КАНЦЕЛЯРСЬКІ ПРАЦІВНИКИ “ИСПОЛНИТЕЛЬНОГО ДЕЛОПРОИЗВОДСТВА” ХІХ – початку ХХ ст.

Початок XІХ ст. ознаменувався новою реформою державного управління й діловодства, що стосувалася головним чином верхнього рівня управління - вищих й центральних установ, і разом з реформами Катерини ІІ в останній чверті XVІІІ в. завершила формування системи центральних і місцевих установ.

Нова система управління - міністерська, заснована на принципі єдиноначальності. Створення міністерств із одноосібно керуючими міністрами було необхідно для більше гнучкої й оперативної системи управління. при міністрах створили ради, що мали статус колегіального дорадчого органа. Статус міністрів як одноособових виконавців волі царя й визначило діловодство міністерств як "исполнительное” (“виконавче”).

Остаточно одноособовий міністерський принцип переміг лише з виданням 28 січня 1811 р. "Общего учреждения министерств" - законодавчого акту, що визначив всю систему міністерського устрою, включаючи їхнє діловодство й систему взаємин з іншими установами й особами. Відповідно до цього акту збільшилося число міністерств і відбулися деякі зміни в перерозподілі справ між ними.

Міністри призначалися самим імператором і були відповідальні тільки перед ним. Принцип єдиноначальності покладений в основу всієї організації міністерств: директори, що очолювали департаменти, підпорядковувалися безпосередньо міністрові, начальники відділень - директорам департаментів, столоначальники - начальникам відділень. Канцелярія міністра діяла на правах департаменту; канцелярії департаментів мали більш простий внутрішній устрій: вони очолювалися правителем канцелярії й мали штат чиновників - журналіста, екзекутора, скарбника, переписувачів й ін., їх посадовий і кількісний склад залежав від обсягу й змісту справ. Директор канцелярії по чину був рівним директору будь-якого іншого функціонального департаменту. Особливе місце в Державній Канцелярї займали секретарі: державний секретар, статс-секретар[4], обер-секретар[5]. Вони відали усіма справами, готували справи до доповіді в департаменті і загальному зібранні; на них покладалася відповідальність за точність відомостей, ясність їх викладення, складання усіх документів, за ведення журналів, складання звітів та ін.

З другої половини ХІХ ст. активно розвиваються нові структури управління (у банках, синдикатах, спеціальних органах нагляду, комісіях, комітетах, радах тощо). Вони вимагали значного числа секретарів і інших канцелярських працівників для ведення справ і документів. Підготовка канцелярських працівників на початку ХІХ ст. відбувалася в самих міністерствах. У середині ХІХ ст з‘являються школи стенографістів, в 1868 р. у Харкові були створені спеціальні курси секретарів, в кінці сторіччі відкриваються курси машинопису.

На початку ХХ ст. у світі загальних перетворень прав жінок на державну службу були суттєво розширені, і в 1905 р. жінках дозволили працювати в канцелярії Державної думи “по письмоводству и счетоводству”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРАЦІВНИКИ КОЛЕЗЬКОГО ДІЛОВОДСТВА	\|	РОЗВИТОК СПЕЦІАЛЬНОСТІ У ХХ СТ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.