Шкільне виховання в січових (козацьких) школах

Козацька педагогіка дає своєрідне трактування статусу і ролі Батька і Матері в вихованні. Батько - це передусім захисник, охоронець сім’ї, безумов­ний авторитет, приклад мужності і відваги. Матір - берегиня роду, яка вихову­вала дітей на козацьких піснях, думках, казках.

Січові шкоди існували при всіх 44 церквах Запорізької Січі. Педагогічна діяльність у них була спрямована на виховання у школярів любові до свого народу, готовності віддавати життя за волю України. Цьому сприяло вивчення історії народу, козацьких дум, походи в степ на козацькі могили. Виховання патріотизму поєднувалось із формуванням уміння поважати людину і милосердям.

У січових школах вчилися читати, писати, рахувати, оволо­дівали основами знань. На високому рівні відбувалося вивчення музики, учні оволодівали хоровим співом. Вихованці досягали знач­них успіхів у фізичному загартуванні, військово-спортивній підготовці. Тут хлопчиків учили “Богу добре молитися, на коні реп’яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти і списом добре колоти”. Великого значення надавали формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватись від ворога на дні річки тощо.

Основні ознаки січових шкіл:

1. гуманістичний і демократичний характер шкіл (самовря­дування, вибірність, побратимство). У відповідності з “Духовним регламентом” в епоху козацтва учнів шкіл годували і вчили безкоштовно. З цією метою монастирі відраховували 20-ту, а церкви 30-ту частину річного прибутку. Крім того, мали місце пожертвування на будівництво та розвиток, утримання шкіл;

2. чітка організація та дисципліна (наявність елементів класно-урочної системи);

3. народний характер шкіл (вивчення народних традицій, історії народу, козацьких дум та навчання рідною мовою). Для січових шкіл була створена“Козацька читанка”, матеріали якої пройняті ідеями українського патріотизму і народності, а сама оформлена українським орнаментом.

В період Гетьманату (1647) найбільшого поширення набула початкова козацька (полкова) школа. У семи полках на 888 міст, містечок і сіл було 866 шкіл. У цей час розвивається і професійна освіта: народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва); козацькі музичні школи (музично-співоча школа у м. Глухові), козацькі школи з підготовки старшинства.

На Запоріжжі високо шанувалися освічені люди, бо “вони святе письмо читають і темних людей добру навчають”. Тому до освіти і виховання ставились з великою повагою. Результатом цього була висока грамотність. На основі історичних документів встановлено, що в 1763 році на 13 не писемних в одному курені було 15 письменних. У 1779 році з 69 чоловік, що складали присягу на вірність російському престолові, З7 виявились освіче­ними, а 32 неосвіченими.

Архидіякон ІІавло Алепський в описі України в часи Хмельниць­кого так оцінює грамотність українців “По всій козацькій землі ми відмітили прегарну рису: всі вони, навіть їх жінки та діти, вміють читати та знають порядок богослужби і церковний спів. Крім цього, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях”. Число грамотних зросло, особливо за часів Хмельницького. А французький інженер ХVІІ ст. Боплан вказує також на те, що козаки добре знають усі ремесла. Він писав “Слід визнати, що всі вони розуміються на багатьох ремеслах, хоча одні вправніші в якомусь фаху, ніж інші; трапляються і такі, що мають більш обширі знання, ніж загал. Одне слово, усі вони досить кмітливі, але саме в тих справах., які вважають для себе корисними й необхідними”.

Висновок: