Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Повноваження суду касаційної інстанції, його рішення та ухвали

Повноваження суду касаційної інстанції — це сукупність його прав та обов'язків, пов'язаних з застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції та апеляційної інстанції, постановлених у цивільних справах, законність яких перевіряється в касаційному порядку. Такі повноваження суду касаційної інстанції визначені ст. 334 ЦПК, у відповідності з якою суд, розглянувши справу за касаційною скаргою, має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги, подання; 2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування судового рішення, що оскаржено і направити справу на новий розгляд у суд першої або апеляційної інстанції; 3) постановити ухвалу про скасування оскаржуваного рішення суду і залишити в силі рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції; 4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в порушеній цивільній справі або залишити заяву без розгляду; 5) змінити або постановити нове рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд

Відхилення касаційної скарги, подання (п. 1 cm. 334 ЦПК) має місце тоді, коли суд касаційної інстанції визнає, що судові рішення відповідають принципу законності, постановлені з додержанням вимог матеріального і процесуального права (ст. 335 ЦПК), або з мотивів рішення вбачається, що мало місце порушення закону, але саме рішення є правильним за іншими підставами, що були чинними на час його постановлення, або допущені при по-становленні рішення порушення закону носять формальний характер і не вплинули на правильність оскарженого судового рішення.

Повне або часткове скасування оскаржуваного рішення і направлення справи на новий розгляд в суд першої або апеляційної інстанції (п. 2 cm. 334 ЦПК).

Підставами для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд є його незаконність, яка виявилася в порушенні або неправильному застосуванні норм цивільного процесуального права. Відповідно до ст. 336 ЦПК судове рішення підлягає скасуванню у всякому разі з направленням справи на новий розгляд за таких підстав: 1) справа розглянута неправомочним суддею або складом суду; 2) рішення постановлено чи підписано не тим суддею чи суддями, які розглянули справу; 3) справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання; 4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі; 5) інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції лише за умови, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи.

Зазначені підстави співпадають з підставами для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, визначеними ст. 307 ЦПК для суду апеляційної інстанції, і які розглянуті у відповідній главі цього підручника.

Скасування оскарженого рішення і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції (п. З ст. 334 ЦПК).

Зазначені наслідки настають тоді, коли касаційним судом буде встановлено, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, постановлене у відповідності з вимогами норм матеріального і процесуального права, правильно застосував належну норму матеріального права, яка регулює спірні правовідносини сторін, і розглянув справу відповідно до порядку, встановленого нормами Цивільного процесуального права. В таких випадках суд касаційної інстанції скасовує помилково постановлене рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції (ст. 338 ЦПК)

Скасування судових рішень і закриття провадження у порушеній цивільній справі або залишити заяву без розгляду (п. 4 cm. 334 ЦПК).

Касаційна інстанція скасовує судове рішення і закриває провадження в справі з підстав, передбачених статтею 227 ЦПК або скасовує судове рішення і залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених ст. 229 ЦПК, які розглянуті в попередній главі цього підручника. Відповідно до п. 8 ст. 227 ЦПК суд закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Але якщо судом першої або апеляційної інстанції постановлено законне, обгрунтоване і справедливе рішення, сама по собі смерть фізичної особи-сторони в спірних правовідносинах, після постановлення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для скасування такого рішення і закриття провадження в справі (ч. 2 ст. 339 ЦПК).

Зміна рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд (п. 5 ст. 334 ЦПК).

Суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд за умов, визначених ст. 340 ЦПК: якщо обставини справи встановлено повно і правильно; порушено або неправильно застосовано закон.

Повне і правильне встановлення судом обставин справи має місце тоді, коли: повністю з'ясовані судом обставини, що мають значення для справи; доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; висновки суду, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.

Порушено і неправильно застосовано закон має місце тоді, коли: суд неправильно застосував закон, який підлягав застосранню до даних спірних правовідносин; не застосував закон, який підлягав застосуванню або неправильно витлумачив закон, неправильно застосував аналогію закону чи аналогію права.

Повноваження суду касаційної інстанції реалізуються у рішеннях і ухвалах, постановлених ним відповідно до ст. 17 ЦПК.

Судді, які розглядають справу в касаційному порядку не мають права утримуватися від висловлювання думки щодо обговорюваних питань та правильності рішення, законність якого перевіряється внаслідок касаційного оскарження. Міркування суддів, висловлені в нарадчій кімнаті перебувають під забороною розголошення. Текст рішення і ухвали касаційного суду виготовляється суддею-доповідачем і підписується ним і головуючим.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу при реалізації таких повноважень: 1) відхилення касаційної скарги, подання і залишення судового рішення без зміни; 2) скасування судового рішення із направленням справи на новий розгляд; 3) скасування судового рішення і закриття провадження в справі або залишення заяви без розгляду; 4) скасування судового рішення і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції (ст. 342 ЦПК).

Ухвала суду касаційної інстанції виготовляється в письмовій формі, за змістом повинна відповідати вимогам ст. 343 ЦПК і містити в собі: час і місце її постановлення; назву суду, прізвище і ініціали головуючого та суддів; назву осіб, які беруть участь у справі; короткий зміст заявлених вимог; посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанції; узагальнені доводи касаційної скарги, подання; мотиви суду, з посиланням на закон, яким він керувався; наслідки розгляду касаційної скарги, касаційного подання у вигляді резолютивної частини ухвали, сформульованої відповідно до повноважень, наданих суду касаційної інстанції.

Якщо касаційний суд відхилив касаційну скаргу, подання, то в ухвалі зазначається, чому саме він відхилив касаційну скаргу, подання і не погодився з її доводами.

При скасуванні судового рішення і направлення справи на новий розгляд в ухвалі зазначається, в чому саме полягає неправильність судового рішення.

Суд касаційної інстанції постановляє рішення при реалізації ним свого повноваження, передбаченого п. 5 ст. 334 ЦПК — у разі зміни ним рішення по суті справи.

Рішення суду касаційної інстанції повинно бути виготовлено в письмовій формі і за змістом відповідати вимогам ст. 344 ЦПК.

