• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Захист від шумів

Захист від шуму повинне здійснюватися розробкою шуму безпеч­ної техніки, використанням методів та засобів колективного захисту та засобами індивідуального захисту.

Питання боротьби з шумом слід починати вирішувати ще при про­ектуванні підприємства, робочого місця, устаткування. Для цього вико­ристовуються організаційні, технічні та медично-профілактичні заходи.

До організаційній: заходів відносяться раціональне розташування виробничих ділянок, устаткування та робочих місць, постійний кон­троль режиму праці і відпочинку працівників, обмеження застосуван­ня обладнання та використання робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.

Технічні заходи дають змогу значно зменшити вплив шуму на праців­ників і поділяються на заході, що використовуються: в джерелі виникнен-ня (конструктивні та технологічні), на шляху розповсюдження (звукоізо­ляція, звукопоглинання, глушники шуму, звукоізоляційні укриття), в зоні сприйняття (засоби колективного та індивідуального захисту).

Для зниження шуму необхідно насамперед використовувати кон­структивні та технологічні методі, які в свою чергу залежать від похо­дження звуку, конструктивних особливостей обладнання. Надзвичай­но ефективним методом зниження шуму в джерелі його виникнення в деяких випадках може стати зміна технології, наприклад, за допомо­гою заміни ударних взаємодій без ударними (заміна клепання зварю­ванням, кування штампуванням літерний метод друку - лазерним тощо). При конструюванні механічного обладнання в першу чергу слід намагатися зменшити рівень коливань конструкції або її елемен­тів, що створюють шум.

Для зниження шуму механічного походження в вузлах, в яких здійснюються ударні процесі необхідно зменшить сили збурення, збільшить час контакту елементів, що взаємодіють між собою, збіль-

шить внутрішні утрати в системах що коливаються, зменшити площу випромінювання звуку. Практично це досягається:

заміною зворотні - поступального переміщення обертовим;

підвищенням якості балансування обертових деталей;

підвищенням класу точності виготовлення деталей;

поліпшенням змащування;

заміною підшипників кочення на підшипники ковзання;

використовуванням негучних матеріали (наприклад, пластмаси);

використовуванням вібродемпфуючіх матеріалів (мастики);

здійснюванням віброізоляції машин від фундаменту;

використанням гнучких сполучень;

використовувати зубчаті передачі з спеціальним профілем або
заміняти їх на мало шумні передачі (клиноремінну, гідравлічну).

Джерелами аеродинамічного шуму можуть бути нестаціонарні явища при течії газів та рідин. Засоби боротьби з аеродинамічним шумом у джерелі його виникнення досягаються:

зменшенням швидкості руху газів;

згладжуванням гідро ударних явищ, за рахунок збільшення часу
відкриття затворів;

зменшенням вихрів у струменях за рахунок вибору профілів тіл
що обтікаються;

дробленням струменів за допомогою насадок;

використанням ежекторів, що зніжують випромінювання шуму
на границі струмінь - довкілля.

У гідродинамічних установках (насоси, турбіни) слід запобігати виникненню кавітації, яка викликає гідродинамічний шум.

Можливе також пониження суб'єктивного сприйняття шуму за рахунок зсуву частотного спектра або в зону низьких частот, або в недоступну для людського слуху ультразвукову зону.

Джерелами електромагнітного шуму є механічні коливання електро­технічних пристроїв або їх частин, які збуджуються перемінними магніт­ними та електричними полями. До методів боротьби з цим шумом відно­сять застосування феромагнітних матеріалів з малою магнітострикцією, зменшення щільності магнітних потоків у електричних машинах за раху­нок належного вибору їх параметрів, добру затяжку пакетів пластин в осе­реддя трансформаторів, дроселів, якорів двигунів тощо; косі пази для обмоток у статорах і роторах машин, які зменшують імпульси сил взаємо­дії обмоток та розтягують ці імпульси в часі.

Якщо рівень шуму у джерелі все-таки високий, то застосовуються методи зниження шуму на путі розповсюдження і насамперед такій метод, як ізоляція джерела чи робочого місця.

