• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України являються формою тлумачення чинного цивільного законодавства, що застосовується судами.

Звичай ділового обороту – це сталі в цивільному обороті правила поведінки. Самі по собі вони не є джерелом цивільного права. Лише у випадку, коли держава своїм правовим актом санкціонує діловий звичай, він здобуває юридичну силу правової норми і входить до системи цивільного законодавства.

У відповідності до ст.. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаями ділового обороту. Звичай ділового обороту може бути застосований незалежно від того, чи зафіксований він у якому-небудь документі (опублікований у пресі, викладений у рішенні суду, у конкретній справі, що містить подібні обставини).

Звичай, котрий суперечить актам цивільного законодавства або договору, у цивільних відносинах не застосовується.

6. СПІВВІДНОШЕННЯ ГАЛУЗЕВОГО ТА КОМПЛЕКСНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

Цивільне законодавство за своїм змістом є галуззю законодавства. Воно містить в собі норми цивільного права. Одним з показників галузі законодавства, адекватної галузі права, слід вважати наявність зведеного нормативного акта, який охоплює переважну більшість інститутів даної галузі. Такий нормативний акт повинен бути активним центром системи законодавства, управляти нею шляхом розмежування компетенції між нормотворчими органами в регулюванні конкретних відносин і встановленні загальних положень, які підлягають відтворенню в інших нормативних актах, що видаються на базі і на розвиток всього зведеного акта. Для цивільного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивільний кодекс. Проте у практиці немає «чистих» галузей законодавства, тобто таких, які б містили норми виключно однієї галузі. Нормативні акти відображають функціональні зв'язки між нормами різних галузей права, а тому галузь цивільного законодавства, яка відповідає галузі цивільного права, складається не лише з цивільно-правових актів, а й охоплює нормативні матеріали з цивільного права, що містяться в нормативних актах інших галузей права. Так, в Законі «Про підприємства в УРСР» від 27 березня 1991 р. відповідні статті передбачають цивільно-правові норми поряд з іншими статтями, які містять норми трудового, фінансового і адміністративного права. З іншого боку, в цивільно-правових актах містяться норми інших галузей права. У ЦК України є норми адміністративного права: ст.105 передбачає право виконкому місцевої Ради народних депутатів винести рішення про знесення самовільно зведених жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд. ЦК України (ст.226) виходить з того, що у випадку відчуження або придбання громадянином жилого будинку, який підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, необхідний дозвіл виконкому місцевої Ради народних депутатів.

Отже, в системі сучасного законодавства є нормативні акти, які містять норми різних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актів. Сукупність комплексних нормативних актів становить комплексне законодавство. На явність галузевих і комплексних нормативних актів необхідно враховувати в практичній діяльності по застосуванню норм права. Не менш важливо враховувати цю-обставину в роботі по удосконаленню діючого законодавства, бо в цьому випадку досить чітко вимальовуються шляхи можливої консолідації норм, згрупування їх в самостійні рубрики, скорочення множинності й усунення суперечностей.

« ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ»

1. ПОНЯТТЯ Й ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

2. ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: СУБ’ЄКТИ, ОБ’ЄКТИ, СУБ’ЄКТИВНЕ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО, СУБ’ЄКТИВНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК.

3. ВИДИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН.

4. ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

5. ВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ.

6. ПОРЯДОК ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. САМОЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

1. ПОНЯТТЯ Й ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Цивільно-правові відносини – це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, між майново відокремленими, юридично рівними учасниками суспільних відносин, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Іншими словами, цивільні правовідносини – це суспільні відносини врегульовані нормами права, це та форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.

Особливості цивільних правовідносин:

1. Ґрунтуються на засадах рівності сторін і відсутності елементів влади та підпорядкування однієї сторони іншій.

2. Їх учасникам притаманна властивість мати певне коло цивільних прав та обов’язків

3. Учасники цивільних правовідносин мають автономію (відокремленість) та можуть здійснювати суб’єктивні права на власний розсуд.

4. Здійснення цивільних прав та обов’язків забезпечується засобами державного примусу

5. Учасники є юридично рівними і характеризуються майновою відокремленістю.

6. Для цих відносин характерна ініціатива сторін і їх воля.

