• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Номінальна та реальна зарплата

Відрядна форма

Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.

Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:

• пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням обсягу виробки і збільшенням заробітної плати
• відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму — за розцінками вищими й зростаючими
• відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку
• відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія
• акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь обсяг робіт за акордними розцінками
• колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника залежить від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади згідно з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом

Погодинна форма

Останні десятиріччя характеризуються все ширшим застосуванням погодинної заробітної плати і відповідним скороченням відрядної внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. У Великобританії, США, Німеччині і Франції 60-70% промислових робітників отримують погодинну заробітну плату.

Номінальна та реальна зарплата

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата — це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів:

• рівня номінальної зарплати
• цін на товари і послуги, які споживає населення
• величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет

4.

1.Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, істотні причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний розвиток суспільства. Вона є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.

Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі аналізу цього матеріалу відбираються сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.

Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б якомога повніше відповідала інтересам людини, колективу, суспільства; раціональних форм управління господарством; здійсненні практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання добробуту населення.

Прогностична функція економічної теорії — це передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом'якшення перебігу деяких негативних процесів, прогнозування дій, які сприятимуть подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Отже, прогностична функція економічної теорії — це, по суті, складання наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення ринкової економіки з урахуванням істотних економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

Цю функцію економічної теорії можна розглядати на макро- та мікроекономічному рівнях. Макроекономічне передбачення полягає у розробленні економічних програм уряду, відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку економіки країни в цілому.

Прогностична функція економічної теорії може стосуватися також приватних підприємців, яким потрібно приймати конкретні рішення з урахуванням вигод і продуктивних витрат як наслідків їхніх дій.

Сутністю методологічної функції економічної теорії є використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів.

2.* Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, це відносини між продавцями (постачальниками) і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу.

Такі відносини перерозподілу матеріальних ресурсів між двома суб'єктами господарської діяльності може оформлюватись борговим зобов'язанням - векселем. З метою прискорення реалізації товарів, які є у достатній кількості в торговельній мережі, відбувається продаж товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Такий кредит називається споживчим.

Комерційний кредит має певні переваги та недоліки.

Отже, суб'єктами комерційного кредиту є:

- підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за товар;

- підприємство-покупець (позичальник), яке надає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов'язання платежу.

Комерційний кредит може також оформлятися договором між кредитором і позичальником.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, послуги, виконанні роботи, щодо яких постачальник (кредитор)надає відстрочку платежу.

Мета комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів, послуг, виконання робіт, коли у покупця тимчасово відсутні кошти.

Комерційний кредит має економічні межі, які обумовлюються фінансовим станом його суб'єктів.

Здійснення сплати (погашення) за комерційним кредитом здійснюється:

> шляхом сплати позичальником за векселем;

> передачею векселя іншій юридичній особі (згідно з чинним законодавством);

> переоформленням комерційного (споживчого) на банківський. У процесі проведення операцій у комерційному кредитуванні виникає дебіторська і кредиторська заборгованість.

* Дебіторська заборгованість - сума заборгованостей підприємству (організації) юридичних або фізичних осіб (дебіторів) на певну дату [5, с 159].

* Кредиторська заборгованість- тимчасово залучені підприємством (організацією) кошти, які підлягають сплаті відповідними юридичним або фізичним особам (кредиторам) [5, с 160].

З комерційним кредитом пов'язані специфічні відносини, які можуть виникати (згідно з чинним законодавством) між податковими організаціями і підприємствами-платниками податків. Такий кредит називається податковим кредитом.

Він розглядається як одна із податкових пільг (термінова відстрочка сплати податку) і дає можливість суб'єктам господарювання спрямувати тимчасово вільні кошти на розвиток виробництва.

* Банківський кредит - це кредит, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Кредитні відносини, які виникають у випадку банківського кредиту поділяються на дві групи:

- Кредити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів (формує за рахунок залучених вкладів і депозитів, позики, випуску облігацій і векселів, міжбанківських кредитів; вкладає у кредити, цінні папери, нерухоме майно, іноземну валюту). - Кредити, які банк надає своїм клієнтам.

Кредитний портфель - сукупність кредитів, наданих банком на певну дату.

Ознайомлення з багатьма науковими працями надає можливість виділити три групи принципів банківського кредитування. /. Загальноекономічні принципи кредитування:

> відповідність ринковим відносинам - наявність конкуренції, суперництва комерційних банків за клієнта, забезпечення максимально можливої вигоди (прибутку);

>раціональність та ефективність - економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позицій позичальників;

> комплексність - врахування всіх можливих чинників, що впливають на кредитні операції;

>розвитку - використання нових, раціональних методів кредитування, оперативна зміна методів кредитування. //. Особливі принципи кредитування:

> поверненості - кредит має бути повернений позичальником банкові;

> забезпеченості - недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника;

> строковість - повернення позички у визначений в кредитному договорі строк;

> платності - повернення позички з відповідною оплатою за його користування;

> цільової спрямованості - передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитною угодою.

