Цілепокладання у навчально-виховному процесі.

«Павук робить операції ткача, бджола будівлею своїх воскових осередків осоромлює деяких людей – архітекторів. Але найгірший архітектор від найкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що перш, ніж побудувати осередок із воску, він уже побудував його в своїй голові» [37,23; 184]. Це і є мета[11]як ідеальне уявлення про результат діяльності, що формується в свідомості суб'єкта в процесі його взаємодії з навколишньою дійсністю. Ціль об'єктивна за своїм походженням, тому що породжується обставинами реального життя, і суб'єктивна одночасно, тому що створюється свідомістю суб'єкта [40,62-63].

Професійна діяльність педагога починається з усвідомлення мети. Без мети педагогічний процес неможливий (принцип цілеспрямованості педагогічного процесу). У противагу сказаному існує думка, що без мети педагогічний процес може відбуватися, але він буде некерованим. Однак якщо розглянути педагогічний процес як взаємодію викладання й учіння, то в якості керуючого в цій єдності виступає викладання. Якщо ж виключити його з педагогічного процесу (некерований), то зникне й сам педагогічний процес. Це говорить про те, що мета педагогічного процесу є ключовим поняттям педагогіки, а її визначення – центральним моментом створення педагогічної теорії, концепції, системи. Однак проблема мети в сучасній педагогіці далека від свого остаточного рішення, як на практичному, так і на теоретичному рівнях. У педагогічній літературі вона представлена дуже неоднозначно. У цьому розділі посібника ми зупинимося лише на двох найбільш розповсюджених підходах. Перший із них розглядає мету педагогічного процесу як напрямок розвитку (куди йти?), другий – як прогнозований результат (чого досягти?).

Ціль як напрямок розвитку.Аналіз поданої тези вказує на принципову недосяжність такої мети: розвиток нескінченний, виходить, кінцева мета недосяжна. Як обрій. А педагогічна діяльність у такому випадку перетворюється на погоню за ним. Як правило, така ціль ідеальна, абстрактна, багатозначна і не претендує на досягнення конкретного результату. Це ціль загальна, вона стосується філософських систем, що вдовольняються декларацією (що треба суспільству, людині; що хотілося б отримати) без технологічного забезпечення заявки (як це зробити; за якими критеріями оцінити досягнуте). Ціль же педагогічного процесу повинна конкретизувати загальну мету в реальних умовах сучасної школи і педагогіки. Тому вона повинна бути конкретною, реальною й досяжною. Саме ці параметри характеризують мету як прогнозований результат.

Не розмежовуючи філософський і педагогічний плани цілепокладання, приймаючи філософські цілі за педагогічні, школа й педагогіка ризикують залишитися «без керма та вітрил», а прогресивний, цілеспрямований рух уперед може бути підмінений топтанням на місці (якщо не відкотом назад) у різних варіаціях.

Схоже, що основна мета педагогічного процесу, сформульована як всебічний і гармонійний розвиток особистості, що прийшла в педагогіку з філософських систем минулого і кочує зі століття в століття, з концепції в концепцію, з підручника в підручник, є яскравим тому свідченням. По-перше: вона ідеальна, тому що в її основі лежить узагальнений суспільний ідеал; по-друге: абстрактна – ніхто і ніколи не бачив оту конкретну всебічну та гармонійно розвинену особистість; по-третє: багатозначна, тому що кожне суспільство (чи група або режим) вкладає в неї власний зміст. Усе це говорить про те, що така мета є філософською категорією, а не педагогічною. Щоб ця мета стала метою педагогічного процесу, необхідно визначити, який зміст вкладається в поняття особистість; у чому проявляються її всебічність (які сторони вона в себе включає) та гармонійність (як вони сполучаються). Тільки після цього можна намітити шляхи розвитку особистості та здійснити цей процес. Перелік зазначених питань та варіанти можливих відповідей на них говорять про педагогічну невизначеність показаної мети, тому що в різних підходах даються різні переліки основних сторін особистості. В одному – це біологічне, психічне та соціальне, в другому – інтелектуальне, естетичне, моральне та фізичне, в третьому – душа, тіло, дух, у четвертому – фізична досконалість, духовне багатство, моральна чистота тощо. Вибір у якості основного кожного з перелічених підходів визначає свою особливу систему цілепокладання.

Друга характеристика – гармонійність розвитку – показує, як обрані сторони взаємодіють одна з одною, у чому виявляється гармонія їх сполучення, чи має право кожна з них іти попереду інших у своєму розвитку. Як бачимо, тут число варіантів можливого плину подій росте вже в певній прогресії.

Історія залишила нам багато ідеальних систем і практик їх реалізації в житті з досить широким діапазоном: від демократичних до тоталітарних, від гуманістичних до терористичних. Це гітлерюгенд, сталінський і полпотівский режими, буржуазне та комуністичне виховання тощо. Незважаючи на різноплановість, усі вони прекрасно вписувалися в формулу всебічної та гармонійно розвиненої особистості, наповнюючи її власним змістом. У такий спосіб чудова, гуманістична за своїм походженням ідея знайшла своє втілення в далеко не самих гуманних системах, не порушивши при цьому ні логіки, ні пафосу, ні термінологічного апарату. Йти під одним прапором у вигляді загальновизнаної мети можна самими різними шляхами, отримуючи самі різні результати.

Підводячи підсумок сказаному, наш педагогічний вибір зупиняється на меті як прогнозованому результаті.

