Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

МІСЦЕ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА.

Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

Посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. Сучасне Право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особ-йююстей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання і функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

Неможливо оволодіти цивільним правом, не виявивши насамперед його загальнотеоретичних засад. Юридичною наукою сформульовано вчення про існування та функціонування права в межах відповідної системи права, що складається у кожній державі з тими чи іншими особливостями. Протягом багатьох десятиліть правова система України внаслідок загальновідомих історичних обставин формувалася в межах правової системи Російської імперії і Радянського Союзу. І лише останні десять років у незалежній і демократичній Україні започатковано активне створення нового правового поля, яке повинно відповідати загальновизнаним світовим стандартам, побудованим на пріоритеті загальнолюдських демократичних цінностей, непорушності права приватної власності. Водночас формування правової системи незалежної України, юридичної науки перебуває як під впливом багатовікового досвіду світової цивілізації, так і позитивного досвіду нормотворчості та правової науки радянського періоду.
При визначенні поняття права взагалі та цивільного права зокрема обов'язково необхідно враховувати, що термін "право" вживається у багатьох значеннях — в соціальному, філософському, побутовому, юридичному. Однак і юридичне його значення в юриспруденції може бути багатоаспектним. Так, загальновизнаним і практично значимим є поділ права на об'єктивне І суб'єктивне. В юридичній науці з приводу визначень об'єктивного і суб'єктивного права висловлювалося багато різноманітних думок, в основу побудови яких покладено, як правило, правову норму. Відповідно в узагальненому вигляді юридичною наукою об'єктивне право визначається як певна "сукупність", "система" встановлених державою загальнообов'язкових правових норм (правил поведінки), виконання яких забезпечується державно-примусовими засобами1. Близькими до наведеного визначення є погляди класиків марксизму-ленінізму, які розглядали право як волю пануючого класу, виражену в законі. Тим самим, на їх думку, право має класовий характер. Примат класового характеру права якраз багато в чому і призвів до підміни закону революційною правосвідомістю, нехтування приватними інтересами тощо. Сучасне право України позбавляється таких перегинів і будується на засадах громадянського суспільства, в якому однаковою мірою охороняються як публічні інтереси, так і приватні.

На відміну від об'єктивного права, суб'єктивне право є відповідна міра поведінки учасників правовідносин, встановлена і дозволена тією чи іншою правовою нормою. Тобто у даному випадку мається на увазі конкретне право індивідуалізованого суб'єкта. Тому завжди суб'єктивне право обумовлене об'єктивним правом, дія якого породжує суб'єктивне право в учасників правовідносин і водночас захищає його у разі порушення іншими особами.

Всі існуючі в державі правові норми в цілому утворюють відповідну правову систему, конструкція якої побудована у певному порядку та за певними принципами, напрацьованими юридичною наукою. Одним з визначальних положень теорії права на сучасному етапі став висновок про поділ усієї правової системи України, як і в зарубіжних країнах з високорозвинутою ринковою економікою, на публічне і приватне право. У свою чергу публічне і приватне право, регулюючи певну однорідну чи відносно однорідну категорію суспільних відносин, поділяється на відповідні підсистеми, які дістали назву галузі права.

Публічними галузями права, зокрема, вважаються конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право, приватними — цивільне, трудове. Наведений перелік самостійних галузей права не є вичерпним і остаточним. У межах єдиної системи права держави формуються й інші відносно цілісні підсистеми, наприклад, земельне право, екологічне право, природно-ресурсне право, сімейне право, житлове право, господарське право, податкове право. Проте такі підсис-темні утворення не визнаються беззастережно самостійними галузями права, їх місце в системі права досить часто змінюється залежно від значення цих підсистем на тому чи іншому етапі розвитку держави, від ступеня законодавчої врегу-льованості відносин, що входять у сферу впливу відповідної підсистеми.

Визначальною підставою поділу системи права на галузі слугує предмет правового регулювання суспільних відносин, які є неоднорідними, а певні їх групи мають спільні ознаки. Саме наявність у відповідної категорії об'єктивно існуючих відносин спільних ознак дає підстави для формування галузі права. На цей процес можуть впливати і суб'єктивні фактори, зокрема ступінь розвитку науки, адже представники того чи іншого наукового напряму прагнуть обрунтувати існування певної сукупності правових норм, що є предметом їх досліджень, у формі самостійної галузі права. Так, "провідною" галуззю права в юридичній літературі визнається земельне право2. Самостійною галуззю права представники сімейно-правової науки вважають сімейне право3. Нині спостерігається тенденція до обгрунтування визнання галуззю права підприємницького права, хоч частина юристів вважає цю позицію передчасною1. Можливі також випадки ліквідації галузі права. Так, у зв'язку з переходом України до засад ринкової економіки відбулася ліквідація колгоспів, а відтак відпали підстави Існування колгоспного права.

