Моделі прийняття рішень, проблемні ситуації та професійні межі в соціальній роботі

Фахівці виділяють кілька моделей прийняття рішень соціальними працівниками, в основі яких – дотримання певних етичних концепцій та принципів:

1. Патерналістична модель. Соціальний працівник, маючи професійні знання та навички, задовольняє потреби клієнта, намагаючись надати йому максимально можливу допомогу, а клієнт пасивно й дисципліновано виконує всі розпорядження соціального працівника.

2. Інструментальна модель. Соціальний працівник займає нейтральну позицію; його послуги клієнтові продаються і купуються, як будь–який інший товар; соціальний працівник не відмовляє в жодній вимозі клієнта, якщо вона не суперечить закону.

3. Контрактна модель – ґрунтується на рівноправності між соціальним працівником та клієнтом, визнанні прав і обов’язків обох сторін; соціальний працівник мусить давати клієнтові всю необхідну для прийняття рішення інформацію й отримати від нього поінформовану згоду.

4. Персоналістична модель. Ідеальні стосунки між соціальним працівником і клієнтом вимагають більшого, ніж формальне виконання контракту; кожен клієнт хотів би мати справу з професіоналом, що володіє чеснотами, а соціальні працівники надають перевагу доброчесним клієнтам; сучасна практика вимагає від соціального працівника практичної мудрості, справедливості, мужності, поміркованості, співчутливості, чесності, професійної компетентності.

У “Міжнародній декларації етичних принципів соціальної роботи” також окреслені проблемні сфери, тобто сфери, в яких виникають етичні проблеми, що не є загальними для всіх у зв’язку з відмінностями в культурі і державному управлінні тіієї чи іншої країни. Кожна національна асоціація заохочується до проведення дискусій з метою вирішення найважливіших питань і проблем, властивих для даної країни. Найбільш поширеними є наступні проблемні сфери:

1. Випробування лояльності соціального працівника виявляється на межі інтересів:

– соціального працівника і клієнта;

– окремого клієнта й інших людей;

– групи клієнтів;

– груп клієнтів і рештою суспільства;

– систем закладів і груп клієнтів;

– системи (закладу) роботодавців і соціальних працівників;

– різних груп професійних працівників.

2. Той факт, що соціальні працівники працюють і як помічники, і як контролери, може спричинити плутанину мотивів або відсутність ясності в діях і наслідках. Взаємозв’язок між цими двома аспектами соціальної роботи вимагає уточнення, заснованого на відборі цінностей з метою уникнення змішування мотивів при відсутності їх чіткості й послідовності. Коли передбачається, що соціальний працівник повинен виступати в ролі контролера з боку держави, він зобов’язаний пояснити етичні моменти цієї ролі і міру використання її згідно з етичними принципами соціальної роботи.

3. Проблемною сферою є конфлікт між обов’язком соціального працівника захищати інтереси клієнта і необхідністю діяти ефективності й раціонально. Проблема стає важливою у зв’язку з впровадженням та використанням інформаційної технології в галузі соціальної роботи.

Розглянуті принципи мають безпосередній зв’язок з методами вирішення етичних проблем. Одним з таких методів, що рекомендується “Міжнародною декларацією етичних принципів соціальної роботи”, є колективні дискусії в організації. Це дає змогу соціальним працівникам обговорювати, аналізувати та розглядати етичні проблеми спільно з колегами, іншими експертними групами і сторонами. У ході дискусій створюються сприятливі умови для вироблення альтернатив та оцінки можливих етичних наслідків вибору певного варіанта. Це дає можливості соціальному працівнику отримувати консультації від товаришів по службі та інших людей.

При вирішенні конкретних етичних проблем окремим соціальним працівником мають, перш за все, враховуватись основні принципи Декларації. Важливими є також етичний, моральний і політичний контексти дій.

Важливим аспектом етики соціального працівника є аналіз мотивів та характеру дій, а також наслідків, які може мати дія для різних груп. При цьому слід бачити моральний зміст дії, наприклад, використання примусу на противагу добровільному співробітництву, опіки на противагу співучасті тощо.

Відповідно до цих моделей розглядають і професійні межі соціальної роботи, тобто межі компетенції соціального працівника і його стосунків з клієнтом. Наразі вважають, що такі межі – поняття динамічне й важливо мати особистий простір, до того ж деякі люди можуть із задоволенням тісно спілкуватися з іншими людьми, а інші представники тієї ж самої культури вважатимуть це нестерпним.

Важливо, щоб соціальні працівники не зловживали владою й не використовували вразливе становище своїх клієнтів, встановлюючи невідповідні й потенційно небезпечні для клієнтів стосунки. Ці стосунки не повинні також перетворюватися на приятельські, родинні, романтичні, сексуальні. Такі зв’язки з клієнтом є порушенням професійної етики. Соціальні працівники мусять уникати: застілля в компанії з клієнтом; вживання лайливих слів чи фамільярної поведінки у стосунках з клієнтами; запрошення клієнтів до себе додому; їм також не слід вести справи своїх родичів та друзів.

З іншого боку, часто соціальні працівники надміру переймаються проблемами своїх клієнтів, переповнені емоціями й переживаннями. У прагненні будь–що допомогти людині вони забувають про професійну дистанцію, що може обумовити емоційне спустошення, яке заважає нормальному функціонуванню.

Зазвичай у соціальних працівників є низка обов’язків стосовно клієнта, передбачених службою, в якій вони працюють. Зрештою, професійні межі у стосунках з клієнтом соціальний працівник регулює самостійно у повсякденних ситуаціях, коли визначає, як звертатися до клієнта і як клієнт має звертатися до нього, коли вирішує, чи ділитися своїми особистими переживаннями, чи погоджуватися під час візиту на запропоноване чаювання абощо.

Більшість таких питань не мають однозначної відповіді й залежать від конкретних обставин.

Прийняття етичних рішень працівниками може випливати з того, що вони спробують дати собі відповідь на низку питань, як–от:

– Хто мій клієнт? Які обов’язки щодо нього я маю? Чи маю я професійні обов’язки стосовно інших людей?

– Які обставини я мушу брати до уваги з огляду на свої інтереси та інтереси своєї родини, соціальної служби, професії?

– Якими є мої особисті цінності? Чи сумісні вони з професійними та суспільними? Якими є мої пріоритети, якщо ці набори цінностей не збігаються?

– Яким має бути етичне рішення, якщо у мене є конфліктуючі між собою обов’язки стосовно різних людей?

Коли у соціальних працівників виникають сумніви щодо етичності власної поведінки, то він може обговорити ситуацію з колегами, куратором (супервізором), з клієнтом, проте останнього не варто “обтяжувати почуттям провини або відповідальності”.

Таким чином, у соціальній роботі стосунки з клієнтом, колегами, представниками інших професій зумовлені фаховими вміннями та компетенцією, ціннісними настановами й етичними нормами, вмінням органічно застосовувати й поєднувати різноманітні форми та методи соціальної роботи. Все це формує комплексний підхід та “професійні межі” в роботі фахівця.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Найважливіші принципи етики соціальної роботи з клієнтами	\|	Позиції, з яких може виступати соціальний працівник стосовно клієнта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.