ТЕМА 4. ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА

Можна виділити наступні основні проблеми, що виникають в ході проведення психологом різних досліджень, при публікації наукових текстів, при взаємодії зі своїми колегами і різними «авторитетами» психологічної науки.

Проблеми	Характеристика
Надмірне експеримен-тування	Надмірне експериментування, коли психолог заради отримання «цікавих результатів» ставить інтереси науки (чи свої кар'єрні інтереси) вище за інтереси клієнтів. Природно, що і психолог-дослідник, і психолог-практик повинні вести науковий пошук, але як тільки вони відчують, що стали ставитись до клієнтів лише як до «обстежуваних», як до «випробовуваних» і взагалі як до «статистичного матеріалу», то слід відновити пріоритети: на першому місці мають бути інтереси, які ніяк не повинні постраждати!
Вторгнення в особисте життя, в духовний світ людей	Проблема полягає в тому, що для «чистоти» дослідження часто доводиться працювати в режимі «суб‘єкт-об‘єктних» стосунків, що припускає підвищену етичну готовність і моральну відповідальність психолога-дослідника.
Проблема недобросо-вісного дослідження	Можна виділити два основні варіанти цієї проблеми : 1) умисна недобросовісність (підтасовування); 2) низька кваліфікація або недбалість дослідника. На жаль, отримані таким чином результати можуть дезорієнтувати багато інших дослідників.
Некоректне спів-авторство і відвертий плагіат	Некоректне співавторство і відвертий плагіат може виражатися в: 1) цитуванні або переказі у великих об'ємах інших авторів без посилань на них; 2) включення свого прізвища в роботи своїх підлеглих за відсутності хоч би одного рядка, написаного власною рукою і т. п. Етична проблема полягає у вимушеній необхідності істинних авторів погоджуватися на таке «співавторство» заради того, щоб робота взагалі була видана. Звичайно, можна позначити етичну проблему і самого «співавтора», але це вже залежить від наявності у нього професійної совісті.
«Кастовість» і «сімейність» в науці	Дуже непростою є проблема «сімейності в науці», хоча є досить цікавий досвід співпраці в науці подружжя і інших родичів (Пьер і Марія Кюрі, Карл і Герті Кори та ін.) Іноді причиною «кастовості» є егоїзм деяких дослідників, стурбованих тем, щоб хтось не випередив їх в науковому пошуку. Це примушує деяких вже «авторитетних» дослідників з упередженням ставитись до молодих учених, не допускати їх в «свої ряди», перешкоджати їх публічним доповідям або публікаціям в серйозних виданнях. Хоча іноді молоді учені самі провокують до себе недовірливе ставлення, наприклад, перебільшують свій вклад, з презирством ставляться до своїх колег тощо.
Проблема «професійних секретів»	Є секрети, необхідність яких є незаперечною, — це секрети від клієнтів, яким далеко не все слід говорити про отримані результати дослідження (інакше вони просто можуть бути травмовані); секрети від адміністраторів, яким не слід повідомляти інформацію, яка може завдати шкоди підлеглим або таким, що навчаються в їх закладі людям. Але це можуть бути і секрети від своїх колег по роботі, які можуть не сприймати інновацій і свіжих ідей. Тут рекомендується приблизно наступна схема дій. Якщо Ви впевнені в плідності своїх ідей, то спочатку доведеться пережити період самотності і навіть деякої «партизанщини». Наприклад, Ви придумали нову ігрову методику, тоді спочатку самі, на свій страх і ризик спробуйте включити її у свою роботу з клієнтами (природно, постійно думаючи про наслідки для людей, що довірилися Вам). І тільки після того, як після перших невдач (а вони часто неминучі), коли методика набуває більш-менш симпатичного і «працюючого» вигляду, про це можна повідомити деяких своїх колег. Іншими словами, краще ставити своїх колег (і тим більше керівництво) перед фактом, коли вже ніхто не скаже, що Ваша нова методика «взагалі нікуди не годиться».
Проблема необґрунтованого «просування» в науці людей	Проблема необґрунтованого «просування» в науці людей проявляється приблизно в наступних ситуаціях: 1) по дружбі «підмахується» комусь позитивний відгук, хоча сама робота є примітивною; 2) сприяння в кар'єрі приятелю Вашого приятеля(«ну як відмовити»!); 3) «посприяти» комусь в кар'єрі тільки на тій основі, що він «привабливий» або просто «дотримується правил гри» тощо. Головна біда тут полягає в тому, що часто усі ці «приятелі» і займають в науці місця своїх більш гідних суперників.
