Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Кошти фізичних осіб.

Крім зазначених позикових джерел формування інвести­ційних ресурсів підприємства можна виокремити ще такі ко­роткотермінові позикові джерела: короткострокові кредити та позики банків і небанківських фінансових інститутів; то­варні (комерційні) кредити, що надаються постачальниками сировини та матеріалів.

До складузалучених джерел належать такі:

1. Емісія акцій підприємства. Акція — цінний папір без визначеного терміну обігу, який засвідчує пайову участь у ста­тутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні акціонерним товари­ством і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонер­ного товариства.

Є два основних типи акцій: прості та привілейовані. Ос­танні дають їх власнику переважне право на одержання фіксо­ваних та гарантованих дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі при­пинення його діяльності як юридичної особи, але не дають права на участь в управлінні товариством (на відміну від простих акцій). Отже, акціонерні товариства у разі необхідності залучення додаткових інвестиційних ресурсів випуска­ють привілейовані акції насамперед тому, що вони дають змо­гу мобілізувати капітал, не втручаючись у права володіння майном підприємства, оскільки не дають права голосу. Окрім того, на відміну від облігацій їх не треба викуповувати в зазна­чений термін, а за привілейованими акціями з відкликанням підприємство само вибирає термін викупу.

Доходи за простими акціями виплачуються з чистого при­бутку, залежно від його обсягу і поділу на частину, що заоща­джується, та частину, що виплачується у вигляді дивідендів. Розмір дивідендів визначається за залишковим принци­пом та може значно коливатись, але необхідно мати на увазі, що звичайні акції краще пристосовані до умов інфляційної економіки та до змін кон'юнктури фондового ринку. При роз­поділі майна внаслідок ліквідації підприємства прості акції забезпечуються в останню чергу. Таким чином, рівень ризиковості інвестування в привілейовані акції значно нижчий, ніж у прості акції, але вищий за вкладення в облігації підприєм­ства, оскільки ті не мають чіткого терміну погашення та до­статньо надійного забезпечення майном товариства при його ліквідації.

2. Емісія інвестиційних сертифікатів розглядається як джерело інвестиційних ресурсів для інвестиційних фондів та компаній.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який ви­пускається виключно інвестиційним фондом або інвестицій­ною компанією і дає його власникові право на одержання до­ходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника; обсяг їх емісії не може пе­ревищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщу­ються і викуповуються за ціною, яка відповідає вартості чис­тих активів; вони також можуть обмінюватися на приватизаційні папери. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії являють со­бою комерційні акціонерні товариства і здійснюють свою ді­яльність виключно в галузі інвестування народного господар­ства України.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у фор­мі закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність, пов'язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цінних папе­рів та з інвестуванням власних коштів у цінні папери інших емітентів. Спільним інвестуванням визнається діяльність, яка здійснюється в інтересах та за рахунок засновників і учасни­ків інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних серти­фікатів і проведення операцій з цінними паперами. Статутний капітал інвестиційного фонду має становити не менше 2 ти­сяч мінімальних заробітних плат (інвестиційної компанії — 50 тисяч), встановлених на момент його реєстрації, та може формуватися за рахунок внесків у вигляді коштів, цінних папе­рів і нерухомого майна (частка останнього не має перевищува­ти 25 %). Не можуть бути засновниками фонду юридичні осо­би, частка державного майна у статутному фонді яких переви­щує 25 % загального майна фонду.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкритий інвестиційний фонд випускає інвестиційні сертифі­кати із зобов'язанням перед його учасниками щодо їх вику­пу, а закритий — здійснює випуск сертифікатів без зобов'я­зань щодо їх викупу. Інвестиційний фонд не має права мати у своїх активах більш ніж 10 % цінних паперів одного емітента (25 % — за умови їх придбання за приватизаційні папери) та інвестувати понад 5 % своїх активів у цінні папери одного емітента; тримати в цінних паперах менш ніж 70 % активів інвестиційного фонду; брати банківські кредити (крім випад­ків, коли отриманий кредит буде використано для викупу від­критим фондом своїх інвестиційних сертифікатів); займати­ся представницькою діяльністю з приватизаційними папера­ми.

