Політичне відчуження особистості

Політичне відчуження як політична несвобода є відторгнення, віддалення людини від участі в справах держави, владних та управлінських структур, неможливість впливати на процес прийняття значущих для суспільства рішень.

Політичне відчуження виявляється у відчутті ізоляції індивіда, коли він сприймає соціальні й політичні інститути та встановлені ними норми як ворожі інтересам людини.

Політичні філософи (Фромм, Арендт), розробляючи цю проблему, досліджували вплив політичного відчуження на характер людини й дійшли висновку, що всевладдя держави, бюрократичних систем, відчуження індивідів від влади сприяє розвитку в людини комплексу політичної неповноцінності, конформізму, соціальної пасивності та апатії.

Відчуження може бути наслідком впливу об’єктивних умов політичного життя, політичної системи, політичного режиму.

Причини відчуження людини у сфері політики, передусім пов’язані з діяльністю конкретних політичних лідерів, у першу чергу харизматичних, які узурпували владу (авторитарні режими). Ці причини пов’язані також з інтересами правлячого режиму, еліт, які привласнили собі право говорити від імені народу і які жорстко контролюють усі сфери життя людини (тоталітарні режими). Саме за тоталітарних та авторитарних режимів політичне відчуження особистості набуває небачених масштабів.

Правляча верхівка таких режимів зацікавлена у відчуженні індивіда, у безправ’ї особистості, у жорсткому, навіть жорстокому придушенні інакомислення. У новітній історії людської цивілізації тоталітарні та авторитарні режими існували в Італії, Німеччині, СРСР, Китаї, Іраку, зараз – у Північній Кореї, на Кубі. У цих державах людина залишається лише об’єктом політичного й державного насилля та ідеологічного одурманювання. Держава за таких обставин перетворюється на слухняне знаряддя в руках конкретних осіб і є потужною зброєю для придушення або навіть фізичного знищення особистості.

Політичне відчуження зумовлено й такими суб’єктивними чинниками як втрата соціальних ідеалів, недовіра до владних структур, психологічна стомленість від нескінченного потоку політичної демагогії та непродуманих рішень. Існують й інші причини: індивід може втрачати стимули до участі в політичному житті через своє оточення, на нього може впливати слабка політична активність з боку інших членів суспільства. Він може належати до групи, де політична апатія фігурує як позитивна модель поведінки.

Важливою умовою подолання політичного відчуження особистості та перетворення її на справжній дійсний суб’єкт політики є емансипація людини.

Емансипація (лат. emancipatio) – формальне звільнення сина від батьківської опіки; у сучасному тлумаченні емансипація – процес звільнення людини від залежності, підпорядкованості, гноблення, забобонів, тобто від усього, що заважає її самореалізації.

Політична емансипація – перетворення індивіда, групи, громадського руху на суб’єкт політичного життя; це народження особистості, що поринає в політичне життя.

Проблему емансипації теоретично усвідомили французькі та англійські просвітники, а вже концептуально її розробили представники північноамериканської просвіти. Б.Франклін, Т.Джефферсон, Т.Пейч, С.Адамс надали цій концепції характеру практично обґрунтованої програми реалізації суспільного устрою своєї країни, яку було конкретизовано в Конституції США (1787 р.) та Біллі про права (1789 р.). Саме в цих важливих юридичних актах було закладено основи політичної емансипації американських громадян.

Політична емансипація не може існувати сама по собі. Вона тісно пов’язана з економічною та духовною емансипацією.

Економічна емансипація означає, що індивід дістає можливость працювати за своїм вибором, розвивати та реалізовувати власні здібності; при цьому праця з примусу виключається.

Духовна емансипація означає, що індивід може дотримуватися будь-яких поглядів, сповідувати будь-яку релігію, критикувати недоброзичливі щодо себе погляди, при цьому скасовується обов’язкова державна ідеологія.

За участі цих трьох форм емансипації і формується особистість як суб’єкт політики.

Одночасно емансипація передбачає відповідальність особистості перед суспільством і його громадянами відповідно до певних норм:

- особистість має не лише права, а й певні громадянські обов’язки;

- повага до іншої особистості;

- досягнення поставленої мети, подолання сил, що чинять протидію;

- не споглядальність, а активність у політиці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. ІНДИВІД (ОСОБИСТІСТЬ) ЯК СУБ'ЄКТ І ОБ'ЄКТ ПОЛІТИКИ	\|	Політична соціалізація особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.