Проблема зайвої формалізації багатьох аспектів науково-дослідниць-кої діяльності	Проявляється в зайвому захопленні природничо-науковими методами, наприклад, коли унікальна і неповторна особистість «прораховується» за допомогою так званих «особистісних тестів». Як це не парадоксально, але при дослідженні складних (зокрема, особистісних) проявів психічного більше підходять простіші методи, що більше ґрунтуються на «розумінні» і «відчутті», чим на скрупульозному вивченні якихось малоістотних нюансів, за якими не видно цілісної картини. Оскільки у деяких психологів-дослідників вихваляння простих способів може викликати сумніви і навіть роздратування, ми дозволимо собі послатися на думку дослідника Г.Селье: «Візьмемо, приміром, мою яскраво виражену перевагу до застосування максимально простіших методів. Мені подобається тримати щура на долоні і просто спостерігати за ним. Незважаючи на мій докторський ступінь по хімії, я ніколи не прибігав до складних хімічних процедур. Я ніколи не використав ізотопні методи, електронний мікроскоп, рентгенівську дифракцію або що-небудь ще в цьому роді не тому, що я недооцінюю їх значущість, а просто тому, що мене більше цікавить загальна картина, ніж деталі. Явні зміни форми або поведінки, що легко розпізнати, не лише менше схильні до «інструментальних помилок», але і завдяки своїй простоті краще піддаються широкомасштабному експериментуванню. Іноді мені здавалося, що я виглядаю «відсталим» в цій моїй пристрасті до простоти і всеосяжного підходу. Тим більше що в науці сьогодні діє абсолютно протилежна тенденція. Створюються усе більш складні засоби для усе більш глибокого «копання» в якомусь одному місці. Зрозуміло, це необхідно, але не для усіх, зовсім не для усіх! Вузький фахівець втрачає загальну перспективу; більше того, я упевнений, що завжди існуватиме потреба в учених-інтеграторах, натуралістах, що постійно прагнуть до дослідження досить великих галузей знання. Мене не турбує можливість пропуску окремих деталей. Серед нас повинен залишитися хтось, хто навчатиме людей удосконалювати засоби для огляду горизонтів, а не для того, що ще пильно вдивлятись в нескінченно мале». Парадоксальність простоти полягає в тому, що для багатьох саме вона часто виявляється нестерпно складною. А етична складність тут полягає в тому, що часто психолог, навіть розуміючи обмеженість багатьох існуючих традиційних методів дослідження, що ґрунтуються на природничо-наукових підходах, все-таки вимушений використати ці методи для написання дипломних і дисертаційних робіт, щоб не ризикувати при побудові своєї наукової кар'єри, тобто не провокувати гнів авторитетних психологів, орієнтованих на застарілі підходи. Помітимо, що іноді і викладачі, і члени різних екзаменаційних комісій вимушені мовчки вислуховувати безглузді доповіді і самі дотримуватися, таким чином, існуючих «правил гри». І ставитись до цього слід спокійніше, адже краще хоч якась традиція, чим повний інноваційний хаос.
«Підлашту-вання» під науковий авторитет або прикриття цим авторитетом досягнення своїх далеких від науки цілей	Сумно, коли сам «авторитет» спокійно спостерігає за тим, як експлуатують його добре і заслужене ім'я. Давно помічено, що багато авторитетних психологів втрачають свою здорову напористість і нетерпимість до наукової некомпетентності, вони часто виявляються переповнені добросердям і всепрощенням. А недобросовісні психологи уміло використовують довіру таких авторитетів, творять свої безглузді і часто нехороші справи.
Відверте цькування своїх колег по роботі	Зазвичай в основі цього лежить заздрість і нездорове суперництво. Етична проблема полягає в тому, що багато дійсно творчих фахівців дозволяють себе втягнути в ці склоки. Ця проблема посилюється тим, що в науці (особливо, в психологічній науці) не існує чітких критеріїв ефективності проведених досліджень, що і породжує спекуляції з приводу «некоректності» або «низької кваліфікації» суперників і конкурентів. Досвід показує, що зазвичай цим займаються люди, які знаходять в склоках спосіб самоствердження.
«Наукове обгрунтуван-ня» і участь деяких психологів в глобальних громадських маніпуляціях	Наприклад, заради високих гонорарів психолог бере участь у виборчій кампанії непорядної людини, допомагає йому «пройти у владу». Етичні проблеми починаються для психолога тоді, коли він сам усвідомлює свої дії і свою старанність як акт відвертої «продажності».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 3. ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ В РОБОТІ ПСИХОЛОГА. ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ І СПОКУСИ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. ОПЛАТА ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ	\|	ТЕМА 5. ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА. КВАЛІФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСАДИ ПСИХОЛОГА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.