• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Нормативні значення освітлення

Якджерела світла при штучному освітленні використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Основними характери­стиками джерел світла є номінальна напруга, споживана потужність, світловий потік, питома світлова віддача та строк служби.

У лампі розжарювання видиме світло випромінює нагріта до висо­кої температури нитка з тугоплавкого матеріалу. Світловий потік зал­ежить від споживаної потужності і температури нитки. Лампи розжа­рювання прості у виготовленні, надійні в експлуатації. їх недоліки: мала світлова віддача (10-15 лм/Вт), невеликий строк служби (близько 1000 год) та несприятливий спектральний склад світла, в якому переважають жовтий та червоний кольори при нестачі синього та фіолетового порівняно з природним світлом, що утруднює розпіз­навання кольору.

У газорозрядних лампах балон наповнюється парами ртуті та інертним газом, на внутрішню поверхню балона можуть наноситься

г

люмінофор. Газорозрядні лампи бувають низького (люмінесцентні) та високого тиску. Люмінесцентні лампи мають великий строк служ­би (10000 год), більшу світлову віддачу (50-80 лм/Вт), малу яскра­вість поверхні, то світиться, кращий спектральний склад світла -ближчий до денного. До недоліків люмінесцентних ламп відноситься: пульсація світлового потоку, нестійка робота при низьких температу­рах і зниженій напрузі та більш складна схема вмикання. Пульсація світлового потоку негативно впливає на стан зору, а також може викликати стробоскопічний ефект, який полягає у тому, що частини обладнання, що обертаються, здаються нерухомими або такими, що обертаються у протилежному напрямі. Стробоскопічний ефект можна знизити вмиканням сусідніх ламп у різні фази мережі, але повністю усунути його не вдається. Зниження негативної дії пульс­уючого світлового потоку здійснюють підвищенням частоти (до 1-кГц)струму живлення, що пов'язано з інерційною характеристикою формування зорового образу.

Розрізняють кілька типів люмінесцентних ламп залежно від спек­трального складу світла: ЛД - лампи денні, ЛБ - білі, ЛДЦ - денного світла правильної кольорової передачі, ЛТБ - тепло-білі, ЛХБ -холодно-білі.

Лампи високого тиску - дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві лампи (ДНаТ) маютьстрок служби більш 10000 год та світловіддачу відпо­відно 50 і 130 Лім/Вт.

У галогенних лампах колби наповнені парами галогену (йоду або брому). За пріціпом дії вони бувають розжарювання, газорозрядніі металогалогенові. Галогеннілампи мають строк служби (2000-5000 год) і світловіддачу (20-75 лм/Вт).

Джерело світла (лампи) разом з освітлюваною арматурою складає світильник. Він забезпечує кріплення лампи, подачу до неї електрич­ної енергії, запобігання забрудненню, механічному пошкодженню, а також вибухову і пожежобезпеку та електробезпеку. Здатність сві-гильмиказахищати очі працюючого від надмірної яскравості джерела характеризується захисними кутом.

При проектуванні освітлювальних установок необхідно, дотри­муючись норм та правил освітлення, визначити потребу в освітлю­вальних пристроях, установчих матеріалах і конструкціях, а також в електричній енергії. Проект, як правило, складається з чотирьох частин: світлотехнічної, електричної, конструктивної та кошторисно-фінансової.

Світлотехнічна частина передбачає виконання таких робіт:

знайомство з об'єктом проектування, яке полягає в оцінці характеру її

точності зорової роботи на кожному робочому місці; при цьому обов'язково треба встановити роль зору у виробничому процесі, мінімальні розміри об'єк­тів розрізнювання та відстань від них до очей працюючого; визначити коефі­цієнт відбиття робочих поверхонь і об'єктів розрізнення, розташування робо­чих поверхонь у просторі, бажану спрямованість світла, наявність об'єктів розрізнювання, що рухаються, можливість збільшення контрасту об'єкта з фоном, можливість виникнення травматично небезпечних ситуацій, стробо­скопічного ефекту; виявити конструкції та об'єкти, на яких можна розмісти­ти освітлювальні прилади, а також конструкції та об'єкти, які можуть утво­рювати тіні тощо;

