• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Коефіцієнти заощаджень

Приватні заощадження є сумою заощаджень приватних осіб і компаній. Заощадження компаній зазнають циклічних коливань, оскільки компанії утримують ліквідні ресурси для свого захисту від економічних циклів і для забезпечення майбутнього посилення ділової активності.

Державні заощадження — це повний дохід держави мінус поточне споживання. Державні капітальні затрати класифікуються як інвестиції. Вони також зазнають циклічних коливань і відображають політичні рішення. В 90-і роки в багатьох розвинутих країнах, особливо в США, Канаді, Німеччині та Італії, скорочення бюджету веде до збільшення державних заощаджень.

Потік іноземного капіталу в країну є наслідком того, що національні заощадження менші, ніж національні інвестиції, тоді зарубіжні заощадження заповнюють цей розрив. Відтік капіталу (інвестиції за рубіж), навпаки, відбувається через те, що національні заощадження перевищують національні інвестиції.

Тенденції національного заощадження є важливими індикаторами, котрі використовуються для прогнозування як рівня інвестиційних затрат, так і розвитку економіки в цілому.

Слід відмітити, що розглянуті вище макропараметри інвестицій є агрегованим наслідком безлічі інвестиційних рішень величезної кількості фірм та індивідуумів. Їх взаємодію описати досить важко. Для цього використовуються різні економічні моделі, котрі служать для відображення явищ об’єктивної дійсності та створюють змістовні уявлення про них.

Перехід від змістовних уявлень до формальних моделей є процесом абстрагування, який супроводжується відверненням уваги від деяких рис розглядуваного явища. Разом з тим, щоб формальна, економічна модель якогось явища залишалась все-таки його моделлю, необхідно, щоб вона відтворювала всі істотні його риси.

Далі будуть розглянуті моделі ділових циклів і моделі, які використовуються для аналізу інвестиційних проектів багатьма організаціями протягом кількох десятиліть і є прикладом вдалого абстрагування реальної інвестиційної діяльності.

Як відзначено вище, інвестиції є невід’ємною частиною будь-якої економічної системи. Їх аналіз на макрорівні важливий для прийняття економічних рішень як урядом, так і окремим підприємством. Такий аналіз здійснюєтьсяя за допомогою макромоделей діяльності економічних суб’єктів. Далі будуть розглянуті основні моделі, в яких інвестиції відіграють одну з важливих ролей.

Теорія Кейнса. У загальному вигляді сукупний попит розпадається на споживчий попит С та інвестиційний попит І. Сукупний попит — це грошовий попит. Попит на споживчі товари залежить від обсягу сукупного грошового доходу і від того, як він використовується.

Із зростанням доходів росте й попит, збільшуються витрати на споживання. Однак витрачаються не всі гроші, що отримуються у вигляді доходу, — частина їх відкладається як заощадження. Тому сукупні витрати є лише однією частиною сукупного доходу, інша його частина — заощадження.

На рис. 5.2 показано функціональний зв’язок, що є одним з вихідних положень кейнсіанської теорії.

Рис. 5-2. Функціональні макрозв’язки згідно з кейнсіанською теорією

За Кейнсом, дохід є основним фактором, що визначає споживання. Кейнс вважав, що збереження — це залишок, який створюється як різниця між розміром доходу й рівнем споживання.

Основним фактором стимулювання сукупного попиту Кейнс вважав інвестиції. Вони повинні компенсувати недостатність споживчого попиту. Зростання інвестицій покликане стимулювати й зростання попиту, а зростання платоспроможного попиту приведе до підвищення зайнятості та збільшення національного доходу.

Обсяг інвестицій наштовхується на певні перепони. Те, що із зростанням доходу зростають і заощадження, не означає, що вслід за цим у тій же пропорції збільшуються й інвестиції. Рівність, за якою заощадження повинні бути рівними інвестиціям (S=1), порушується.

Це відбувається тому, що рівень і динаміка заощаджень та інвестицій залежать від дії різних факторів. Заощадження визначаються зростанням доходу. Розмір інвестицій залежить від багатьох змінних: рівня відсоткової ставки (чим вище відсоток, тим нижче рівень інвестицій), стану кон’юнктури, розмірів оподаткування, очікуваної рентабельності капіталовкладень.

