Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Географічна карта, її властивості та сфери використання

Ще у первіснообщинному суспільстві людина, стараючись запам’ятати місця поширення тих чи інших тварин, риб, місця зростання рослин, потрібних для забезпечення життєдіяльності, важкопрохідні та небезпечні місця, зображала відому їй місцевість на стінах печер, корі дерев, шкурі вбитих тварин, камінні. Первісна людина розуміла, що такий ”малюнок“ дає можливість одним поглядом споглядати взаємне розміщення об’єктів на місцевості, співставляти у просторі їх властивості. Упродовж багатьох століть та тисячоліть виникала й формувалася карта у її сучасному розумінні.

Спочатку карта виконувала одне завдання – допомагати орієнтуватися на місцевості. Із розвитком продуктивних сил карта залучалася для розв’язання все нових і нових завдань. Змінювалися і способи зображення, підвищувалися їхня точність та якість оформлення, карта постійно розвивалася й удосконалювалася.

Основними ознаками географічної карти є наступні:

1) карта є засобом для одночасного огляду розміщених на земній поверхні об’єктів, оцінки їхнього взаємного розташування, співставлення у просторі;

2) виходячи із вище сказаного, карта завжди будувалася як зменшенезображення (картаволодіємасштабністю);

3) карта виникла як плоске зображення; однак, із збільшенням розмірів зображеної на карті території збільшується загальна кривизна Землі. Поступово для побудови карт стали розроблятися і застосовуватися різні способи переходу від сферичної (кулястої), а потім еліпсоїдальної поверхні до площини, тобто, для побудови карти як плоского зображення застосовуються математичнізакони;

4) особливої уваги заслуговують ті ознаки карти, які обумовлені використанням на ній способами зображення реально існуючої дійсності; картографічне зображення виникло раніше писемності, а зміст карти передається через знаки (знакові системи);

5) спочатку на карту наносилися об’єкти натурально, так, як вони виглядали в дійсності: ліси – значками дерев, населені пункти – значками окремих будинків, гірські хребти – значками окремих гір конічної форми. Однак поступово вимоги до точності карт змінили зовнішній вигляд значків, які ставали все більш умовними, наприклад, пунсон – для зображення населеного пункту, колір – для позначення ареалів чи спеціалізованих районів. Умовність картографічного зображення особливо зросла тоді, коли на картах почали зображувати не тільки ті явища і процеси, які ми відчуваємо чи бачимо, але й ті, що безпосередньо не сприймаються, наприклад, спеціалізація сільського господарства, магнітне схилення; таким чином, карта є умовним зображенням;



Интернет реклама УБС

6) із самого зародження карт на ній людина зображала не всі особливості місцевості, а тільки головні, які давали їй найголовнішу необхідну інформацію; вже при побудові перших так званих “картографічних зображень” людина сама відбирала й визначала об’єкти для показу на карті, а тому карта є узагальненим, генералізованимзображенням.

Таким чином, карта – це зменшене, узагальнене, умовно-знакове зображення земної поверхні на площині, побудоване за певними математичними законами, яке показує розміщення, властивості та зв’язки явищ природи і суспільства, є засобом пізнання, який дає можливість одночасно оглядати ці явища, оцінювати їхнє взаємного розміщення. співставляти у просторі їхні властивості.

Державним стандартом термінів карта визначається як ”математично визначене, зменшене, генералізоване зображення земної поверхні, іншого небесного тіла чи космічного простору, яке показує розташовані чи спроектовані на нього об’єкти в прийнятій системі координат“. У спрощеному вигляді карту визначають як ”просторову образно-знакову модель дійсності, яка показує розміщення, стан та зв’язки різних природних та суспільних явищ, що відображаються і характеризуються відповідно до призначення кожної конкретної карти“ (Саліщев, 1967, 1982), ”знакову просторово-подібну ідеально-матеріальну модель“ (Асланікашвілі, 1974; тут подається дуалістичне розуміння карт – вона відноситься і до матеріальних, і до ідеальних моделей одночасно), “образно-знакову і одночасно ідеально-матеріальну модель” (Золовський, 1978), “модель конкретного простору земних матеріальних предметів та явищ“ (Ізмайлова, 1976), “інформаційну модель об’єкта на певному рівні його пізнавання” (Коєн, 1969), ”просторову, математично визначену та генералізовану образно-знакову модель дійсності“ (Берлянт).

Є ряд пропозицій розглядати карту як “особливу модель”, “графо-математичну модель”, яка використовує для передачі інформації особливу картографічну мову (Ширяєв, 1977). В працях деяких зарубіжних вчених є твердження, які заперечують або піддають сумніву погляди на карту як на модель. Так, Д. Харвей (1974) у своїй праці, присвяченій філософським проблемам географії, стверджує, що подібно до теорій, “... карти є вільним творінням людського розуму”, а “отримані за допомогою карт відомості визначаються виключно їх символічними властивостями і не залежать від чого-небудь даного в природі”.

