Основних засобів

Слід зауважити, що первісна вартість основних засобів може збільшуватися в процесі їх експлуатації на суму затрат, пов”язаних з покращенням об”єкта (модернізацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо), які приводять до збільшення майбутній економічних вигід, що очікуються від використання таких основних засобів.

Велика роль в оцінці відводиться справедливій вартості. Отже, справедлива ( реальна ) вартість – сума, за якою актив може бути обміняний при здійсненні угоди між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Справедливою вартістю у більшості випадків є ринкова вартість, яка визначається професійними оцінювачами. При неможливості отримання інформації про ринкову вартість об”єктів , вони переоцінюються за відновленою вартістю із врахуванням фактичного зносу.

Отже, у визначенні справедливої вартості виникає потреба у випадках:

· оприбуткування основних засобів, отриманих в результаті бартерних операцій;

· оприбуткування безоплатно отриманих основних засобів;

· зарахування на баланс основних засобів, внесених як внесок до статутного капіталу.

Згідно з додатком до П(С)БО 19 справедлива оцінка основних засобів визначається таким чином:

· земля і будівлі - ринкова вартість;

· машини і обладнання - ринкова вартість, а у разі відсутності даних про ринкову вартість - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки;

· інші основні засоби - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Як ринкова ватість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження грунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов”язаних з продажем (ліквідацією). Щодо цього виду оцінки, то його за П(с)БО 7 слід використовувати при визначенні норми амортизації, внаслідок чого національний стандарт регламентує вартість необоротних активів, що амортизується – первісна або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Відповідно, переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки.Підприємство переоцінює об”єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно ( більш як на 10%) відзрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об”єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об”єктів групи основних засобів, до якої належить цей об”єкт. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

Отже, на балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, по яких переоцінка не здійснювалася, — за первісною. Тому на практиці часто вживають термін «балансова вартість» основних засобів (первісна або/і переоцінена), за якою вони стають на балансі підприємства.

У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів:

· здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товарних цін (General Price Level Accounting — QPL);

· прямий перерахунок балансової вартості окремих видів основних засобів відповідно до рівня цін, який склався на ринку на цей основний засіб ( Current Cost Accounting — CCA). Цей метод забезпечує більш точну переоцінку основних засобів, хоч і є більш трудомістким.

У вітчизняній практиці через сильний розвиток інфляції та гіперінфляції переоцінка основних засобів здійснювалася за допомогою першого з названих методів чотири рази: станом на 1 травня 1992 р., 1 серпня 1993 р., 1 січня 1995 р. і на 1 квітня 1996 р. Необхідність такої переоцінки була більш ніж очевидною, оскільки в умовах інфляції та гіперінфляції амортизація як джерело відтворення основних засобів не може виконувати покладену на неї функцію з двох причин. По-перше, сума амортизації є надто малою, оскільки відрахування здійснюються від заниженої вартості основних засобів, придбаних раніше, порівняно з високою (через інфляцію) первісною вартістю аналогічних засобів у звітному періоді. По-друге, кошти на амортизацію швидко знецінюються, а тому підприємства не можуть їх нагромадити в сумі, достатній для реалізації більш-менш серйозних інвестиційних проектів.

З метою визначення фактичних витрат і прибутку підприємствам згідно з П(С)БО 7 надано право здійснювати переоцінку окремих об’єктів основних засобів за умови, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Переоцінена первісна вартість основного засобу визначається множенням його первісної вартості до переоцінки на індекс переоцінки (Іп), що розраховується з виразу:

Іп = СпВ : ЗВ,

де СпВ - справедлива вартість основного засобу;

ЗВ - його залишкова вартість.

На даний коефіцієнт коригується і сума зносу основного засобу. Дооцінка залишкової вартості основних засобів включається до складу додаткового капіталу, відповідно сума уцінки - до складу витрат.

При вирішенні питання про доцільність переоцінки основних засобів відповідно до П(С)БО 7 потрібно враховувати механізм впливу операційного лівериджу на прибуток підприємства. Відомо, що при зміні обсягу реалізації продукції у вартісному виразі наявність постійних витрат у сукупних витратах на її виробництво призводить до того, що операційний прибуток при цьому змінюється ще вищими темпами. І чим вищий коефіцієнт операційного лівериджу (нагадаємо, що він визначається діленням постійних витрат на змінні витрати), тим більша чутливість операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції, і навпаки. Переоцінка основних засобів у напрямі збільшення їх вартості призводить до зростання постійних витрат, а отже, за однакових інших умов і до підвищення коефіцієнта операційного лівериджу. Тому потрібно брати до уваги ту обставину, що за несприятливої кон’юнктури ринку (зменшення обсягу реалізації продукції або зниження цін на неї, чи сукупна дія цих факторів) зростання постійних витрат може вплинути на зниження операційного прибутку підприємства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Змістові характеристики та оцінка основних засобів	\|	Первинний облік необоротних активів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.