Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Історичні твори.

Актові джерела.

Величезна кількість актового матеріалу, різноманітний.

В аграрній сфері в усіх європейських країнахзбереглися приватноправові акти, але найбільше – у Франції, як країні класичного феодалізму. У вигляді оригіналів і копій. Копії – нотаріальні минути, що складалися нотаріями і зберігалися в їх архівах (накопичувалися протягом століть). Відображають процес обезземелювання селянства через масову скупку селянських дільниць буржуа, чиновниками, заможними селянами. Той же процес стосується і дворянських земель.

Основні різновиди приватноправових актів - акти залога й продажу земельних володінь, договори капіталістичної оренди, купівлі продажу, заповіту, шлюбні контракти. Поряд з ними – акти васальної присяги (залишки феодальних відносин).

Промисловість і торгівля. Актові джерела через погану збереженість діловодної документації (йшлося вище) є основним джерелом з розвитку мануфактурного виробництва. Ілюструють також розвиток торгівлі.

Публічно-правові – королівські грамоти (патенти), дозволяли організовувати виробництво певної продукції, гарантували власникам привілеї; постанови міської влади про організацію ярмарок, регулювання цін та ін. Поряд з цим цехові актові документи – статути, договори, королівські грамоти на звання майстра.

Приватноправові – договори промислових і торгових кампаній (містять описання, перелік обладнання), шлюбні контракти.

Міжнародні договори.

Комплекс актових документів, пов’язаних з освоєнням та колонізацією Нового Світу: договір між Іспанією та Португалією про розподіл Атлантики й Тихого океану; договори іспанської та португальської корони з мореплавцями і конкістадорами, що відправлялися в нові землі (з Колумбом – 1492 р.), акти про розподіл землі між індіанцями та іспанськими поселенцями.

Церква. Акти інквізиції. Статути орденів.

 

Згадані вище зміни в духовному житті, громадській свідомості зумовили значні зрушення в історичній думці. Основа культурного розвитку в XVI ст. – гуманізм, гуманістичний світогляд. На зміну теоцентризму приходить антропоцентризм. Історичні твори цього періоди значно відрізняються від середньовічних – гуманістична історіографія.



Интернет реклама УБС

Основні риси:

1) звільняються від провіденціалізму, знамень, чудес: історія – не є результатом божого промислу, а діяльності людей, яка може бути раціонально пояснена та усвідомлена; проте бог залишається «за кадром», початок людської історії (першопричина) залишається за ним;

2) основна увага приділяється політичним і військовим подіям, історія розглядається як результат діяльності окремих історичних осіб, не усвідомлюють самостійного значення соціально-економічних аспектів історії;

3) захоплення античністю, некритичне ставлення до античних авторів, формальне копіювання, наслідування їх стилю, зокрема риторичності, моралі стичності;

4) повертаються до циклічної парадигми історії, адже ідея прогресу ще не викристалізувалася (античність. «золотий вік» - середні віки, «готичне варварство» - нові часи, відродження «золотого віку»);

5) нова періодизація історії – «давня», «середньовічна», «нова», що ґрунтується на підставі аналізу культурних змін (термін «середні віки» - Флавіо Бйондо), зневажливе ставлення до середніх віків;

6) національна мова історичних творів, написання національних історій;

7) розшук, публікація нових джерел, початок наукової критики джерел, викриття середньовічних легенд і фальсифікацій;

8) заклали підґрунтя для розвитку багатьох сід – архівознавство, бібліографія, нумізматика, дипломатика та ін.

Твори гуманістів – первинна, початкова форма наукового історичного знання, правда ще не зовсім вільна від теологічної доктрини.

Батьківщина гуманістичної історичної традиції - Італія. Найяскравіша гуманістична історіографія – італійська. Бере початок з XV ст. Має декілька напрямків.

Риторична історіографія: копіювання античного, переважно римського стилю оповідання – риторики, драматичності, моралістичності. Не на користь повноті та достовірності викладення. «Латинський пуризм» - використання термінів, тлумачення яких не зрозуміле.