В рішенні зазначається: час і місце його постановлення; назва суду, прізвище і ініціали головуючого та суддів; назва осіб, які беруть участь у справі; короткий зміст заявлених вимог; посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанції, встановлені факти і визначені відповідно до них правовідносини; узагальнені доводи касаційної скарги, подання; мотиви, на підставі яких касаційний суд визнав необхідним скасувати судові рішення або змінити їх; назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт нормативного акту, за яким вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався; висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку на розподіл судових витрат.

Постановлені судом касаційної інстанції рішення та ухвали проголошуються прилюдно. Головуючий роз'яснює їх зміст. Вони набирають чинності (законної сили) негайно після їх постановлення і оскарженню не підлягають (ст. 347 ЦПК).

Касаційний суд розглядає касаційну скаргу, подання на судові рішення, коли вони були подані в установлені строки, але надійшли до суду після закінчення касаційного розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги, касаційного подання в зв'язку з їх пропуском із поважних причин були поновлені.

При встановленні обгрунтованості скарги суд касаційної інстанції постановляє ухвалу або рішення відповідно до статті 334 ЦПК, і може за наявності підстав скасувати свою ухвалу або рішення(ст. 346 ЦПК). Справа, яка була предметом касаційного оскарження і перевірки, після закінчення провадження по ній повертається в суд першої інстанції, який відкрив по ній провадження

Глава 24. Перегляд рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв`язку з нововиявленими та винятковими обставинами

§ 1. Суть і значення перегляду рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв`язку з нововиявленими і винятковими обставинами

Відповідно до ст. 347 ЦПК рішення, ухвали, судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Такий перегляд є процесуальним засобом, що забезпечує їх законність і обгрунтованість, захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави, а, отже, й виконання завдань і досягнення мети цивільного судочинства.

Цей спосіб гарантує введення в орбіту судового розгляду нововиявлених обставин, які не були його предметом з незалежних від суду та осіб, які брали участь у справі, причин, для встановлення можливого впливу на результати розгляду справи і скасування судових рішень, що не відповідають об'єктивній істині, правам і обов'язкам сторін.

Перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами не є доповненням касаційного способу і різновидом його перевірки. Це самостійний вид їх перевірки законності та обгрунтованості. Дана відмінність полягає у характері підстав перегляду, об'єктах і суб'єктах останнього, компетенції суду і процесуально-правовому становищі осіб, які беруть участь у справі.

У зв'язку з цим неточною є думка, що у вказаній стадії суд не перевіряє законність та обгрунтованість рішень, які переглядаються, за винятком випадків злочинної фальсифікації доказів або перекладу, а лише фіксує наявність нововиявлених обставин. Наявність або відсутність нововиявлених обставин, що підлягають встановленню, характеризує обгрунтованість та законність судового акта. Істотні для справи обставини, які не могли бути відомі заявнику, є однією з підстав перегляду судових постанов тому, що вони впливають на повноту обставин, котрі мають значення для справи, на висновки суду, тобто свідчать про необґрунтованість певного судового рішення. Оскільки вимога обгрунтованості рішення передбачена в законі (ст. 202 ЦПК), то незаконність і необґрунтованість судового рішення визначають й інші підстави його перегляду в зв'язку з нововиявленими обставинами. Однак вони є не наслідком помилки суду, що тягне за собою скасування судових рішень в апеляційному і касаційному порядках (статті 307-310 і 336-340 ЦПК), а є результатом виявлення нових обставин. Показання свідків, висновки експертів, зроблений переклад стають дефектними доказами тому, що мало місце порушення процесуального закону: наприклад, ст. 41 ЦПК (свідок дав завідомо неправдиві показання), ст. 58 ЦПК (експерт зробив завідомо неправдиві висновки), ст. 167 ЦПК (перекладач зробив завідомо неправильний переклад). Отже, нововиявлені обставини характеризують незаконність та необґрунтованість судового рішення, а встановлення їх судом — це встановлення наявності чи відсутності таких властивостей у судовому рішенні.

Таким чином, перегляд у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами судових рішень, ухвал і постанов, що набрали законної сили, є самостійним видом перевірки їх законності і обгрунтованості, процесуальним засобом, що забезпечує їх правильність з фактичної і правової сторони, а також захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій та держави.

§ 2. Підстави перегляду рішень і ухвал суду в зв`язку з нововиявленими та винятковими обставинами

Підстави перегляду судових постанов у зв'язку з нововиявленими обставинами закріплені в систематизованому вигляді в ст. 347 ЦПК. Ними є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові;

2) завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягло за собою постановлення незаконного рішення, встановлені вироком суду, що набрав законної сили;

3) злочинні дії сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або їх представників чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили;

4) скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи постанови іншого органу, що стали підставою для постановлення даного рішення, ухвали;

5) визнання неконституційним закону, який був застосованийсудом при вирішенні справи.

Однак в чинному законодавстві відсутнє узагальнене визначення ново-виявлених обставин, що викликає їх різне тлумачення в теорії і практиці цивільного процесу і призводить до помилок при їх застосуванні, а, отже, й до порушення прав осіб, які брали участь у справі.

За своєю юридичною природою нововиявленими обставинами є не тільки ті, які мають істотне значення для справи матеріально-правові факти, що входять до складу підстав позову або висунутих проти нього заперечень, а й будь-які юридичні факти, що мають істотне значення для справ позовного і окремого провадження, а також справ, які виникають з адміністративно-правових відносин.

Нововиявленими обставинами можуть бути юридичні факти, що породжують процесуальні наслідки, тобто такі, які є причинами і умовами, що сприяли порушенню закону, прав та інтересів осіб, які брали участь у справі, та викликають наслідки кримінально-правового, дисциплінарного і громадського характеру.