вибір системи освітлення, який визначається вимогами до якості освітлен­ня та економічності установки освітлення;

вибір джерела світла що визначається вимогами до спектрального складу випромінювання, питомою світловою віддачею, одиничною потужністю ламп, а також пульсацією світлового потоку;

визначення норм освітленості та інших нормативних параметрів освітлен­ня для даного виду робіт відповідно до точності робіт, системи освітлення та вибраного джерела світла;

вибір приладу освітлення, що регламентується його конструктивним вико­нанням за умовами середовища, кривою світлорозподілу, коефіцієнтом корисної дії та величиною блиску;

вибір висоти підвісу світильників здійснюється, як правило, сумісно з вибором варіанту їх розташування і визначається в основному найвигідні-шпм відношенням Ь:Ь (відстань між світильниками до розрахункової висоти підвісу), а також умовамизасліплення; залежно від кривої світлорозподілу (типу світильника) відношення Ь:Ь прийнято від 0,9 до 2,0.

Після визначення основних параметрів освітлювальної установки (нор­мованої освітленості, системи освітлення, типу освітлювальних приладів та схеми їх розташування) приступають до світлотехнічних розрахунків.

Розрахунок освітлювальної установки може бути виконано різними способами, які базуються на двох основних методах розрахунків: за світловим потоком і точковий. Найбільш розповсюджений в проект­ній практиці розрахунок за методом коефіцієнта використання пото­ку світла. Цей метод використовується для розрахунку загального рівномірного освітлення і дає змогу визначити світловий потік дже­рел світла, необхідний для створення нормованого освітлення розра­хункової горизонтальної площини. Цим методом враховується пря­мий та відбитий (від стелі, стін та підлоги) потік світла.

Потік світла Р, який повинні випромінювати лампи в кожному сві­тильник}', визначають за формулою:

(2.16)

де Е - нормована мінімальна освітленість, лк;

к - коефіцієнт запасу (приймають за СНиП Н-4-79/85 в межах від 1,2 до 2,0 в залежності від вмісту пилу в повітрі, типу джерела світла і розрахунко­вих строків очищення світильників - 2-18 раз на рік); 5 - площа, що освітлюється, м²;

2 = Е /Е_міи - коефіцієнт, що характеризує нерівномірність освітлення (Е_ср, Е_мі|| - середня та мінімальна освітленість), приймають таким, що дорівнює 1,0 при розрахунку на середню освітленість чи для відбитого освітлення, 1,15 -для ламп розжарювання і ДРЛ, 1,1 - для ліній, що світяться, виконаних сві­тильниками з люмінесцентними лампами;

N - кількість світильників, передбачена ще до розрахунку відповідно до най-вигіднішого Ь: Ь;

г| - коефіцієнт використання випромінюваного світильниками потоку світла на розрахунковій площині (визначають за довідковими таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття підлоги, стін, стелі та індексу приміщення і, який розраховується за формулою і = АВ/(Ь(А+В)), тут А і В - розміри приміщення в плані, м;

Ь - розрахункова висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м); у - коефіцієнт затінення (може вводитись для приміщень з фіксованим роз­ташуванням працівників і приймається таким, що дорівнює 0,8).

Обчислений за формулою розрахунковий потік світла лампи (або світильника з кількома лампами) порівнюють зі стандартним (за ГОСТ на джерела світла) і приймають найближче значення. У практиці світло­технічних розрахунків допускається відхилення потоку світла вибраної лампи від розрахункового у межах від - 10 до +20%.

Різновидом методу коефіцієнта використання потоку світла є метод питомої потужності, який іноді називають методом ват. Пито­ма потужність є потужність установки освітлення приміщення, у від­ношенні до площі його підлоги. Цей метод застосовують тільки для орієнтовних розрахунків. Він дає змогу визначити потужність кожної лампи Р (Вт) для створення нормованого освітлення:

(2.17)

де ю - питома потужність лампи, Вт/м²;

5 - площа приміщення, м²;

N - кількість ламп установки освітлення.

Значення питомої потужності знаходять за спеціальними таблиц­ями залежно від нормованої освітленості, площини приміщення, висоти підвісу і типів світильників, що використовуються, а також коефіцієнта запасу.

