Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Японія під час Тихоокеанської війни.

Загрузка...

Оскільки переговори зі США виявилися безрезультатними, черговий раз було змінено японський уряд. 15 жовтня 1941 р. прем'єр-міністром став ультрарадикал Тодзіо. Японія остаточно визначилася з планами військових завоювань у регіоні. Планувалося, що військова кампанія триватиме близько З місяців, упродовж яких буде окуповано Яву, Суматру, Борнео та Малаю. Особлива увага приділялася захопленню англійської військової бази в Сингапурі та американських баз на Філіппінах, Гуамі та Вейку. Війну планувалося розпочати несподіваним масованим ударом по головній базі ЗМС США на Гаваях.

Уранці 7 грудня 1941 р. 350 бойових літаків, піднятих у повітря з 6 японських авіаносців, несподівано атакували американську військово-морську базу Пірл-Харбор на Гавайських островах. Підготовлена в суворій таємниці та добре продумана операція принесла японцям значний успіх. Американці втратили 5 лінкорів та 13 інших кораблів різних класів. Ще 2 лінкори були серйозно пошкоджені. На землі та в повітрі знищено 188 американських літаків. Японці втратили 29 літаків та 5 карликових підводних човнів, які вночі напередодні повітряної атаки намагалися пробратися в бухту й атакувати там кораблі Тихоокеанського флоту. Вся бойова операція тривала менше двох годин.

Уже наступного дня після нападу на Перл-Харбор японські війська висадилися в Таїланді, який також оголосив війну Англії та США, а 10 грудня — на Філіппінах. Японці зустрілися на Філіппінах з погано навченими підрозділами філіппініців та деморалізованими підрозділами американців.

Уже 2 січня 1942 р. японці вступили до Маніли. Ефективну оборону захисники архіпелагу змогли організувати лише на півострові Батаан, куди відступили залишки розбитих американських військ. Позбавлені підтримки з повітря та з моря, американські війська врешті-решт капітулювали. Лише на Батаані в полон потрапило 78000 солдат і офіцерів. Останім пунктом оборони на Філіппінах став острів Коррехідор, сильно укріплений системою підземних фортів і блокгаузів, з численними складами зброї, боєприпасів та продовольства. Після тижневих боїв Коррехідор захопив японський десант, причому, під час останнього штурму на кожного японця припадало семеро захисників острова. Серед тих, хто капітулював на Коррехідорі був головнокомандуючий американськими силами на Філіппінах генерал Уенрайт.



На інших ділянках фронту успіхи японців також були вражаючими. Біля берегів Малаї 10 грудня 1941 р. японська авіація зуміла потопити два найсучасніші кораблі англійського флоту "Ріпалс" і "Принц Уельський". Шоковані темпами просування японських військ, англійці та американці терпіли поразку за поразкою. 25 грудня японці захопили Гонконг, а 12 лютого 1942 р. здався Сингапур. До березня 1942 р. Японія захопила Яву та більшу частину Філіппін. У квітні 1942 р. реальна загроза японського вторгнення нависла над Австралією та Новою Гвінеєю.

Початком перелому в ході кампанії на Тихому океані стали морські битви 4-8 травня 1942 р. в Кораловому морі та 3-5 червня 1942 р. — біля атолу Мідуей, у результаті яких японці втратили 5 авіаносців. У липні ситуація на фронтах стабілізувалася й почалося затишшя. На той час Японія окупувала території Таїланду, Малаї, Бірми, Філіппін, Індонезії, Індокитаю та двох з Алеутських островів загальною площею 8 млн. кв. км з населенням 400 млн. осіб.

Відповідно до стратегічного значення захоплені, а також ті території, що лише планувалося окупувати, розділено на три зони. До першої зони увійшли Маньчжоу-Го, окуповані райони Китаю, зовнішня Монголія, острів Лусон. Планувалося, що після початку війни з СРСР до цієї ж зони буде приєднано землі на південний схід від Нерчинська та Східна Монголія. Друга зона окупації мала охоплювати решту території Китаю, центральні райони Монголії, Тибет, Східну Індію, Бірму, Таїланд, Індокитай, Малаю, Індонезію, Нову Гвінею, Філіппінські острови без о. Лусон, Північний Сахалін і Сибір до о. Байкал. До третьої зони окупації японці збиралися включити території, які не були заселені представниками жовтої раси: Сибір до м. Омськ, Камчатку, Китайський Туркестан, Західну Монголію, Афганістан, східну частину Ірану, Непал, Індію, Австралію, Нову Зеландію та Гавайські острови. У цілому Японія планувала захопити 1/3 земної поверхні, на якій проживала майже половина населення світу.