За виконання обов'язків інвестиційному управляючому, який керує активами фонду, організовує продаж інвестицій­них сертифікатів, підраховує вартість чистих активів із розра­хунку на один випущений інвестиційний сертифікат, випла­чують винагороду в розмірі, що не перевищує 5 % середньо­річної вартості чистих активів інвестиційного фонду, або 10 %, якщо активи інвестиційного фонду більш ніж на 50 % сфор­мовані за рахунок приватизаційних паперів.

Перевагою розміщення коштів у інвестиційному фонді є те, що всі його учасники отримують однакові дивіденди, незалежно від того, в які підприємства вкладені їхні кошти, а також те, що в інвестиційному фонді знижується до мінімуму ризик втрати майна та доходів навіть у випадку банкрутства одного або кількох підприємств, акціями яких володіє фонд.

Під інвестиційною компанією розуміється торговець цінни­ми паперами, який здійснюючи певні види діяльності, також залучає кошти для здійснення спільного інвестування шляхом випуску та розміщення цінних паперів. Інвестиційні компанії створю­ються у формі акціонерних товариств або товариств з обме­женою відповідальністю для проведення спільного інвесту­вання.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційна ком­панія має заснувати взаємний фонд — відокремлений підрозділ компанії. Емісію інвестиційних сертифікатів інвестиційний та взаємний фонди інвестиційної компанії здійснюють після реєстрації їх випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

3. Безоплатно надані державними органами та комер­ційними структурами кошти на цільове інвестування (або спонсорські кошти).

4. І, нарешті, останнє джерело залучення коштів на підприєм­ствах неакціонерної організаційно-правової форми —внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів до ста­тутного фонду — має, на нашу думку, помітний потенціал в Україні. Однак як недолік цього джерела зазначимо, що в разі вступу до товариства нового учасника воно підлягає перереє­страції, а це досить трудомісткий процес.

Другий етап розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства передбачає також обов'язковий аналіз співвідношення зовнішніх та внутрішніх джерел фінансуван­ня інвестицій, що склалося на підприємстві у попередньому періоді, а також вартості залучення капіталу за рахунок різних джерел; оцінюється достатність власних інвестиційних ре­сурсів, сформованих на підприємстві; досліджуються динамі­ка та співвідношення загальних обсягів і форм залучення по­зикових інвестиційних ресурсів у розглядуваному, поперед­ньому періодах та на довготермінову перспективу; аналізується ефективність використання позикових джерел фінансування інвестицій у цілому та окремих їх форм на підприємстві. Ре­зультати такого аналізу беруть за основу для оцінювання оптимальності формування інвестиційних ресурсів на підприємст­ві в обсягах і формах, що склалися.

III. Визначення методів фінансування окремих інвести­ційних програм та проектів — третій етап розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів. У подальшому на основі результатів, отриманих на цьому етапі, розраховуються про­порції у структурі можливих джерел інвестиційних ресурсів підприємства. Звичайно тут розглядають сім основних ме­тодів інвестування проектів та програм: повне самофінансу­вання; акціонування; лізинг та селенг; змішане фінансування (або комбінований метод); кредитне фінансування;венчурне фінансування; бюджетне фінансування.

1. Повне самофінансування передбачає здійснення інве­стування виключно за рахунок власних (внутрішніх) джерел. Становлення системи самофінансування підприємств усіх форм власності передбачає насамперед збільшення обсягів чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у фінансуванні інве­стиційних програм підприємств.

Однак, як показує практика, все-таки цей метод фінансуван­ня використовується переважно для реалізації невеликих ре­альних інвестиційних проектів, а також для здійснення фінансових інвестицій.

Отже, нагромадження підприємствами вільних грошових ресурсів та використання їх у самофінансуванні проектів ще не означає, що вони можуть обійтися без залучення додаткових ресурсів. Власні нагромадження інвестора доповнюються кре­дитними джерелами, а також таким фінансовим джерелом, як емісія цінних паперів, зокрема акцій та облігацій.