Часткові, одиничні принципи кредитування або правила кредитування у конкретних умовах роботи комерційного банку:

> структурування, систематизація, програмування, амортизація, стандартизація способів і прийомів проведення банківських операцій.

Аналіз наукових праць [1,2,3,4,6] дав підстави виділити ознаки класифікації видів банківського кредиту (табл. 8.1).

Розглянемо суть деяких видів банківського кредиту.

Кредит в основний капітал - позика на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій.

Кредит в оборотний капітал - позика на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат

Таблиця 8.1.

Класифікація видів банківського кредиту

виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків.

Кредит на споживчі потреби - позика на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво, на придбання житла, будівництво житлових будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо.

Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс, передавання на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна. Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надаватися в обмежених нормативними актами розмірах інсайдерам - особам, тісно пов'язаним з банком певними інтересами.

Стандартні кредити надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До інших належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійкими фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові в минулому.

Одноразові - кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку.

Перманенті позички - переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачується розрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, тощо) в межах установленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними документами.

Гарантійні кредити - надаються тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов'язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад, відсутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).

Кредити з одноразовим поверненням - позика, коли заборгованість за кредитом погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника.

Кредит з погашенням у розстрочку - тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;

Кредити з регресією платежів - позика, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов'язання третьої особи.

У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду й надає, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму.

Револьверний кредит - це кредит, який автоматично поновлюється в межах обумовленого кредитним договором розміру.

Контокорентний кредит - банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформлення спеціальних документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою. Через технічні причини українськими банками контокорентні рахунки не відкриваються.

Овердрафт - вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунка, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.

Строкові-це кредити, строк погашення яких ще не настав.

До запитання - видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку.

Відстрочені (пролонговані) - кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін.

Прострочені - вважаються кредити, які на погашені клієнтом у передбачений договором термін.

* Державний кредит - залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної клади для використання їх на фінансування державних витрат [5, с 239].

За дефіцитного бюджету для фінансування державних витрат виникає необхідність мобілізації грошових коштів (позичкових коштів). Державні позики класифікуються за певними ознаками (табл. 8.2.).

До інструментів державної позики відносять:- облігації, - векселі, -сертифікати.

Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних позик. Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх державних та місцевих позик.

Таблиця 8.2.

Класифікація видів державного кредиту

Споживчий кредит - кредит, що надається банком, підприємством чи організацією фізичній особі для придбання предметів особистого споживання переважно тривалого користування (житла, транспортних засобів, меблів, теле- та радіоапаратури, іншої побутової техніки) [5, с 243].

Виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу).

* Грошовий споживчий кредит - це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

Банківська кредитна картка вважається новим видом грошових банківських споживчих позик в Україні. Вони виготовляються з матеріалу, важкодоступного для підробки, мають певні види захисту. Сьогодні банківські кредитні картки замінюють готівку в грошовому обігу.

З точки зору економічних відносин використання кредитних карток виражає відносини споживчого кредитування між трьома суб'єктами: банком, власником картки, торговельною організацією.

Таблиця 8.3.

Класифікація видів грошового споживчого кредиту.

Для потреб споживача кредитні картки можуть імітуватися (випускатися) не тільки банками, а і небанківськими установами - залізницями, готелями, телефонними фірмами.

Іпотечний кредит - довгострокова позика під заставу нерухомого майна - землі, виробничих або житлових будівель. її надають переважно спеціалізовані іпотечні банки.

Неповернення кредиту в термін, обумовлений у кредитному договорі, призводить до втрати позичальником заставленої нерухомості та передання її у власність банку чи іншого тримача заставного листа [5, с 240].

Іпотека (від грецького hipotheke - застава) - застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання в банку чи інших фінансових організаціях довготермінового (іпотечного) кредиту. Характерно, що заставлене майно залишається в розпорядженні боржника. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються коштами з виторгу від реалізованого майна [5, с 199].

Суб'єкти іпотечного кредитування:

> універсальні комерційні банки, іпотечні банки, іпотечні спеціалізовані компанії, які виступають кредиторами;

> юридичні та фізичні особи, які мають власні об'єкти і пакети або мають поручителів - виступають позичальниками.

Об'єктом іпотечного кредитування можуть бути: земельні ділянки, житлові будинки, квартири, споруди, магазини, виробничі будинки.

Іпотечне кредитування може стати одним із найважливіших засобів забезпечення зобов'язань, які пов'язані із довгостроковими інвестиціями.

