Соціальна організація і соціальна спільність

Соціальний зв'язок об'єднує людей у певні стійкі спільності, які виступають в різних формах і різновидах. Які форми об'єднань ми бачимо, в яких беремо участь?

Сім'я, сусіди, діти, ігрові групи, школа, приятелі - ось далеко не повний перелік спільностей або груп, які виступають фундаментом людського суспільства. Сумарна чисельність людських груп та спільностей на Землі перевищує чисельність населення в 1,5-2 рази. Це можливо у зв'язку з тим, що одна людина здатна одночасно належати до кількох груп.

Соціальний зв'язок настільки багатогранний, що об'єднує людей у "безмежну" кількість спільностей. Умовно, структуруючи, можна ототожнити диференціацію всіх видів спільностей з диференціацією елементів матерії органічного світу, де людина - це атом, сім'я - молекула, група - клітина, організація - організм, окреме суспільство - колонія окремих організмів і т. п. Як бачимо, людина бере участь у найрізноманітніших формах суспільного життя.

Соціальна спільність - (термін, широкий за обсягом) - це об'єднання людей, яке характеризується загальною ознакою (стать, вік, освіта, статус, професія, роль тощо), в котрих створений і збережений протягом певного періоду більш-менш міцний певний соціальний зв'язок, спільний тип поведінки, світогляду, цілеспрямованості.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільностей є:

- спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних стосунків (контактів) - як прямих, так і опосередкованих;

- спільні інтереси значної кількості індивідів;

- умови соціальної дійсності, які вимагають об'єднання людей (захист від зовнішніх ворогів);

- розвиток державності і виникнення при цьому форм організації людей у вигляді різних соціальних інститутів (наприклад, політичних соціальних інститутів, правових, законодавчих – при політичних змінах, економічних - при економічних перетвореннях).

Звідси випливають і основні критерії (показники) соціальної спільності:

- належність до історично сформованих територіальних утворень;

- спільні інтереси взаємодіючих індивідів;

- прихильність до конкретних соціальних інститутів та цінностей;

- умови життєдіяльності;

- соціально-професійні характеристики індивідів, які об'єднані у спільність.

Соціальні спільності різняться як за кількісними ознаками (величина), так і типовими якісними (наприклад, національними, ідейними, психологічними). По суті, це - стійкі форми спільної діяльності. Серед спільностей виділяють насамперед соціальні групи. В широкому розумінні, "соціальна спільність" виступає синонімом "соціальної групи".

Соціальною групою будемо називати відносно сталі спільності людей (певна кількість, але не менше трьох), які мають спільні природні та соціальні ознаки, об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами, традиціями, пов'язані системою відносин, що регулюють соціальні інститути. Спільності, які не володіють внутрішньою організацією, не є групами. Будь-яка група має свої цінності, центри об'єднання, символи, необхідні для розвитку, злиття, спільності, незалежності (відчуття "ми", своя ідеологія, історія). Соціальні групи формуються на основі певних об'єктивних обставин, а належність до групи пов'язана з об'єктивними потребами кожного індивіда. Соціальною групою є й організація.

Розрізняють біологічні, фізичні, технічні організації.

Дисципліна «Теорія організації» вивчає соціальні організації — складні, динамічні, відкриті, цілеспрямовані, керовані системи, що створені людиною і у функціонуванні яких людина відіграє важливу роль.

Для того, щоб з’ясувати сутність соціальної організації насамперед необхідно розглянути поняття «соціальна система».

Соціальною називається система, в яку входить людина або яка призначена для людини.

Загальні системоформуючі чинники соціальних систем: загальна мета всієї сукупності компонентів; підпорядкування цілей кожного компонента загальній цілі системи та усвідомлення кожним елементом своїх завдань і розуміння загальної цілі; виконання кожним елементом своїх функцій, обумовлених поставленим завданням; відносини субординації та координації між компонентами системи; наявність принципу зворотного зв’язку між керуючою та керованими підсистемами.

Першим і найважливішим компонентом соціальних систем є людина. Наявність людського компонента — головна відмінність соціальної системи від інших цілісних систем.

Друга група компонентів соціальної системи — процеси (економічні, соціальні, політичні, духовні), сукупність яких є зміною станів системи в цілому або в якійсь частині її підсистем. Процеси можуть бути прогресивними та регресивними. Вони викликані діяльністю людей, соціальних і професійних груп.