2. Акціонування як метод фінансування використовується для здійснення порівняно великомасштабних реальних інвестицій за умови галузевої чи регіональної диверси­фікації інвестиційної діяльності підприємства. Акціонер­ний капіталу, для якого характерна висока еластичність попи­ту на нього, здатний мобілі­зуватись в обсягах, необхідних для реалізації досить масштаб­них та прибуткових проектів. Як відомо, максимізація доходів акціонерного товариства здійснюється за рахунок відмови від прав власності на вкладені інвестиційнікапітали. Тому стає зрозумілим, що акціонерний капітал є, з одного боку, капіта­лом залученим, оскільки формується за рахунок зовнішніх джерел, а з іншого боку, капіталом власним, оскільки нале­жить акціонерному товариству в цілому, а не окремим акціо­нерам. Ця властивість акціонерного капіталу дає змогу вико­ристовувати його з максимальною ефективністю як єдиний власний капітал.

3. Венчурне фінансування полягає в наданні зацікавлени­ми підприємствами певної суми капіталу для реалізації інно­ваційних проектів в обмін на відповідну частку в статутному фонді або на визначений пакет акцій. Цей метод інвестування, на відміну від звичайного акціонування, здійснюється за допомогою вен­чурної компанії — посередника між колективними інвесто­рами та ініціатором інноваційного проекту. Основна частина інвестиційного прибутку, отриманого внаслідок реалізації про­екту, розподіляється між інвесторами та замовником проекту; окрему частину прибутку також отримує венчурна ком­панія як посередник.

Об'єктом інвестування для венчурних інвесторів є вже не діючі підприємства, а заново створювані, які організуються з метою розпочати та закінчити здій­снення певного проекту і залучити для цього зовнішнє фінан­сування. Якщо від венчурного інвестора вимагається грошовий внесок, а інші співзасновники нового підприємства віддають перевагу внеску в статутний фонд у формі ноу-хау або патент­них прав, то доцільним є зустрічна вимога венчурного інвесто­ра залучити незалежного експерта для оцінювання обґрунто­ваної реальної ринкової вартості майна, що вкладається.

4. Кредитне фінансування економічно вигідно викорис­товувати насамперед при інвестуванні у короткотермінові ре­альні проекти з високою нормою дохідності інвестицій. Та­кож цей метод можна використовувати для здійснення середньо-термінових проектів і фінансових інвестицій за умови, що нор­ма їх дохідності буде суттєво перевищувати ставку довготермі­нового кредитного відсотка. Кредитне фінансування може та­кож спрямовуватися і на покриття короткотермінової потре­би в оборотному капіталі підприємства.

Необхідно завжди пам'ятати, що безпосередньою умовою отримання кредиту є достатня платоспроможність та лі­квідність балансу позичальника, при цьому розглядаються результати господарської діяльності підприємства та оцінюєть­ся рівень очікуваної рентабельності проекту, що передбачається кредитувати. Проект має відповідати встановленим законо­давством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, і в разі потреби банк може вимагати надання проектно-розрахункової документації, що підтверджує дотримання вста­новлених норм.

5. Лізинг абоселенг іноді розглядають у складі схеми довго­термінового кредитного фінансування. Отже, лізинг або селенг здебільшого доцільно використувати за нестачі власних фінансових коштів для реального інве­стування, а також при здійсненні інвестицій у проекти зі швидкооновлюваною технологією або нетривалим періодом експлуа­тації виробничих об'єктів. У ринковій економіці використан­ня лізингу становить 25—30 % загальної суми позичкового капіталу.


Читайте також:

  1. I спосіб.
  2. VI. Грошові кошти
  3. Адаптація дихальної системи до фізичних навантажень
  4. Адаптація ендокринної системи до фізичних навантажень
  5. Адаптація крові до фізичних навантажень
  6. Адаптація нервової системи до фізичних навантажень
  7. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
  8. Адаптація сечовидільної системи до фізичних навантажень
  9. Акустичні засоби|кошти| захисту
  10. Б. Правосуб'єктність фізичних осіб
  11. База оподаткування та пільги податку з доходів фізичних осіб, їх відмінність від податку з доходів фіз осіб самозайнятих та осіб що займаються проф діяльністю
  12. Баланс підприємства після проведення операції двоступінчастої санації, якщо кошти спрямовуються на погашення короткострокових банківських позик.




Переглядів: 471

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Довготермінові кредити банків та інших кредитних інститутів. | Бюджетне фінансування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.