7. Суб’єктивні права та обов’язки сторін виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

8. Найпоширенішою підставою виникнення цих відносин є договір.

2. ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: СУБ’ЄКТИ, ОБ’ЄКТИ, СУБ’ЄКТИВНЕ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО, СУБ’ЄКТИВНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК.

Елементами цивільних правовідносин є:

1. Суб’єкти – особи, які беруть участь в правовідносинах

2. Об’єкти – це майнове або немайнове благо, стосовно якого виникає певний зв'язок між суб’єктами певного правовідношення.

3. Зміст правовідносин – його складають суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки учасників.

Суб’єкти цивільних правовідносин – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські та іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади.

Для суб’єктів притаманні такі риси, як цивільна правоздатність та цивільна дієздатність .

Цивільна правоздатність - здатність мати цивільні права та обов’язки .

Цивільна дієздатність - здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав та самостійно їх здійснювати і здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати і відповідати за їх невиконання.

У фізичних осіб правоздатність виникає з народження, а повний обсяг дієздатності наступає з 18 років і припиняються вони зі смертю особи. Для юридичних осіб виникнення правоздатності і дієздатності пов’язане з моментом реєстрації юридичної особи суб’єктом підприємницької діяльності, а припиняються з моменту її ліквідації.

Об’єкти цивільних правовідносин – поділяються на майнові та немайнові об’єкти.

Майнові об’єкти цивільних правовідносин – це речі, гроші, цінні папери, майнові права, а також результати робіт та послуг.

Приклад: результатом підрядних робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм. Результати дії з надання послуг пов’язані із самою цією діяльністю і є невіддільними від неї – об’єктом послуг по перевезенню вантажу виступає сам процес перевезення, а наслідком є перевезений вантаж.

Немайнові об’єкти цивільних правовідносин:

- Результати інтелектуальної, творчої діяльності або об’єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи)

- Інформація (документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, які мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі)

- Особисті немайнові блага (честь, гідність, ділова репутація, ім’я, зображення, приватне житло ).

Юридичний зміст цивільних правовідносин – становлять суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки його учасників.

Суб’єктивне цивільне право – це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, що забезпечується виконанням обов’язків іншими суб’єктами та можливістю застосування до них державного примусу.

Суб’єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:

v Право на власні дії – вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб’єктивного права.

v Право на чужі дії - право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, що забезпечує здійснення власної діяльності.

v Право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов’язаних осіб.

Суб’єктивний цивільний обов’язок – це міра належної поведінки суб’єкта.

Суть обов’язків полягає в тому, що суб’єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утриматися від таких дій.

Залежно від характеру зв’язку між суб’єктивним правом і суб’єктивним обов’язком зобов’язана особа відіграє:

- Активну роль – тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші)

- Пасивну роль – тобто утримується від активних дій для виконання свого обов’язку.

3. ВИДИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

- За підставами виникнення

1. Регулятивні відносини – це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошові) і особистих немайнових відносин. Також за їх допомогою здійснюється правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб. Виникають вони з договорів та односторонніх правочинів.

2. Охоронні правовідносини – це цивільно-правова форма усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного чи особистого становища.

- За характером взаємозв’язку між управомоченою та зобов’язаною особами

1. Абсолютні правовідносини – управомоченому суб’єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати виконання певних обов’язків й утримуватися від порушення її прав та законних інтересів

2. Відносні правовідносини – особі, суб’єктові права протистоїть певна особа, наділена правами та обов’язками, що мають виконуватися. (зобов’язальні правовідносини).

- За характером поведінки зобов’язальної сторони

1. Активні правовідносини – в них суб’єктивне право вичерпується лише двома правомочностями – правом вимоги та правом захисту порушеного суб’єктивного права у разі невиконання обов’язку. (це є зобов’язальні правовідносини, в яких боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію – передати майно, виконати роботу, сплатити гроші)

2. Пасивні правовідносини – зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої особи. (відносини власності, авторські та винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини).

- Залежно від характеру задоволення інтересів уповноваженої особи діями інших осіб

1. Речові правовідносини – якщо майновий інтерес особи може бути задоволений лише її власними діями, а всі інші особи зобов’язані лише не заважати їй.