Для зниження звуку, що відбивається від поверхонь у приміщенні застосування матеріалі, що поглинають звук, тобто використовують метод зниження шуму звукопоглинанням.

Шум з приміщення, де розташовано джерело шуму проникає через перегородку в тихе приміщення трьома напрямками: через перегородку, яка під впливом змінного тиску падаючої хвилі коливається випромі­нюючи в тихе приміщення шум; безпосередньо по повітрю через щіли­ни та отвори; завдяки вібрації, що утворюється в будівельних конструк­ціях. В першому та другому випадку виникають звуки, які розповсю­джуються по повітрю (повітряний шум). У третьому випадку енергія виникає і розповсюджується при пружних коливаннях конструкцій (стіни, перекриття, трубопроводи). Такі коливання називаються струк­турними або ударними звуками.

Звукова ізоляція від повітряного шуму здійснюється за допомогою кожухів, екранів, перетинок. Звукоізолюючі перепони відбивають зву­кову хвилю і тим самим перешкоджають розповсюдженню шуму. Звуко­ізолюючі перепони бувають одношарові та багатошарові.

Звукоізоляція конструкції (перетинки, стіни, вікна тощо) як фізична величина дорівнює послабленню інтенсивності звуку при проходженні його через цю конструкцію:

,Д,_р), (2.27)

де К. - фізичне значення звукоізоляції конструкції, дБ;

•Іпад ~ інтенсивність звуку, що падає, дБ;

] - інтенсивність звуку, що пройшов через конструкцію, дБ.

Звукоізоляція однорідної перегородки без повітряних проміжків від повітряного шуму, рівень якого виражений в децибелах, може бути визначена за формулою:

2ОІ§СГ-47,5,

де С - поверхнева маса, кг/м²; г - частота, Гц.

З формули 2.28 видно: звукоізолююча здібність перегородки вища, якщо її маса збільшується; звукоізолююча здібність перегородки збільшується при збільшенні частоти звуку. Ця формула придатна для деякого середнього шуму і може слугувати для орієнтовних розрахун­ків. На деяких низьких та високих частотах виникають резонансні явища знижуючи величину звукоізоляції, які обумовлені параметра­ми жорсткості одношарової перегородки.

Підвищення звукоізоляції при збереженні незмінної маси огоро­дження досягається наступними шляхами:

• застосуванням огороджень, які складаються з двох і більше про­
шарків, розділених повітряним проміжком або прошарком легкого
волокнистого матеріалу;

• зміною її жорсткості підвищенням внутрішнього тертя у кон­
струкції завдяки використанню відповідного матеріалу огородження,
або нанесенням вібродемпфуючого шару, що дає змогу зменшити
вплив резонансних коливань в конструкції.

Зниження передачі звуку через перегородки здійснюють також:

• ліквідацією усякого роду нещільностей та щілин, особливо в две­
рях та вікнах, а також у місцях з'єднання різних конструкцій (напри­
клад, примикання перекриття до стіни);

• ущільненням притворів, подвійним та потрійним заскленням,
влаштуванням тамбурів біля дверей тощо, тобто старанною звукоізо­
ляцією «слабкої ланки» огороджень - вікон, дверей;

• зменшенням непрямої передачі звуку (вибір відповідних буді­
вельних конструкцій, встановленням пружних елементів та елемен­
тів, що поглинають вібрації на шляху передачі звуку, раціональним
розташуванням конструкцій з малою та великою масою, шарнірною
закладкою конструкцій, де це допустимо, замість жорсткої тощо);

Щоб захистити від шуму обслуговуючий персонал, на виробничих ділянках з шумними технологічними процесами або особливо шум­ним устаткуванням влаштовують кабіни спостереження і дистанцій­ного керування. їх виготовляють із звичайних будівельних матеріалів у вигляді ізольованих приміщень, обладнаних вентиляцією, оглядови­ми вікнами, дверми (з щільними притворами) та віброізоляторами для запобігання проникнення в кабіни структурного шуму. Нерідко в кабінах стеля і частина стін облицьовують звукопоглинальними мате­ріалами. Особливу увагу звертають на замазування щілин і наскріз­них отворів в місцях проходу комунікацій.