Виходячи з аналізу процесуальних норм, що регулюють цей спосіб перевірки законності та обгрунтованості судових рішень, можна виділити такі ознаки нововиявлених обставин:

1) наявність характеру істотності, тобто можливості впливу цих юридичних фактів на висновки суду про права та обов'язки сторін й інших осіб, що брали участь у справі, на законність та обгрунтованість постановленого без їх урахування судового рішення. Цим вони відрізняються від засобів їх доказування — джерел, доказів, які підтверджують такі обставини. Вони відрізняються і від нових доказів (нових, додаткових матеріалів), які можуть бути подані до апеляційної та касаційної інстанцій для підтвердження чи скасування скарги або протесту;

2) наявність їх в об'єктивній дійсності під час розгляду і вирішення справи. Якщо вони виявляються після розгляду справи, то це вже будуть нові або змінені обставини, які не є підставами для перегляду рішення суду вказаним способом;

3) невідомість цих фактів для суду та осіб, які брали участь у справі, з незалежних від них причин. У ст. 347 ЦПК вказано на невідомість обставин заявнику, а оскільки ним можуть бути всі особи, які брали участь у справі, то треба мати на увазі, що вони були невідомі їм, а не одній із сторін. З урахуванням того, що справу вирішує суд й інформацію про її обставини він може одержати з інших джерел, треба визнати, що істотні для справи обставини невідомі і йому. Тому нововиявлені обставини — це ті, що не були відомі ні особам, які брали участь у справі, ні суду,

4) виявлення таких фактів особами, які брали участь у справі, після набраної рішенням законної сили.

Проаналізовані вище ознаки притаманні всім обставинам, визначеним ст. 343 ЦПК, які є підставою для перегляду судових постанов у зв'язку з но-вовиявленими обставинами. Однак перелічені у пп. 2, 3,4 ст. 347 ЦПК підстави мають ряд специфічних ознак, чітко визначених у тексті наведеної норми права.

Підставам перегляду цивільних справ у зв'язку з нововиявленими обставинами, передбаченим п. 1 ст. 347 ЦПК, властиві лише загальні ознаки. На відміну від інших обставин вони встановлюються судом, який переглядає справу.

У практиці і теорії процесу відсутня єдина думка з приводу необхідності включення до складу нововиявлених обставин, перелічених у п. 1 ст. 347ЦПК, перекручення або неправильності фактичних даних, які сталися внаслідок добросовісної помилки свідка, експерта, неумисної помилки в тексті документа, неумисного пошкодження їх, підміни тощо. Вони не охоплюються іншими пунктами ст. 347 ЦПК, оскільки не встановлюються вироком суду, який набрав законної сили, і тому не можуть бути віднесені до нововиявлених обставин.

Підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами згідно з п. 2 ст. 347 ЦПК є факти злочинної фальсифікації доказів або перекладу, що потягли за собою постановлення незаконного рішення і були встановлені вироком суду, який набрав законної сили. Вони мають ту особливість, що повинні бути одержані із зазначених в законі джерел: показань свідків, висновків експертів, зроблених перекладів, підроблених документів або речових доказів, бути єдиними для підтвердження істотного для справи факту потягнути за собою постановлення незаконного або необгрунтованого рішення і встановленими вироком суду, що набрав законної сили.

Із загального правила, що характеризує преюдиціальну властивість судових актів, зроблено виняток щодо надання переваги вироку. Суд у кримінальному провадженні може дати іншу оцінку прийнятим у цивільному процесі доказовим матеріалам і визнати їх підробленими, неправильними, помилковими в аспекті кримінально-правового поняття, а не лише відносно свідків, експертів і перекладачів. Не виключено, що фальсифікація таких доказів може бути результатом вчинення злочинних дій іншими особами (спонукання до дачі неправдивих показань, перекладу, висновку шляхом погрози, дачі хабара тощо). І коли внаслідок таких дій інших осіб вина свідків, експертів, перекладачів відсутня, перегляд справи з цих підстав можливий. Підставою для перегляду судового акта при виявленні завідомої підробки документів може бути підтверджена вироком суду їх фальсифікація щодо осіб, які вчинили підробку і використали завідомо підроблений документ як письмовий доказ у цивільній справі (ст. 358 КК). Фальсифікація речового доказу може бути встановлена вироком суду в справах про шахрайство (ст. 190 КК), умисне знищення майна (ст. 194 КК), умисне знищення, підробку документів, штампів, печаток (ст. 357 КК) тощо, постановленими щодо осіб, які допустили фальсифікацію або умисне використання таких доказів у справі.

Самостійну групу підстав для перегляду судових рішень у зв'язку з ново-виявленими обставинами становлять злочинні дії сторін та інших осіб, які брали участь у справі, або їх представників чи злочинні діяння судців, вчинені при розгляді справи (п. З ст. 347 ЦПК). Ці обставини мають однакову спеціальну ознаку з проаналізованою вище групою (п. 2 ст. 347 ЦПК), але не відміну від них створюють безумовність перегляду справи незалежно від викликаних ними наслідків.

У судовій практиці виникло питання про те, як належить діяти при відсутності вироку, який встановлює такі обставини. Коли вирок не міг бути постановлений через відсутність складу злочину в діях зазначених осіб, рішення не переглядається цим порядком. Якщо ж у справі є достатньо даних про вчинення злочину, але заявник не повідомив про це слідчо-прокурорські органи, розслідування не проводилося, і винні особи не були віддані до суду, то відповідно до п. 4 ст. 221 ЦПК провадження, пов'язане з переглядом справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, належить зупинити, а відповідний матеріал надіслати для перевірки до прокурорсько-слідчих органів для вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. І лише залежно від наслідків такої перевірки може бути вирішено питання про допуск перегляду. В ході практичного застосування цих груп підстав (гаї. 2 і 3 ст. 347 ЦПК) трапляються випадки, коли факт суспільне небезпечного діяння не може бути встановлений вироком суду через закінчення строків давності, внаслідок акту амністії, помилування, недосяг-нення віку кримінальної відповідальності, у зв'язку зі смертю. В законодавстві відповіді на те, як діяти в такій ситуації, немає, а в літературі є міркування, що вказівка закону на вирок підлягає розширеному тлумаченню і охоплює не тільки вирок, а й інші судові та прокурорсько-слідчі акти. Пленум Верховного Суду України у постанові № 1 від 27 лютого 1981 р. із змінами постановою № 15 від 25 травня 1998 р. «Про практику перегляду судами у зв'язку з ново-виявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили» (п. 6) роз'яснив, що на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати постанову слідчих органів за результатами розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності із законом.

Підставою для перегляду судових постанов у зв'язку з нововиявленими обставинами, передбаченого п. 4 ст. 347 ЦПК, є скасування вироку, рішення або ухвали постанови суду чи іншого органу, які були покладені в основу винесення судових постанов, що підлягають переглядові. Скасування такого акта може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому разі, якщо суд обґрунтовував дане судове рішення цим актом чи виходив із вказаного акта, прямо не посилаючись на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли скасування акта означає протилежне вирішення питання (наприклад, державна адміністрація скасувала своє рішення з приводу безоплатного вилучення самовільно спорудженого громадянином будинку і дала згоду узаконити будівлю).