Ціль педагогічного процесу – це прогнозований його результат, на досягнення якого спрямовані зусилля педагога

Вона конкретна, реальна та досяжна. Це говорить про те, що кожен відрізок педагогічного процесу має свою мету, на досягнення якої спрямована педагогічна взаємодія. Міра досягнення такої мети визначається за заздалегідь обраними критеріями та показниками їх реалізації.

Незважаючи на конкретність педагогічної мети, у кожному окремому випадку вона повинна бути досить узагальненою, щоб спрацьовувати на рівні всього педагогічного процесу, а не тільки окремого його моменту. Головне тут – не довести цілепокладання до покрокового примітивізму, не ототожнити мету з отриманим результатом (як відбулося в каламбурі Пєчкина: ціль Колумба – відкрити Америку, ціль Пржевальського – знайти коня Пржевальського, а ціль Магеллана – довести, що Земля – глобус).

Відносність мети педагогічного процесу говорить про ієрархічну залежність між конкретними цілями різного рівня. Ціль більш низького порядку стосовно мети більш високого порядку виступає як задача, тобто:

Задача ПП – це більш конкретна мета, або ціль у зазначених умовах

У функціонуючій системі, якою є педагогічний процес, мета та задача не суперечать одна одній. Задача виступає як частина цілі, а частина не може суперечити цілому, не руйнуючи саму систему. Штучне протиставлення цілей і задач педагогічного процесу, що нерідко виявляється в методичних підходах до навчання, приводить до його заплутування.

Відносність мети та задачі говорить про те, що одна й та сама теза в залежності від рівня її розгляду може виступати як у ролі мети, так і в ролі задачі. Наприклад, ціль навчання – передача соціального досвіду. Задачі навчання, виходячи з компонентів соціального досвіду: передача і засвоєння знань; формування умінь і навичок; формування досвіду творчої діяльності; формування досвіду емоційно-ціннісних відносин. Кожна з названих задач може бути декомпозована на більш дрібні, тобто виступати в ролі цілі. Так, формування умінь і навичок, виступаючи в ролі мети, потребує вирішення чергових чотирьох задач: формування інтелектуальних, загальнонавчальних, комунікативних і спеціальних умінь і навичок. Формування комунікативних умінь і навичок являє собою навчання вербальної та невербальної комунікації. Вербальна комунікація містить у собі володіння монологічним, діалогічним та полілогічним мовленням і т. д. У такий спосіб відбувається розгалуження кожної мети, в результаті чого вибудовується так зване дерево цілей (таксономія цілей) педагогічного процесу.

Визначення мети педагогічного процесу являє собою ключову ланку педагогічного цілепокладання,що складається з двох процесів – цілеформулювання та цілереалізації, як єдності теоретичної та практичної сторін педагогічного процесу. Друга частина цієї єдності – цілереалізація – є специфічною для педагогічного процесу й істотною при поділі цілей на філософські та педагогічні. У філософії цілепокладання обмежується цілеформулюванням, а в педагогіці воно обов'язково вимагає ще й цілереалізації.

З огляду на особливості цілей педагогічного процесу, та правила їх формулювання, мету й завдання педагогічного процесу можна визначити наступним чином.

Ціль педагогічного процесу -формуванняособистості, готової до самореалізації в основних сферах життєдіяльності(родина, робота, суспільство, дозвілля),у соціально-економічних умовах, що змінюються,на основітурботи про здоров'я(фізичне та психічне),моральність і розвиток здібностей дитини

Досягнення цієї мети можливе при вирішенні наступних завдань:

1. Дати кожному школяреві рівень освіченості, що відповідає ступеню навчання;

2. Забезпечити індивідуальний розвиток, стимулювати творчу активність, отримання досвіду особистих досягнень, найбільш повну самореалізацію в різних видах діяльності;

3. Сформувати систему моральних цінностей, спрямованих на досягнення особистого благополуччя в тісному зв'язку з благополуччям інших і суспільства в цілому.

4. Забезпечити всіляку турботу про здоров'я дитини та її соціальну захищеність.

Традиційно на адресу педагогічної теорії з боку інших наук і педагогічної практики неслися докори щодо її «бездітності». «Педагогіка розглядає зміст, форми, методи, засоби й ін. А де ж дитина?» - журилися опоненти. Постановка цілей і задач зазначеним вище чином враховує саме інтереси дитини, що й спонукало нас до вибору саме цього варіанту цілепокладання в педагогічному процесі .

Педагогічний процес можна розглядати як навчально-виховний. Тоді має сенс на додаток до вищевикладеного визначити цілі й задачі навчання та виховання.

Цілі та задачі навчання:

1. Передача та засвоєння соціального досвіду: передача та засвоєння знань; формування умінь і навичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісних відносин.

2. Формування механізмів: учіння; пізнання світу та себе в світі; спілкування; творчості (виходу за межі відомого).

3. Формування світоглядуяк засвоєння сукупності знань про світ та формування особистого ставлення до цих знань.

Цілі та задачі виховання:

1. Формування особистості:формування сукупності відносин (до себе; до людей, до діяльності, до цінностей, до природи тощо); формування особистісних якостей як основних характеристик перелічених відношень.

2. Соціалізація особистості:самореалізація в основних сферах життєдіяльності (у родині, на роботі, в суспільстві, під час дозвілля); формування соціальних ролей; створення умов для соціальних зв'язків та контактів.

3. Задоволення потреб дитини:інтелектуальних, моральних, естетичних; фізичних, трудових тощо.

4. Компенсація наявних недоліків особистісного, соціального та внутрішнього планів розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Досвід емоційно-ціннісних відносин як компонент змісту навчання.	\|	Функції методів навчання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.