Для реалізації програм використання окупованих територій ще у вересні 1941 р. в Японії було створено спеціальний комітет для розробки системи адміністративного управління окупованими територіями. 13 лютого 1942 р. його реорганізовано в Комітет будівництва Великої Східної Азії. Згодом при міністерстві колоній створено окреме Міністерство Великої Східної Азії. Особливу увагу японський уряд надавав національним рухам Індонезії. Обіцяючи надати в майбутньому широке самоуправління, японці організували серед місцевого населення досить потужний рух "Трьох А", який виступав за тісний союз і співпрацю з Японією, що відігравала для цілої Південно-Східної Азії роль "лідера, захисника та світоча". З числа індонезійців були сформовані допоміжні підрозділи "ромусю" і частини територіальної оборони ПЕТА. У вересні 1943 р. японці створили на Філіппінах маріонетковий уряд на чолі з Хосе Лорелем. Використовуючи сильні антианглійські настрої, в серпні 1943 р. Токіо проголосило незалежність Бірми, перший уряд якої очолив лідер патрії "Сіньєтха" Ба Мо. У Бірмі було сформовано Бірманську національну армію.

У липні 1943 р. закінчилося затишшя на тихоокеанському театрі бойових дій. Сполучені Штати Америки розпочали наступ на японські гарнізони на Соломонових островах. Японія змушена була перейти до стратегічної оборони. Американські війська наступали на двох головних напрямках. Центральним напрямком командував адмірал Честер Німіц, а південним — генерал Дуглас Макартур. Американці вдалися до тактики "стрибків барана", що полягала в захопленні окремих стратегічних пунктів, без повного витіснення японських військ з усіх окупованих островів. Окремі оточені японські гарнізони блокувалися, а завдяки суттєвій перевазі в повітрі США мали змогу цілковито припинити доставку допомоги та боєприпасів оточеним. Головна мета тактики "стрибків барана" полягала в здобутті авіаційних баз, з яких ВПС могли б здійснювати масоване бомбардування японської території. Військові вважали, що лише знищивши промисловий потенціал Японських островів і підірвавши бойовий дух її населення, вдасться виграти війну. Відповідно до стратегічного плану, в листопаді 1943 р. США закріпилися на остовах Гілберта, в лютому 1944 р. — на Маршалових островах, а в травні — липні 1944 р. — на частині Маріанських островів.

Особливо запеклі бої відбувалися на великому острові Сайпан, який був колонізований Японією після Першої світової війни. На острові проживала значна кількість японських колоністів, тому армія отримала наказ оборонятися до останньої можливості. Коли всі засоби для оборони було вичерпано, вцілілі японці здійснили масове самогубство. Офіцери робили собі харакірі, солдати кидалися в самовбивчі атаки на американські кулемети, в госпіталях лікарі роздали отруту та фанати, якими поранені підривали себе на очах в американців. Цивільне населення острова також учинило самогубства. Вишикувавшись обличчям до Японії на високому скелястому мисі Маппі, тисячі колоністів стрибали з урвища. Загалом на Сайпані загинуло 32000 військових і близько 20000 цивільних осіб. У полон потрапили лише кілька осіб у непритомному стані. Після втрати Сайпану, винятково боляче сприйнятої в Японії, урядовий кабінет Тодзіо змушений був піти у відставку. Новий уряд очолив генерал Койсо.

У вересні - жовтні 1944 р. американські війська висадилися на Каролінських островах. Спроба головних сил імператорського флоту перешкодити висадці американського десанту на Філіппінах 23-25 жовтня 1944 р. завершилася для японців катастрофою. Так і не зустрівшись з надводними силами десантного флоту, від повітряних ударів загинули найсучасніші японські кораблі включно з флагманським лінкором "Мусасі". Завдяки допомозі місцевого населення американці порівняно швидко оволоділи островом Лусон і 6 лютого 1945 р. захопили Манілу.

