Об'єкти і напрями проектування землекористування

Землевпорядне проектування здійснює розроблення ефективних способів і доцільних форм використання землі та простору. Воно відрізняється масштабом на різних просторових базових поверхнях та відповідає їхньому гомогенному характеру. Базовим об'єктом землевпорядного проектування є форми використання землі в їх суспільному контексті, причому головними напрямами використання землі і простору є:

* території адміністративно-територіальних утворень;

* землі сільськогосподарського призначення;

* землі лісового та водного фондів;

* землі природно-заповідного та природоохоронного призначення;

* землі житлової та іншої забудови;

* землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного при
значення;

* землі промисловості, транспорту, оборони та іншого призначення.

Обґрунтування виділення земель під об'єкти для цих напрямів використання становить мету проектування, що передбачає поєднання як головних форм землекористування, так і їх деталізування. Динамічним базовим об'єктом проектування землекористування та одночасно суб'єктом у цьому просторі (земля/ландшафт) є людина з її поведінкою та потребами, а також її діяльністю.

Можна виокремити різні форми землекористування, які при його проектуванні передбачає збереження загальносуспільних благ.

По-перше, використання землі можна контролювати, впливати законами на землевласників так, щоб певною мірою обмежити виснажливе використання ними своєї землі. Наприклад, у Великій Британії законодавство у сфері планування села і міста обмежує перехід земель сільськогосподарського використання у міське використання, в інших країнах застосовують декрети зонування для того, щоб контролювати тип та інтенсивність землекористування в певному районі.

По-друге, можна контролювати використання землі, якщо вона віддана не тільки в суспільну власність. Наприклад, більшість територій національних парків у розвиненому світі контролюється через власників. Важливим інструментом контролю за використанням земель є їх зонування та встановлення обмежень і обтяжень у землекористуванні.

По-третє, застосування не тільки прямого контролю, а й розроблення різноманітних фіскальних інструментів, зокрема грантів і субсидій для сприяння вирощуванню певних сільськогосподарських культур, чи застосування ґрунтозахисних технологій.

Безпечне та здорове, а отже, приємне та привабливе довкілля, як міське, так і сільське, потребує від процесу проектування землекористування зберегти існуючі цінності. Ті, кому суспільство довірило відповідальність за громадське землекористування, мають складне завдання — знайти відповідний баланс між чинниками, які часто конфліктують між собою. Це завдання особливо ускладнюється через різні форми власності на землю і відмінності в юрисдикції.

Наприклад, у США термін планування землекористування змушує людей думати про використання політичних сил місцевим урядом, щоб контролювати розвиток приватної власності з одночасним збереженням певних, як приватних, так і громадських цінностей. Там, як правило, тільки служба планування землекористування може проігнорувати реальну історію інших типів землекористування і залучити державні та федеральні урядові рівні.

Концепцію системи проектування землекористування Нідерландів (так зване фізичне планування) можна описати як процес, спрямований на просторовий розвиток шляхом, який найпривабливіший для суспільства в цілому. Це означає дещо більше, ніж тільки введення законів і регулювань для фізичного планування. У минулому фізичне планування в Нідерландах використовувалося для визначення того, яку територію потрібно розбити на зони для забудови та міського розвитку. Нині воно розвинулося в бік формування інформації для управління фізичною (просторовою) структурою і якістю оточення людини як у міських, так і в сільських територіях. Сутність політики уряду у сфері фізичного планування полягає у свідомому управлінні просторовим розвитком уздовж певних магістралей. Це зумовлює певні процеси у самому суспільстві. За фізичне планування відповідає особливий урядовий сектор управління, який розглядає всі просторові аспекти і наслідки управління уряду в цілому. Мета законодавства щодо фізичного планування полягає у забезпеченні послідовності політики уряду і тієї діяльності, що пов'язана з просторовими аспектами міського і сільського розвитку землекористування.

Датська концепція проектування землекористування – це забезпечення бездоганного функціонування задіяних державних секторів (сільське господарство, житлова забудова, збереження природи, забезпечення енергією) і знаходження зв'язку між фізичними аспектами і наслідками прийнятих рішень у різних секторах господарства.

