і до розуміння відмінностей між цивілізаціями і спільністю в рамках своєї цивілізації. По-третє, зростає роль релігії, причому остання виявляється нерідко вирішальною щодо пояснення цивілізаційних коренів. По-п'яте, культурні відмінності менше піддаються змінам, ніж економічні і політичні, і, отже, менше сприяють компромісним розв'язанням. По-шосте, політолог відзначає посилення економічного регіоналізму, нерозривно пов'язаного з цивілізаційним чинником – культурно-релігійна схожість лежить в основі багатьох економічних організації й інтеграційних угруповань.

Вплив цивілізаційного чинника на світову політику після закінчення "холодної війни" С. Хантингтон бачить і в появі синдрому "братерських країн". Цей синдром полягає в орієнтації держав у взаємовідносинах між собою вже не на спільність ідеології і політичної системи, а на цивілізаційну близькість. Крім того, як приклад реальності цивілізаційних відмінностей він указує на те, що основні конфлікти останніх років відбуваються на лініях розламу між цивілізаціями – там, де проходить межа зіткнення цивілізаційних полів (Балкани, Кавказ, Близький Схід).

Прогнозуючи майбутнє, С. Хантингтон приходить до висновку про неминучість конфлікту між західною і незахідними цивілізаціями, причому головну небезпеку для Заходу може представлятиконфуціансько-ісламськийблок – гіпотетична коаліція Китаю з Іраном і поруч арабських і інших ісламських держав. Політолог пропонує заходи, які, на його думку, повинні зміцнити Захід перед новою навислою над ним небезпекою. Серед іншого він закликає звернути увагу на так звані "розколоті країни", де уряди мають прозахідну орієнтацію, але традиції, культура й історія цих країн нічого загального з Заходом не мають. До таких країн С.Хантингтон відносить Туреччину, Мексику і Росію. Від зовнішньополітичної орієнтації останньої в значній мірі буде залежати характер міжнародних відносин доступного для огляду майбутнього, тому інтереси Заходу потребують розширення, підтримки і співробітництва з Росією.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Постмодерністські і немарксистські концепції міжнародних відносин	\|	Геополітичні концепції Збігнева Бжезінського.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.