Найважливіші принципи етики соціальної роботи з клієнтами

1. Дотримання розумних інтересів клієнта. Соціальний працівник, приступаючи до роботи, повинен піклуватися про те, щоб принести благо своєму клієнту (клієнтурі) і суспільству. Виконуючи свій професійний обов’язок, він виступає від імені суспільства, що поклало на нього цей обов’язок. Функція, яку реалізує соціальний працівник, у загальному вигляді може бути виражена так: “стабілізація і гармонізація відносин у суспільстві”. Стабільність же в суспільстві, в свою чергу, настає при відсутності в ньому підстав для соціальної напруги. А такими підставами є ущемлені у своїх законних інтересах прошарки, групи населення й окремі індивіди.

Делегуючи від свого імені соціального працівника для надання допомоги у вирішенні проблем соціально вразливих прошарків і груп населення і наділяючи його відповідними повноваженнями, суспільство домагається в такий спосіб гармонізації й гуманізації відносин як між соціальними групами, так і всередині їх, що забезпечує певну гарантію поступального розвитку.

Однак, для конкретного клієнта першочерговими є, звичайно, не проблеми суспільства в цілому і не суспільні відносини, а його власні проблеми і необхідність їх вирішення, і головне завдання соціального працівника він вбачає саме в наданні ним від імені держави і суспільства допомоги у вирішенні власних проблем, до того ж значимість вирішення цих проблем є об’єктивно–суб’єктивною.

Соціальний працівник, як фахівець, повинен, у першу чергу, допомогти клієнту визначити пріоритети розв’язання проблем, допомогти йому розібратися в розумній обґрунтованості наявних потреб і надати допомогу в задоволенні саме таких потреб, а також вжити заходів, спрямованих на залучення клієнта до діяльності, що виражається в організації самодопомоги. Система соціального захисту від імені держави визначає пріоритети і гарантує клієнту задоволення найважливіших життєво важливих потреб.

2. Особиста відповідальність соціального працівника за небажані для клієнта і суспільства наслідки його діяльності.

Розробляючи разом із клієнтом план спільних дій, соціальний працівник, озброєний знанням не тільки сутності проблеми клієнта і його потреб, але й можливостей системи соціального захисту для її вирішення, кількості і якості засобів, необхідних для вирішення проблеми, безпосередньо відповідає за наслідки прийнятого рішення.

Його відповідальність має більш серйозний характер, ніж відповідальність клієнта: клієнт, зазвичай, заклопотаний лише досягненням свого блага, соціальний же працівник повинен враховувати наслідки прийнятого рішення не тільки для клієнта, але й для всього суспільства і по можливості, згладжувати суперечності їхніх інтересів, якщо такі виникають. Він – професіонал, і тому діє з позицій можливого, необхідного, потрібного і бажаного результату, тоді як клієнт може дозволити собі виступати з позицій бажаного, оскільки не володіє такими знаннями, як фахівець і не завжди чітко уявляє собі можливості інституції соціальної роботи.

Крім того, людині притаманне прагнення бажати більшого, ніж це може бути доцільно. Саме ця обставина вимагає від соціального працівника більшої міри відповідальності і результативності спільних із клієнтом рішень і дій, у тому числі й за майбутні наслідки.

Однак не можна робити соціального працівника “відповідальним за все”. Так наприклад, навряд чи варто вимагати від соціального працівника особистої відповідальності за віддалені результати спільних із клієнтом дій і їх наслідки. Коли проблема вирішена, зв’язок із клієнтом може бути втрачений; клієнт може скористатися результатами спільної із соціальним працівником діяльності для вирішення власних актуальних проблем. В залежності від характеру цих проблем, моральності клієнта, результат може бути будь–яким – у цьому випадку відповідальність соціального працівника стає досить відносною.

3. Повага права клієнта на ухвалення самостійного рішення на будь–якому етапі спільних дій.

Визнання цього права клієнта є проявом поваги до прав людини. Клієнт соціальної служби як особистість має всі права людини, у тому числі й право самостійного визначення своєї долі, образ і стиль життя, мати власні переконання, судження, погляди, уявлення про добро і зло.

Приступаючи до роботи, соціальний працівник з’ясовує не тільки проблеми і потреби свого клієнта, але й його бачення вирішення проблеми, у тому числі й кінцевому результаті спільних дій.

Соціальний працівник, пропонуючи клієнту план дій, що на його думку найбільш повно відповідає потребам клієнта, аргументує свою думку, однак, клієнт має право відмовитися від запропонованого варіанту, від продовження вже розпочатої роботи, якщо його думка змінилася через певні причини.

Якщо нова точка зору клієнта є об’єктивно ірраціональною і висунута ним нова мета є недосяжною чи веде до небажаного для клієнта результату, то соціальний працівник може спробувати переконати клієнта, аргументуючи це нормами діючого законодавства і можливостями системи соціального захисту населення. Однак у будь–якому випадку останнє слово залишається за клієнтом, оскільки він має право самостійно вирішувати свою долю на основі власного життєвого досвіду, потреб і переконань.