В основу цієї групи обставин покладена преюдиціальна залежність між актами правосуддя та актами інших органів. Вони враховуються тоді, коли преюдиціальний акт має загальнообов'язкову силу, постановлений компетентним органом, а встановлені ним факти мають юридичне значення.

Питання про те, акти яких органів, крім судових, можуть мати преюдиціальне значення, в законі чітко не вирішено. Якщо говорити про підстави, перелічені у п. 4 ст. 347 ЦПК, то такими актами можуть бути акти «іншого органу». Однак з порівняння цієї норми з п. З ст. 347 ЦПК можна зробити висновок, що це акти державного органів. Таку властивість будуть мати постанови господарського, кооперативного, профспілкового органу, до компетенції якого належало вирішення питання (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1981 p.).

Важливе значення для цієї групи підстав має встановлення меж преюдиціального значення таких актів, тобто кола фактів, що можуть мати значення нововиявлених обставин. Для судових постанов преюдиціальне значення визначається статтями 31 і 32 ЦПК.

Для постанов інших органів така вказівка в законі відсутня. Факти, встановлені постановою адміністративного та іншого органу, будуть обов'язкові для суду тоді, коли вони винесені в порядку здійснення ним своєї виключної компетенції.

Розглядаючи це питання, слід зауважити, що скасування преюдиціального акта не завжди тягне перегляд судового рішення, ухвали, постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами. З аналізу п. З ст. 347 ЦПК вбачається, що сприятливі наслідки для перегляду настануть лише тоді, коли такі акти були скасовані, а замість них постановлені інші, протилежні за своїм змістом.

Підставою для перегляду рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами, передбаченою п. 5 ст. 347 ЦПК, є визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи. А так, як відповідно до ч. 2 ст. 147 Конституції України питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції вирішує Конституційний Суд України, то перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами з підстав п. 5 ст. 247 ЦПК можливий тоді, коли Конституційний Суд постановив рішення, яким визнав неконституційним закон, який був застосований судом в рішенні по розгляду цивільної справи.

Підстави для перегляду справи за винятковими обставинами встановлені ч. З ст. 347 ЦПК. Ними є виявлене після касаційного розгляду справи неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення закону або його застосування всупереч нормам Конституції України, а також якщо у зв'язку з цими рішеннями міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт порушення Україною міжнародних зобов'язань.

§ 3. Процесуальний порядок перегляду справи у зв`язку з нововиявленими і винятковими обставинами

Право на звернення до суду з вимогою про перегляд судових постанов у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами мають сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор (ст. 347 ЦПК).

Право на порушення процесу, пов'язаного з переглядом судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, мають також громадяни та організації, до яких перейшли повноваження осіб, котрі брали участь у справі, в порядку правонаступництва (ст. 106 ЦПК). Виконання таких дій судовим представником можливе тоді, коли про це є застереження у виданому йому дорученні, що випливає з розширеного тлумачення правила ст. 115 ЦПК про те, що подібна вказівка повинна стосуватися виконання повноважень щодо порушення касаційного провадження, подання виконавчого листа до виконання тощо.

Процесуальні дії правомочних осіб щодо порушення цивільного процесу викличуть позитивні правові наслідки тоді, коли вони будуть спрямовані на перегляд у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами належних судових постанов. Відповідно до ч. 1 ст. 347 ЦПК ними можуть бути будь-які рішення і ухвали судів, що набрали законної сили першої апеляційної та касаційної інстанції. Однак в теорії цивільного процесу з приводу перегляду ухвал суду першої інстанції зазначається, що перегляду мають підлягати заключні ухвали, що набрали законної сили (наприклад, про закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду), та окремі ухвали. Не всі, а лише ті ухвали, які самостійно набирають законної сили.

Не можуть бути переглянуті ухвали, постановлені під час розгляду справ з питань, що мають підпорядковане значення. Адже вони набирають законної сили не самостійно, а разом з рішенням. Коли ж такі ухвали постановлені без урахування істотних для справи обставин, вони впливають на законність та обгрунтованість судового рішення. Тому в таких випадках перегляду підлягає саме рішення.

Пленум Верховного Суду України у п. 2 зазначеної вище постанови № 1 від 27 лютого 1981 р. роз'яснив, що об'єктом перегляду можуть бути ухвали суду першої інстанції про відмову в прийнятті заяви, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду та з інші, що набрали законної сили, якщо вони перешкоджають дальшому рухові справи.

Ухвали і рішення апеляційної та касаційної інстанцій будуть об'єктом перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами тоді, коли такими судовими актами змінюється рішення суду першої інстанції, виноситься нове рішення, закривається провадження у справі чи залишається без розгляду позов.

Об'єктом перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути лише судове рішення, ухвала, постанова суду в цілому. Однак тоді, коли рішення розв'язало декілька правових вимог (розірвання шлюбу, поділ майна і жилої площі, стягнення аліментів), об'єктом перегляду може бути і кожна з його частин, якою вирішена одна з таких вимог. Прямої вказівки на це в законі немає. Але Пленум Верховного Суду України у зазначеній вище постанові (п. 2) роз'яснив, що рішення може бути переглянуте лише в частині тих вимог, які стосуються нововиявлених обставин.

Для порушення процесу необхідно також, щоб процесуальні дії правомочних осіб були спрямовані на реалізацію зверненої до суду вимоги, оформленої у вигляді письмової заяви і поданої за підсудністю протягом встановленого для цього строку. В ст. 347 ЦПК передбачено, що заяви про перегляд рішення і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами подаються відповідно до вимог ЦПК щодо оформлення заяв до суду першої інстанції (тобто статтей 137-139 ЦПК).

В заяві зазначається: назва суду, в який направляється заява; особа, яка подала заяву, і місце її проживання чи знаходження, а також інші особи, які брали участь у справі; дата, винесення і зміст рішення, ухвали, про перегляд яких подано заяву; нововиявлені чи виняткові обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали і дата їх відкриття або встановлення; посилання на докази, що ствержують наявність нововиявлених або виняткових обставин. До заяви треба додати її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Заява оплачується державним митом.