Виключення – Лоренцо Валла (1407-1457 рр.) з Неаполітанського королівства. Один з найзначніших істориків Італії. Секретар неаполітанського короля. Його працям притаманне критичне ставлення до джерел, ясне викладення. Головний твір – «Трактат про підробленість Костянтинового дару». Написаний в інтересах Неаполітанського королівства, яке було васалом Ватикану. Критикує документ, на підставі якого Римські папи претендували на світську владу в Італії та Західній Європі. Найяскравіший твір гуманістичної історіографії XV ст.

Заклав основи наукової критики джерела, документа, хоча ще примітивно, з помилками й неточностями. Вперше чітко поставлене питання про справжність документу і критику його по всіх параметрах. Прийоми критики: 1) моральне спростування: проаналізував цитати зі Священого писання, які було вкладено в уста папи Сильвестра, і свідчать про те, що «дар» суперечить церковним канонам; 2) історичні аргументи: посилається на повідомлення істориків, нумізматичні дані, що заперечують існування царства Сильвестра в IV ст.; 3) критика самого документу – тексту, формуляру, мови (варварська латина).

Не з’ясував ані часу походження документу, ані дійсних мотивів створення, але поклав початок критичному аналізу документальних джерел.

Твір не опублікований за життя автора. Але широко розійшовся в списках. Надрукований лише в 1517 р.

Політична школа бере початок з XVI ст. До неї належать найзначніші представники гуманістичної історіографії, які до того ж присвятили життя політичній діяльності. Розглядали історію передусім як засіб досягнення політичних цілей, отримання певних політичних уроків (античний зразок). Найзначніші постаті – Макіавеллі та Гвіччардіні. Писали італійською мовою.

Ніколо Макіавеллі (1469-1527 рр.). Представник флорентійської інтелігенції, що служила буржуазії. Юрист, посідав різні посади в уряді Флорентійської республіки, виконував дипломатичні доручення. З падінням республіки в 1512 р. висланий до свого маєтку, де і прожив до кінця життя.

Декілька творів. Як історичне джерело – «Історія Флоренції». Написана гарною мовою, живою, захоплюючою. Добре знав латину й античну літературу, але не наслідував їй. Некритичне ставлення до джерел. Багато уваги історії Італії в цілому, починаючи з Давнього Риму. Історія Флоренції – історія політичної боротьби та її наслідків. Хоча написана за замовленням Медичі, не завжди характеризує добре. Негативне ставлення до папства, звинувачує їх у роздрібненості країни. Пояснює факти реалістично, ніяких середньовічних традицій. Незважаючи на недоліки, новий крок в історіографії – намагання розібратися в партійній боротьбі, знайти соціальні корні. Ідеї сильної влади, «мета виправдовує засоби», «менше зло для запобігання більшого» (має на увазі об’єднання Італії будь-яким шляхом).

Франческо Гвіччардіні (1483-1540 рр.). Представник верстви великих землевласників, буржуазії Флоренції, що феодалізується. Окрім того живе у часи занепаду та розорення Флоренції. Також служив Медичі і був засланий у свій маєток.

«Історія Флоренції» - на початку політичної кар’єри. Описує внутрішню історію міста – боротьба партій. Зв’язне, логічне, цілеспрямоване викладення, чіткі, реалістичні характеристики людей і подій. Прибічник влади аристократії. Зневажливе ставлення до народу. Вважає, що мети треба діставатися будь-якими засобами.

«Історія Італії» - наприкінці життя. Підсумок політичної кар’єри. Гуманістична манера написання, але цинізм і піссимізм, розчарування в усіх державних режимах. Водночас, значно реалістичніший за Макіавеллі, правильно тлумачить справжні мотиви рішень державних діячів.

Дуже популярний у консерваторі і фашистів через пропагування нерозбірливості в засобах політичної боротьби.

