Корейська війна 1950-1953 років.

На Потсдамській та Ялтинській конференціях анексовану Японією в 1910 р. Корею було розділено союзниками вздовж З 8-ї паралелі, яка визначала зони дій радянських та англо-американських військ. Південну частину площею 99 тис. км² з населенням 20 млн. осіб зайняли війська США, а північну — площею 121 тис. км² з 10 млн. мешканців армія СРСР. У північній частині було розташовано більшість збудованих японцями підприємств, проте на півдні зосереджувалася головна частина придатних до обробітку земель країни. Поділ країни був підтверджений актом про капітуляцію імператорської Японії від 2 вересня 1945 р. Під патронатом ООН до грудня тягнулися переговори про об'єднання країни, але, через жорстку позицію СРСР вони завершилися безуспішно.

У цій ситуації організовані та контрольовані спеціальною комісією ООН вибори відбулися 10 травня 1946 р. лише на півдні Кореї. На чолі уряду, який був визнаний на Заході "єдиним повноважним представником об'єднаної Кореї", став діяч корейського незалежницького руху Лі Син Ман, що емігрувавши в 1919 р. з країни, створив у екзилі еміграційний уряд. Проживши багато років у США і захистивши докторат у Прінсентоні, Лі Син Ман був переконаним антикомуністом.

Тим часом на півночі Кореї, за підтримкою радянських окупаційних властей, маловідомий у країні колишній капітан радянської армії Кім Ір Сен усунув від влади звинуваченого в зраді місцевого комуністичного лідера Пак Хон Йонга і розпочав політичні репресії проти його прихильників. Провівши одночасно з організованими на півдні ООН виборами власні вибори, Кім Ір Сен 2 вересня 1948 р. оголосив про створення Корейської Народно-Демократичної республіки зі столицею в Сеулі, який на той час контролював Лі Син Ман.

Відкритий виклик проамериканському режимові південної Кореї швидко призвів до сутичок на демаркаційній лінії. Восени 1948 р. на півдні країни почалося інспіроване Кім Ір Сеном комуністичне повстання. У грудні того ж року радянські війська покинули територію Кореї, попередньо передавши велику кількість свого та трофейного японського озброєння корейським комуністам. На півночі швидко було створено 250-тисчну армію, значна частина якої мала бойовий досвід, здобутий під час громадянської війни в Китаї (корейці становили близько 20% особового складу формованих у Маньчжурії сил Мао Цзедуна). На той час і Сполучені Штати вивели свої війська з Кореї.

Розвиток міжнародної ситуації витворив у радянського керівництва враження про початок загального відступу західного світу. Пасивна позиція США в берлінській кризі, відсутність реакції на встановлення комуністичних режимів у Чехословаччині та Китаї схиляли комуністичний режим Північної Кореї, що діяв у порозумінні з Москвою, до військового вирішення корейського питання. Сполучені Штати скоротили свої збройні сили з 8,2 млн. солдат до заледве 670000, а в безпосередній близькості від корейських кордонів у Японії стаціонувало лише 36000 солдат США. Південно-корейська армія налічувала 98000 солдат, майже зовсім не забезпечених авіацією, танками та важкою артилерією.

Тим часом режим Кім Ір Сена зосередив на 38-й паралелі 223-тисячну армію з 120 танками і 180 літаками. 25 червня 1950 р. без оголошення війни армія Північної Кореї вторглася на територію свого південного сусіда. Уже на третій день боїв війська комуністів захопили Сеул, а ще через певний час до 90% території країни. Скориставшись відсутністю на засіданнях Ради Безпеки представника СРСР, який бойкотував роботу через невизнання організацією представника комуністичного Китаю, Сполученим Штатам вдалося затвердити рішення про надання урядові Лі Син Мана військової допомоги. До Кореї вислано контингент, складений із солдат 17 країн під загальним командуванням Д. Макартура. Негайна висадка сформованого переважно з американських солдат десанта в порту Пусан врятувала Південну Корею від поразки, проте комуністам вдалося розгромити цілу дивізію армії США, причому її командир Уільям Ф. Дін потрапив у полон.

У відповідь в середині вересня 1950 р. американці провели масовану десантну операцію в районі Інхона глибоко в тилу військ Кім Ір Сена, розпочавши водночас контрнаступ з пусанського плацдарму. Оточивши таким чином північнокорейську армію, що значною мірою вже втратила свої якості через заміну набраних на півночі півострова солдат, насильно мобілізованими мешканцями півдня, американці отримали блискучу перемогу. Війська Кім Ір Сена втратили майже 200000 осіб убитими і 135000 полоненими.