Улітку 1944 р. на противагу значній військово-технічній перевазі союзників японське командування вирішило використати завантажені вибухівкою літаки, які б наводилися на ціль пілотами-смертниками. Було сформовано підрозділи, льотчики яких отримали назву "камікадзе" (дослівно — "вітер богів'. від власної назви тайфунів, що в 1274 і 1281 роках потопили біля берегів Японії флоти з монгольсько-китайськими десантами хана Хубілая). Перший бойовий виліт "камікадзе" здійснено 21 жовтня 1944 р. Таранивши ворога, 6 пілотованих самогубцями літаків серйозно пошкодили важкий крейсер "Австралія". Через чотири дні 18 камікадзе, атакувавши американські кораблі в протоці Сурігао, вивели з ладу З авіаносці та кілька інших суден. Спеціально для камікадзе було сконструйовано реактивний літак "Ока", який, не маючи шассі, випускався іншим літаком-носієм або ж вистрілювався з катапульти. У сухопутних військах поширилася практика самовбивчих атак обв'язаних вибухівкою солдат, які намагалися увірватися на позиції противника і там підірвати себе разом з ворогом. Загалом пілотами-самогубцями за час бойових дій було здійснено понад 5000 бойових вильотів, з яких лише 20% були результативними. Швидко опам'ятавшись від першого шоку, американці змогли поліпшити системи ППО своїх кораблів, завдяки чому більшість літаків смертників було збито ще на підльоті до цілей. Усього камікадзе потопили 45 великих бойових кораблів і ще 300 пошкодили. Крім підрозділів камікадзе, аналогічні загони було створено на флоті: катерників "сіньйо" ("потрясіння океану"), людино-торпед "кайтен" ("поворот до небес"), моряків мініатюрних підводних човнів "корю" та "кайрю" ("дракон" і "морський дракон") та бойових плавців "фукурю" ("дракони підводного гроту"). Отримавши влітку 1944 р. бази на Маріанських островах, США розпочали регулярні бомбардування японської території. Через порівняно низьку ефективність повітряних ударів по промислових об'єктах, командування американських ВПС прийняло рішення вдатися до бомбардування цивільного населення. На думку американських військових, такі нальоти мали б швидко зламати моральний дух населення та його волю до супротиву. 9 березня 1945 р. 333 важкі бомбардувальники Б-29 здійснили наліт на Токіо, використавши при цьому нову тактику. З невеликої висоти на густозабудовані дерев'яні дільниці міста скинуто тисячі запалювальних бомб та каністр з напалмом. Результати нальоту були вражаючими. Згоріло 267000 будинків, що становило чверть усього житлового фонду Токіо. На повністю вигорілих 16 кв. км території міста у вогні загинуло майже 100000 осіб, 130000 було поранено, а понад 1 млн. залишився без даху над головою. За кількістю жертв повітряний наліт 9 березня перевищив результати ядерного бомбардування 9 серпня 1945 р. міста Нагасакі. Протягом весни та літа 1945 р. більшість великих міст Японії зазнала жорстоких бомбардувань цивільного населення.

Ще запекліші, ніж на Сайпані, сухопутні бої тривали впродовж лютого — березня 1945 р. на о. Іводзіма в архіпелазі Волкано і в квітні — червні 1945 р. — на о. Окінава в архіпелазі Рюкю. Обидва острови з давніх часів були заселені японцями, а тому сприймалися як національна територія. Урядова пропаганда наголошувала на тому факті, що впродовж усієї історії країни на землю Японії не ступала нога завойовника. Лише після повного знищення оборонців Іводзіми та Окінави та самогубства їх цивільного населення американці змогли закріпитися на цих островах. Для того, аби знищити 23-тисячний гарнізон Іводзіми, американці змушені були висадити на острів 110000 солдат, а також зосередити біля його берегів понад 600 кораблів, серед яких було 28 авіаносців.

