Класицизм революційної доби

Доба Консульства й Імперії – це завершальний етап органічного використання „стильових” принципів в архітектурі. В архітектурі Франції та цілого ряду інших європейських країн у цей час домінує стиль ампір, який з’явився на межі XVIII–XIX століть. Він був повним запереченням минулого, на відміну від класицизму другої половини XVIII ст., у якому ще були відчутні барокові тенденції. Саме Франція знову визначила зміну стилю. Тут у результаті спільної творчості імператорських архітекторів Перс’є й Фонтена виник новий величний і монументальний стиль, що відповідав грандіозним зазіханням наполеонівської імперії.

На відміну від великих „стильових” епох в архітектурі, в ампірі дуже помітним є ідеологічний програмний момент, певний відтінок розумової штучності у впровадженні ідеологічної програми та надмірне слідування „політичній моді”. Так, похід Наполеона у Єгипет не тільки викликав моду на Єгипет в оформленні інтер’єру й начиння, але й певною мірою відбився в архітектурі (архітектор Браль, фонтан на вулиці Севр у Парижі). Усе ж єгипетизуюча мода хоча й знайшла відображення в архітектурі, однак не вона визначала її парадно-урочисті форми.

Для архітектури ампіру була характерна орієнтація на традиції архітектури імперського Риму, але була також лінія, пов’язана з наслідуванням зовнішнім формам грецького периптера. Однак цей тип грецького храму в наполеонівську добу набув грандіозного, урочисто пишного характеру. Такими спорудами є церква Мадлен у Парижі архітектора Віньойона, а також паризька Біржа, зведена А.-Т. Броньяром[87].

Ампір дуже яскраво виявив себе в інтер’єрі. Для парадних споруд ампіру характерна єдність стилю – форм одягу, меблів, картин, статуй і архітектури. Характерним прикладом є внутрішнє оздоблення палацу Мальмезон, створене архітекторами Ш.Персіє та П.Фонтеном[88].

У наполеонівську добу завершується організація величезної просторової осі Парижу на кілька кілометрів від внутрішнього двору Лувра через площу Каррузель, сади і палац Тюїльрі, площу Згоди, магістраль Єлисейських полів і площу Зірки.

Для архітектури ампіру типовим є висока питома вага репрезентативно-пропагандистських, не пов’язаних з безпосередньою утилітарною функцією споруд типу тріумфальних арок і тріумфальних колон. Вони були покликані стверджувати велич режиму. Героїчна міць точно розрахованих пропорцій і масштабів цих споруд має більше значення, ніж пишна урочистість їх декору. На площі Каррузель, що розміщена між Лувром і Тюїльрі, Перс’є і Фонтеном була зведена Тріумфальна арка, що наслідує форми давньоримської арки Константина. На протилежному боці цієї осі Ж.-Ф.Шальгрен зводить колосальну однопрогінну арку на площі Зірки.

Падіння Наполеона, повернення Бурбонів у Францію, буржуазна революція 1830р., подальший розвиток буржуазних відносин зумовили відносно короткочасний період розквіту французького ампіру, і після перших блискучих успіхів античні форми зодчества поступово деградують[89].