4. Прийняття клієнта таким, який він є. Соціальної допомоги потребують люди, що потрапили у важку життєву ситуацію, обставинами якої можуть бути як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. Клієнт може бути сором’язливим чи навпаки, грубим, але те й інше заважає йому встановити нормальні взаємини з людьми; він може страждати від відсутності сили волі чи наполегливості у досягненні поставленої мети; нарешті, він може бути людиною не цілком здоровою фізично чи психічно, його поведінка може бути охарактеризована як девіантна, – але він є таким, який є, і з ним потрібно працювати, навіть, якщо клієнтом соціальної служби його зробили його ж недоліки. Однак, прийняття клієнта таким, який він є, зовсім не означає схвалення всіх його вчинків.

Соціальний працівник не має права пред’являти до всіх клієнтів однакових вимог і подавати однакові рецепти на всі випадки життя без врахування особистісного фактору й обставин – цим він знизить ефективність своєї роботи й образить свого клієнта байдужістю і небажанням зрозуміти. І навпаки, враховуючи особистісні якості клієнта, приймаючи його таким, яким він є (а не таким, яким його хотілося б бачити), об’єктивно оцінюючи його можливості й здібності (у тому числі й потенційні), соціальний працівник може будувати свою тактику і, крім вирішення основної проблеми, впливаючи психолого–педагогічними методами, домагатися позитивної корекції особистісних якостей клієнта, реалізації його потенціалу.

5. Конфіденційність – один з провідних принципів співробітництва соціального працівника і клієнта. Все, що стосується умов життєдіяльності клієнта, його особистісних якостей і проблем, є конфіденційною інформацією, про що має бути поінформований клієнт. Відомості про клієнта соціальний працівник може повідомити третій особі лише з дозволу клієнта і лише тим, хто має відношення до вирішення проблем клієнта. Наприклад, практично завжди соціальний працівник інформує своє керівництво про всі найсуттєвіші обставини справи клієнта – це є необхідним для надання найбільш адекватної обставинам і ефективної допомоги і підставою для залучення до вирішення проблеми інших підрозділів соціальної служби і навіть сторонніх організацій. Однак, соціальний працівник зобов’язаний при цьому попередити клієнта про те, що інформація буде передана працівникам соціальної служби.

У деяких випадках необхідним для вирішення проблем клієнта є залучення до спільної роботи родичів клієнта, його сусідів, представників громадських організацій і юридичних осіб. Однак, вольові рішення є неприпустимі – соціальний працівник може діяти лише методами роз’яснення і переконання, аргументуючи необхідність залучення до спільної діяльності зазначених осіб і організацій. У цьому випадку необхідно заручитися згодою клієнта на передачу в необхідному і достатньому обсязі інформації зазначеним особам і діяти відповідно до його рішення. Крім цього, варто попередити зазначених осіб і установи про необхідність дотримання конфіденційності щодо клієнта, який потребує їхньої допомоги.

6. Доброзичливість – основа моральної культури соціального працівника, принцип професійної етики й одна з неодмінних умов його успішної взаємодії з клієнтом. Сам зміст соціальної роботи як професійної діяльності грунтується на бажанні і творенні людям добра. Доброзичливість супроводжує всі етапи взаємодії фахівця з клієнтом. Вона допомагає йому знайти вірний тон при першій розмові з клієнтом, викликає клієнта на відверту розповідь про свої проблеми і труднощі. Бажаючи добра клієнту, соціальний працівник здійснює необхідне керівництво його діями, тактовно вказує на його помилки і недоліки, допомагає у вирішенні важких проблем чи бере на себе турботу про клієнта в цілому.

Доброзичливість завжди відчувається клієнтом – завдяки їй він почуває в соціальному працівнику не байдужого чиновника, що виконує за заробітну плату визначений перелік набридлих обов’язків “від” і “до” і забуває про їх після закінчення робочого часу, а живої людини, готової зрозуміти і допомогти не у зв’язку з службовим становищем, а тому, що цього вимагають його моральні принципи і переконання. Доброзичливість соціального працівника є відображенням і проявом його любові до людей.

7. Безкорисливість – необхідний принцип етики соціальної роботи. Він не суперечить обставинам, за яких соціальний працівник, працюючи за наймом, одержує за свою роботу відповідну заробітну плату. Безкорисливість виявляється у відносинах соціального працівника і його клієнта, оскільки клієнт не оплачує послуг фахівця.

Якщо клієнту виявляються платні послуги, то робить це установа соціального захисту, а не окремий соціальний працівник, хоча виконує роботу саме він, а установа цю роботу оплачує. Такі опосередковані фінансові відносини між соціальним працівником і клієнтом дають можливість вважати основою їхніх відносин відсутність матеріальної зацікавленості один до одного, безкорисливість з боку соціального працівника.