Точковий метод дає найбільш правильні результати і використову­ється для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення, а також

освітлення негоризонтальних площин та великих територій. Він дає змогу визначити освітленість в будь-якій точці від будь-якого числа освітлювальних приладів. До недоліків методу слід віднести важкість урахування відбитих складових потоку світла.

Розрахункове рівняння точкового методу має вигляд:

Е_А = І_Асоза/г² (2.18)

де Е_А - освітленість горизонтальної площини у даній точці А, лк; І_А - сила світла в напрямі точки А, кд (значення сили світла знаходять за кри­вими світлорозподілу даного освітлювального приладу);

а - кут між нормаллю до робочої площини і напрямом вектора сили світла в точку А; г - відстань від світильника до розрахункової точки А, м.

Для зручності розрахунків, особливо на ЕОМ, рівняння може бути перетво­рено. Приймаючи г - Ь/со5 а (де Ь - розрахункова висота підвісу світильника, м) та вводячи коефіцієнт запасу к, маємо:

Е_А = (І_Асоз³а)/(кЬ²). (2.19)

У тому випадку, коли розрахункова точка А міститься на будь-якій негоризон-тальній площині, освітленість її Е_н можна знайти з рівняння Е_н = Е_Ау, де ці -перехідний коефіцієнт, що визначається за спеціальними номограмами.

При розрахунках освітлення, що утворюється кількома світильниками, підраховують освітленість в даній точці від кожного з цих приладів і кінцеві результати додають.

Різновидом точкового методу розрахунку є метод ізолюкс (ізолюкса -крива, що являє собою геометричне місце точок даної площини з однаковими освітленостями). У цьому випадку точковим методом розраховують освітле­ність у горизонтальній площині від одного світильника чи компактної їх групи. Отримують сімейство ізолюкс, виконаних в масштабі, у якому накре­слена та чи інша територія, яка підлягає освітленню. Ізолюкси при проекту­ванні накладають на план таким чином, щоб вони заповнили всю територію. Цей прийом дає змогу графічно розрахувати на тільки освітлення, а й коор­динати місць встановлення опор світильників.

2.5.7. Експлуатація освітлювальних установок

Ретельний і регулярний догляд за устаткуванням природного та штучно­го освітлення має важливе значення для створення раціональних умов освіт­лення, а саме, - забезпечення потрібних величин освітленості без додаткових витрат електроенергії. В приладах з газорозрядними лампами необхідно слід­кувати за належним станом схем вмикання та пускорегулюючих апаратів, про несправність яких свідчить значний шум дроселів та блимання світла. Термі­ни чищення світильників та віконного скла в залежності від рівня пилу та

газів в повітряному середовищіпередбачаються діючими нормами (для віконногоскла від двох до чотирьох разів на рік; для світильників - від чотирьох до дванадцяти раз на рік). Своєчасно повинна проводитися заміна несправних ламп та ламп, що відпрацювали робочий строк. Після заміни ламп та чищення світильників необхідно перевіряти рівень освітленості в контрольних точках не рідше одного разу на рік. Фактично отримана освітле­ність повинна бути більшою або дорівнювати нормативній освітленості з урахуванням коефіцієнта запасу.

Для вимірювання рівнів освітленості на робочих поверхнях використовують люксметри (наприклад, Ю-116), які складаються з фотоелемента та увімкненого до нього міліамперметра. При надходженні світлового потоку на фотоелемент у колі приладу виникає фотострум, пропорційнийсвітловому потоку, що падає. Шкала приладу ірадуюється в одиницях освітленості - люксах, що дає змогу за показаннями приладу оцінитиосвітленість поверхні.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразву­кові з частотою коливань менше 20 Гц, звукові (ті, іцо ми чуємо) - від 20 Гц до 20 кГц та ультразвукові - більше 20 кГц. Швидкість поширення звукової хвилі С (м/с) залежить від властивостей середовища і насамперед від його густини. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах С ~ 344 м/с; густина звукової хвилі в воді ~ 1500 м/с, у металах ~ 3000-6000 м/с.

Людина сприймає звуки в широкому діапазоні інтенсивності (від нижнього порога чутності до верхнього - больового порога). Ллє звуки різних частот сприймаються неоднаково (рис. 2.12). Найбільша чутність звуку людиною відбувається у діапазоні 800- 4000 Гц. Най­менша - в діапазоні 20-100 Гц.