Отже щодо визнання галуззю права багатьох правових підсистем у науці немає одностайності. Наявність труднощів у вирішенні цієї проблеми створила передумови для зародження так званих комплексних галузей права. Так, ще в радянський період у юридичній науці поширилася думка про можливість існування поряд з основними профілюючими (традиційними) галузями права (державне, адміністративне, цивільне право), процесуальними галузями права (цивільне процесуальне право, кримінальне процесуальне право) та спеціальними галузями права (трудове право, земельне право, фінансове право) так званих комплексних галузей права, які мають ознаки вторинних утворень у правовій системі (банківське, податкове, житлове право та ін.) і створюються для спеціалізованого регулювання певних відносин на основі вже існуючих галузевих правових систем і можуть не мати свого самостійного методу правового регулювання. Очевидно метою утворення таких вторинних правових підсистем є внесення раціональності та підвищення ефективності у правове регулювання неоднорідних суспільних відносин, які виникають у конкретній сфері виробничої чи іншої діяльності. Такою комплексною галуззю деякі автори вважають господарське право, яке, на їх думку, грунтується на нормах цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права2. Така точка зору безумовно має право на існування, але вона вразлива, адже не враховує того, що будь-яка загальновизнана самостійна галузь права містить норми, які регулюють не властиві їй суспільні відносини. За таких обставин можна було б дійти висновку про відсутність у правовій системі взагалі самостійних галузей права. Тому уявляється більш прийнятною позиція про визнання вторинних комплексних правових підсистем, що регулюють певну категорію різнорідних суспільних відносин у спеціальній сфері діяльності, комплексними (змішаними) підгалузями права або комплексним міжгалузевим правом.

Особливе місце у правовій системі посідає процесуальне право, метою якого є забезпечення реалізації норм матеріального права (цивільного, земельного, кримінального тощо). Воно покликане забезпечити функціонування матеріальних галузей права. Проте це не перешкоджає визнанню цивільного процесуального права, кримінального процесуального права самостійними галузями права, оскільки їх норми регулюють цілком однорідні відносини, що виникають у разі звернення особи (фізичної, юридичної) до суду.

Щодо місця цивільного права у правовій системі в науці розбіжностей не виникає. Воно однозначно визнається основною самостійною галуззю права, яка має свій предмет та метод правового регулювання. Це, однак, аж ніяк не означає, що цивільне право як галузь правової системи України позбавлено проблем. Вони існують, але стосуються в основному визначення кола регульованих цивільним правом відносин, змісту методу правового регулювання, співвідношення норм цивільного права з Іншими галузевими та міжгалузевими системами (підсистемами).

Особливо актуальною в незалежній Україні є проблема приватного характеру цивільного права. Поділ усієї правової системи на публічне та приватне право багато в чому є умовним, оскільки в багатьох випадках відбувається процес взаємодії норм різних окремих систем1. Незважаючи на те, що норми конституційного права є публічно-правовими, Конституція України закладає підвалини для усіх галузей права та інших підсистем, у тому числі і для цивільного права, оскільки вона виконує функцію "соціального служіння" всьому народу держави. Наприклад, у новій Конституції України у восьми статтях містяться норми стосовно права власності громадян, юридичних осіб, держави, територіальних громад. Відповідно ці норми знайшли своє відображення та розвиток у нормах інституту права власності нового Цивільного кодексу України. Для конституційного права, інших публічних підсистем характерна Імперативність переважної частини норм. Для норм цивільного як приватного права характерні диспозитивність, спрямованість на забезпечення інтересів окремої особи тощо.

Внаслідок диференціації наукових знань зформувалася система юридичних наук: теоретико-історичні, галузеві та міжгалузеві, прикладні. Цивільне право — наука галузева. Вона тісно зв'язана з теорією держави і права, яка розробляє загальні для всіх галузевих наук проблеми, даючи їм можливість зосередитись на конкретних знаннях своєї галузі. Розв'язання загаль-нонаукових проблем є теоретичною базою для дальшого розвитку науки цивільного права.