Кейнс вважав, що не завжди збільшення заощаджень є основою зростання та прогресу. Споживання може скорочуватися, заощадження зростати, а результату немає — інвестиції не збільшуються. Справа в тому, що зростання заощаджень за певних умов може призвести до зменшення розмірів інвестицій.

Зростанню інвестицій перешкоджає зниження норми очікуваного прибутку. Падіння цієї норми відбувається за законом зменшення продуктивності капіталу. Через зростання розмірів раніше накопиченого капіталу перспективи інвестиційних вкладень у виробництво стають менш сприятливими. Якщо ж відсоткова ставка зберігається на відносно високому рівні, грошові кошти вкладаються не в обладнання, верстати, приріст запасів, а в цінні папери вторинного ринку. Гроші накопичуються, а не направляються в галузі, які забезпечують економічне зростання.

Розмір інвестицій залежить від очікувань, ступеня ризику, впевненості у доцільності інвестування. “Стриманість і обережність інвесторів, — відзначає угорський економіст Я.Корнаі, — можливо є однією з головних причин відсутності в цілому достатнього попиту для забезпечення повної зайнятості. Тому необхідно стимулювати потенційних інвесторів до здійснення капіталовкладень”.

Основними положеннями, на яких базується аналіз Кейнса, є:

1. Сукупний попит не рівнозначний сукупним доходам. Доходи у загальному вигляді розподіляються на дві частини — споживання й заощадження.

2. Заощадження не обов’язково дорівнюють інвестиціям, вони з ряду причин “відстають” і не перетворюються на інвестиції.

3. Під час аналізу ситуації нерівноваги, що виникає, на мікрорівні слід іти не від виробництва, а від попиту. Розміри попиту відіграють важливішу роль при забезпеченні зайнятості та завантаженні виробничих потужностей, ніж рух і гнучкість цін.

4. Розглядати функціональні зв’язки між найважливішими категоріями слід вести на макрорівні, це дає змогу виявляти фактори, які впливають на економічне зростання й рівновагу.

Розглянемо модель, що випливає з теорії Кейнса й показує зв’язок між доходом, споживанням та інвестиціями. Допустимо, що економіка є закритою, а значить, не залежить від зовнішніх потоків товарів, капіталів, робочої сили. Нехай доходи дорівнюють витратам. На рис. 5.3 ця рівність зображена прямою OF з кутом нахилу 45⁰.

Рис. 5-3. Взаємозв’язок між доходом, споживанням та інвестиціями

Всі значення доходів, що дорівнюють витратам, відповідають точкам, які лежать на цій прямій.

Відомо, що частина доходу іде на споживання С, а частина відкладається у вигляді заощаджень S. Витрати зростають, але не до такої міри, як збільшуються доходи. Крива ВС відображає рівень споживання, який характеризується збільшенням з поступовим спадом.

Спочатку споживчі витрати забезпечуються як за рахунок поточного доходу, так і минулих заощаджень. У точці А заощадження дорівнюють нулю. Після досягнення цієї межі частина доходу починає відкладатися як збереження S, але і споживання зростає, відстаючи однак від зростання доходу.

Відповідність між сукупним попитом і сукупним доходом — передумова досягнення рівноваги в економіці. Це буде тоді, коли заощадження дорівнюватимуть інвестиціям. Якщо інвестиції зменшуються, то з часом зменшиться й дохід. Менші розміри доходу означають відповідне зменшення заощаджень, а від цього залежать інвестиції.

Модель мультиплікатора. Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора, котрий відображає взаємозв’язок між приростом інвестицій та збільшенням доходу і показує як приріст інвестицій впливає на приріст випуску й доходу.

Якщо держава створила робочі місця, що дають працюючим приріст доходів на 1 млн. дол., то сукупний дохід у суспільстві зросте на більшу суму. Це відбувається тому, що існує взаємозв’язок між галузями. Приріст доходів зумовлює збільшення інвестицій, які каталізують міжгалузеві взаємозв’язки, в результаті виникає кумулятивне зростання виробництва, а значить, і доходу. Крім того, приріст доходу, що виникає від збільшення обсягу інвестицій, поділяється на особисте споживання й заощадження. Чим більша частка споживання, тим сильніше діє мультиплікатор: приріст споживання (гранична схильність до споживання) і мультиплікатор перебувають у прямій пропорційній залежності. Мультиплікатор і приріст заощаджень (гранична схильність до заощадження) перебувають у зворотній пропорційній залежності.