2.6. Захист від шуму у виробничому середовищі

2.6.1. Загальне положення

Шум - це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здо­ров'ю людини, знижує ного працездатність, а також може сприяти отриманнютравми в наслідок зниження сприйняття попереджуваль­них сигналів. З фізичної точки зору - це хвильові коливання пружно­го середовища, що поширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкі й або твердій фазі.

Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного стану сере­довища в наслідок впливу на них сили збудження И поширюючись у ньому утворюють звукове поле. Джерелами цих порушень бути меха­нічні коливання конструкцій або їх частин, нестаціонарні явища в газоподібних або рідких середовищах

Основними характеристиками таких коливань служить амплітуда звуково­го тиску (р, Па), частота (г, Гц). Звуковий тиск - це різниця між миттєвим зна­ченням повного тиску у середовищі при наявності звуку та середнім тиском в цьому середовищі при відсутності звуку. Поширення звукового полю супрово­джується переносом енергії, яка може бути визначена інтенсивністю звуку |( Вт/м²). У вільному звуковому полі інтенсивність звуку і звуковий тиск зв'я­зати між собою співвідношенням

і - Р²/Р • С, (2.20)

де) - інтенсивність звуку, Вт/м²

р - звуковий тиск, Па,

р - густина середовища, кг/м³

С - швидкість звукової хвилі в даному середовищі, м/с.

Рис. 2.12 Залежність рівня звукового тиску, що сприяється людиною від частоти звуку (криві рівної гучності)

В зв'язку з тим, що слухове сприйняття пропорційне логарифму кількості звукової енергії були використані логарифмічні значення -рівні звукової інтенсивності (/-₍) та звукового тиску (/-„), які виража­ються у децибелах (дБ). Рівень інтенсивності та рівень тиску звука виражаються формулами:

Ц.-10І8Д/Ї0.ДБ;(2.21)

Ц,-201₈р/р₀,дБ; (2.22)

де ]₀, - значення інтенсивності на нижньому порозі чутності його людиною при частоті 1000 Гц,У₀- 10-12 Вт/м²;

р₀ - значення звукового тиску на нижнього порозі чутності його людиною на частоті 1000 Гц, р₀ = 2 • Ю"⁵ Па.

На порозі больового відчуття (верхнього порога) на частоті 1000 гц значення інтенсивності^ = 10² Вт/м², а звукового тиску р_м = 2-Ю² Па.

Спектр шуму - залежність рівнів інтенсивності від частоти. Роз­різняють спектри суцільні (широкосмугові), у яких спектральні складові розташовані по шкалі частот безперервно, і дискретні (тональні), коли спектральні складові розділені ділянками нульової інтенсивності. На практиці спектральну характеристику шуму зви­чайно визначають як сукупність рівнів звукового тиску (інтенсивно­сті) у частотних октавних смугах. Ширина таких смуг відповідає співвідношенню і_в/г_м = 2, де г_в - верхня частота смуги, і_м - нижня частота смуги Кожну смугу визначають за ії середньо геометричної

частоті г.

■в 'м- Оскільки сприйняття звуку людиною різниця за частотою, для вимірів шуму, що відповідає його суб'єктивному сприйняттю вводять поняття коректованого рівня звукового тиску. Корекція здійснюється за допомогою поправок, які додаються у частотних смугах. Стандартні значення корекції в частотних смугах наведені у таблиці 2.10. Значення загального рівня шуму з ура­хуванням вказаної корекції по частотним смугам називають рівнем звука (дБА).

Таблиці 2.10

Стандартні значення корекції (А) рівнів звукового тискуу частотних смугах

За часовими характеристиками шуми поділяють на постійні і непо­стійні. Постійними вважають шуми, у яких рівень звуку протягом робочого дня змінюється не більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми поділяються на переривчасті, з коливанням у часі, та імпульсні. При переривчастому шумі рівень звуку може різко надати до фонового рівня, а довжина інтервалів, коли рівень залишається постійним і перевищує фоновий рівень, досягає 1 с та більше. При шумі з коливан­нями у часі рівень звуку безперервно змінюється у часі. До імпульсних

відносять шуми у вигляді окремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймаються людським вухом як окремі удари.