Зі змісту ст. 347, 347,347 ЦПК випливає, що у заяві можна ставити питання про перегляд рішення або ухвали в одній справі. Якщо нововиявлені обставини стосуються судових рішень щодо взаємопов'язаних справ, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

Згідно зі ст. 347 ЦПК заява подається до суду, який постановив рішення, ухвалу, що підлягає перегляду у зв'язку із нововиявленими обставинами, а за винятковими обставинами — колегією суддів у складі суддів Верховного Суду України. Заяви можуть бути подані до відповідного суду протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що стала підставою для перегляду рішення. За юридичною природою такий строк в літературі інколи прирівнюється до строків позовної давності і розглядається одночасно як матеріально-правовий і процесуальний. На відміну від строків позовної давності, які забезпечують можливість примусового здійснення порушених чи оспорюваних прав учасників матеріально-правового спору, процесуальні строки забезпечують здійснення процесуальних дій щодо суду у відповідний проміжок часу. Статтею 347 ЦПК тримісячний строк встановлено для подачі заяви про перегляд судових рішень, тобто для виконання процесуальних дій. Тому він є процесуальним строком. Останній впливає на можливість примусової реалізації матеріальних прав, оскільки визначає час, протягом якого можливе здійснення процесуальних дій, необхідних для їх захисту. А з перебігом процесуальних строків така можливість відсутня.

Зазначений строк згідно зі ст. 347 ЦПК обчислюється: 1) з дня відкриття виняткових обставин та обставин, що мають істотне значення для справи (у випадках, передбачених п. 1 ст. 347 ЦПК); 2) з дня набрання законної сили вироком у кримінальній справі (у випадках, передбачених пп. 2 і З ст. 347 ЦПК); 3) з дня набрання вироком, рішенням, ухвалою (постановою) суду законної сили чи винесення іншим органом постанови, протилежної за своїм змістом вироку, рішенню, ухвалі або постанові, на яких було обгрунтовано рішення, ухвалу, що переглядаються у зв'язку з нововияв-леними обставинами (у випадках, передбачених п. 4 ст. 347 ЦПК); 4) з дня постановлення рішення Конституційним Судом України (у випадках, передбачених п. 5 ст. 347 ЦПК); 5) з дня виявлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи (у випадках, передбачених ч. З ст. 3472 ЦПК).

Процесуальною гарантією забезпечення інтересів осіб, які беруть участь у справі, у разі пропуску строку з поважних причин є їх право на його поновлення.

Процесуальним діям сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та прокурора, спрямованим на порушення цивільного процесу, пов'язаного з переглядом судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, кореспондує обов'язок суду виконати дії по прийняттю заяви до свого розгляду. З її прийняттям розпочинається цивільний процес. Заява підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, в якій постановлено судове рішення. Якщо справа не збереглася, заява може бути розглянута лише після відновлення судового провадження і за правилами, викладеними у додатку № 3 до ЦПК.

Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор дістають можливість здійснювати процесуальні дії, спрямовані на реалізацію суб'єктивних прав та обов'язків, у цій стадії. Оскільки згідно з ст. 347 ЦПК перевірку судового акта у зв'язку з нововиявленими обставинами здійснює той суд, рішення, ухвала якого переглядається, порядок провадження і правове становище осіб, які беруть участь у справі, є такими, якими вони встановлені для тієї стадії, що закінчилася прийняттям належного акта, який став об'єктом перегляду цим способом, з урахуванням, безумовно, його специфіки тобто для суду першої, апеляційної та касаційної інстанції. Тут не діють правила ст. 21 ЦПК про недопустимість повторної участі судді у перегляді справи, а також про зміну і визнання позову, укладення мирової угоди, оскільки мета цієї стадії, а у зв'язку з цим і повноваження суду є іншими. Але особа, яка порушила процес, може відмовитися від заявленої вимоги щодо перегляду судового акта у зв'язку з нововиявленими обставинами. І такі розпорядчі дії перебувають під контролем суду.

Особи, які брали участь у справі, але не спрямовували своїх дій на порушення провадження, в цій стадії можуть вступити в процес. Стаття 347ЦПК передбачає для цього таку гарантію, як обов'язок суду повідомити їх про час і місце розгляду справи. Права цих осіб на вступ у процес реалізуються поданням письмової або усної заяви останніми або уповноваженим ними представником. Неявка осіб, які брали участь у справі, в судове засідання не перешкоджає розглядові справи. Однак якщо вони не з'явилися з поважних причин, суд може відкласти її перегляд.

Розглядаючи заяву, суд зобов'язаний перевірити її обгрунтованість. За наявності передбачених законом підстав він постановляє ухвалу про задоволення щодо перегляду рішення, ухвали і скасовує їх. При необґрунтованості заяви чи подання суд відхиляє їх (ч. 2 ст. 347 ЦПК).

Після скасування рішення, ухвали справа розглядається судом за правилами, встановленими ЦПК для певної судової інстанції. Верховний Суд розглядає справи за винятковими обставинами у порядку касаційного провадження. Якщо ним після касаційного розгляду справи виявлено неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення закону, то справа розглядається на спільному засіданні відповідних палат Верховного Суду України (ч. 4, 5 ст. 3476 ЦПК). Але в законодавстві не врегульовано питання про тривалість строку між переглядом судового рішення, ухвали у зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами і розглядом справи по суті. З метою створення необхідного процесуального забезпечення права на захист між такими судовими засіданнями повинен бути інтервал, який існує між одержанням повістки-по-відомлення і розглядом справи по суті в суді першої інстанції і встановлений ст. 91 ЦПК.

Ухвала суду про задоволення заяви щодо перегляду рішення, ухвали, суду в зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами як така, що не перешкоджає дальшому рухові справи оскарженню не підлягає, навпаки, ухвала про відхилення такої вимоги може бути оскаржена в апеляційному порядку особами, що брали участь у справі, прокурором — внесено подання (ст. 347?, п. 1 ст. 291 ЦПК)

Ігнорування судом при розгляді справ ознак нововиявлених обставин і встановленого порядку перегляду справ призводить до постановлення незаконних ухвал. Так, М. звернулася в суд з заявою про перегляд його рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, постановленого за її позовом ло Ш. про поділ сумісно нажитого у період шлюбу майна, у тому числі запасного двигуна до автомобіля «Москвич» ( у задоволенні позову цим рішенням було відмовлено за відсутністю двигуна). Заявниця зазначала, що оскільки з часом двигун було виявлено у гаражі відповідача, що підтверджується доповідною міліції, вона просить стягнути з відповідача половину вартості двигуна. Районний суд розглянув заяву, і виніс ухвалу, якою скасував своє попереднє рішення і визнав за М. право власності на половину двигуна.