Найбільш простим і дешевим засобом зниження шуму в виробни­чих приміщеннях є використання звукоізолюючих кожухів, які повні­стю закривають найбільш шумні агрегати. Суттєві переваги цього за­собу - можливість зниження шуму на значну величину. Кожухи мо­жуть бути такими, що знімаються, або розбірними, мати оглядові вік­на, функціонуючі дверці та отвори для введення комунікацій. Виго­товляють їх зі сталі, дюралюмінію, фанери тощо. З внутрішнього боку кожухи необхідно облицьовувати звукопоглинальними матеріалами товщиною 30-50 мм.

Звукоізолююча властивість огородження залежить від його розмірів, форми, розташування, матеріалу тощо і може досягати 60 дБ (табл. 2.12).

І

Таблиця 2.12 Звукоізолююча властивість деяких матеріалів

Звукоізоляція від повітряного шуму забезпечується за допомогою звичайних будівельних матеріалів - цегли, бетону та залізобетону, металу, фанери, плит із деревних стружок, скла, тощо.

У якості звукоізолюючих матеріалів які застосовують у конструк­ціях перекриттів для зниження передачі структурного (ударного) звуку переважно в житлових і громадських будинках використовують мати та плити зі скляного та мінерального волокна, м'які плити з деревних стружок, картон, гуму, металеві пружини, утеплений ліноле­ум тощо.

Якщо, необхідно додатково знизити звукову енергію, що відби­вається від поверхонь приміщення використовують звукопоглиначі

конструкції та матеріали. Це, як правило, конструкції, складені з шпа­ристих матеріалів. При терті часток повітря, що коливаються, в шпа­ринах таких матеріалів енергія звукових хвиль переходить у теплоту. Звуку поглинаючі матеріалі застосовують у вигляді облицювання внутрішніх поверхонь приміщень, або ж у вигляді самостійних кон­струкцій - штучних поглиначів, які, як правило, підвішують до стелі (рис. 2.13). У якості штучних поглиначів використовують також дра­пірування, м'які крісла і т. п.

і г з V і

Рис.2.13. Звукопоглинальні конструкції:

а - облицювання огороджень приміщень; б - штучні поглиначі у вигляді кубів; в - штучні

поглиначі у вигляді куліс; 1 - звукопоглинальний матеріал;

2 - будівельна конструкція; 3 - перфорований металевий або вапняковий лист (на б і в

перфорація не показана); 4 - захисний шар (склотканина);

5 - повітряний проміжок; 6 - каркас

Поверхня звукопоглинального облицювання характеризується коефіцієнтом звукопоглинання а, який дорівнює відношенню інтен­сивності поглинутого звуку до інтенсивності звуку, що падає

<*=і„о,-лЛ,_ад (2-29)

Коефіцієнт звукопоглинання а залежить від виду матеріалу, його товщини, шпаристості, величини зерен або діаметра волокон, існу­вання за шаром матеріалу повітряного зазору та його ширини, часто­ти і кута падіння звуку, розмірів конструкцій звукопоглинання тощо. Для відкритого вікна а= 1 на всіх частотах. Коефіцієнти звукопогли­нання деяких матеріалів наведені в таблиці 2.13.

Таблиця 2.13 Показники звукопоглинання деяких матеріалів

Звукопоглинанням поверхні огородження А в квадратних метрах на даній частоті називають добуток площини огородження 5 на її кое­фіцієнт звукопоглинання а:

А = а5 (2.30)

Звукопоглинання приміщення складається з суми звукопоглинан­ня поверхонь та звукопоглинання А| штучних поглиначів.

А,_ф1ш - Іад + ±А_у (2.31)

де п - кількість поверхонь; т - кількість штучних поглиначів.

