Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Політична соціалізація особистості

Людина упродовж свого життя постійно задіяна в різних структурах суспільства: у родині, дитячих дошкільних установах, школі, вищих навчальних закладах, на підприємствах та установах, у діяльності політичних партій, громадських організацій тощо. Частина структур суспільства та деякі умови життя безпосередньо не пов’язані з політикою, проте вони теж зазнають політичного тиску, адже ті чи інші політичні сили використовують їх для впливу на людину.

Людина не народжується політичною істотою. Вона стає нею в процесі життя, набуваючи на різних його етапах певних політичних якостей, формуючи відповідні до віку та суспільного становища уявлення про владу та політичні відносини. Все це має назву “політична соціалізація”.

Поняття “соціалізація” з’явилося наприкінці ХІХ ст. У науковий обіг його впровадили американський соціолог Ф.Гідденс, французький соціопсихолог Г.Тард та ін.

 
 
Соціалізація – це процес залучення індивідів до наявних соціальних норм і культурних цінностей.

 


Індійський політолог П.Шаран підкреслив важливість соціалізації як “процесу цивілізації суспільства”.

Політична соціалізація - це сукупність процесів становлення політичної свідомості й поведінки особистості, прийняття й виконання політичних ролей, виявлення політичної активності.  
На межі 50-60 років ХХ ст. за аналогією із цим поняттям американські політологи запровадили поняття “політична соціалізація”, яке найдостовірніше характеризує зв’язки між людиною та політикою.

 

Російський політичний психолог О.Шестопал наголошує, що поняття політична соціалізація є ширшим за поняття політичне виховання або просвіта, бо ох

оплює не тільки цілеспрямований вплив на особистість панівної ідеології та політики, а й особисту політичну активність.

У результаті політична соціалізація демонструє різний рівень засвоєння людиною політичних цінностей суспільства, соціальної групи, політичної організації. В одному випадку відбувається лише поверхове залучення до політики, в іншому - формується активна, політично ініціативна людина, переконаний прихильник певних політичних поглядів. Політична соціалізація не завершується з досягненням певного віку, а супроводжує людину все її життя.

У процесі політичної соціалізації можна виділити п’ять типових етапів:

Перший етап припадає на дошкільні роки. Дитина з 3-4 років здобуває перші відомості про політику. Основний інститут політичної соціалізації цього етапу – сім’я. Сім’ї мають свої політичні традиції (позитивне або негативне ставлення до наявного політичного порядку, прихильність до певної політичної сили або аполітичність), які передаються дитині. Значну роль у соціалізації дошкільних років відіграють церква, ЗМІ, оточення однолітків.

Другий етап збігається зі шкільними роками Через школу дитина залучається до державної системи політичного виховання. У процесі оволодіння читанням все більший вплив на формування політичної свідомості здійснюють газети, журнали, література.

Третій етап починається після закінчення школи й триває до 25-30 років. Пріоритетний вплив на поведінку молоді в цей час мають формальні та неформальні молодіжні об’єднання. На тих, хто навчається, впливають традиції навчальних закладів, студентські організації, вивчення соціально-політичних дисциплін.

Четвертий етап пов’язаний з тим, що людина, нарешті, посідає якесь стабільне місце в житті. У неї - чітко окреслене коло занять, певна професія, постійна робота, сім’я. Для занять політикою залишається все менше часу. Коли ділові та професійні інтереси особистості прямо не пов’язані з політикою, а умови життя цілком задовільні, політична активність індивіда спадає. Якщо життєві умови не задовольняють людину, то це стає передумовою політичної активізації. Індивід прилучається до політичних рухів, політичних партій.

П’ятий етап припадає на похилий вік. У пенсіонерів з’являється багато вільного часу, який часто-густо вони присвячують політиці. Політичні погляди цього часу частіше консервативні, спрямовані на збереження традиційного порядку.

У процесі соціального удосконалення людина набуває відносно стійких політичних орієнтацій, центр яких більш стійкий, ніж периферія. Якщо соціальні умови та ідеологічний вплив не змінюється, то трансформації підлягають периферійні елементи політичної культури людини. Якщо відбуваються глибокі соціально-політичні зміни, то для більшості населення вони пов’язані з процесом ресоціалізації - “вторинної соціалізації” - та формування нової політичної культури.

Ресоціалізація – процес зміни ставлення до раніше засвоєних політичних цінностей і залучення до нової системи цих цінностей.