Формула мультиплікатора виводиться з відомого положення, за яким дохід Y дорівнює сумі споживання С і заощадження S. Якщо Y=1, то С+S=1. Мультиплікатор показує, якою мірою збільшується дохід під впливом накопичення. Коефіцієнт мультиплікації К_М виражається як одиниця, поділена на граничну схильність до заощадження, тобто К_М=1/DS. Інший вираз цієї залежності К_М=1/(1–DC).

За підрахунками коефіцієнт мультиплікації в індустріально розвинутих країнах коливається між 2 і 3. У 80-х роках в США приріст інвестицій викликав збільшення національного доходу приблизно у 2,5 рази (К_М=2,5).

Слід мати на увазі, що моделі й розрахунки, які ілюструють дію інвестиційного мультиплікатора, досить умовні. Сукупний ефект мультиплікатора не виявляє себе відразу, а ніби «розтягується» протягом певного періоду. Щодо показників американської економіки 20-х років, то згасання початкового ефекту тривало приблизно півтора-два роки. Ефекти мультиплікації нашаровувалися й додавалися. В реальній дійсності діє не простий, а складний мультиплікатор.

Монетарна теорія Фрідмана. Гроші відіграють надзвичайно важливу роль в інвестиційній діяльності. У центрі уваги представників монетарної школи перебувають грошові категорії, грошово-кредитні інструменти; однак їх цікавлять не просто грошовий механізм, банківська система, грошово-кредитна політика, валютні відносини. Монетаристи розглядають ці процеси, щоб виявити зв’язок між грошовою масою та обсягом виробництва. За їх думкою, банки — провідний інструмент регулювання, за допомогою якого зміни на грошовому ринку трансформуються у зміни на ринку товарів і послуг.

Вихідні положення концепції Фрідмана можна сформулювати так:

1. Визнання стійкості ринкового господарства. Ринкова економіка, на думку монетаристів, сама, з огляду на внутрішні тенденції та умови, прагне до стабільності, саморегулювання. Система ринкової конкуренції забезпечує високу стабільність. Ціни виконують роль головного інструмента, який забезпечує коректування у випадку порушення рівноваги. Ринок володіє можливостями амортизувати, заспокоювати шокові імпульси.

2. Пріоритетність грошових факторів. Серед різних інструментів, що впливають на економіку, перевагу слід віддвати грошовим інструментам. Саме вони здатні найкращим чином забезпечити економічну стабільність як основну мету регулювання.

3. Регулювання повинно орієнтуватися не на поточні, а на довгострокові завдання. Справа в тому, що наслідки коливань грошової маси позначаються на основних економічних параметрах не відразу, а з деяким розривом у часі. Звичайно лаг складає кілька місяців. Він неоднаковий у різних країнах, залежить від стану кон’юнктури, інших факторів.

4. Необхідно вивчати мотиви поведінки людей. Основні економічні рішення людини, в яких важливу роль відіграє ризик, стосуються використання нею тих можливостей, що вона має: якою професією оволодіти, в якій підприємницькій діяльності брати участь, як інвестувати капітал.

Модель Фішера. В основі моделі Фішера лежить рівняння обміну. Воно має у лівій частині два показники: кількість грошей М і швидкість їх обігу V. У правій частині рівняння дві групи величин: кількість благ, що обмінюються, або реальний обсяг виробництва V та рівень цін Р. Рівняння має вигляд: MV=PV.

Рівняння Фішера віддзеркалює той факт, що в реальній економіці практично завжди підтримується відповідність платіжних засобів і товарно-грошових операцій. Назустріч потоку грошей рухається потік товарів. При зміні однієї складової змінюються й інші. Якщо зростає грошова маса, то при стабільності V змінюються або ціни Р, або обсяг виробництва Y у вартісному виразі.

При макроаналізі інвестиційної поведінки необхідно враховувати, що ринкова економіка намагається вирівняти до “природного” рівня основні параметри: обсяг виробництва і швидкість обігу грошей. Вирівнюються й відсоткові ставки. Це відбувається у відповідності з ефектом Фішера, за яким зі збільшенням грошової маси попит на гроші падає і відсоткова ставка знижується, але в зв’язку із зростанням цін попит на гроші знову зростає й рівень ставки підвищується. Подібні коливання приведуть в результаті до природної норми відсоткової ставки: коливання відсоткових ставок відбуваються навколо природної норми.

