Народжуваність у демографічному вимірі.

Репродуктивна поведінка особистості та її структура. Регулювання народжуваності.

План

Тема: «Народжуваність і репродуктивна поведінка».

Лекція з демографії

1. Репродуктивна поведінка особистості та її структура.Регулювання народжуваності.

2. Вимірювання народжуваності. Таблиці народжуваності.

3. Динаміка народжуваності в Україні.

Рекомендована література

1. Демографический энциклопедический словарь. — М., 1985.

2. Крисаченко В. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри. – К.: НІСД, 2005.

3. Прибиткова І. Основи демографії. – К.,1995.

4. Медков В. Демография. – М., 2004.

5. Население мира: Демографический справочник. — М., 1989.

Додаткова література:

1.Грицак Я.Життя, смерть та інші неприємності. – К.: Грані-Т, 2008. – 232 с. – С.8-24, 110 -176.

Народжуваність у демографічному контексті — це процес дітонародження у сукупності людей, що складають генерацію, або сукупності генерацій — населенні. Взаємодіючи із смертністю, народжуваність зумовлює неперервність процесу відтворення населення. Строго кажучи, народжуваність у демографічному розумінні, як один з компонентів відтворення населення, — це частота дітонародження у тій чи тій сукупності населення. Тут береться до розрахунку й проміжок часу, до якого ця частота належить, -звичайно, календарний рік.

Отже, народжуваність — поняття перш за все статистичне. Вона виражена завжди тільки відношенням кількості народжених дітей (звичайно народжених живими) до тієї чи тієї чисельності населення: його загальної чисельності, або тільки жінок, або жінок певного віку, або пошлюблених тощо.

Біологічним підґрунтям народжуваності є здатність людини до відтворення потомства: запліднення, зачаття й виношування плоду. Потенційна можливість дітонародження – плідність – реалізується у сукупності жінок у результаті репродуктивної поведінки, яка в суспільстві детермінована системою соціально зумовлених потреб і регульована соціальними й культурними нормами, традиціями, громадською думкою.

Плідність являє собою біологічну здатність жінки, чоловіка (або шлюбної пари) дозачаття й народження живих дітей. Здатність до дітонародження необхідно відрізняти від фактичного дітонародження, яке характеризує кількість народжених дітей. Плідність залежить від генетичних особливостей і стану здоров'я членів подружжя, від поєднання їхніх властивостей у шлюбі. Жіночу плідність характеризує здатність до зачаття, виношування плоду й народження живої дитини, чоловічу плідність — здатність до запліднення. Оскільки через біологічну несумісність членів подружжя, які поодинці мають нормальну плідність, остання не може бути зреалізована, доцільніше говорити про плідність шлюбу або шлюбної пари.

Індивідуальна плідність може широко варіювати від майже повної неплідності до 35 живонароджень за все життя (в одноплідних пологах). Проте її рїдко реалізують повністю. Середня плідність людини як біологічного виду становить 10—12 живонароджень за все життя, або 12—15 вагітностей з урахуванням мертвонароджень та спонтанних абортів.

Для характеристики народжуваності на підставі остаточної кількості народжень у шлюбної пари використовують показник продуктивності шлюбу, який обчислюють як середню кількість народжених дітей на один шлюб у шлюбній когорті — реальній або гіпотетичній. Значення продуктивності шлюбу коливаються від 11 — 12 народжень на один шлюб у ранніх шлюбах за відсутності внутрішньосімейного обмеження дітонародження та низького рівня неплідності до дуже низьких величин для пізніх шлюбів. Фактично середні показники продуктивності шлюбу дуже рідко перевищують 8 живонароджень за все життя за тривалості шлюбу від 15 до 50 років. Виняток становлять представники релігійної секти гуттеритів, які відрізняються надзвичайно високою плідністю й народжуваністю. В історичній демографії зафіксовані приклади невеликих груп населення, які унікально поєднували добре здоров'я, відносно високий рівень життя й відсутність обмежень дітонародження. У демографічних дослідженнях плідність вивчають як один із чинників народжуваності й репродуктивної поведінки. Звичайно її оцінюють побічно — за показниками народжуваності у групах населення, які не обмежують дітонародження, й за показниками поширеності неплідності.

Проте оцінки, ґрунтовані на будь-яких фактичних показниках народжуваності, применшують справжній рівень плідності: в усіх народів здавна існують закони та звичаї, що регулюють статеву, шлюбну й репродуктивну поведінку. Знижують її й деякі ендемічні хвороби, й, нарешті, в усіх народів застосовують бодай незначною мірою методи контрацепції або штучні аборти.

До середини 70-х років XX сторіччя у вітчизняній демографічній літературі чіткої різниці між поняттями «народжуваність» та «плідність» не робили, а тому різнойменні терміни використовували як синоніми. Інтерес демографів до плідності пов'язаний з розширенням соціолого-демографічних досліджень внутрішньосімейного обмеження народжуваності.

Поворот від традиційних статистико-демографічних досліджень чинників народжуваності до вивчення репродуктивної поведінки сім'ї та особистості відбувся порівняно нещодавно — в середині 60-х років ХХ сторіччя, коли стало ясно, що головною причиною зниження шлюбної народжуваності є її внутрішньосімейне обмеження, а не структурні чинники, як це було раніше. Безперечно, структура населення за статтю, віком, шлюбним станом та станом плідності як і раніше впливала на розміри та інтенсивність дітонародження, проте вплив цей вже не був визначальним. Першорядного значення набули репродуктивні установки, мотиви, плани та їх реалізація у практиці внутрішньосімейного регулювання дітонародження самими членами подружжя.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Життєвий шлях	\|	Репродуктивна поведінка, репродуктивна установка, репродуктивна мотивація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.