Ерудитська школа. Ретельно збирали джерела з історії античності й середньовіччя. Як історики – погані, але зібрали величезний матеріал і застосовували до зібраних джерел прийоми елементарної критики. Також спроби систематизації джерел: поділяли на найдавніші та найближчі до подій, перевіряли джерела пізнішого походження більш давніми джерелами. Найвідоміший - Флавіо Бйондо.

Гуманістична історична традиція Італії занепадає в другій половині XVI ст.

У Франції та Англії гуманістична історична традиція розвивається з ІІ пол. XVI ст., але не така розвинута через вплив місцевих особливостей і національних історіографій. В історичних творах переплітаються гуманістичні і середньовічні риси.

Єдиний автор, якого дійсно можна назвати гуманістом – Френсіс Бекон., що писав і історичні твори. Канцлер Якова І Стюарта, юрист, філософ. Власне історичний твір – «Історія царювання Генріха VII». За стилем нагадує Гвіччардіні – ніякої моралі та риторики, суто політична історія (викладає історію політичної боротьби та дипломатії, також законодавства). Не критичний до джерел. Ідеолог освіченого абсолютизму. Але реалістичне оцінює англійських монархів, намагається з’ясувати причини соціальних конфліктів та повстань в Англії.

У Німеччині історіографія реформації та контрреформації з релігійним забарвленням, подовження середньовічних традицій (хроніки) + націоналізм.

Єдиний власне гуманістичний твір – Себастьян Франк. «Хроніка, літопис та історична біблія від створення світу до 1543 р.»: всесвітня історія, викладена на основі ідеї прогресу, розуму та свободи. Використав твори інших авторів, проте дав своє тлумачення, відкинув провіденціалізм, намагався встановити причинний зв'язок явищ і подій. Реалістична критика джерел. Критика Германської імперії, кріпацтва, папства. Виправдання народних повстань.

 

XVII ст. – епоха розвитку точних наук, прогресу в природознавстві, що стало підґрунтям для розвитку справжнього наукового знання. Відповідного до цього в історіографії – дві лінії: 1) збирання та критика історичних джерел, з чим був пов'язаний розвиток СІД; 2) спроби наукового вивчення історії, вивести загальні закони історичного розвитку, закласти основи соціології.

Нас цікавить, передусім, першій напрямок, адже тісно пов'язаний з розвитком джерелознавчих досліджень. Другий – вже сфера історіографії.

Збирання та критика історичних джерел, розвиток СІД. Його представників також називають ерудити. Але діяли тепер у Франції, переважно представники церковних орденів. Головна мета – суто практична – захист інтересів католицької церкви, зокрема інтересів власного ордену.

Провідний – Орден бенедиктинців організував величезну роботу щодо збору та видання історичних джерел по всій Європі. По-перше, мали власні багаті архіви і бібліотеки й традиції роботи з документами; по-друге, мали час і кошти на збирання та обробку документів з інших сховищ. Основне завдання – відшукання справжніх документів для полеміки з протестантами, та іншими орденами; окрім того, вивчення історії, написання історичних праць.

Не історики, а ерудити – накопичували величезну кількість фактів, але не спроможні їх узагальнити.

Головне досягнення – виявлення величезного обсягу документів і розробка прийомів їх критики. Правда критика формальна: головне – відрізнити справжній документ від підробленого, встановити час і місце походження, якщо документ справжній – не потребує критики, все що він повідомляє – істина.

О публікували багато джерел. Мобільйон заклав основи дипломатики - «Шість книг про дипломатику»: написана у відповідь на звинувачення єзуїтів у підробленості дарувань бенедиктинським монастирям. Містить елементи серйозного наукового підходу до критики джерел, а також елементи палеографії.

Єзуїти суперничали з бенедиктинцями, також переслідували свої цілі – під видом видання джерел та їх історичної критики зміцнити культ святих з усіма чудесами і легендами. Але багато зробили для розвитку палеографії та текстології (порівнювали рукописи).

