Народна економіка.

Ця економічна система зорієнтована на потреби та інтереси широких верств населення.

Народна економіка — економіка, яка базується на домінуванні трудової колективної власності, принципах самоуправління та всебічного соціального захисту працівників з використанням інших форм власності (в тому числі приватної) та національного і наднаціонального економічного планування.

Таке планування означає використання імперативних планів для державного сектора (частка якого повинна становити 30—35%) та індикативних для недержавного сектора (на трудову колективну власність повинно припадати до 45—50% сукупної власності, на приватну — 15—20%), що супроводжується складанням цільових комплексних програм пріоритетних напрямів розвитку народного господарства, переважанням економічних методів регулювання і територіального комплексного управління замість галузевого. Основними засобами реалізації національного демократичного економічного планування є науково обґрунтована промислова, структурна, інноваційна, податкова, фінансово-кредитна, регіональна, амортизаційна та інші форми політики. Загалом таке планування передбачає раціональне поєднання державного регулювання з ринковими важелями саморегулювання за домінування першого.

Пріоритет трудової колективної власності в народній економіці зумовлений переважанням колективного характеру праці, об'єктивною потребою продуктивних сил у подоланні процесу відчуження найманих працівників від засобів виробництва, а отже від власності, а також перевагою колективних цінностей у сучасному суспільстві. Підтвердженням цього є два висновки, зроблені на міжнародній конференції ООН з питань навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації, що відбулася в червні 1992 р. на рівні глав держав та членів урядів:

1) про неможливість врятування людства у межах ринкової системи, рушійною силою якої є приватна власність;

2) про необхідність для людства нової моделі соціально-економічного розвитку, яка повинна спиратися передусім на важелі централізованого регулювання на рівні окремої держави і світової співдружності загалом, а лише відтак на ринковий механізм.

Як засвідчує досвід, трудова колективна власність — найефективніша фор-ма власності на сучасному етапі. Так, у США перехід до неї автоматично зумовив зростання продуктивності праці на 10—15%, прибутку — на 50% порівняно із середніми показниками у відповідних галузях. За оцінками спеціалістів, передбачалося, що до 2000 р. у США майже 25% працівників стануть власниками тих підприємств, на яких вони працюють. В Італії в кооперативних підприємствах (порівняно з приватними фірмами) продуктивність праці на третину вища, а плинність кадрів — у 2,5 раза нижча, прогулів удвічі менше, страйків практично не буває, незначний управлінський персонал. Це свідчить про те, що на себе людина працює краще, ніж на державу чи підприємця. З огляду на це зрозуміло, чому в США при опитуванні 66% працівників виявили бажання працювати у фірмах, які контролюють самі трудящі, й лише 20% — у приватних компаніях. 80% дорослих американців вважають, що робітники — власники більше дбають про фінансовий стан своїх підприємств, про якість товарів, які вони виробляють, і послуг, які надають. Враховуючи всі ці фактори, і республіканці, і демократи підтримують загальнонаціональне законодавство, яке стимулює власність працівників.

Перевага народних підприємств над іншими типами підприємств полягає насамперед у тому, що рушійною силою на них стають інтереси всіх працівників, а на приватних підприємствах — інтерес лише приватного власника. Інтереси інших працівників залучаються через механізм економічного примусу до праці, створення підприємцем матеріальних і моральних стимулів до праці, а також адміністративних важелів.

Народна економіка передбачає створення стабільної та високоефектив-ної системи стимулів до праці на рівні окремого працівника, підприємства та організації з раціональним поєднанням індивідуальних, колективних і суспі-льних інтересів. На рівні окремого працівника: а) перетворення його на особистого власника (власника житла, земельної ділянки й дачі, присадибної ділянки біля індивідуального будинку, цінних паперів тощо); б) створення умов праці та її оплати, аналогічних тим, які існують у найрозвинутіших країнах Заходу; в) формування працівника як співвласника народного підприємства (через володіння часткою акцій і привласнення на них певної суми дивідендів); г) впровадження прогресивних форм організації праці та заробітної плати (за економію ресурсів, електроенергії, впровадження досягнень науки у виробництво тощо) залежно від кінцевих результатів.

На рівні окремого підприємства — через наявність у трудового колективу: а) власності на засоби виробництва на підприємстві; б) власності на більшу частину створеного ними продукту (менша частка вилучається до бюджету через механізм оподаткування); в) економічної влади (прийняття рішень про рівень інвестицій, цін на виготовлену продукцію в процесі узгодження з органами державної влади, обрання керівництва підприємства тощо), участь в управлінні колективною власністю; г) програми соціального захисту на підприємстві, підготовки кадрів тощо; ґ) створення стимулів до праці у менеджерів на колективних підприємствах. Оптимальне поєднання особистих та колективних стимулів до праці формує нову продуктивну силу, якісно нові стимули до висококваліфікованої праці.

Рушійними силами розвитку суспільних інтересів повинні стати:

а) створення ефективних стимулів до праці у трудівників державного сектора через використання названих методів; б) надання менеджерам державних підприємств права бути їх співвласниками (не більше 0,11% в сукупному капіталі крупних підприємств); в) створення конкурентного середовища між іншими формами власності та підприємницької діяльності; г) впро-вадження акціонерних відносин (право придбання певної суми акцій підприємств інших форм власності за наявності між ними відносин спеціалізації, кооперації тощо); ґ) короткотермінові й довготермінові плани розвитку державного сектора і право парламентського контролю за їх здійсненням.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Критерії класифікації економічних систем.	\|	Сучасне вживання терміна «ринкова економіка».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.