Джерельник ( казка) У чому призначення людини?

Далеко-далеко від нас край великої пустелі. Червоно-жовті, розпечені під сонцем бархани, пекуче сонце на безхмарному небі. Це пустеля.

День у день, час у пустелі тече, як завжди. І в цій пустелі, в одному маленькому селищі, в глиняному будиночку жив один чоловік. Чоловік цей з дитинства займався тим, що приносив жителям пустелі воду. Щодня брав він у руки два відра, йшов до найближчого колодязя, набирав води, закривав відра кришкою, щоб не випаровувалася, і приносив воду людям.

Але з часом ця людина стала замислюватися. Носити воду відрами було дуже важко - під палючим сонцем хотілося впасти від знемоги, відра відтягували руки, важко було дихати гарячим повітрям, відволікали міражі штучних пальм, палаців та озер. Стала несила людині носити воду.

А в пустелю несподівано прийшла цивілізація. Люди принесли сюди технічний прогрес. Вони вирішили вирощувати в пустелі бавовну, накреслили плани та інженерні схеми, пригнали важку техніку та провели канал. А каналом пустили воду з віддалених земель.

Вперше пустелею потекла вода! Не можна описати захват жителів глиняних будиночків та радість їхніх дітей! Всі раділи, обливалися самі та з ентузіазмом поливали бавовну. А людина, яка носила воду, раптом відчула себе непотрібною. Як не хотіла людина, що носить воду, радіти за інших, але себе вона тепер відчувала нікчемною.

Але пустеля має свої закони, які не дозволяє порушувати. Закони, яких не розуміють до кінця люди. Не вийшло людям посеред пісків вільно обливатися водою. Канал почав засихати.

Ніхто не міг пояснити причину, але вода зацвітала, вимощене дно замулювалася, вода ставала гіркою, її не можна було пити. Всі ламали голови чому так відбувається, але марно.

Коли арик став змінюватися і засихати, людина, яка раніше носила воду, кинулася було допомагати. Вона цілодобово лопатою вичерпувала з каналу мул та бруд. Але врятувати канал не змогла. Від утоми опускалися руки, але людина не здалася, а знову взяла у руки відра та пішла шукати позабуті колодязі. Тягати воду руками було важко, та людина відчувала полегшення. Вона знову була потрібною. Так людина впевнилася в тому, що її покликання - приносити людям воду.Хоча все одно щось було не так. Не так, і все…

І ось одного разу людина, що носить воду, заблукала в пустелі. Вона багато разів рятувалася, але тепер була упевнена, що якщо не вийде на цей раз, то вже не вийде ніколи. Настільки впевнена, що й страшно не було. Вона давно втратила орієнтири, але все одно йшла навмання, нічого не знаючи про те, що буде попереду, чи побачить коли-небудь рідних та близьких. …

Чоловік не залишив свого бурдюка: «Все життя я носив воду. У цьому, напевно, був сенс мого життя» - думав він: «Сьогодні я не відмовлюся від свого мішка та буду нести, скільки вистачить сил. Або помру»…

***

Арик – місцева назва постійно зрошувального каналу.

Думки вголос Для чого я народився і живу? Я – людина, але – ЯКА? Яким мене бачать інші люди – батьки, друзі, мої вороги? І чим є Бог?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ім’я твоє – християнин	\|	Вузлики напам’ять

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.