Більшість визначень поняття карти містить термін “модель”.

Серед принципів, які застосовуються для побудови картографічних моделей, виділяються:1) загальнонаукові принципи – подібності, системності, абстрагування й конкретизації, аналізу й синтезу; 2) принципи математичного моделювання – апроксимації, формалізації, символізації, кодування; 3) принципи картографічного моделювання – математичної побудови, системності, символізації, генералізації; 4) принципи тематичного моделювання (в науках про Землю) – системності (геосисемності), історизму, актуалізму.

Картографічне моделювання, за К.О. Саліщевим (1982) базується на трьох принципах: 1) математичної формалізації, яка забезпечує перехід від сферичної поверхні земної кулі до площини через застосування особливих картографічних проекцій; 2) картографічної символізації – застосування системи умовних позначень; 3) картографічної генералізації, яка проявляється у відборі головного, суттєвого та його цілеспрямованого узагальнення відповідно до призначення, тематики й масштабу карти. Сучасний розвиток картографії вимагає застосування ще одного, дуже важливого положення – принципу системності, який пронизує всі етапи проектування, складання й генералізації картографічного зображення, проектування легенди та вживання умовних позначень тощо.

Основними властивостями карти як моделі є наступні (за Берлянтом):

1) просторово-часова подібність як основна властивість, яка проявляється у: а) геометричній подібності картографічного зображення та його реального прообразу – подібність розмірів та форм об’єктів картографування та їх зображень; вона забезпечує точність вимірювань за картами в межах можливостей даного масштабу; б) часовій подібності – правильній передачі станів та розвитку явища в даний (зображений на карті) момент часу; реалізується на серіях різночасових карт, однак може проявлятися і на одній карті, яка зображає динаміку явища чи процесу; в) подібності відношень, яка проявляється у подібності зв’язків, територіальній підпорядкованості, у взаємному розташуванні об’єктів;

2) змістова відповідність – науково обґрунтоване зображення явищ, їх головних і типових особливостей із врахуваннях генезису, ієрархії та внутрішньої структури. Змістова відповідність визначається рівнем вивченості явищ, повнотою та достовірністю вихідної інформації, науково обґрунтованою методикою складання та правильною генералізацією. Вона проявляється через відношення ізоморфізму та гомоморфізму картографічної моделі та об’єкта;

3) абстрактність, яка зумовлена картографічною генералізацією, цілеспрямованим відбором, узагальненням, ідеалізацією об’єктів, виключенням малозначимих, несуттєвих для даної карти деталей, акцентування уваги на головних рисах При користуванні картою географ має справу не із розрізненими чи систематизованими фактичними даними, а із цілісним географічним образом, із системою понять, які виникають у процесі картографування й зафіксовані на ній та в її легенді;

4) вибірковість полягає в тому, що карта дає можливість роздільно зображати ті чинники, явища та процеси, які в реальному житті діють (існують) нерозривно. За допомогою аналітичних карт можно розчленувати взаємозв’язки, “розкласти” їх складові, проаналізувати найскладніші явища та процеси;

5) синтетичність картографічної моделі забезпечує цілісний показ явищ і процесів, які в реальних умовах проявляються (існують) ізольовано. Картографічний синтез пов’язаний із впровадженням узагальнюючих понять, показників, умовних позначень, із розробкою синтетичних легенд;

6) метричність забезпечується математичними законами проекції, точністю створення й відтворення карти. Наявність масштабу, класифікацій, шкал та градацій умовних позначень дає можливість виконувати за картами вимірювання якісних та кількісних характеристик явищ. Розрізняють наступні види визначень та вимірювань за картами: а) якісні визначення, виконані на основі прийнятих класифікацій; б) кількісні вимірювання, виконані в абсолютній чи відносній шкалах; всі визначення координат, аплікат, довжин, площ, об’ємів, напрямів і т.д. відносяться до цієї категорії; в) бальні оцінки, які дають можливість характеризувати явища мірою, яка носить проміжний характер між кількісними та якісними. Бали (прості чи вагові) вводяться як порядковий номер у встановленій класифікації. завдяки своїм метричним властивостям карти служать основою для складання математичних моделей;

7) однозначність також зумовлена застосуванням математичних законів для побудови карт. Воно розуміється дещо ширше, ніж проста відповідність точок на карті та на земній поверхні. В будь-якій точці карти із координатами X і Y існує лише одне значення (Z) картографічного зображення у вигляді функції: Z=F(X; Y). Однозначність має й інше трактування: будь-який знак. будь-яка точка чи лінія на карті мають лише одне зафіксоване у легенді позначення.