Джерело шуму характеризують звуковою потужністю ЩВт), під якою розуміють кількість енергії у ватах, яка випромінюється цим джерелом у вигляді звуку в одиницю часу.

Рівень звукової потужності (дБ) джерела визначають за формулою:

Ц_у - 10 1₈ \У/Ш₀, (2.23)

де ^₀ - порогові значення звукової потужності, яке дорівнює 10"¹² Вт.

В випадку, коли джерело випромінює звукову енергію в усі сторони рівномір­но, середня інтенсивність звуку в будь-якій точці простору буде дорівнювати:

(2.24)

де г - відстань від центра джерела до поверхні сфери, що віддалена на таку достатньо велику відстань, щоб джерело можна було вважати точковим.

Якщо випромінювання відбувається не в сферу, а в обмежений простір, вводиться кут випромінювання СІ, який вимірюється в стерадіанах. Тоді

]_ср = Ш/П • г² (2.25)

Якщо джерело шуму являє собою пристрой, розташований на поверхні землі, то СІ = 2к, у двогранному куті СІ = к, у тригранному Сі = я/2.

Фактором направленості джерела називають відношення інтенсивності звуку, який випромінюється в даному напрямі, до середньої інтенсивності

^ф=Мс_Р (2-26)

Шумові характеристики обов'язково встановлюють в стандартах або тех­нічних умовах па машини і вказують у їх паспортах. Значення шумових характеристик встановлюють, виходячи з вимог забезпечення на робочих міс­цях, житловій території і в будинках допустимих рівнів шуму.

Розрахунок очікуваної шумової характеристики є необхідною складовою частиною конструювання машини або транспортного засобу.

2.6.2 Діяшуму на людину

Шум один з основних факторів, що негативно впливає на людей у сучасних містах і на виробництві. Збільшення потужності устаткуван­ня, насиченість виробництва високо-швидкісними механізмами, різке збільшення транспортного потоку приводить до збільшення рівня шуму як у побуті так і на виробництві.

Шкідливий вплив шуму на організм людини досить різноманітний. Реакція і сприйняття шуму людиною залежить від багатьох факторів:

рівня інтенсивності, частоти (спектрального складу), тривалості дії, тим­часових параметрів звукових сигналів, стану організму.

Тривалий вплив інтенсивного шуму (вище 80 дБЛ) на слух приво­дить до його часткової або повної втрати. Скрізь волокна слухових нер­вів роздратування шумом передається в центральну і вегетативну нерво­ві системи, а через них впливає на внутрішні органи, приводячи до знач­них змін у функціональному стані організму, впливає на психічний стан людини. Причому вплив шуму на нервову систему виявляється навіть при невеликих рівнях звуку (30..70 дБА).

Працюючі в умовах тривалого шумового впливу випробують зни­ження пам'яті, запаморочення, пьідвищену стомлюваність, дратівли­вість і ін. До об'єктивних симптомів шумової хвороби відносяться: зни­ження слухової чутливості, зміна функцій травлення, що виражається в порушенні кислотно-лужного балансу у шлунку, серцево-судинна недо­статність, нейрозндокрі нового розлад. Відмічаються порушення зоро­вого та у вестибулярному апараті. Встановлено, що загальна захворюва­ність робочих гучних виробництв вище на 10-15%. Такі зрушення в роботі ряду органів і систем організму людини можуть викликати нега­тивні зміни в емоційному стані людини, якість і безпека його праці. Шум заважає відпочинку людини, зніжує його працездатність особли­во при розумової діяльності, перешкоджає сприйняттю звукових інформаційних сигналів, що може сприяти появі травма небезпечним ситуаціям. В окремих випадках зниження продуктивності праці може перевищувати 20%.

Таким чином, зменшення рівня шуму до допустимих величин і поліпшення шумового клімату в цілому - один із найважливіших заходів оздоровлення умов праці та охорони навколишнього середо­вища, і який має важливе соціальне й економічне значення.