2. Зобов’язальні правовідносини – якщо для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні активні дії конкретних зобов’язаних осіб

- Залежно від об’єкта правовідносин

1. Немайнові – виникають з приводу нематеріальних благ

2. Майнові – об’єктами є предмети матеріального світу, майнові права та обов’язки

4. ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

Здійснення суб’єктивних цивільних прав (ст. 12 ЦКУ) – це реалізація тих можливостей, котрі передбачені змістом суб’єктивного цивільного права шляхом вчинення як фізичних, так і юридичних дій. (власник користується належним йому майном – фактична дія, власник продає належне йому майно – фактична і юридична дія).

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, тобто сама вирішує здійснювати чи не здійснювати належне їй право, визначаючи при цьому строк, порядок, характер дій, котрі їй слід вчинити для здійснення права.

Гарантії права особи на вільне здійснення цивільних прав:

- Презумпція добросовісності та розумності його здійснення, що діє аж до часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду

- Положення, згідно з яким нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для припинення цього права, крім випадків, встановлених законом.

Межі здійснення цивільних прав (ст.. 13 ЦКУ):

Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа повинна утримуватися від дій, що могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю чи культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з метою завдати шкоди іншій особі чи зловживати правом в інших формах.

5. ВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ (ст.. 14 ЦКУ)

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановленні договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від виконання обов’язку лише у встановлених випадках.

Виділяють такі принципи виконання зобов’язань:

1. Принцип належного виконання обов’язку - мають бути додержані всі умови зобов’язання, договору, вимоги ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Також зобов’язання повинне бути виконане у визначений строк та у визначеному місці.

2. Принцип реального виконання обов’язку – стосується лише предмета обов’язку, тобто тих благ, з якими пов’язані обов’язки.

6. ПОРЯДОК ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. САМОЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинити порушення, поновити чи визнати цивільне право або компенсувати завдану правомочній особі шкоду.

Підстави для захисту цивільного права:

ü Порушення цивільного права – це результат протиправних дій, унаслідок чого право зазнало зменшення чи ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати таке право повністю або частково

ü Невизнання цивільного право – це дії носіїв пасивного обв’язку , що полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право

ü Оспорювання цивільного права – це такий стан цивільного правовідношення, за якого між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності в них суб’єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі.

Форми захисту цивільних прав:

1. Юрисдикційна форма – це діяльність уповноважених державою органів по захисту порушених суб’єктивних прав. До цих органів відносяться – суд, органи державної влади та місцевого самоврядування. (суд - позовна заява, в органи – скарга)

2. Неюрисдикційна форма – дії громадян та організацій по захисту цивільних прав, що відбуваються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних компетентних органів.

Способи захисту цивільного права:

Ø Визнання права – виникає у тих випадках, коли існування у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується документами встановленої форми, а також суб’єктивне право оспорюється. (вимога звертається до суду, а не до відповідача)

Ø Визнання правочину недійсним – в результаті йог сторони повертаються до першопочаткового стану

Ø Припинення дії, яка порушує право – застосовується в комплексі з іншими засобами

Ø Відновлення становища, яке існувало до порушення – застосовується коли порушене право не припинило своєї дії і може бути відновлене шляхом припинення самого порушення або шляхом усунення наслідків порушення

Ø Примусове виконання обов’язку в натурі – кредитор зобов’язує боржника реально виконати обов’язки взяті ним на себе в силу договору (кредитор не бажає приймати в заміну реального виконання грошову компенсацію)

Ø Зміна або припинення правовідносин – тобто розірвання або зміна договору. Як правило в судовому порядку.

Ø Визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб – кожна особа має право звернутися з таким позовом до суду. Акт повинен порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб. Можливе визнання незаконним повністю або частково, з моменту його видання.

Ø Відшкодування збитків – боржник відшкодовує кредиторові понесені ним матеріальні збитки, факт і величина яких повинні бути доведені. Найпоширеніший спосіб захисту порушених цивільних прав. Застосовується і в договірних і в не договірних відносинах. Збитки полягають в упущеній вигоді – доходи, які одержала б особа, якби її права не були порушені і реальних збитках – втрати, які особа зазнала через пошкодження та знищення речі, а також витрати на відновлення порушеного права.

