МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Реабілітація неповнолітніх правопорушників як специфічний метод соціальної роботи в умовах позбавлення волі.План Семінар 5: питання 3 лекція №3-4 Семінар 4: питання 1-2 лекція №3-4 Тема№3-4: Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми правопорушниками 1. Реабілітація неповнолітніх правопорушників як специфічний метод соціальної роботи в умовах позбавлення волі 2. Технологія соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників у закладах пенітенціарної системи 3. Соціально-педагогічні методи та прийоми перевиховання неповнолітніх в умовах позбавлення волі У кримінально-правовому аспекті особа правопорушника виникає після визнання її винною судом та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення судимості. Особливості особи неповнолітнього правопорушника: а) соціально-демографічні; б) кримінально-правові; в) соціально-рольові; г) моральні. У вітчизняній кримінології поняття особи правопорушника трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. В іншому – робиться наголос на якісну відмінність особи правопорушника від особи не правопорушника. Загалом, слід враховувати, що антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення даною особою злочину. Далеко не всі важковиховувані неповнолітні стають правопорушниками і злочинцями, як і не всі правопорушники і злочинці вважалися важкими. Звертаючись до проблеми роботи з важковиховуваними неповнолітніми, соціальні працівники, соціальні педагоги та психологи намагалися розкрити суть понять «перевиховання» і «виправлення». До цієї проблеми звертались М.Д.Левітов, В.І.Куфаєв, Л.О.Висотіна, М.М.Фіцула. За визначення М.М.Фіцули: Виправлення – складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми. Перевиховання – спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів і учнів, спрямований на подолання недоліків їх особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей. Процеси виправлення і перевиховання можуть співпадати і не співпадати в часі. Перевиховання особи починається з початку реалізації програми перевиховання. Одночасно може розпочатися і процес виправлення. Якщо ж вихованець вважає себе не винуватим, не кається в своїй негативній поведінці, то виникає розрив між процесом перевиховання і виправлення. Процеси виправлення, перевиховання, виховання і розвиток тісно взаємопов’язані, оскільки у процесі перевиховання відбувається постійне виправлення окремих негативних рис особистості вихованця і водночас формуються нові, позитивні якості, тобто здійснюється виховання і розвиток. Поняття виправлення стоїть ближче до поняття розвитку і самовдосконалення. Аналізуючи суть процесу перевиховання, О.І.Кочетов виділяє у ньому чотири функції: відновну, компенсуючи, стимулюючу, виправну. Відновна – створення умов, у яких неповнолітній може проявити себе з позитивної сторони. Компенсуюча – створення умов розвитку, за яких неповнолітнім перекриваються недоліки у тій чи іншій сфері. Стимулююча – активізація позитивного у вихованцеві. Виправна – допомога вихованцеві звільнитися від негативних якостей. Принципи перевиховання: Ø цілеспрямованість; Ø зв’язок перевиховання з працею, життям; Ø перевиховання в колективі і через колектив; Ø опора на позитивне в особистості; поєднання високої вимогливості з повагою до важковиховуваного підлітка в процесі перевиховання; Ø єдність, систематичність і послідовність педагогічних впливів у перевихованні; Ø індивідуальний підхід; поєднання переконання з примусом у перевихованні; Ø гуманне ставлення; об’єктивне ставлення; провідна роль наставника. Реабілітація – це комплексна, багаторівнева, етапна і динамічна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення прав дитини, його статусу, здоров’я, дієздатності. Вона включає аспекти профілактики і корекції відхилень в її розвитку. Профілактика в системі реабілітації пов’язана з усуненням причин, умов і факторів, які викликають ті чи інші відхилення в розвитку особистості. Реабілітація в психолого-педагогічному аспекті розглядається як процес відновлення психічних проявів і здібностей особи після якого-небудь правопорушення. У результаті створюється певна рівновага в поведінці неповнолітнього. Це досягається в умовах, які є відповідними вимогам нормального життя. У цьому випадку реабілітацію й називають перевихованням. Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямована передусім на самого неповнолітнього. Відновлення особи в правах передбачає урахування основних положень Конвенції ООН про права дитини: її право на життя, право на виховання й навчання, захист прав і свобод особистості, забезпечення можливостей для розвитку, активну участь в житті суспільства. Отже, соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх – це реінтеграція, включення, повернення особи в суспільство, сім’ю, школу, клас, об’єднання ровесників, що сприяє повноцінному функціонуванню в якості соціального суб’єкта. Технологія соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників у закладах пенітенціарної системи. Основними принципами програми реабілітації малолітніх правопорушників є: - залучення до праці; - повага особистості вихованця; - самоврядування; - співпраця педагогів і вихованців. Розрізняють такі типи діяльності соціального педагога у ВТК: 1) карально-виховна; 2) виправно-виховна; 3) освітня; 4) трудова. Технологія діяльності соціального педагога у виховно-трудовому закладі включає наступні етапи: А) вивчення документів засудженого, його особистості, з’ясування причин виникнення відхилень; розробка програми реабілітації засудженого з врахуванням форм і методів виховної роботи; Б) реалізація програми реабілітації, якій сприятимуть - допомога засудженому в адаптації до нових умов життєдіяльності та попередження виникнення можливих конфліктів з іншими вихованцями; В) оцінка результатів перевиховання в закладі; Г) оцінка результатів реабілітації після відбування засудженим покарання (визначається на основі дотримання правових норм по відношенню до звільненого, наявності у нього житла, середовища, у якому йому доведеться жити в майбутньому, відношення до нього оточення). Технології соціальної реабілітації засуджених передбачають використання таких методів: 1) залучення засудженого до трудової діяльності; 2) метод перспективи; 3) метод позитивного прикладу. Найважливішими засобами соціальної реабілітації засуджених виступають: слово, праця, режим, релігія. Ефективність виконання програми реабілітації залежить від: - особливостей засудженого; - терміну перебування в колонії; - колективу, в який він потрапив; - досвіду соціального педагога; - виховних можливостей закладу. Читайте також:
|
||||||||
|