Види спілкування.

Спілкування — це багатовимірний, поліфункціональний, різновидовий процес. У психології існує кілька класифікацій видів спілкування. Вони подають цей феномен різнопланово, збагачуючи палітру його характеристик. Найуживанішими є ті, які можна описати так:

Рівні спілкування.

Якщо взяти за критерій ступінь орієнтації на особистість партнера, то можна виділити такі рівні спілкування:

Примітивний рівень. Загальна характеристика того, хто опускається до примітивного рівня в контакті, така: для нього співбесідник не партнер, а предмет, потрібний або такий, що заважає. Якщо потрібний, то ним треба оволодіти; якщо заважає, його треба відштовхнути.

Манілулятивний рівень. Суб'єкт, який вибирає партнерство на цьому рівні, близький до примітивного учасника діалогу, але за виконавчими можливостями набагато перевищує його. Для нього партнер — суперник у грі, яку обов'язково потрібно виграти.

Стандартизований рівень. Характеризується низьким рівнем орієнтації на особистість, у ньому домінує формальна структура відносин, тобто спілкування ґрунтується на якихось стандартах, а не на взаємному усвідомленні партнерами їх актуальних ролей. Іншою назвою цієї форми спілкування може бути "контакт масок".

Діловий рівень спілкування характеризується тим, що ставлення до людини відбиває її ділові якості, що відповідають вимогам спільної діяльності.

Особливостями ділового спілкування є те , що:

1. Партнер у діловому спілкуванні завжди виступає як особистість, значима для суб’єкта;

2. Люди, що спілкуються, відрізняються від інших глибоким взаєморозумінням у подробицях справи;

3. Основне завдання ділового спілкування – продуктивне співробітництво.

Духовний рівень. Найвищий рівень людського спілкування дуже важко вкласти в точні визначення. Сутність його неможливо передати поза самим контактом на духовному рівні, так, як неможливо "передати" сутність поеми або сонати, розповідаючи про них, а не читаючи або виконуючи твір. На цьому рівні спілкування партнер сприймається як носій духовного начала, і це начало пробуджує в нас почуття, близьке до благословення. В реальній дійсності партнером спілкування на духовному рівні може стати будь-яка людина, якщо в ній хоч на деякий час, хоч на мить, у певній ситуації спалахне "іскра Божа". Ні вік, ні стать, ні освіта, ні статус, ні рівень начитаності ролі тут не грають.

Можна з упевненістю сказати: той, хто вважає духовне спілкування привілеєм "культурної еліти" і любить розмірковувати на тему, хто "доріс", а хто "не доріс" до такого спілкування, у кращому випадку — сноб, а в гіршому — сам бездуховний. Марк Твен сказав, що з великою людиною і ви почуваєте себе вищим, а нікчема обов'язково дасть вам зрозуміти, наскільки ви самі нікчема.Оцінюючи духовне начало в іншому, ми розвиваємо його в собі. Розвивши його в собі, ще більше цінуємо його в інших, причому крихти духовності радують нас такою ж мірою, як і її поклади. Це ж бо не "об'єкт", котрий піддається зважуванню і вимірюванню.

Кожному з нас щодня доводиться контактувати з багатьма незнайомими людьми. Це спілкування є анонімним. Коли в людини багато контактів одночасно, їй хочеться час од часу зняти нервове, напруження, трохи розслабитися, заспокоїтися. Тому нерідко люди намагаються уникнути контактів у транспорті чи в черзі: заплющують очі, гортають газети, дивляться у вікно і т. п. Якщо ж спілкування відбувається, воно здійснюється на ритуальному рівні.

Спілкування проявляється вже з перших хвилин нашого ставлення до ролі, яку ми обрали. Скажімо, хтось із нас підлеглий, а; хтось керівник. Кожен має діяти відповідно до своїх функціональних обов'язків, дотримуючись правил професійної культури у спілкуванні. Нерідко керівник поводиться зверхньо, нехтує людською гідністю підлеглого, розмовляє з ним грубо та безцеремонне. А підлеглий розуміє, що керівник тому вдається до таких дій, бо не впевнений у собі, боїться втратити своє місце, за такою формою поведінки прагне приховати свою неспроможність.

Для функціонально-рольового спілкування дуже важливими доброзичливість, повага до людей, вміння бачити перед собою особистість. Про таке ставлення свідчать, зокрема, посмішка, а також, уміння сказати людині щось добре (наприклад, комплімент на фоні антикомпліменту собі: "У вас така пам'ять, що можна позаздрити", "Ви так добре працюєте на комп'ютері, я так не вмію").

Нарешті, неформальне спілкування (дуже умовно) передбачає обмін духовними цінностями. Він динамічний, у центрі його — увага до міжособистісних взаємин, а не до престижу чи меркантильних інтересів. Особливим різновидом неформального спілкування є інтимно-сімейне. Воно стосується кожного з нас. Усі ми хочемо, щоб близька нам людина була у спілкуванні з нами культурною, чутливою, розуміла те, що вголос ми не сказали, могла читати по наших очах, за мімікою, жестами те, що нас хвилює. Але треба пам'ятати, що рівень культури близької нам людини залежить від нас. Якщо вона не виправдала наших сподівань, це означає, що ми не змогли їй допомогти, знайти відповідні способи й засоби спілкування, не показали своїм прикладом, як потрібно поводитись.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції, види, рівні і сторони спілкування.	\|	Комунікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.