Припинення прав на земельну ділянку

Порядок, підстави і умови припинення прав на земельну ділянку передбачені статтями 140—149 Земельного кодексу України.

У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку.

Якщо рішення про припинення права на земельну ділянку приймається відповідним органом без звернення до суду, то це є підставою для визнання цього рішення та виданих на його основі державних актів недійсними.

Однією із форм прийняття рішень органами місцевого самоврядування чи державної влади є рішення про скасування попереднього розпорядчого документа, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування. У цьому разі питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення, повинно вирішуватися в судовому порядку.

Згідно зі статтями 146, 149 Земельного кодексу України органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації) і органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) можуть звертатися до суду із заявами про вилучення (викуп) земельної ділянки, яка перебуває у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, якщо в цьому є суспільні потреба чи необхідність.

Власник земельної ділянки або землекористувач, без згоди яких прийнято рішення про вилучення (викуп) землі, можуть пред'явити позов про визнання недійсним рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з цього питання.

Вилучення (викуп) земельної ділянки допускається при дотриманні гарантій прав на землю, передбачених статтею 157 Земельного кодексу України, а саме: відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки.

Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284.

Перелік об'єктів, для спорудження яких земельні ділянки можуть вилучатися (викуповуватися) для суспільних потреб, наведено у статті 146 Земельного кодексу України. А умови викупу зазначено також і у статті 350 Цивільного кодексу України.

Зокрема, законодавством визначено, що викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, зобов'язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про це не пізніше ніж за рік до викупу земельної ділянки.

Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а в разі спору — судом.

Необхідно зазначити, що на даний час закон щодо врегулювання відносин вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб не прийнято.

У разі, коли буде встановлено, що викуплена для суспільних потреб земельна ділянка використовується не за призначенням, колишній її власник має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору викупу чи його розірвання та відшкодування пов'язаних із цим збитків.

Відповідно до статті 156 ЗК, статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна власникам землі й землекористувачам самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, відшкодовується у повному обсязі.

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладанні шляхів, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).

Відповідно до статей 90, 95, 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам разом із незібраним врожаєм без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними.

Заподіяна шкода відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України може бути відшкодована в натурі. Зокрема, шкода, заподіяна псуванням чи забрудненням землі, може бути усунута проведенням роботи по відновленню попередньої якості землі. Якщо така можливість є, суд може з урахуванням думки власника земельної ділянки зобов'язати відшкодувати шкоду, встановивши для цього відповідний строк.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спори про право на земельну частку (пай)	\|	Перехід права на земельну ділянку при переході права власності на нерухоме майно. Відшкодування збитків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.