 

 

Процес ресоціалізації може бути тривалим, іноді він набуває драматичних та вибухових форм. Прикладом ресоціалізації значної маси населення може бути процес зміни політичних режимів у Німеччині, Італії та Японії в середині 40-х років, а також у країнах Східної Європи, в тому числі і в Україні у 90-х роках ХХ ст.

За звичайних умов політична соціалізація виконує дві головні функції. Перша – функція спадкоємності – полягає в передачі політичного досвіду та політичної культури в цілому від покоління до покоління.

Друга – функція стабілізації – пов’язана з необхідністю підтримки сталості політичної системи шляхом поширення її цінностей та укріплення віри в справедливість наявного режиму. Це не означає, що в процесі соціалізації у когось не можуть виникнути політичні цінності протилежні панівним. На цей процес впливають установки в сім’ї, а також релігійні, національні, соціальні відмінності, ідеологічні впливи інших політичних систем.

Політична соціалізація, що відбувається об’єктивно через залучення людини до суспільного й державного життя, дістала назву процесу формування політичних якостей людини. Політична соціалізація, пов’язана з формуванням певної політичної культури шляхом цілеспрямованого впливу держави, партій, засобів масової інформації, дістала назву політичного виховання. Людина може сама брати активну участь у політичній соціалізації, і тоді цей процес називається політичним самовихованням. У кожному конкретному випадку співвідношення між формуванням, вихованням та самовихованням у політичній соціалізації індивіда є неоднозначним і динамічним. Найглибше підгрунтя політичної культури міститься в об’єктивних умовах. Проте в процесі політичного виховання політичні орієнтації змінюються й іноді суперечать об’єктивним умовам існування людини, її соціальному статусу. У процесі самовиховання людина може побороти вплив об’єктивних умов, але для цього потрібні воля й наполегливість.

Самовиховання

Виховання

Формування

 

 


У політичній науці громадські структури - чинники політичної соціалізації дістали назву агентів соціалізації. Серед останніх назвемо такі:

неполітичні (сім’я, школа, формальні й неформальні групи, релігія та церква, ЗМІ, національні традиції);

 
 


політичні (політичні цінності, політичні інститути, політичний режим).

Роль агентів соціалізації залежить від суспільних умов: чи є суспільство індустріально розвинутим чі ні; який тип культури панує в суспільстві - західний чи східний; який режим встановився в державі - демократичний чи авторитарний тощо.

Уперше людина прилучається до політики в сім’ї. Звичайно,потрібно відрізняти владу батька в родині від політичної влади в суспільстві. Разом з тим уже сім’я може сформувати певний стереотип ставлення до політичної влади й до авторитету за аналогією із сімейною владою. Взагалі, у сім’ї людина вперше стикається з класовими, національними, релігійними чинниками власного життя, саме тут виникає первинна ідентифікація людини з певною етнічною, соціальною та культурною групою.

Школа впроваджує політичні знання та навички через курси історії, політичної географії, літератури, політології. Школа – один з перших формальних колективів, через який пізнається зв’язок людини з державою та суспільством. У ній політичні цінності набувають цілком конкретного характеру - коли виконується державний гімн, використовуються такі політичні символи як державний прапор і герб. До того ж громадські дитячі організації в школі формують навички організаторської діяльності. Американські вчені встановили, що 95% із 12 тис. опитаних білих дітей, що мешкають у американських містах, погодились з твердженням: “Америка – найкраща країна у світі”. Це переконання формуються й через інтенсивний педогогічний вплив: 99% учителів щоденно показували дітям американський прапор у класі, 91% вимагали доказів відданості прапору та 60% щоденно організовували співи патріотичних пісень на кшталт “Прекрасна Америка”.

Релігія та церква впливають на політичну соціалізацію безпосередньо чи опосередковано. Політичні лідери, особливо в країнах, що розвиваються, освячують свою діяльність релігійною атрибутикою, намагаються обгрунтувати політичні рішення релігійними установками. У процесі політичної соціалізації людина співвідносить власні релігійні переконання із політичними цінностями. Президент Єгипту Г.А.Насер під час війни з Ізраїлем частіше виступав із політичними промовами в мечеті, ніж у президентському палаці. Ісламська держава в Ірані офіційно базує політичне життя на релігійних цінностях. У Польщі католицька церква формувала негативне ставлення до комуністичного правління й виступала важливим чинником формування патріотичної свідомості.