В Україні іпотечне кредитування стає вагомим чинником активізації загального інвестиційного процесу. Іпотечне кредитування має відіграти важливу стимулюючу роль у сільському господарстві, допомагаючи сільськогосподарським виробникам отримати землю, розвивати сільськогосподарські підприємства, проводити агрохімічні заходи, купувати техніку, матеріали, насіння.

* Лізинг (від анл. leasinq, від lease - здавати в оренду, в найм; орендувати, наймати) - довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення; є способом фінансування інвестицій та активізації збуту [5, с. 251].

Таблиця 8.4.

Класифікація лізингових операцій.

* Лізинговий кредит - стосунки між юридичними особами, що виникають унаслідок оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди [5, с.241].

Об'єктом (предметом) лізингу є нерухоме і рухоме майно, яке належить до основних фондів: будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка.

Суб'єктом лізингу виступають три сторони:

> продавець або постачальник предмету лізингу - підприємства, організації та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин та обладнання;

> лізингодавець (орендодавець) - суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договорами лізингу (лізингові компанії, банківські або небанківські фінансові установи);

> лізингоодержувач (орендар, користувач) - суб'єкт господарювання, який одержує в користування матеріальні цінності на певний час.

На підставі аналізу наукової літератури можна запропонувати таку класифікацію лізингових операцій (табл. 8.4.).

Лізинговий кредит має велике народногосподарське значення як зручне та особливе джерело фінансування розвитку технологічного базису виробничого процесу.

Лізингові операції надають вигоди та відкривають перспективи для всіх суб'єктів їх здійснення.

* Міжнародний кредит - кредит, що надається державою, банком, іншою юридичною або фізичною особою однієї країни іншій країні, а також: банкові, юридичній або фізичній особі іншої країни на певний термін на умовах повернення та оплати процентів [5, с.241].

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, банки, підприємства (фірми), окремі громадяни.

Сьогодні існують та розвиваються різноманітні форми міжнародного кредиту. їх класифікацію можна здійснити за такими ознаками (табл. 8.5.).

Основними міжнародними організаціями, з якими активно співпрацює Україна, є Міжнародний валютний фонд, Світовий та Європейський банки реконструкції і розвитку.

Таблиця 8.5.

Класифікація видів міжбанківського кредиту.

5.

1. Економічні закони, їх об'єктивний характер. У за­гальному вигляді відносини економічної власності, як уже зазначалося, виражають сутність системи виробни­чих відносин. Водночас сутність економічної власності розкривається в системі економічних законів. Це сут­ність більш глибокого порядку.

оакон І сутність, як відомо, поняття однорідні (одно-порядкові).

Сутність — комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи.

Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багат­ше, ніж закон, бо у ньому відображаються також випад­кові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону. Сутність, а отже й закон, всебічно можуть бути досліджені лише че­рез всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед через ка­тегорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін.

Закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між проти­лежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою супереч­ністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим закономір­ним відношенням між протилежними сторонами.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єкти­вний характер. Проте вони істотно відрізняються від зако­нів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — у виробни­цтві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економіч­ні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них має тимчасовий, минущий характер.

Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально іс­нують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторо­ну системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відпо­відною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи. У кожній економічній ка­тегорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми (відносин

економічної власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв'язками й відносинами, з речовою фор­мою процесу праці, тобто з взаємовідносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці як такого означало б, що поза колом питань економічної теорії лишився розгляд категорій «зміст праці», «робоча сила», «споживча вартість», «процес праці» тощо.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж еко­номічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які ви­ражаються у низці категорій. Іншими словами, внутріш­ньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економіч­ними явищами та процесами, що виражається за допомо­гою економічних законів, набуває відображення у взає­мозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Оскільки економічні категорії є теоретичним вира­женням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємо­дії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифіка­ція виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій.

Так, з погляду об'єктів власності та виробництва еко­номічна теорія вивчає виробничі відносини, які виника­ють між людьми в процесі створення й наступного руху, привласнення не лише матеріальних благ, а й послуг в усіх сферах суспільного відтворення.

Читайте також:

1. Віртуальна і реальна пам'ять
2. Додаткова зарплата
3. Заробітна плата буває номінальна і реальна.
4. Ідеальна та реальна рідини
5. Номінальна і реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата та її критерії
6. Номінальна і реальна заробітна плата. Основні форми заробітної плати
7. Номінальна облікова ставка у механізмі складного дисконтування процентів.
8. Номінальна потужність двигуна
9. Номінальна процентна ставка у механізмі складного нарахування процентів.
10. Номінальна процентна та облікова ставки у механізмі простого нарощення та дисконтування процентів.
11. Номінальна ставка та її використання у формулах фінансових розрахунків
12. Номінальна та ефективна ставка складних процентів. Поняття неперервного складного проценту та сили росту

Переглядів: 1112