Модель Харрода-Домара. Ця модель належить до групи моделей економічного зростання. Вона була розроблена англійськм економістом Р.Ф.Харродом та американським економістом Є.Д.Домаром. Запропоновані ними варіанти моделі дуже схожі і їх прийнято розглядати як одну. Це однофакторна модель. У ній враховується тільки капітал як єдиний фактор зростання.

Автори моделі виходять з того, що у випадку зростання продуктивності праці коефіцієнт капіталоємності, тобто відношення капіталу до випуску продукції, суттєво не зміниться, оскільки при цьому зростає й відношення капіталу до праці та відношення випуску продукції до трудових затрат. Значить, коефіцієнт капітал-випуск практично залишається без змін.

Модель Харрода-Домара базується на прийнятті низки припущень. Так, передбачається, що у виробництві задіяні всі фактори. Дотримується рівність попиту і пропозиції; приріст попиту дорівнює приросту пропозиції.

Рівність заощаджень та інвестицій — одна з обов’язкових умов економічного зростання. Якщо заощадження перевищують інвестиції, створюються зайві запаси, не повністю використовується обладнання, збільшується безробіття.

Проблема в тому, що співвідношення між заощадженнями в стаціонарній економіці і в тій, що розвивається, у короткотерміновому і довготерміновому періодах виглядає неоднаково. У короткотерміновому періоді заощадження та інвестиції рівні за підсумками. Стосовно довготермінового періоду, тут інше. Заощадження, відкладені сьогодні, повинні відповідати інвестиційним вкладенням, котрі планується здійснити завтра. Збіг поточної пропозиції і передбачуваного попиту, узгодження сьогоднішніх заощаджень і завтрашніх інвестицій виявляється проблематичним. Якщо абстрагуватися від кон’юнктурного чинника, то у довготерміновому періоді мова піде, по-перше, про реальні заощадження та очікувані інвестиції, по-друге, не про середні, а зростаючі показники, кінцеві фактори, під дією яких формуються інвестиції.

Однофакторна модель Харрода-Домара є допоміжним інструментом у вирішенні проблем економічного зростання у довготерміновому періоді. Вона допомагає розкрити характер взаємозв’язків у динаміці і представити їх простіше й наочніше.

Рівняння Харрода-Домара записується так: G=S/C або S=G/C, де G — темп економічного зростання; С — відношення капіталу до випуску продукції (коефіцієнт капіталоємності); S — частка заощаджень у національному доході.

У поданому рівнянні вираз G/C представляє частку чистих інвестицій у національному доході.

Знаючи основні економічні параметри, можна прогнозувати приблизні темпи зростання.

Розглянемо приклад використання даного підходу у числових показниках США. Величину національного доходу візьмемо рівною 4000 млрд. дол. Чисті інвестиції у відповідності з розмірами чистих заощаджень протягом тривалого періоду становили 9% або 0,09 від величини національного доходу. В абсолютному вираженні це 360 млрд. дол. (4000х0,09).

Коефіцієнт капіталоємності — у вигляді відношення всього капіталу до національного доходу — дорівнює: 12000/4000 = 3 (тут 12000 млрд. дол. — це національний капітал). Підставляючи одержані величини у формулу Харрода-Домара, одержимо: G=0,09/3=0,03.

Звичайно, реальні темпи можуть відрізнятися і, часом значно, від обчисленого середнього показника. Фактичні темпи складаються під дією багатьох факторів, котрі спрощена модель не враховує. Вони залежать від фази ділового циклу, структури інвестицій, використання технічних досягнень, інших змінних факторів, що впливають на кон’юнктуру.

Модель Кобба-Дугласа. Економічне зростання може забезпечуватися вкладеннями у виробничі фактори — праця і капітал — та їх вищою продуктивністю. Раціональне співвідношення між працею і капіталом розраховується за виробничою функцією. Найкращий варіант — при досягненні граничної продуктивності кожного із застосовуваних факторів.

За виробничою функцією американський економіст П.Дуглас і математик Х.Кобб побудували модель, за якою обсяги виробництва залежать від взаємодії двох факторів: праці і капіталу. Залежність між обсягом виробництва і величиною виробничих затрат — пряма.