(2.32)

(2.33)

Звичайно вважають, що звукова потужність джерела шуму не змі­нюється після улаштування звукопоглинальних конструкцій. Тому коефіцієнт зниження шуму звукопоглинальним облицюванням у децибелах визначають вдалині від джерела шуму у відбитому звуко­вому полі за формулою:

АЬ_об„=10і§(В₂/В₁), (2 34)

де В₍, В₂ - сталі приміщення відповідно до та після проведення акустичних заходів.

Використання звукопоглинальних конструкцій може дати ефект зниження шуму на 12-15 дБА поблизу від цих конструкцій. Поблизу джерела шуму ефект зниження шуму не перевищує 2-5 дБА. Однак, при цьому, за рахунок змін структури звукового поля знижуються дискомфортні акустичні умови і поліпшується слухова адаптація людини в приміщенні.

Метод зниження шуму звукопоглинанням застосовують, якщо неможливо забезпечити нормальних акустичних умов методами зни­ження шуму в джерелі випромінювання та звукоізоляції. Цей метод доцільно застосовувати, якщо у приміщенні доля прямого та відбито­го звуку майже дорівнюють один одному (дифузне акустичне поле), та є можливість облицювання звукопоглинаючим матеріалом майже 60% поверхонь у приміщенні.

Для зниження шуму різного газодинамічного обладнання викори­стовують глушники шуму.

Глушники є обов'язковою складовою частиною установок з двигу­нами внутрішнього згоряння, газотурбінними та пневматичними дви­гунами, вентиляторних та компресорних установок, аеродинамічних пристроїв тощо. Розрізняють глушники із звукопоглинальним матері­алом (активні), які поглинають звукову енергію, та без звукопогли­нального матеріалу (реактивні), які відбивають звукову енергію назад до джерела. Глушники з поглинаючими матеріалами (трубчаті, пла­стинчаті, екранні) використовують в компресорних та вентиляційних установках. На високих частотах їх ефективність може досягати 10-25 дБ. Глушники без звукопоглинаючого матеріалу (з розширюю­чими камерами, резонансні) використовують переважно в поршневих машинах, пневматичних і ротаційних двиїунах та двигунах внутріш­нього згоряння. Ці конструкції настроюються на окремі частотні смузі з найбільшої енергії випромінювання і мають ефект зниження шуму до ЗО дБ.

Використання засобів індивідуального захисту від шуму здійсню­ють у випадках, якщо інші (конструктивні та колективні) методи не забезпечують допустимих рівнів звуку. Засоби індивідуального захи­сту дозволяють знизити рівні звукового тиску на 7-45 дБ. Вони роз­поділяються на вкладиші у вигляді тампонів, які встромляються у слуховий канал; протишумові навушники, які закривають вушну раковину зовні; шлеми та каски. Наприклад, для зниження середньо-та високочастотних доцільно використовувати навушники типу ВЦГІИИОТ-2м, або вкладиші типу «Беруши» або типу «Грибок».

2.6.5. Захист від ультра- та інфразвуку

Ультразвук широко застосовують в техніці для диспергування рідин, очищення частин, зварювання пластмас, дефектоскопії металів, очищення газів від шкідливих домішок тощо.

У техніці застосовують звукові хвилі частотою вище 11,2 кГц, тобто захоплюється частина діапазону відчутних для людини звуків. На організм людини ультразвук впливає, головним чином, при безпосе­редньому контакті з обладнанням що генерує ультразвук, а також через повітря. При дотриманні заходів безпеки робота з ультразвуком на стані здоров'я не позначається. Допустимі рівні звукового тиску ультразвуку нормовані ДСГ1 3.3.6.037-99 (таблиця 2.14) і складають при восьмигодинному робочому дні:

Таблиця 2.14 Допустимі рівні звукового тиску ультразвуку

Для зниження шкідливого впливу підвищених рівнів ультразвуку зменшують шкідливе випромінювання звукової енергії у джерелі, локалізують дію ультразвуку за допомогою конструктивних та плану­вальних рішень, здійснюють організаціино-профілактичпі заходи. Зменшення шкідливого випромінювання у джерелі досягається підвищенням номінальних робочих частот джерел ультразвуку та виключенням паразитного випромінювання звукової енергії. Для локалізації дії ультразвуку конструктивним та планувальним рішен­нями використовують звукоізолюючі кожухи, напівкожухи, екрани; окремі приміщення та кабіни, де розміщують ультразвукове облад­нання; блокування, що відключає генератор ультразвуку у разі пору­шення звукоізоляції; дистанційне керування; облицювання примі­щень та кабін звукопоглинальними матеріалами. Організаційно-про­філактичні заходи включають інструктаж про характер дії підвище­них рівнів ультразвуку та про засоби захисту від нього, а також орга­нізацію раціонального режиму праці та відпочинку.