Засоби масової інформації та комунікації - преса, радіо, телебачення, Інтернет, масове кіно – безпосередньо впливають на людину, виховуючи ставлення до політичних цінностей, захищаючи одні та відкидаючи інші політичні ідеали. Швидкість поширення інформації та можливість передачі її в усі куточки країни та в усі країни світу перетворюють ЗМІ в найефективніший засіб формування підтримки або засудження політичної влади населенням. Зрозумілість, емоційність, художність різних видів інформації підвищує силу політичних символів, поглядів, установок. Різноманітніть інформації посилює інтерес людини до політики, формує установку на свободу політичного вибору.

Політичні цінності мають соціальне, національне, расове забарвлення та зміст. У радянському суспільстві політична соціалізація здійснювалася на засадах класової ідеології. Комуністична партія впроваджувала її через навчальні заклади, громадські організації, ЗМІ, культуру.

Часто чинником залучення до політики виступають національні символи та традиції. Завдяки національному забарвленню політичні інститути й політичні лідери одержують масову підтримку. Проте, якщо національна ідея використовується для формування почуття зверхності однієї нації над іншою, то це суперечить демократичній культурі. Крайній націоналізм призводить до ворожості між людьми, супроводжується насиллям і порушенням прав людини. Одна справа, коли національні гасла використовуються для визволення пригнобленої нації. У цьому випадку формування національної гідності та національної політичної культури – необхідний момент визволення. Проте, якщо починають порушуватися права та зневажатися цінності інших народів, то виникають умови для національного фанатизму.

Політичні партії – один з центральних агентів соціалізації. Вони беруть найактивнішу участь у політичних процесах, формуючи політичні програми та прагнучи втілити їх у масову свідомість. Партії репрезентують різні ідеології. Тому для дотримання демократизму в процесі політичної соціалізації партійна система будується на принципах політичного плюралізму. Партії використовують для соціалізації різні форми діяльності – усну пропаганду та агітацію, ЗМІ. До партій тяжіють деякі молодіжні організації. Вони мають власну символіку та традиції. Функцію політичної соціалізації, наприклад, виконує колір партійних прапорів. Ліві партії комуністичної та соціалістичної орієнтації використовують червону символику, анархісти – чорну, релігійні партії в деяких країнах Сходу діють під зеленими прапорами ісламу. Відсутність громадянського суспільства в східнослав’янських країнах робить партійну систему малоефективним інститутом соціалізації. Партії більше переймаються обслуговуванням інтересів кланів і керівництва, ніж продуктивною політико-виховною роботою серед мас. Відсутність цілісної системи політичної соціалізації особистості призводить до того, що політичні позиції індивідів формуються не під впливом лідерів, партій, ЗМІ тощо, а під впливом їхнього економічного становища.

Політична соціалізація – два діалектично пов’язані “зустрічні” процеси. До зазначених чинників додаються індивідуальні якості людини: упевненість у собі, почуття особистої компетентності (знання власних переваг та уміння ними скористатися), віра у власні сили.

Різні механізми передачі культурних традицій і норм у тих чи інших політичних системах дозволяють виділити відповідні типи політичної соціалізації:

Гармонійний тип відображає нормальну в психологічному плані взаємодію людини та інститутів влади, раціональне й шанобливе ставлення індивіда до правопорядку, держави, усвідомлення своїх громадянських обов’язків.

Плюралістичний тип передбачає, що людина визнає рівноправність інших громадян, їхні права й свободи; вона здатна вгамовувати власні політичні пристрасті й переходити на нові позиції, до нових ціннісних орієнтацій.

Гегемоністський тип виявляється у негативному ставленні людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім “своєї”.

Конфліктний тип формується на базі міжгрупової боротьби, жорсткого протистояння інтересів і тому вбачає мету політичної участі у збереженні лояльності щодо своєї групи та підтримці її в боротьбі з політичними супротивниками.

Політична соціалізація – складний і неоднозначний процес, що має об’єктивні та суб’єктивні сторони. Людина відіграє в цьому процесі активну роль.


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. VIІ. Соціалізація особистості у сучасній школі
  5. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  6. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
  7. Активність особистості та самоуправління
  8. АКЦЕНТУЙОВАНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ
  9. Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.
  10. Асоціалізація індивіда.
  11. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості
  12. Буттєві прояви особистості




Переглядів: 1916

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Політичне відчуження особистості | Участь особистості у політичному житті

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.