Плоскогір'я Месета

Плоскогір'я займає значну частину Піренейського півострова. Лише Андалузькі гори (3482 м) на півдні і Піренеї (3404 м) на північному сході відносяться до утворень Альпійсько-Гімалайського поясу. Західну половину Месети займають Старокастільське і Новокастільське плато, розділені грядами Центральною Кордільєри (2592 м). Східна частина півострова зайнята Іберійськими (2316 м) і Каталонськими (1741 м) горами, що круто обриваються до Арагонськой рівнині(250 м). Вздовж західної окрїни Месети розміщена Португальська рівнина (150—300 м); на півночі піднімаються ланцюги Кантабрійськіх гір (2615;,м).

У геологічній будові Месети беруть участь гнейси і кристалічні сланці палеозою, граніти і гранодіорити докембрію і палеозою. Кристалічний фундамент відслонюється в західній стороні плоскогір'я і на сході опускається під мезозойські відклади, потужність яких тут досягає 3 км. Останні представлені пісковиками, вапняками, конгломератами. Серед неогенового комплексу порід переважають озерно-річкові мергелі, пісковики, конгломерати, глини і вапняки. Вони заповнюють найбільш крупні улоговини і місцями зім'яті в пологі складки. Для Месети і оточуючих її гір типовим є широкий розвиток розривних порушень. Найбільш крупні - глибинні розломи, які простягаються вздовж осей долин річок Гвадалквівір і Ебро. Крім того, в рельєфі простежується велика кількість дрібних тектонічних порушень. Практично всі неоструктурні елементи обмежені розломами, із-за чого основними типами морфоструктур плоскогір'я Месети є брилові хребти, масиви блоково-брилові і пластові рівнини (рис.8).

Рельєф С т а р о к а с т і л ь с ь к о г о п л а т о найбільш типовий для вирівняних ділянок Месети. Ця пластова рівнина (700—900 м) складенапісковиками, конгломератами, вапняками, гіпсоносними мергелями і глинами олігоценового і неогенового часу. Мергелі і вапняки часто бронюють вершини останцнвих горбів і гряд. Континентальний клімат плато (опадів 200—250 мм/рік) обумовлює інтенсивне фізичне вивітрювання гірських порід. Оскільки випадання опадів часто носить зливовий характер, на схилах хребтів з'являється велике число тимчасових водотоків і вони швидко видаляють шар вивітреного матеріалу. Для рельєфу Старокастільського плато типовим є бедленд. Інтенсивний розмив рихлих відкладів неогену часто приводить до міграцій русел річок. Ріки Дуеро, Гвадалквівір, Тахо, Гвадіана в нижній течії утворюють глибокі і вузькі ущелини.

Мал. 8. Морфоструктурна схема Піренейського півострова (за Б. Ф. Добриніним, із спрощенням):

1 - відроджені гори і нагір'я; 2 - складчасто-брилові гори; 3 - неоген-четвертинні пприпідняті плато, рівнини і горбогір’я; 4 – складчасто-брилові гори Альпійсько - Гімалайського поясу; 5 - тектонічні порушення

Рельєф Ц е н т р а л ь н о ї К о р д і л ь є р и (гора Пласа-де-Альмансор, 2592 м) відрізняється формами, що нагадують іноді альпійський рельєф. Ці гори складені докембрійськими і палеозойськими кристалічними породами. По своїй морфоструктурі Центральна Кордільєра - система горстів виражених субпаралельними хребтами. В осьовій зоні (2000—2500 м) хребти часто обмежені скидами. У вершинному поясі поширені льодовикові кари - сліди колишнього зледеніння. Тут же можна побачити тектонічні долини - грабени (900—1200 м), поверхня яких ускладнена денудаційними останцями. По периферії Центральної Кордільєри спостерігаються передгірні денудаційні поверхні (700—1000 м) з острівними горами.

Н о в о к а с т і л ь с ь к е п л а т о має більш розчленований рельєф, ніж Старокастільське, причиною чого є його велика тектонічна роздробленість. З-під покриву пісковиків і вапняків тут виступають височини і невеликі гори, складені сланцями, філітами, кварцитами. Підніжжя гір С’єрра-де-Гваделупі (1563 м) оточують горбисто-косогірним рельєфом, складеним потужною (10—20 м) товщею пліоценових пролювіально-схилових відкладів, що сформувалися в умовах зміни жарких і сухих епох вологими і теплими епохами, Біля підніжжя Толедських гір простежуються вирівняні кам'янисті поверхні педіментов з кутами нахилу від 4—5 до 10°, що зрізають різні по стійкості породи. Судячи по тому, що в деяких випадках педіменти зрізають понтичні вапняки, вік їх можна віднести до пізньопліоценового часу. Наявність в рихлих відкладах педіментів каолініту і мулу свідчить про формування їх в умовах теплого, помірно і змінно - вологого клімату. Долини річок добре терасовані.

Поблизу Андалузьких гір зустрічаються вапнякові плато (900 - 1400 м) з широким поширенням карстових форм, серед яких спостерігаються карри і полья.

Біля південного підніжжя Іберійських гір спостерігаються сліди пліоцен-четвертичнного вулканізму, виражені в рельєфі у вигляді невеликих вулканічних конусів і лавових потоків.

Для рельєфу І б е р і й с ь к и х (2316 м) і К а т а л о н с ь к и х г і р (1741 м) характерний структурно-денудаційний рельєф, сформований при переробці древньої поверхні вирівнювання. Гостровершинні гребені, як правило, відповідають виступам кварцитів, а пониження між ними - ділянкам виходів сланців і пісковиків.

Між північно-східною окраїною Іберійських гір і південним схилом Піренеїв розташована А р а г о н с ь к а р і в н и н а, складена піддатливими до руйнування гіпсоносними породами і вапняками. Широкого поширення набули акумулятивні глясіси, що опираються на четвертинні тераси. На сході рівнини розташований невеликий вулканічний район, в якому збереглося декілька низьких (близько 300 м) пліоцен-четвертинних вулканів. Базальтові потоки заповнили навколишні долини на протязі 10—12 км.

По особливостях морфоструктури рельєф Месети близький до рельєфу припіднятих рівнин і гір Західної Європи. Проте розташування плоскогір'я в оточенні альпійських складчасто-брилових споруд, континентальний клімат і обумовлений ним періодично діючі на схилах процеси надають рельєфу цієї території риси унікальності.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Західно-Європейські низовинні рівнини	\|	Піренеї і Андалузькі гори

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.