Як засіб індивідуального захисту від ультразвуку що розповсюджу­ється через повітря використовують протишуми.

Коливання інфразвукових частот виникають у деякому вироб­ництві й на транспорті. Вони утворюються під час роботи комнресо-

рів, двигунів внутрішнього згоряння, великих вентиляторів, руху локомотивів та автомобілів. Інфразвук є одним із несприятливих фак­торів виробничого середовища, і при високих рівнях звукового тиску (більше 110-120 дБ) спостерігається шкідливий вплив його на орга­нізм людини. Допустимі рівні тиску інфразвуку в октавних смугах наведені у таблиці 2.15.

Таблиця 2.15Допустимі рівні тиску інфразвуку в октавних смугах

Завдяки малому затуханню хвилі інфразвуку поширюється в атмо­сфері на великі відстані. Практично неможливо зупинити інфразвук за допомогою будівельних конструкцій на шляху його поширення. Нее­фективні також засоби індивідуального захисту. Дієвим засобом захи­сту є зниження рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання. Серед таких заходів можна виділити є внесення конструктивних змін в будову джерел, що дозволяє перейти з області інфразвукових коливань вобласть звукових наприклад, за рахунок збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду; підвищення жорсткості колив­них конструкцій великих розмірів; усунення низькочастотних вібрацій. В цьому випадку зниження шуму може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання.

2.7. Захист від вібрації 2.7'.1. Основні положення

Вібрація це механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механічних систем. Для людини вібрація є видом механічного впли­ву, який має негативні наслідки для організму.

Причиною появи вібрації є неврівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних

машин і швидкісних транспортних засобів при одночасному знижен­ні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсив­ності і розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів. Цьому сприяє також широке використання в промисловості і будів­ництві високоефективних механізмів вібраційної та віброударної дії. Дія вібрації може приводити до трансформування внутрішньої струк­тури і поверхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя і зносу на кон­тактних поверхнях деталей машин, нагрівання конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементах кон­струкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування обладнання. Усе це приво­дить до зниження строку служби устаткування, зростання імовірності аварійних ситуацій і зростання економічних витрат. Вважають, що 80% аварій в машинах і механізмах здійснюється внаслідок вібрації. Крім того, коливання конструкцій часто є джерелом небажаного шуму. Захист від вібрації є складною і багатоплановою в науково-тех­нічному та важливою у соціально-економічному відношеннях пробле­мою нашого суспільства.

Дія вібрації визначається інтенсивністю коливань, їх спектральним скла­дом, тривалістю впливу та напрямком дії. Показниками інтенсивності є середньоквадратичні або амплітудні значення віброприскорення (а), вібро­швидкості (р), віброзміщення (х). Параметри х, V, а - взаємозалежні, і для синусоїдальних вібрацій величина кожного з них може бути обчислена за значеннями іншого зі співвідношення:

а = г(2лі) = х(2пі)² (2.35)

де 2яі - кругова частота вібрації, с¹.

Для оцінки рівнів вібрації використовується логарифмічна шкала децибел. Логарифмічні рівні віброшвидкості (Ц) в дБ визначають за формулою:

£„=20і£-, (2.36)

дег> - середньоквадратичне значення віброшвидкості, м/с, (У—літр^¹'їі

де г^ - миттєві значення віброшвидкості за період осереднення Т); ь_п - опорне значення віброшвидкості, що дорівнює 5 х 10'⁸ м/с (для локаль­ної та загальної вібрацій). Логарифмічні рівні віброприскоренпя (Ь_а) в дБ визначають за формулою:

(2.37)

де а - середнє квадратичне значення віброприскорення, м/с²;

а₀ - опорне значення віброприскорення, що дорівнює 3 х 10~⁴ м/с².