Але районний суд помилково визнав нововиявленими обставинами знайдений у Ш. запасний двигун до автомобіля «Москвич». Адже з пояснень заявниці в судовому засіданні і показань свідка К. вбачається, що двигун був придбаний Ш. до розірвання шлюбу заявницею і до розгляду спору про поділ майна в суді. Відсутність двигуна не давала суду підстав для виключення його зі складу сумісно нажитого подружжям майна, а була обставиною, що зумовлювала необхідність перевірки місця знаходження двигуна та його вартості. Це свідчить про неповноту дослідження обставин у справі. Тому виявлення у відповідача двигуна після розгляду справи про поділ майна не може розглядатися як нововиявлена обставина.

Крім того, відповідно до ст. 346 ЦПК (ч. З ст. 347 ЦПК в новій редакції) у разі скасування рішення справа розглядається судом за правилами, встановленими ЦПК. А це означає, що зазначені процесуальні дії виконуються по тій же справі, по якій постановлено рішення, яке переглядається, і повинні закінчитися винесенням нового рішення з додержанням усіх процесуальних норм встановленого ЦПК порядку. Суд же завів нову справу, в якій навіть відсутня копія рішення, яке переглядається, і на порушення вимог ст. 197 ЦПК, розглянувши її по суті, виніс замість рішення ухвалу.

Президія обласного суду скасувала рішення та ухвалу районного суду як незаконні та необгрунтовані.

В іншій справі судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, відхиляючи касаційну скаргу заявника, зазначила, що посилання на наявність помилок у висновку експерта, який досліджувався та оцінювався судом, а викладені в ньому обставини були відомі заявнику, не може бути підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, за правилами перегляду їх у зв'язку з нововиявленими обставинами

Глава 25. Звернення судових рішень до виконання та поворот виконання Рішення, ухвали і постанови суду або судді в цивільних справах, що набрали зак§ 1. Рішення, які звертаються до примусового виконання, і виконавчі документи

онної сили чи по яких допущено судом негайне виконання, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК).

Рішення, ухвали, постанови суду в цивільних справах, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк, а по яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» (далі — Закон).

У примусовому порядку виконуються державним виконавцем, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій (про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жилого приміщення, тощо).

Рішення про відмову в позовах про присудження, про визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (перебування громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу, тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості (ст. 14 ЦПК), і виступають підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (бюро технічної інвентаризації — видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу громадянина (органи реєстрації актів громадянського стану — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина, тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема, про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК); стягнення цивільних процесуальних штрафів (статті 44,48,53,153,164, 172, 174 та ін.) як заходів (санкцій) цивільної процесуальної відповідальності до осіб, які не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов'язків в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот виконання (статті 420-422), а також ухвали апеляційної та касаційної інстанції (п. 4 ст. 312, п. 4 ст. 342 ЦПК).

Для примусового виконання рішення, ухвали, постанови суду видається виконавчий лист. Це — письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов'язує боржника, інших юридичних і фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

Згідно з Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5, виконавчі листи видаються на підставі: рішень, вироків, ухвал, постанов судів загальної юрисдикції; рішень іноземних судів та арбітражів, якщо вони визнані й допущені для виконання на території України у встановленому законодавством порядку (п. 1.3).

Відповідно до ст. 19 Закону, яка встановлює вимоги до змісту виконавчого документа, у виконавчому листі має бути зазначено:

— назва документа, дата видачі та найменування суду, який видав виконавчий лист;

— дата і номер рішення, за яким видано виконавчий лист;

— найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (громадян), номера рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

— резолютивна частина рішення;

— дата набрання законної сили рішенням;

— строк пред'явлення виконавчого листа до виконання

Виконавчий лист має бути підписаний суддею і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчого листа.

Виконавчий лист видається за заявою стягувача або його представника; на вимогу органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій, які в передбачених законом випадках, порушили цивільну справу на захист прав інших осіб (ст. 121 ЦПК) на виконання рішення по ній; на вимогу прокурора, який здійснював захист прав та інтересів (представництво) громадян або держави в суді.

Суд за власною ініціативою може передати виконавчий лист до органу державного виконання для примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином; про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника; про стягнення грошових сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі; про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету (п. 3.1 Інструкції).

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких допущено негайне виконання, — в день його постановлення.

По кожному рішенню судом, який його постановив, видається один виконавчий лист. Кілька виконавчих листів видається за заявою стягувача, коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів (ст. 348 ЦПК).

В кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба виконати. На виконання рішення про відшкодування заподіяної шкоди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з метою повного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для покладання звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбуття покарання. У справах, по яких шкода завдана різними злочинами, виконавчі листи виписуються окремо — на суми відшкодування шкоди від крадіжок і на суму шкоди, заподіяної іншими злочинами.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за кількістю боржників для виконання рішення, яке передбачає їх солідарну матеріальну відповідальність

У кожному виконавчому листі обов'язково зазначається загальна сума стягнення і перелічуються всі боржники з вказівкою на їх солідарну відповідальність. Якщо рішенням задоволені різні вимоги, то по кожній з них видається окремий виконавчий лист, наприклад, один лист про передачу грошей кредитору і другий — про стягнення з боржника судових витрат в доход держави.

Але не на кожне рішення, ухвалу, постанову суду на їх виконання видається виконавчий лист. Рішення про визнання права і перетворення правовідносин, зокрема: про встановлення юридичних фактів, зміни правового статусу громадян (розірвання шлюбу та ін.), не потребують примусового виконання і не виконуються органами державної виконавчої служби, а реалізуються органами реєстрації актів громадянського стану на підставі належно оформленої копії такого рішення.