Не очікуючи на дозвіл ООН, 30 вересня 1950 р. американські війська перетнули демаркаційну лінію і розпочали бої на території КНДР. Раптовим ударом парашутного десанта 20 жовтня було захоплено Пхеньян. Кім Ір Сен устиг евакуюватися у важкодоступний район на китайському кордоні, виславши перед втечею до Д. Макартура ультиматум з вимогами безумовної капітуляції. Після того як 21 жовтня 7-й полк 6-ї дивізії південнокорейської армії вийшов на кордон з Китаєм по річці Ялу, КНДР формально перестала існувати.

На розгром армії корейських комуністів різко відреагував Китай. Зробивши кілька туманних попереджень, 25 жовтня 1950 р. китайська армія під командуванням героя громадянської війни Лінь Бяо загальною кількістю понад півмільйона осіб перейшла кордон і вступила в бій з військами США. З огляду на надзвичайну чисельну перевагу, сили ООН змушені були відступати. У багатьох місцевостях оточені американські підрозділи доводилося евакуювати морем. 4 січня 1951 р. комуністи захопили Сеул.

Китайське втручання в конфлікт поставило людство на грань світової війни. Виступаючи перед журналістами 30 листопада 1950 р., президент США Гаррі Трумен оголосив про можливість використання проти агресора ядерної зброї. У відповідь Й. Сталін наказав сконцентрувати на корейському кордоні 5 повністю відмобілізованих дивізій. Радянська авіація здійснювала бойові вильоти для прикриття південних районів КНР. Ще 7 жовтня 1950 р., скориставшись особливою увагою світового співтовариства до Кореї, Китай увів свої війська до Тибету й примусив 16-літнього далай-ламу підписати угоду про "добровільне" приєднання гірської країни до КНР. 24 березня 1951 р. Д. Макартур зажадав надання допомоги гоміньданівським військам на Тайвані, аби вони могли висадитися в континентальному Китаї, а також нанесення ядерних ударів по Маньчжурії, де було зосереджено головний промисловий потенціал Китаю. Публічні виступи генерала, який, остерігаючи перед світовим наступом комунізму, вимагав припинення політики "обмеженої війни", змусили Г. Трумена відправити легендарного переможця японців у відставку. Після того як у результаті операції "Райпер" ("Патрач") у середині квітня американцям вдалося відбити Сеул і лінія фронту стабілізувалася приблизно на тому ж місці, звідки рік тому розпочалася війна, дійшло до міжнародних переговорів. На пропозицію радянського представника в ООН у липні 1951 р. почалися мирні переговори в Кесонгу, а згодом у Панмунджоні. Хоча досить швидко було вирішено територіальні проблеми (лінією розмежування залишалася 38-а паралель), З остаточним укладенням миру зволікали. Проблема полягала у вирішенні долі полонених, яких США не бажало видавати комуністам. Врешті-решт сторони домовилися обмінятися полоненими за посередництвом Індії. 27 липня 1953 р. між республікою Корея та КНДР підписано перемир'я. Упродовж усього перебігу переговорів тривали бої, в яких загалом загинуло майже 50% усіх убитих під час конфлікту солдат. Гарантією безпеки Південної Кореї ставав американський контингент, режим перебування якого на півострові регулювався угодою 1 жовтня 1953 р.

У результаті війни загинуло 520000 мешканців півночі й 415000 жителів півдня Кореї, близько 900000 китайців, 33000 американців. Спроби досягнути угоди щодо можливого об'єднання Кореї на Женевській конференції 26 квітня — 16 червня 1954 р. були безуспішними. На півострові утвердилися два політичні режими. Загострення світової напруженості "врятувало" Тайвань та Югославію від планованих агресій КНР та СРСР, зблизивши водночас позиції двох світових комуністичних наддержав. Уникнувши загрози використання ядерної зброї, Мао Цзедун утвердився в думці про слабкість Заходу й наявність можливостей вести агресивнішу зовнішню політику в регіоні. Військова співпраця часів корейської війни позитивно вплинула на зміцнення НАТО.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Війна в Індокитаї 1946-1954 років.	\|	В'єтнамська війна 1957-1975 років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.