Третя група компонентів соціальної системи — речі, тобто предмети, залучені до господарського і суспільного життя, так звані предмети другої природи (виробничі будівлі, знаряддя і засоби праці, комп’ютерна техніка, засоби зв’язку та управління, технологічні пристрої, створені людиною, що використовуються нею в процесі виробничої, управлінської та духовної діяльності).

Четверта група компонентів соціальної системи має духовну природу — це суспільні ідеї, теорії, культурні, етичні цінності, звичаї, ритуали, традиції, вірування, які знову-таки обумовлені діями та вчинками різних суспільних груп і окремих індивідів.

Залежно від сутності, призначення, місця в суспільстві, типу організації, функцій, відносин з середовищем можна виділити деякі основні рівні соціальних систем.

Найширший і найскладніший рівень — все суспільство (українське, російське, американське, китайське та ін.), сукупність членів цього суспільства і весь комплекс суспільних відносин — економічних, політичних, власне соціальних, духовних. У цьому найширшому розумінні соціального конкретне суспільство виступає як динамічна соціальна система.

Другий рівень соціальних систем — співтовариства, об’єднання людей меншого порядку (нації, стани, соціальні та етнічні групи, еліти, поселення).

Третій рівень соціальних систем — організації, що діють в реальному секторі економіки (кредитно-фінансові установи, наукові, науково-освітні фірми, корпорації, громадські об’єднання).

Четвертий (первинний) рівень соціальних систем — цехи, бригади, ділянки, професійні групи, кафедри, відділи та інші підрозділи в межах організації, їх особливість полягає у безпосередніх контактах один з одним.

Суспільству властиві й інші системні утворення, наприклад адміністративно-територіальні, що мають декілька рівнів: загальнодержавний, регіональний (область, район), муніципальний (місто, селище, село). Кожний із рівнів у свою чергу є складною системою з безліччю різних компонентів, специфічною структурою, функціями, органами управління. Інший вид формування систем — за сферами суспільного життя: економічна, політична, соціальна і духовна. Наприклад, економіка — це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво. Промисловість, сільське господарство у свою чергу поділяються на галузі, підгалузі, а ті — на корпорації, фінансово-промислові групи, фірми, підприємства (малі, середні, великі), цехи, ділянки, відділи, бригади. Політична сфера — це держава (законодавчі, виконавчі та судові органи), громадські об’єднання (політичні партії, суспільно-політичні рухи). Духовна сфера — засоби масової інформації, культурні фонди, творчі об’єднання, науково-професійні асоціації.

Соціальні організації об’єднують діяльність людей в суспільстві. Взаємодія людей через соціалізацію створює умови і передумови для вдосконалення суспільних та виробничих відносин. Є різні підходи до поняття «соціальна організація».

Під поняттям «соціальна організація» можна розуміти штучне об’єднання інституційного характеру, призначене для виконання певної функції. У цьому сенсі соціальна організація має свій соціальний статус, виступає як цільовий об’єкт, цільова спільність, в якій досягнення загальної мети визнається за можливе тільки через досягнення індивідуальної мети, і навпаки, досягнення індивідуальної мети стає можливим тільки через висунення та досягнення загальної мети.

Термін «соціальна організація» використовується для характеристики ступеня впорядкованості об’єкта, тобто для виявлення його структури і типу зв’язків цілого та його частин. У цьому сенсі термін «соціальна організація» зазвичай вживається для позначення організованих та неорганізованих систем, формальних і неформальних організацій.

Соціальна організація має соціальні властивості, до яких належать:

- організаційні цілі і функції,

- ефективність результатів,

- мотивація і стимулювання персоналу.

Організація формується як соціальне середовище, що включає соціальні групи, статуси, норми, відносини лідерства. Соціальна організація є одним із найбільш розвинених видів соціальної системи.

На практиці соціальні системи реалізуються у формі організацій, компаній, фірм, установ, органів. У теорії організації виділяють різні види соціальних організацій:

- соціально-економічні,

- соціально-політичні,

- соціально-освітні.

Кожен з цих видів має пріоритет власних цілей (табл. 1).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТУДІЙНІ ПОШУКИ СУЧАСНОГО ТЕАТРУ НА ЗЛАМІ СТОЛІТЬ	\|	Основні види соціальних організацій: формальна й неформальна організації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.