Наука цивільного права є джерелом, в якому теорія держави і права знаходить практичні й інші наукові матеріали необхідні для теоретичних узагальнень і висновків. Вона ставить перед теорією держави і права певні питання і тим самим сприяє її розвитку.

Теорія держави і права має власні категорії (предмет і метод правового регулювання, правовий принцип, правова функція, норма права, правовий інститут, система права тощо), якими широко користується наука цивільного права, розкриваючи їх цивільно-правові особливості. Для останньої також надзвичайно важливою є розробка теорією держави і права питань прикладного характеру: законодавчої техніки, правил тлумачення і застосування права. Всі ці розробки використовуються наукою цивільного права. Тлумачення цивільно-правових норм, аналіз судово-арбітражної практики застосування цивільного законодавства містяться в монографічних та навчальних виданнях. Такою є взаємодія теорії держави та права і науки цивільного права.

Наука цивільного права зв'язана з наукою сімейного права. Вона використовує розробки з понять сімейного права (батьки, усиновителі, спільна власність подружжя, опіка, піклування). Одночасно результати цивілістичних досліджень з проблем правоздатності і дієздатності, умов та наслідків визнання особи безвісно-відсутньою й оголошення особи померлою, спільної власності, позовної давності, угод мають значення для дальшого розвитку науки сімейного права.

Певний зв'язок існує з наукою трудового права. Цивільне право користується науковими розробками з приводу матеріальної відповідальності робітників і службовців, щоб виявити відмінності цивільно-правової і трудо-правової відповідальності. Наука трудового права у своїх працях спирається на цивільно-правові вчення про правосуб'єктність громадян і організацій, договори, позовну давність, умови цивільно-правової відповідальності.

Між представниками зазначених наук обговорюється питання про галузеву приналежність правових норм, які регулюють деліктну відповідальність за заподіяння трудового каліцтва. Це обговорення набуло характеру дискусії. Її суть полягає в тому, що представники науки трудового права намагаються довести трудо-правову природу деліктної відповідальності за заподіяння трудового каліцтва, а також те, що норми ст.456 ЦК України об'єктивно є нормами трудового права.'

Відстоюючи зазначену пропозицію вчені посилалися на такі аргументи:

право на безпечні умови праці є суб'єктивним правом робітника як елемент трудового правовідношення, що виникає, як правило, з трудового договору. Отже, обов'язок підприємства відшкодувати робітнику збитки, заподіяні пошкодженням здоров'я на виробництві, — обов'язок однієї сторони трудового договору (підприємства) перед іншою (робітником).

Наведена аргументація є не досить точною і суперечить діючому законодавству. Підприємство як сторона за трудовим договором має обов'язок «забезпечити безпечні й сприятливі умови праці робітнику». Юридичним фактом, що породжує право потерпілого робітника на відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням здоров'я, є порушення абсолютного права на охорону здоров'я, передбаченого Конституцією України, а не трудового договору. Абсолютному праву на охорону здоров'я відповідає обов'язок кожного і всіх, в тому числі організації, з якою робітник перебуває у трудових відносинах, утримуватися від порушення зазначеного права. Порушивши право на охорону здоров'я свого робітника при виконанні ним трудових обов'язків, організація несе відповідальність перед ним незалежно і поза трудовим договором. От.173 КЗпП України передбачає, що підприємства, установи, організації несуть відповідно до законодавства матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну робітникам і службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, зв'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків. Як бачимо, законодавець не визнав трудо-правової природи деліктної відповідальності.

Наука цивільного права органічно зв'язана з наукою цивіль-но-процесуального права. Зміст наукових розробок з цивільного процесу в багатьох моментах визначається особливостями матеріально-правового вчення про відповідні цивільно-правові інститути. Це можна проілюструвати на таких прикладах: цивільно-процесуальне вчення про докази відчуває на собі вплив матеріально-правової концепції про умови дійсності угод. На теорію цивільно-процесуальної відповідальності впливає матеріально-правове вчення про цивільно-правову відповідальність.' Таке співвідношення між зазначеними галузями юридичної науки є цілком закономірним, бо зміст цивільно-процесуальних норм багато в чому визначається змістом норм цивільного права.

« ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО»

1. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

2. ДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

3. АНАЛОГІЯ ПРАВА ТА АНАЛОГІЯ ЗАКОНУ.

4. АКТИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА І ДОГОВІР.

5. РОЛЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ В УДОСКОНАЛЕННІ, ТЛУМАЧЕННІ ТА ЗАСТОСУВАННІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА. ЗВИЧАЙ. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ.