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну (місцеву) вібрацію. Загальна вібрація та, що викликає коли­вання всього організму, а місцева (локальна) - втягує в коливальні рухи лише окремі частини тіла (руки, ноги).

Локальна вібрація, що діє на руки людини, утворюється багатьма ручними машинами та механізованим інструментом, при керуванні засобами транспорту та машинами, при будівельних та монтажних роботах.

Загальну вібрацію за джерелом виникнення поділяють на такі категорії:

Категорія 1 - транспортна вібрація, яка діє на людину па робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по місцевості, агрофонах і дорогах (в тому числі при їх будівництві).

Категорія 2 - транспортно-технологічна вібрація, яка діє на люди­ну на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовленим поверхням виробни­чих приміщень, промислових майданчиків та гірничих виробок.

До джерел транспортної вібрації відносять, наприклад, трактори сільськогос­подарські та промислові, самохідні сільськогосподарські машини; автомобілі вантажні (в тому числі тягачі, скрепери, грейдери, котки та ін.); снігоприбирачі, самохідний гірничошахтний рейковий транспорт.

До джерел транспортно-технологічної вібрації відносять, наприклад, екскаватори (в тому числі роторні), крани промислові та будівельні, машини для завантаження мартенівських печей (завалочні), гірничі комбайни, сам­охідні бурильні каретки, шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт вироб­ничих приміщень.

Категорія 3 - технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

До джерел технологічної вібрації відносяться, наприклад, верстати та метало-деревообробне, пресувально-ковальське обладнання, ливарні маши­ни, електричні машини, окремі стаціонарні електричні установки, насосні агрегати та вентилятори, обладнання для буріння свердловин, бурові верста­ти, машинИдля тваринництва, очищення та сортування зерна (у тому числі сушарні), обладнання промисловості будматеріалів (крім бетоноукладачів), установки хімічної та нафтохімічної промисловості і т. ін.

Загальну технологічну вібрацію за місцем дії поділяють на такі типи:

а) на постійних робочих місцях виробничих приміщень підпри­
ємств;

б) на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та
інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

Г

в) на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для пра­цівників розумової праці.

За джерелом виникнення локальну вібрацію поділяють на таку, що

передається від:

- ручних машин або ручного механізованого інструменту, органів
керування машинами та устаткуванням;

- ручних інструментів без двигунів (наприклад, рихтувальні мо­
лотки) та деталей, які оброблюються.

За напрямком дії загальну та локальну вібрації характеризують з урахуванням осей ортогональної системи координат X, У, 2 (рис. 2.14).

При охопленні циліндричних,

торцевнхта близьких до них поверхонь

При

охопленні сферичних поверхонь

Рис. 2.14. Напрями координатних осей при дії загальної (а) та локальної(б) вібрації

За часовими характеристиками загальні та локальні вібрації поді­ляють на:

- постійні, для яких величина віброирискорення або віброшвидко-
с ті змінюєтьсяменше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

- непостійні, для яких величина шброприскорення або віброшвид-
кості змінюється не менше ніж у 2 рази (б дБ і більше) за робочу зміну.

Характер вібрації, діючої на людину від машин і об'єктів предста­влений у таблиці 2.16.

Таблиця 2.16

Характер вібрації, збуджуваної машинами

2.7.2. Вплив вібрації на людину

Вплив вібрації на людину залежить від її спектрального складу, напрямку дії, прикладення, тривалості виливу, а також від індивіду­альних особливостей людини.

При оцінці вібраційного впливу потрібно враховувати, що коли­вальні процеси притаманні живому організму, В основі серцевої діяль­ності і кровообігу та біострумів мозку лежать ритмічні коливання, Внутрішні органи людини можна розглядати як коливальні системи з пружними зв'язками. Частоти їх власних коливань лежать у діапазоні 3...6 Гц. Частоти власних коливань плечового пояса, стегон і голови щодо опорної поверхні (положення стоячи) складають 4...6 Гц, голови щодо пліч (положення сидячи) 25...30 Гц.