Проектування землекористування впливає на всі сектори політики, воно спрямоване на особливі аспекти багатьох політичних секторів, які разом формують завдання уряду. Ці особливі аспекти охоплюють просторові прагнення і впливи різних політичних рішень уряду. Термін «сектор», що використовується тут, розуміють як

галузь діяльності уряду, яка переважно збігається з одним міністерством або відділом міністерства. Такими галузями є сільське господарство, житлова забудова, збереження природи і ландшафту, рекреація, забезпечення енергією, оборона, транспорт і шляхи сполучення тощо. Мета сектору політики — забезпечити бездоганну можливість проведення такої діяльності. Термін «аспект» належить до окремого аспекту (тобто фізичне планування, соціоекономічний або соціокультурний аспект) діяльності. Мета окремого аспекту політики — інтегрувати всі види діяльності уряду в простий і доступний підхід. Датське проектування землекористування ґрунтується на поняттях «сектор планування» і «аспект планування».

Сектор планування — це детальне програмування звичайної галузі урядової агенції, що переважно збігається з відділом уряду або урядовою агенцією, тоді як аспект планування зосереджує увагу, як правило, на одному аспекті різної секторальної діяльності. З огляду на це, проектування землекористування має координуючу силу з інтегрованим урядовим плануванням або інтегрованим просторовим впорядкуванням. Просторове впорядкування містить три найважливіших аспекти урядової діяльності: фізичне, економічне і соціокультурне планування.

Система землекористування охоплює такі підсистеми: міське землекористування, сільське землекористування, шляхи сполучення, • громадські вигоди, навколишнє природне середовище, ландшафт і містобудування.

Основна мета проектування розвитку сільських територій, згідно з притаманними їм функціями в межах політики уряду, передбачає розроблення плану дій для управління цими взаємозалежними функціями у вигляді, який максимізує соціальний потенціал районів, на які вплинула політика.

Земельна політика полягає у детальному опрацюванні таких під ці л ей:

1)підтримка або поліпшення конкуруючих позицій сільського
господарства;

2)усунення або зменшення регіонального дефіциту в прибутках
від сільського господарства;

3)поліпшення умов праці в сільському господарстві;

4)зонування земель за придатністю та доцільним використанням і вибір ділянок землекористування, непридатних для сільського господарства;

5)поліпшення якості земель і довкілля;

6)ефективний та безпечний доступ до сільських територій відповідно до тих функцій, які ці території здійснюють;

7)поліпшення контролю за якістю вод у сільських районах;

8)поліпшення якості навколишнього природного середовища
для проживання в селах;

9)планування сільських територій таким чином, щоб сприяти
водночас політиці урбанізації;

10)сприяння реалізації політики розширення рекреації;

11)сприяння охороні та розвитку природних територій, які мають культурне та історичне значення, і створення відповідних умов
для їхнього ефективного менеджменту;

12)сприяння розвитку існуючих лісистих територій, створення
нових лісів і умов, відповідних для ефективного управління такими
територіями;

13)поліпшення інфраструктур і вигод для розвитку сільських
територій.

Ці причини реалізовуються в індивідуальних проектах землеустрою згідно з функціями, зазначеними земельною політикою для проектування землекористування.

Мета землевпорядного проектування землекористування на регіональному рівні — досягти балансу між економікою, суспільством і довкіллям, хоча більшість дій з регіонального планування нині спрямовано на економічне зростання, а не на сталий розвиток.

Роль регіонального і міського проектування землекористування можна визначити як професійно-активний механізм, завдання якого полягає в реалізації переходу від теорії сталого розвитку у практику, що передбачає:

* розроблення регіональних планів сталого розвитку, які стануть
основою міжнародних угод;

* розроблення нових соціокультурних парадигм для того, щоб
був демократичний вибір;

* врахування взаємодій між економічними, соціальними, екологічними і культурними вимірами нових парадигм, застосування
принципів «колективної свідомості» в однорідному екологічному регіоні;

* зменшення виробничого тиску та «авторитарної держави» як
імпульсу для зростання;

* повернення економіки і суспільства до природно необхідних
обмежень, виходячи з екологічно орієнтованих процесів;

* збереження ресурсів за допомогою стратегій повторного використання і переробки;

наголошення на незалежному розвитку людини.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Підходи до проектування міського землекористування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.