2.6.3. Нормування та вимірювання шумів

Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища і середо­вища життєдіяльності людини приводить до необхідності обмежувати його рівні. Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двома способами - методом граничних спектрів (ГС) і методом рівня звуку (ЬА).

Метод граничних спектрів, який застосовують для нормування постійного шуму, передбачає обмеження рівнів звукового тиску в октавних смугах із середніми геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000 і 8000 Гц. Сукупність цих граничних октав­них рівнів називають граничним спектром. Позначають той чи інший

граничний спектр рівнем його звукового тиску на частоті 1000 Гц. Наприклад, «ГС-75» означає, що даний граничний спектр має на частоті 1000 Гц рівень звукового тиску 75 дБ.

Метод рівнів звуку застосовують для орієнтовній гігієнічний оцінки постійного шуму та визначення непостійного шуму, наприклад, зовніш­нього шуму транспортних засобів, міського шуму. При цьому методі вимірюють коректований по частотам у відповідності з чутливістю вуха загальний рівень звукового тиску у всьому діапазоні частот, що відпові­дає перерахованим вище октавним смугам. Виміряний таким чином рівень звуку дає змогу характеризувати величину шуму не дев'ятьма цифрами рівнів звукового тиску, як у методі граничних спектрів, а одні­єю. Вимірюють рівень звуку в децибелах А (дБА) шумоміром із стан­дартною коректованою частотною характеристикою, в якому за допо­могою відповідних фільтрів знижена чутливість на низьких та високих частотах (табл. 2.10).

Непостійний шум характеризують також еквівалентним (за енер­гією) рівнем звуку, тобто рівнем звуку постійного широкосмугового не імпульсного шуму, що має такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум. Еквівалентний рівень - це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі «А». Для непостійного та імпульс­ного шуму нормованим параметром є еквівалентний рівень шуму у дБАекв. Для імпульсного шуму нормується також максимальний рівень шуму - у дБА.

Ьдекв = ^і- 10°-^ш, (2.27, а)

де Ь_Аскв - еквівалентний рівень звуку, дБА;

І,- - час дії і-го рівня;

Ц - рівень звуку, дБА і-го рівня;

п - кількість рівнів непостійного шуму.

Порядок вимірювання рівнів звуку шумомірами та розрахунок еквівалентного рівня регламентовано ДСН 3.3.6.037-99. Звичайний шумомір складається з мікрофону, підсилювача, фільтрів (корегую­чих, октавних) та приладу, що показує. Існують прилади - акустичні дозиметри, за допомогою яких безпосередньо вимірюють еквівалент­ний рівень звуку. Вимірювання шуму можна також здійснювати за допомогою сучасних компьютерів.

Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях у приміщеннях, на території підприємств, на промислових спорудах та машинах (в кабінах, на пультах управління і т. п.). Результати вимірю-

вань повинні характеризувати шумовий вплив за час робочої зміни (робочого дня).

При проведенні вимірювань мікрофон слід розташовувати на висо­ті 1,5 м над рівнем підлоги чи робочого майданчика (якщо робота виконується стоячи) чи на висоті і відстані 15 см від вуха людини, на яку діє шум (якщо робота виконується сидячи чи лежачи). Мікрофон повинен бути зорієнтований у напрямку максимального рівня шуму та віддалений не менш ніж на 0,5 м від оператора, який проводить вимірювання.

Тривалість вимірювання непостійного шуму:

• для переривчастого шуму, за час повного робочого циклу з урах­
уванням сумарної тривалості перерв з рівнем фонового шуму;

• для шуму, що коливається у часі, допускається загальна трива­
лість вимірювання - ЗО хвилин безперервно або вимірювання склада­
ється з трьох десятихвилиних циклів;

• для імпульсного шуму тривалість вимірювання - ЗО хвилин.

В таблиці 2.11 для прикладу наведені норми гранично допустимо­го шуму вдеяких приміщеннях. Для тонального шуму, оскільки він більш неприємний для людини, ніж широкосмуговий, допустимі рівні зменшують на 5 дБ.

Таблиця 2.11

Читайте також:

1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. II. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях
6. Iсторичне значення революції.
7. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
8. Ocнoвнi визначення здоров'я
9. S Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.
10. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
11. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
12. Автоматизація процесу призначення IP-адрес

Переглядів: 1258