При впливі на людину зовнішніх коливань (хитавиці, струсів, вібрації) відбувається їхня взаємодія з внутрішніми хвильовими про­цесами, виникнення резонансних явищ. Так, зовнішні коливання частотою менш 0,7 Гц утворюють хитавицю і порушують у людини нормальну діяльність вестибулярного апарата. Інфразвукові коливан-

ия (менш 16 Гц), впливаючи на людину, пригнічують центральну нер­вову систему, викликаючи почуття тривоги, страху. За певної інтен­сивностіна частоті 6...7 Гц інфразвукові коливання, втягуючи у резо­нансвнутрішні органи і систему кровообігу, здатні викликати травми, розриви артерій, тощо.

Вібрація, що діє на людину, має широкий діапазон - від десяти< часток до декількох тисяч Гц. Характерними рисами шкідливоговпливу вібрації на людину є можливі зміни у функціональному етап : підвищена втома, збільшення часу моторної реакції, порушенії і вестибулярної реакції. Медичними дослідженнями встановлено, що вібрація є подразником периферичних нервових закінчень, розташо­ваних на ділянках тіла людини, що сприймають зовнішні коливаній-. Адекватним фізичним критерієм оцінки її впливу на організм люди ни є коливальна енергія, що виникає па поверхні контакту, а також енергія, поглинена тканинами і передана опорно-руховому апарату і) іншим органам. У результаті вплину вібрації виникають нервово-су динні розлади, ураження кістково-суглобної й інших систем організ­му. Відзначаються, наприклад, зміни функції щитовидної залози,сечостатевої системи, шлунково-кишкового тракту. Так, медичні дос­лідження показали , що у працюючих в умовах вібрації відбуваютьсязначні зміникістково-суглобної системи, які виражаються у фулкніо-нальнній перебудові кісткової тканини, регіональному остеопороз., кистоподібних утвореннях у кістках, хронічних переломах. Відзнача ється, що терміни виникнень змін у кістках у працівників вібраційнихпрофесій коливається в межах від 6-8 місяців до 2-5 років.

Шкідливість вібрації збільшується при одночасному впливі ні людину таких факторів, як знижена температура, підвищені ріши шуму, запиленість повітря, триваластатична напруга м'язіві т.іі Сучасна медицина розглядає виробничу вібраціюяк значний стрес фактор, що має негативний вплив на психомоторну працездатністі, емоційну сферу і розумову діяльність людини, що підвищуєймокір пість виникнення різних захворювань і нещасних випадків. Особливо небезпечний тривалий вплив вібрації для жіночого організму. Цеп широкий комплекс патологічних відхилень, викликаний виливомвібрації на організм людини, кваліфікується як віброзахворюваїши.

Дослідження показали, що вібраційна хвороба може тривалий<і<і : протікати компенсовано, коли хворі зберігають працездатність,н■• звертаються за лікарською допомогою. З часом систематичний пилин вібраціїобумовлює загострення хвороби, яка .може мати гри стадії(ступеня) тяжкості. Відзначається, що ефективне лікування віброзах ворювання можливе лише на ранніх стадіях. Відновлення порушепи:

21!»

функцій протікає дуже повільно, а в окремих випадках настають необоротні зміни, що приводять до інвалідності. Таким чином, вібра­ція має значний вплив як на працездатність людини, так і на стан її здоров'я. Серед професійних патологій вібраційна хвороба займає одне з перших місць.

Читайте також:

1. III. Захист інтересів клієнта
2. VI. РАДІАЦІЙНИЙ, ХІМІЧНИЙ, БІОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ
3. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
4. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
5. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
6. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
7. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
8. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
9. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
10. Акустичні засоби|кошти| захисту
11. Анатомо-фізіологічні механізми безпеки і захисту людини від впливів негативно діючих факторів.
12. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

Переглядів: 1490