Безкорисливість соціального працівника виявляється також і в тому, що нерідко він робить для свого клієнта істотно більше, ніж це передбачено посадовою інструкцією. Фахівець робить для свого клієнта все, що, на його думку необхідно зробити для вирішення проблеми, не очікуючи додаткової винагороди.

Добре виконана фахівцем робота, вчасно і якісно надана допомога завжди цінується клієнтом, однак професійна етика вимагає, щоб соціальний працівник делікатно, але твердо відмовлявся від усіх матеріальних виявів подяки свого клієнта. Крім слів подяки, висловлених клієнтом на його адресу, соціальний працівник має право прийняти лише букет квітів на знак поваги і вдячності.

8. Чесність і відкритість у взаєминах соціального працівника і його клієнта є основою їхній взаємного довір’я і поваги, а отже, й плідного співробітництва. Соціальному працівнику варто знати, що довір’я до нього з боку клієнта – не обов’язок, а наслідок його діяльності. Довір’я ніким не дарується, його потрібно заслужити. Тому відносини між соціальним працівником і клієнтом можуть будуватися тільки на засадах відкритості й чесності. Соціальний працівник не повинен утаємничувати від клієнта правдиву інформацію, важливу для його життєдіяльності; він повинен вбачати в клієнтові свого повноправного спільника й партнера, від якого ховати нічого не треба.

Будь–яка напівправда, нещирість соціального працівника можуть викликати втрату довір’я клієнта: відчувши неправду чи недомовки, клієнт замкнеться в собі, не буде ділитися інформацією з соціальним працівником, боячись довіритися йому. Така взаємна недовіра і недомовки можуть обумовити лише зниження ефективності взаємодії.

Ні в якому разі не можна утаємничувати від клієнта негативного результату спільних дій чи прикрашати його. Навпаки, необхідно делікатно ознайомити клієнта з результатами дій, пояснити причини невдачі і повідомити про те, що планується зробити для того, щоб виправити помилку і досягти визначеної мети.

Повнота інформування клієнта про вживані дії, необхідна не тільки для того, щоб клієнт знав, що соціальний працівник пропонує зробити для вирішення його проблем. Одним із важливих завдань соціальної роботи є активізація особистісного потенціалу клієнта, а виконання цього завдання неможливе без повного інформування клієнта. Навіть, якщо клієнт у зв’язку з певними об’єктивними чи суб’єктивними чинниками не може активно долучитися до виконання накресленого плану дій, то на стадії ухвалення рішення він має повне право на участь в обговоренні і на вирішальне слово. Недостатність інформації негативно позначиться і на якості прийнятого клієнтом рішення – не знаючи всіх обставин і фактів, він може прийняти помилкове рішення, яке обумовить негативний результат.

Недостатність інформації у випадку, коли клієнт під керівництвом соціального працівника розпочинає певні дії для вирішення власної проблеми, може привести до необачних кроків, помилкових дій чи бездіяльності і в підсумку може зробити визначену мету суб’єктивно недосяжною.

І нарешті, найголовніше, оскільки мова йде про долю людини і її благополуччя (матеріальне, фізичне чи духовне), – клієнт має право знати про всі дії, які пропонуються вжити за його участі чи без нього; гідність клієнта вимагає, щоб він був повноправним суб’єктом процесу соціальної роботи, а не пасивним об’єктом впливу, позбавленим права на ініціативу.

9. Відсутність забобонів і упереджень щодо клієнта – неодмінна умова налагодження відносин співробітництва з клієнтом.

Соціальний працівник, приступаючи до роботі з конкретним клієнтом, повинен пам’ятати, що кожна людина має право на власні переконання, погляди, ідеї, думки тощо, і її погляди не обов’язково повинні збігатися з поглядами соціального працівника. Світогляд людини певною мірою формується під впливом умов соціальної дійсності, в якій здійснюється її життєдіяльність, а оскільки набір таких умов може бути різним, то соціальному працівнику, як і будь–якому фахівцю, що працює з людьми, доводиться мати справа з широким спектром поглядів і переконань.

Навіть, якщо погляди і переконання клієнта цілком суперечать поглядам і переконанням соціального працівника і є ірраціональними об’єктивно чи з погляду фахівця, це не означає, що клієнта треба перевиховувати, обмежувати в правах чи вважати неповноцінним.

Соціальний працівник може тактовно викласти свою точку зору, якщо цього вимагають інтереси справи чи просить сам клієнт, але він зобов’язаний поважати і точку зору свого опонента. Необхідно пам’ятати, що для соціального працівника головне – надання допомоги людям, що бідують, а не пошук однодумців і одновірців серед клієнтів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українські етичні принципи соціальної роботи	\|	Моделі прийняття рішень, проблемні ситуації та професійні межі в соціальній роботі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.