Найпростіша модель записується рівнянням: Y=F(L,K), де Y — обсяг виробленого продукту (національного доходу); L — сукупні затрати праці; К — вкладення капіталу.

За цією формулою зі збільшенням затрат праці і капіталу на кілька відсотків обсяг продукції зросте також на стільки ж відсотків. У формулу можуть бути введені додаткові коефіцієнти.

Кобб і Дуглас розраховували свою модель на конкретному статистичному матеріалі. Було досліджено період у 24 роки (1899-1922) в США. Обсяг виробництва за цей час зріс на 140%, причому на ¼ — за рахунок основного капіталу і на ¾ — за рахунок зростання зайнятості.

У подальшому були запропоновані інші моделі, що враховували умови, які впливають на ступінь взаємозамінності факторів. Моделі, що використовують принцип виробничої функції, застосовуються для оцінки джерел зростання, впливу технічного прогресу, прискорення оновлення основного капіталу і т.д.

Теорії очікувань. Інвестиційна діяльність надзвичайно чутлива до інформації, що стосується різних факторів, котрі впливають на прийняття інвестиційних рішень. Економічні агенти не тільки стежать за інформацією та одержують її. Вони опрацьовують її, оцінюють, навчаються на основі одержаної інформації. Відомі дві моделі очікувань: адаптивні й раціональні.

Модель адаптивних очікувань базується на тому, що фірми коректують свої очікування (і дії), виходячи з подій минулого, тендецій і підтверджень або помилок минулих прогнозів. Подібно оцінюється ймовірна ситуація на ринках окремих товарів, динаміка цін, зміна кон’юнктури. Адаптивні очікування спираються, таким чином, на минулий досвід, минулі траєкторії у русі змінних параметрів.

Модель раціональних очікувань, котра була розроблена американським економістом Р.Лукасом, базується на повнішій і ширшій інформації, основаній на аналізі, оцінках майбутніх подій. Вона передбачає, що фірми у своїх прогнозах виходять з таких оцінок: як функціонує існуюча економічна модель; яка була минула динаміка цін, витрат, рівня відсоткової ставки і т.д.; які ймовірні наслідки урядових рішень, що приймаються; як у зв’язку з цим можуть змінюватися основні показники макроекономіки. На основі оцінок формується “раціональна” поведінка учасників економічної діяльності. Оцінки й прогнози будуються не однозначно. Використовуються мотиви, відомі з опитувань, досліджень, які проводяться соціологами та економістами.

Моделі циклів ділової активності. Визначення циклів ділової активності вперше було сформульовано В.Мітчелом у 1927 році. В 1946 р. В.Мітчел та А.Бернс переглянули це визначення. Нині воно формується американським Національним Бюро економічних досліджень у такому вигляді:

Ділові цикли — це флуктуації агрегованої активності людей, котрі організовують свою роботу, в основному, через торговельно-промислові підприємства. Цикл складається з підйомів активності, що відбуваються приблизно в один і той же час в багатьох економічних видах діяльності, таких же загальних спадів, знижень і відновлень, котрі об’єднуються з фазою розширення активності наступного циклу; тривалість циклів варіюється від одного року до десяти або дванадцяти. В табл. 5.4 подані дані про циклічні підйоми і спади в США (зібраних за матеріалами Національного Бюро).

Таблиця 5-4

Читайте також:

1. А. Фінансові коефіцієнти
2. А. Фінансові коефіцієнти
3. Біноміальні коефіцієнти
4. Вираження коефіцієнту масопередачі через коефіцієнти масовіддачі
5. Коефіцієнти активності речовин і іонів є функцією не лише концентрації розчину. Їхні значення також залежать від природи електроліту, температури та йонної сили розчину.
6. Коефіцієнти апроксимації
7. Коефіцієнти асиметрії та варіації асиметрії
8. Коефіцієнти ефективності управління активами
9. Коефіцієнти злочинності в Україні та країнах, що межують з нею, в 1991—1998 роках
10. Коефіцієнти злочинності в Україні та найбільш розвинутих країнах світу у 1994—1998 рр.
11. Коефіцієнти корисної дії та питоме водокористування тепловими електростанціями

Переглядів: 774