6. СПІВВІДНОШЕННЯ ГАЛУЗЕВОГО ТА КОМПЛЕКСНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

1. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.

Структуру цивільного законодавства становлять закони та нормативно-правові акти:

1. Конституція України, що передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності, особисті немайнові відносини та інше.

2. Цивільний кодекс України

3. Інші кодекси та закони України – Сімейний кодекс, земельний кодекс, Закони України – «Про власність», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про іпотеку»

4. Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України

5. Підзаконні нормативно-правові акти України – укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств.

Цивільний кодекс України, прийнятий 16.01.2003 року та набув чинності 01.01.2004 року і складається з 6 книг, 90 глав та 1308 статей.

Книги Цивільного кодексу України:

1 книга «Загальні положення» - 5 розділів і 19 глав – основні положення, особи, об’єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовна давність.

2 книга «Особисті немайнові права фізичної особи» - перелік способів захисту особистого немайнового права, яке порушується, а саме: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана, норми, що регулюють особисті немайнові відносини, пов’язані зі здійсненням особистих прав як у непорушеному стані так і в разі порушення даних відносин.

3 книга «Право власності та інші речові права» - право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для забудови та для сільськогосподарських потреб, застава та інші речові права.

4 книга «Право інтелектуальної власності» - загальні положення про інтелектуальну власність, авторське право та суміжні права, право промислової власності, передбачено судовий порядок захисту порушених прав суб’єктів інтелектуальної і промислової власності.

5 книга «Зобов’язальне право» - містить норми, які регулюють відносини майнового обігу: договірні відносини, пов’язані з переданням майна у власність, наданням послуг та виконанням робіт, відносини, що виникають з правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди.

6 книга «Спадкове право» - норми про спадкування, усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов’язків спадкодавця.

2. ДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

Дія цивільного законодавства в часі:

Відповідно до ст.. 94 Конституції України закон набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими законом, але не раніше дня його опублікування.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України та Президента України набувають чинності через 10 днів з дні їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк не передбачений в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права та обов’язки громадян набувають чинності не раніше дня їх офіційного опублікування.

Офіційними друкованими виданнями є:

- «Офіційний вісник України»

- «Відомості Верховної Ради України»

- «Урядовий кур’єр »

- «Голос України».

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли з дня набрання ним чинності і не мають зворотної дії в часі, за винятком тих нормативно-правових актів , які скасовують або пом’якшують відповідальність особи.

Якщо цивільні правовідносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, чинний акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія актів припиняється у випадку, коли закінчився строк на який приймався акт, при прямому скасуванні їх дії, у випадку прийняття нового нормативного акту , який регулює такі самі відносини.

Дія цивільного законодавства в просторі:

Закони та інші нормативно-правові акти діють на всій території України.

Дія цивільного законодавства щодо кола осіб:

Закони та інші нормативно-правові акти поширюються на всіх , що перебувають на території України.

3. АНАЛОГІЯ ПРАВА ТА АНАЛОГІЯ ЗАКОНУ.

Аналогія закону – щодо цивільних відносин, які не врегульовані Цивільним кодексом України, іншими цивільно-правовими актами або договором, застосовуються норми законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. (ст.. 8 ч.1 ЦКУ)

Для її застосування відповідний орган повинен впевнитися у тому, що існує прогалина в чинному законодавстві, тобто немає чинного закону, який би регулював певні відносини. А також відшукати відповідну норму, яка б регулювала аналогічні відносини.

Аналогія права – у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства. (ч.2 ст.8 ЦКУ)

Її суть полягає в тому, що відповідний орган при вирішенні питання повинен виходити із загальних засад, принципів і змісту законодавства України, вимог справедливості, добросовісності та розумності.

4. АКТИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА І ДОГОВІР.

У відповідності до ст..6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства (не поіменований договір), але відповідає загальним засадам (принципам) цивільного законодавства і права. Також сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства (поіменований договір), свої відносини, які не є врегульованими цивільним законодавством.

В договорі сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в актах прямо вказано про неможливість відступлення від їх змісту, а також коли їх обов’язковість для сторін випливає із змісту або суті відносин між сторонами.

Для ефективного функціонування правової системи важливе значення мають Постанови Пленуму Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів. Пленум Верховного Суду України дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає не чинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів, які мають рекомендаційний характер.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МОДУЛЬ 1	\|	Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України являються формою тлумачення чинного цивільного законодавства, що застосовується судами.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.