Деякі ухвали суду виступають одночасно підставами виконання і виконавчими документами. Так, відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій виконавчими документами є ухвали судів у випадках, передбачених законом (п. 1.3). Такими є, зокрема, ухвали про забезпечення позову шляхом заборони провадити певні дії, накладати арешт на майно або грошові суми, що належать відповідачеві й знаходяться у нього або в інших осіб тощо (статті 152, 156 ЦПК), а також ухвали суду про зміну способу забезпечення позову (ст. 154 ЦПК).

Інструкція визначає, що виконавчими документами є також ухвали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод (п. 1.3) — ухвала суду першої інстанції про затвердження мирових угод і закриття провадження у справі (ст. 179 ЦПК). Ними є ухвала суду апеляційної та касаційної інстанції (ст. 304, 332 ЦПК) про затвердження мирової угоди, скасування постановленого рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робиться відмітка в самому листі, і видається стягувачу чи іншій уповноваженій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред'явлений до примусового виконання органу державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стягнення періодичних платежів — протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ст. 21 Закону).

Стягувач, який пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у десятиденний строк (ст. 23 Закону «Про виконавче провадження») і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. У разі пропуску строку давності пред'явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Поважними причинами визнаються такі обставини суб'єктивного і об'єктивного характеру, які перешкодили стягувачу вчинити у встановлений строк дії по пред'явленню виконавчого документа до виконання.

Ухвала суду про відмову поновлення строку може бути оскаржена.

В разі втрати виконавчого листа виконавче провадження можливе на підставі його дубліката (ст. 357 ЦПК). Право на видачу дубліката виконавчого листа належить суду, який постановив рішення, виконавчий лист по якому загублений. Заява до суду про видачу дубліката виконавчого листа може бути подана стягувачем, його представником, прокурором, органом державної влади, іншими особами, переліченими в п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121 ЦПК, які мають право звертатися до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження (ст. 18 Закону). Заява розглядається в судовому засіданні з обов'язковим викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката такого листа. При розгляді даної заяви суд за матеріалами справи перевіряє підстави, покладені в її обгрунтування, і заперечення, зокрема, перевіряє обставини, які підтверджують факти втрати виконавчого листа, встановлює стан виконання, не погашений розмір стягнення за загубленим виконавчим листом і, чи не порушений строк для його примусового виконання.

Для вирішення заяви про видачу дубліката виконавчого листа суд має точно встановити, що сума, присуджена стягувачу, ще не стягнена, та що строк давності для пред'явлення виконавчого листа не пропущено. В разі пропуску його дублікат виконавчого листа не може бути виданий, а вирішується питання про поновлення пропущеного строку. При задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа суд поновлює його зміст у відповідності з резолютивною частиною судового рішення, не допускаючи при цьому будь-якої зміни, враховуючи, безумовно, погашений розмір стягнення, стосовно якого робляться відмітки у дублікаті. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу в порядку, за формою і змістом, передбачених статтями 233, 234 ЦПК, якою задовольняє заяву про видачу дубліката виконавчого листа або відмовляє в її задоволенні. На ухвалу суду з питань видачі дубліката може бути подано скаргу, внесене окреме подання (ст. 353 ЦПК). Дублікат виконавчого листа видається після набрання ухвалою суду законної сили про його видачу.

§ 2. Повноваження суду, пов`язані з виконавчим провадженням по примусовому виконанню його рішень

В порядку цивільного судочинства розглядаються численні питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, зокрема, про:

— роз'яснення рішення;

— відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання;

— оголошення розшуку боржника і дитини;

— розгляд скарг на дії, бездіяльність державного виконавця;

— поворот виконання;

— інші питання, передбачені законом. Роз'яснення рішення, яке підлягає виконанню

Постановлене судом рішення повинно бути визначеним — давати чітку, конкретну і зрозумілу відповідь на всі позовні вимоги, які розглядалися судом в цивільній справі.

У разі коли рішення є не зрозумілим (неясним — ч. 1 ст. 215 ЦПК) у визначенні розміру задоволеної вимоги, у встановленні обсягу визнаних прав та ін., які перешкоджають його правильному виконанню, то дані недоліки рішення можуть бути усунені в порядку його роз'яснення судом, який вирішив справу.

Стаття 28 Закону «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцю в разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є не зрозумілою, звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.

Суд роз'яснює своє рішення за правилами, встановленими ст. 215 ЦПК, яка надає право звернутися до суду з заявою також особам, які брали участь у справі. Право на звернення до суду з заявою про роз'яснення рішення може бути реалізовано, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого виконавчий лист на його виконання може бути пред'явлено до примусового виконання (три роки — ст. 21 Закону).

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.- За наслідками розгляду суд постановляє відповідну ухвалу. Ухвала про роз'яснення рішення може вирішувати тільки питання більш повного і ясного викладення тих положень резолютивної частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи змісту його і не вирішуючи питань, які не були розв'язані в ньому.

На ухвалу суду про роз'яснення рішення може бути подано скаргу і внесено окреме подання.

Відстрочка або розстрочка Виконання, зміна способу і порядку Виконання рішення суду

Суд, який постановив рішення, може надати відстрочку або розстрочку його виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання. Відстрочка виконання полягає в тому, що на вчинення виконавчих дій встановлюється перерва на точно зазначений строк.

Розстрочка — виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть мати суб'єктивний та об'єктивний характер, але бути єдиними в своїй суті — повинні ускладнювати виконання рішення або робити виконання неможливим. Стаття 33 Закону, ст. 351 ЦПК їх тільки називає, але не розкриває змісту, як це було зроблено в скасованій ст. 366 ЦПК, якою до таких обставин віднесена хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. В ній не наведено повного переліку обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим, але дана норма встановлювала напрями загальних відправних для правильного їх визначення.

Відстрочка і розстрочка виконання може бути застосована при врахуванні не тільки інтересів боржника, а й стягувача. Тому для вирішення питання про відстрочку або розстрочку необхідно враховувати такі умови: відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове перебування боржника у такому стані; виконання може мати особливо несприятливі наслідки для боржника; щоб відстрочка або розстрочка не завдали шкоди стягувачу.

Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як правило, одночасно з постановленням рішення у справі (ч. 1 ст. 204 ЦПК). Коли ж питання про відстрочку або розстрочку не порушувалось перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, то державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 351 ЦПК).

Така заява може бути подана до суду протягом строку давності пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання (трьох років — ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»), коли, безумовно, за рішенням ще не відбулося стягнення.