Дені Пето заклав основи хронології.

Збирали та видавали джерела також окремі дослідники – капітулярії франкських королів, словник до творів, написаних брудною латиною.

 

Другий напрямок спроби наукового вивчення історії, вивести загальні закони історичного розвитку, закласти основи соціології – сфера історіографії.

 

5. Публіцистична, наукова література.

Публіцистична література дуже різноманітна.

Публіцистичні твори. Томас Мор «Утопія». Автор – політичний діяч, юрист, противник середньовічної схоластики. Лорд-канцлер Генріха VIIІ. Перша частина – яскрава критична картина соціально і політичного життя Англії початку XVI ст.: шукає причини соціальної диференціації, критикує огороджування, антинародні королівські закони. Друга частина – описання утопічної країни - соціальної рівності, справедливого державного устрою.

Твір такого ж плану – «Місто Сонця» Томазо Кампанели.

Макіавеллі «Государ» (сутність «макіавеллізму») – образ сильного лідера, що не вагається у виборі засобів досягнення мети. Малює загальну картину політичного життя в Італії.

Франція. Трактати. Тисячі брошур зі злободенних питань політичного, релігійного, соціального життя. Відображали соціальні конфлікти. «Політичний заповіт» Ришельє, справжність якого доведена. Створений для Людовіка ХІІІ (не для друку). Міркування щодо політики короля відносно церкви, дворянства, чиновництва, народу.

Трактати і памфлети богословського змісту на захист Реформації або папства.

Публіцистика часів Нідерландської революції.

Памфлети, трактати Лас Касаса, проповідника, що жив на Кубі та захищав аборигенів.

Наукові твори.

Трактати з аграрних питань – Англія, Франція. Містять описання агротехнологій, поради щодо організації маєтку, описання різних галузей с/г, методів ведення господарства, форм оренди тощо.

У Німеччині – свідчать про розвиток панщинного господарства.

Трактати про мануфактурне виробництво, торгівлю, мореплавство. Зокрема для Франції – А.Монкрітьєн (1615 р.) «Трактат з політичної економії». Автор добре знає організацію промисловості й торгівлі не тільки у Франції, а також в інших європейських країнах. Пише яскраву картину стану французької промисловості, торгівлі, колонізації на поч. XVII ст.

Трактат Ж.Бодена про причини зростання цін та девальвації грошей (першій зрозумів зв'язок цих явищ з надходженням дорогоцінних металів з Америки).

Твори науковців XVI-XVII ст., що змінили світогляд населення Європи, почали наукову революцію.

Астрономія. Микола Копернік «Про обертання небесних сфер» (1548 р.). Твори Джордано Бруно (Сонячна система – одна з нескінченної множини таких самих). Галілео Галілей «Небесний вісник», «Діалог про дві головних системи світу» та ін.

Фізика і математика. Твори Галілея, Декарта, Паскаля, Бойля і Маріотта, Кеплера та ін.

Філософія. Ідеї раціонального пізнання світу – Ф.Бекон та Р.Декарт.

 


Читайте також:

  1. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  2. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
  3. Визначте кордони Галицько – Волинського князівства на історичній карті [Див.істор.карту].
  4. Відомі чотири основні історичні типи організації соціальної нерівності — рабство, касти, стани і класи.
  5. Драматичні твори.
  6. Історичні аспекти виникнення науки та її розвиток
  7. Історичні аспекти впровадження освітніх технологій
  8. Історичні аспекти міжнародної увічливості.
  9. Історичні аспекти розвитку і становлення аудиту в Україні та країнах СНД
  10. Історичні аспекти розвитку місцевого запозичення
  11. Історичні аспекти світового розвитку профорієнтації.
  12. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СИСТЕМАТИКИ БАКТЕРІЙ.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Діловодні документи. | Індивідуальне, суб’єктивне відтворення подій, явищ і фактів в тому вигляді, в якому вони запам’яталися їх учаснику або сучаснику.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.