Характеристика джерел права як зовнішньої форми його виразу

Великий історик давнини Тит Лівій назвав Закони XІІ таблиць джерелом всього Римського права. З тієї пори джерелом права називають те, що містить правові норми, те, звідки ми черпаємо правові норми.

Поняття «джерело права» використовується в юридичній науці у трьох значеннях:

1) матеріальне джерело права – це система об’єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема, суспільні відносини і інтереси, що потребують юридичного оформлення;

2) ідеальне джерело права – це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб’єктів правотворчості, усвідомлення ними об’єктивних потреб суспільного розвитку. Нормотворча діяльність уповноважених органів держави виступає в якості механізму перетворення ідеального джерела права на формально-юридичне джерело;

3) формально-юридичне джерело права – це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об’єктивних потреб суспільного розвитку. Формально-юридичні джерела права інакше називають формами права.

Форма права –це засіб вираження і закріплення норм права, що виходить від держави.

Історично відомі й нині існують чотири види форм права:

1) правовий звичай – стихійно сформоване стійке правило поведінки, санкціоноване державою. У давнину правовий звичай був головною і найчастіше єдиною формою права. Він історично і фактично передував закону. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (неписані звичаї ділового обігу), у міжнародному праві (дипломатичні звичаї);

2) юридичний (судовий або адміністративний) прецедент – рішення у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке постає зразком для вирішення аналогічних справ. Юридичний прецедент поширений у системі загального права Австралії, Великобританії, Канади і США, використовується міжнародною юстицією. Однак його елементи мають місце й в українській правовій системі в діяльності Конституційного Суду України, акти якого кладуться в основу рішень конкретних юридичних спорів усіма судовими органами;

3) нормативно-правовий акт – письмовий документ, який схвалено у встановленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми узагальненого характеру. Загальний характер приписів відрізняє нормативно-правовий акт від юридичного прецеденту. Нормативно-правові акти є головною і найбільш завершеною формою сучасного права. У системі права України і більшості інших країн нормативно-правовий акт є основним джерелом права;

4) нормативний договір – це угода між двома і більше суб’єктами права, яка містить обов’язкові для них розпорядження. Нормативні договори одержують все більше поширення в конституційній, трудовій, цивільній, міжнародній та іншій галузях права. Вони бувають внутрішньодержавними і міжнародними, установчими і звичайними, типовими і поточними. Нормативний договір не є персоніфікованим актом, його зміст складають правила поведінки загального характеру. Найбільш поширеним прикладом нормативного договору є колективний договір у трудовому праві.

У різних правових системах співвідношення і взаємодія між джерелами права має свої особливості. Наприклад, в Україні практично не використовуються юридичний прецедент і правовий звичай. Навпаки, у низці держав Африки і Латинської Америки правові звичаї зберігають своє значення і є основою правової системи. У Великобританії ж основною правовою формою є юридичний прецедент.

В якості джерел права в окремих правових системах використовуються:

1) юридична доктрина – це науково оформлені концептуальні ідеї, направлені на вдосконалення права, що містяться в працях учених-юристів. У системі національного права України і деяких інших країн юридична доктрина використовується при розробці нових законів. У системі міжнародного права юридична доктрина використовується як самостійне, хоч і допоміжне, джерело;

2) релігійний текст – це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить, разом з релігійними, правові норми. Точніше кажучи, в такому тексті релігійні і правові розпорядження складають нерозривну єдність. Прикладом може служити Біблія, Тора, Коран, енцикліки римського папи тощо.

У різних правових системах співвідношення і взаємодія між джерелами права має свої особливості. Наприклад, в Україні практично не використовуються юридичний прецедент і правовий звичай. Навпаки, у низці держав Африки та Латинської Америки правові звичаї зберігають своє значення і є основою правової системи. У Великобританії ж основною правовою формою є юридичний прецедент. Основними джерелами права мусульманських країн виступають Коран та Сунна.

В Україні основним формально-юридичним джерелом права виступає нормативно-правовий акт.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Галузь права – це сукупність правових норм, що відокремилася велика всередині системи права, які регулюють певну сферу суспільних відносин.	\|	Правоутворення як процес самоорганізації права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.