8) неперервністьзображення пояснюється тим, що карта “не терпить пустоти”; для створення карти необхідно володіти даними по всій картографованій території. Властивість реалізується лише за умови доброї вивченості території. При недостатній чи нерівномірній вивченості ця властивість карти може бути недоліком карти;

9) наочність є наслідком образного характеру картографічної моделі. У своїй діяльності дослідник ніколи не може відмовити від наочного образу, який дає можливість охопити явища у всій його цілісності та складності, зі всіма закономірностями й випадковими деталями, штрихами. Не дивлячись на широке впровадження в картографічне виробництво засобів автоматизації та комп’ютерної графіки, роль карти на всіх етапах опрацювання інформації не тільки не зменшилася. а, навпаки, зросла. Широко застосовується візуалізація інформації в процесі її опрацювання в автоматичних та обчислювальних засобах;

10) оглядовість дає можливість досліднику охопити єдиним поглядом величезні простори. Саме ця властивість сприяла відкриттю багатьох географічних та геологічних закономірностей регіонального та планетарного масштабів. Жодна із відомих моделей не володіє цією властивістю в такій мірі, як карта;

11) логічність легенди не відноситься безпосередньо до картографічного зображення, однак легенда невідривна від карти, служить алгоритмом до неї та її логічною основою. Розробка карти завжди розпочинається із розробки її легенди.

Перелічені властивості картографічної моделі тісно пов’язані між собою і навіть можуть бути виведені одна із одної. Подібним набором властивостей не володіє будь-яка інша ідеальна чи матеріальна модель, яка використовується в науках про Землю.

Однак, карті властиві й деякі недоліки, а саме: 1) формалізм зображення, який призводить до того, що явища. що мають різну природу та походження, можуть отримати однакову картографічну інтерпретацію. якщо вони подібні зовнішньо. Єдиний шлях подолання цього недоліку – комплексне використання картографічного методу дослідження із іншими методами, що розкривають походження явища; 2) ”статичність“; карта погано передає динаміку явищ, підкреслює “структуру” на користь “процесові”. Недосвідченому досліднику об’єкти, стани, границі, дані на карті бачаться незмінними і об’єктивними; 3) ”прихованість“ відмінностей у вивченості території; на карті рідко застосовуються позначення, що передають недостатню обґрунтованість зображеного чи навіть його гіпотетичність в окремих частинах. Інколи як недолік вказують на: 4) неузгодженість карт близької тематики; 5) невідповідність легенд.

О.М. Берлянт (1986) вказує, що серед моделей, які застосовуються в географії, можна намітити деяку ієрархію: на верхньому щаблі знаходяться аерофотознімки та космічні знімки. На основі цих моделей можуть бути отримані інші моделі. На наступному щаблі знаходяться карти, які можуть служити основою для описів, математичних, фізичних, блокових та інших моделей. На нижньому щаблі перебувають всі інші географічні моделі, із яких кожна може бути перетворена в іншу. і навпаки.

Значення карти у людській діяльності проявляється через функції карти:

1) комунікативну – передача інформації; карта є джерелом знань і сховищем (акумулятором) інформації;

б) оперативну – розв’язання важливих практичних завдань, серед яких – районне планування, проектування трас трубопроводів, ЛЕП, нове освоєння, розвідка корисних копалин, боротьба із стихійними явищами та ліквідація наслідків стихійних лих;

в) пізнавальну – для здобуття нових знань про навколишню дійсність; за Д. Анучиним, ”карта – вікно в навколишній світ, через яке можна побачити Землю у всій її неповторності“;

г) прогностична – виявлення напрямів майбутнього розвитку явищ, які вивчаються за картою.

Використання карти в ході наукових досліджень складає суть картографічного методу дослідження (КМД). Карта виступає одночасно і як засіб наукових досліджень і як результат досліджень.

Сфера використання географічних карт надзвичайно широка;

а) наукові комплексні та галузеві дослідження;

б) регіональні комплексні дослідження;

в) прогноз стихійних і небезпечних явищ;

г) розміщення продуктивних сил;

ґ) орієнтування, туризм, навігація;

д) промислове, сільськогосподарське, транспортне, комунальне та житлове будівництво;

е) викладання шкільних курсів географії, історії тощо;

є) військова справа;

ж) побут та повсякденне життя.


Читайте також:

  1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
  2. XIII. Використання амортизаційних відрахувань
  3. А) Товар і його властивості.
  4. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
  5. Аеродинамічні властивості колісної машини
  6. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
  7. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
  8. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
  9. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
  10. Аналіз використання капіталу.
  11. Аналіз використання матеріальних ресурсів
  12. Аналіз використання матеріальних ресурсів.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Основні елементи географічної карти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.