В нормативному порядку не визначено конкретної форми і змісту такої заяви. Але, у будь-якому разі, виходячи з норм ЦПК, за формою вона має бути письмовою, оскільки в тих випадках коли допускається усна заява, про це зазначається в самій нормі права. За змістом в заяві належить зазначити, до якого суду вона подається, від кого, адреса такої особи, по якій справі, в чому суть прохання і чим воно викликано, докази, які стверджували б наявність обставин, що ускладнюють його виконання або роблять неможливим, дата подання заяви і підпис особи, яка її подала.

Заява розглядається за загальними правилами, передбаченими ЦПК, у десятиденний строк з постановленням ухвали. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання рішення може бути подано скаргу і внесено окреме подання.

Коли наданий судом строк для відстрочки або розстрочки виконання пройшов, а обставини, що ускладнюють виконання, не змінилися і стягнення не відбулося, то заінтересовані особи вправі знову подати до суду заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду. Після закінчення відстрочки виконання провадження по примусовому виконанню рішення здійснюється в порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження».

Суд, який видав виконавчий лист на виконання постановленого ним рішення, може змінити спосіб або порядок його виконання, під якими розуміється здійснення таким судом нових заходів для реалізації прав осіб, на користь яких було постановлено дане рішення.

Статтею 33 названого вище Закону для зміни способу і порядку виконання встановлено аналогічні підстави як для відстрочки і розстрочки виконання рішення.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за винесеним рішенням визначеним судом порядком виконання неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, обезцінення об'єкта стягнення чи з інших причин

Коли суд присудив відповідачу передати позивачеві певні індивідуальні речі, а вони були знищені чи обезцінилися або вибули з володіння відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід примусового виконання як вилучення у боржника і передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможливо. Тут не може наставати відстрочка або розстрочка виконання, а настане зміна способу і порядку виконання. В законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути підставою для цього, але обставини, що ускладнюють виконання в одних справах, можуть бути обставинами, що роблять виконання неможливим у інших. Хвороба боржника може створити неможливість для виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний особисто виконати певні дії на користь стя-гувача, які потребують певних фізичних зусиль. В той же час хвороба боржника не може перешкодити виконанню рішення суду про передачу наявного у нього майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця обставина стане підставою для прийняття відстрочки виконання. Зміна способу і порядку виконання може виникнути при виконанні рішення про відібрання дитини. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ст. 78 Закон).

Отже, для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обставини, що ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання — обставини, що роблять виконання неможливим. Такі уточнення доцільно було б внести до ст. 33 зазначеного Закону та ст. 351 ЦПК.

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна способу і порядку виконання — компетенція суду, який видав виконавчий документ (статті 5, 33 Закону), правило ч. 2 ст. 76 Закону, яке надає державному виконавцеві право організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця провести зміну і порядок виконання рішення, а тому воно, як таке, що суперечить ст. 33 Закону, підлягає скасуванню.

Відмова від стягнення і затвердження мирової угоди

Стягувач має право відмовитись від стягнення (ч. 2 ст. 29 Закону). Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом (ч. З ст. 29 Закону)

Процесуальний порядок розгляду судом відмови стягувана від примусового виконання і затвердження мирової угоди сторін, передбачений ст. 352 ЦПК.

Заява стягувана про відмову від примусового виконання, зменшення розміру стягнення і мирова угода сторін з заявою про її затвердження подаються в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до районного (міського) суду за місцем виконання рішення. До прийняття відмови від стягнення (зменшення його розміру) та до затвердження мирової угоди сторін, суд роз'яснює стягувачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Суд вправі перевірити і не прийняти відмову стягувача від стягнення, не затвердити мирову угоду сторін, якщо такі дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Про прийняття (відхилення) судом відмови від стягнення, про затвердження (відмову в затвердженні) мирової угоди суд постановляє ухвалу. В ній повинні бути зазначені умови затверджуваної судом мирової угоди сторін. Ухвали суду, прийняті з цих питань, згідно з п. 1 ст. 291 ЦПК можуть бути оскаржені.

Оголошення розшуку боржника і дитини

За правилом ст. 42 Закону «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншими ушкодженнями здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також про місце знаходження дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника-громадянина або дитини.

Державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини за іншими документами, але за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати шляхом внесення на депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби певної грошової суми для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини (ст. 48 Закону).

Процесуальний порядок оголошення розшуку боржника або дитини врегульовано ст. 355 ЦПК.

Подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника-громадянина і дитини можуть бути подані до суду (районного, міського) відповідно за місцем виконання рішення або останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходженням його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувана (ч. З ст. 42 Закону, ст. 355 ЦПК).

Про оголошення розшуку боржника і дитини суддя постановляє ухвалу, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ.

Ухвала суду з питання оголошення розшуку боржника або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 2 ст. 291 ЦПК).

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження» (ч. З ст. 7 та гл. 31-Г ЦПК «Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби» — див. гл. 20 підручника).

До суду можуть бути оскаржені також дії інших посадових осіб Державної виконавчої служби. Статтею 85 Закону встановлено, що на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або на відмову в здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження її відповідного відділу або до іншого суду згідно з вимогами Закону.

Зазначені правила були розширені ст. 248 ЦПК, за якою учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їх права чи свободи.

Отже, рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до суду на підставі нормативних правил ч. 2 ст. 55 Конституції України, статей 7, 85 Закону, ст. 24820 ЦПК.

Об'єктивність і правильність виконавчого провадження забезпечуються правилом ст. 17 Закону про відводи, за яким державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні й підлягають відводу (самовідводу), якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результатах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості

Заява сторін або їх представників про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, а заява про відвід експерта, спеціаліста, перекладача державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу.

Постанова про відмову в задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду в десятиденний строк, а постанова про відмову в задоволенні відводу експерта, спеціаліста, перекладача — у той же строк начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби, а у разі його відмови — до суду. Скарга подається до районного (міського) суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби (ст. 85 Закону).

Скарга розглядається в судовому засіданні

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Передача справи на касаційний розгляд складу судової палати, підготовка до розгляду і процесуальний порядок розгляду справи судом касаційної інстанції	\|	Розділ V. Міжнародний цивільний процес

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.