На початок літа 1945 р. Японія опинилася в розпачливому становищі. Майже повністю знищено військовий флот. У строю залишалися лише 6 лінкорів, 4 авіаносці, 7 крейсерів та близько сотні дрібніших кораблів. У той самий час флот США, не враховуючи сил союзників, налічував 94 авіаносці, 57 крейсерів, 350 есмінців та 217 підводних човнів. На Японських островах було розташовано 1 млн. 150тис. солдат, ще 1 млн. — на китайському фронті та 800 тис. — в Маньчжурії. Близько мільйона солдат і офіцерів залишалося на оточених союзниками островах Тихого океану. Катастрофічний брак військових матеріалів примусив японців шукати їх фантастичні замінники. Так, наприклад, у промисловому масштабі відбувалася дистиляція замінників бензину з коріння сосни. По цілій країні було реквізовано вироби з кольорових металів. Щоденну норму рису урізано до 200 г для непрацюючих і 300 г для працюючих на оборонних заводах. Попри це моральний дух населення залишався досить високим. У прибережних районах формувалися озброєні луками та списами загони самооборони, продовжувався набір у підрозділи камікадзе.

За підрахунками американських військових для десантної операції на Японських островах довелося б зосередити майже 10 млн. солдат, причому, за різними оцінками, втрати під час висадки могли становити від 10% до 25%. На останньому етапі війни в Європі серед японських лідерів з'явилася надія на укладення почесного миру зі США за посередництвом СРСР. Однак 5 квітня 1945 р. Москва в односторонньому порядку розірвала угоду про ненапад з Японією, чим дала зрозуміти свою антияпонську позицію. 26 липня 1945 р. США та Англія звернулися до Японії з ультиматумом, у якому вимагали негайної та беззастережної капітуляції. Японія відмовилася прийняти такі умови.

Останній етап війни розпочався після того, як 8 серпня 1945 р. війну Японії оголосив СРСР. Таємно перекинуті на Далекий Схід радянські війська ввійшли на територію Маньчжурії, Кореї та Південного Сахаліну. Крім цього, 6 і 9 серпня 1945 р. американська авіація скинула на японські міста Хіросіма та Нагасакі дві атомні бомби. Не маючи змоги зупинити радянський наступ і не володіючи інформацією про реальний ядерний потенціал США, 14 серпня Японія оголосила про свою капітуляцію. Незважаючи на те, що до народу з радіопромовою про капітуляцію звернувся імператор, значна частина військових частин продовжувала опір. На окремих островах Тихого океану японські військові, що не бажали здаватися або не знали про закінчення війни, переховувалися в джунглях аж до початку 60-х років.

Після оголошеної імператором капітуляції уряд Судзукі пішов у відставку. Новий кабінет очолив двоюрідний брат імператора Хігасікуні. Військовий міністр попереднього уряду та ще кілька тисяч офіцерів зробили собі харакірі. Від імені Японії акт беззастережної капітуляції 2 вересня 1945 р. підписали представник уряду Сігеміцу та армії генерал Юмецу. Підписання документу, який закінчив Другу світову війну відбулося на палубі американського лінкора "Міссурі" в Токійській затоці в присутності представників країн антигітлерівської коаліції.

Мужність та фанатична самопожертва сотень тисяч солдат і цивільних жителів урешті-решт виявилися безсилими проти потужної військової машини США та їх європейських союзників. У боротьбі за "Велику Східну Азію" японці втратили вбитими 2,5 млн. осіб. Майже повністю була зруйнована промисловість, вичерпано стратегічні запаси країни. Винятково важким був моральний стан населення, яке після десятиліть ультрапатріотичної пропаганди зіткнулося з принизливою поразкою. Водночас програна війна підштовхнула значну частину населення Японії до переосмислення традиційного суспільного укладу та усвідомлення необхідності реформ.

 



Читайте також:

  1. Афро-азійський світ після Першої світової війни.
  2. Близький Схід під час Другої світової війни.
  3. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни.
  4. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої Світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
  5. Висвітліть положення України в роки першої світової війни.
  6. Геополітичні зміни у світі після першої світової війни. Паризька мирна конференція. Версальська система мирних договорів
  7. Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Закінчення Другої світової війни. Внесок українського народу в розгром фашизму.
  8. Зовнішньоекономічні зв’язки. Причини першої світової війни.
  9. Індія під час Другої світової війни.
  10. Індія після Першої світової війни.
  11. Іран під час Другої світової війни.
  12. Іран після Другої світової війни.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Японія на першому етапі Другої світової війни. | Капітуляція Японії та реформи державного устрою й економіки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.