Ø Відшкодування моральної шкоди - покладення на порушника обов’язку сплати потерпілому грошової компенсації за фізичні та моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення. Компенсується грошами або майном. Розмір визначається судом адекватно спричиненим потерпілому стражданням в кожному конкретному випадку. Моральна шкода полягає у (перелік є вичерпним):

1. Фізичному болю у зв’язку з каліцтвом чи ушкодженням здоров’я

2. Душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім’ї, родичів

3. Душевних стражданнях через знищення та пошкодження її майна

4. Приниженні честі, гідності та ділової репутації особи

Ø Самозахист цивільних прав (ст.. 19 ЦКУ ) – здійснення уповноваженою особою не заборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону її особистих або майнових інтересів. Застосовується після вчинення правопорушення, коли немає змоги звернутися до уповноважених органів і не може виходити за межі необхідні для припинення вчинюваного правопорушення. Неприпустимо застосовувати його так, щоб порушувати права та законні інтереси інших осіб.

Ø Захист прав нотаріусом – здійснюється шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом на борговому документі.

« ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА. ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ».

1. ПОНЯТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ: ЇЇ ОБСЯГ, ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ. ЗАПОБІГАННЯ ОБМЕЖЕННЮ МОЖЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ МАТИ ЦИВІЛЬНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ.

2. ІМ’Я ТА МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ.

3. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ. ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНЬОЇ ОСОБИ.

4. НАДАННЯ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ. ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ТА ВИЗНАННЯ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ.

5. ПОРЯДОК, УМОВИ І ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ І ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ.

6. ФІЗИЧНА ОСОБА – ПІДПРИЄМЕЦЬ. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА БАНКРУТСТВО.

7. ЗАВДАННЯ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ. ОРГАНИ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ. ФІЗИЧНІ ОСОБИ, НАД ЯКИМИ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ.

8. ВИМОГИ ДО ОПІКУНА ТА ПІКЛУВАЛЬНИКА. ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ.

9. ПРАВОЧИНИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ З ДОЗВОЛУ ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІЛУВАННЯ. ОПІКА НАД МАЙНОМ.

10. ПРИПИНЕННЯ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ. ЗВІЛЬНЕННЯ ОПІКУНА ТА ПІКЛУВАЛЬНИКА ТА ОСКАРЖЕННЯ ЇХ ДІЙ.

11. НАДАННЯ ПОМІЧНИКОМ ДІЄЗДАТНІЙ ОСОБІ ДОПОМОГИ В ЗДІЙСНЕННІ ЇЇ ПРАВ ТА ВИКОНАННІ ОБОВ’ЯЗКІВ.

1. ПОНЯТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ: ЇЇ ОБСЯГ, ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ. ЗАПОБІГАННЯ ОБМЕЖЕННЮ МОЖЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ МАТИ ЦИВІЛЬНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ.

Фізична особа – людина як учасник цивільних відносин.

Таким чином громадянство як правовий зв'язок між фізичною особою та державою у цивільних відносинах не має визначального характеру, тобто всі фізичні особи незалежно від громадянства можуть брати участь в цивільних відносинах.

Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права та обов’язки.

Визнається рівною мірою за всіма фізичними особами з моменту їх народження і припиняється зі смертю. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені КУ, ЦКУ, іншими законами, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки.

Рівність правоздатності означає, що цивільна правоздатність рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови та інших обставин.

Обмеження правоздатності можливе лише як санкція за споєння адміністративного правопорушення чи злочин і передбачено адміністративним чи кримінальним законом.

Характерні ознаки цивільної правоздатності:

1. рівність для всіх фізичних осіб

2. невідчужуваність на користь інших фізичних осіб

3. неможливість обмеження її актами суб’єктів приватного чи публічного права, крім випадків прямо встановлених законом

4. існування як природної невід’ємної властивості фізичної особи

Зміст цивільної правоздатності фізичної особи – це сукупність (загальний обсяг) тих прав і обов’язків, які вона може мати. Зміст цивільної правоздатності фізичних осіб становить систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією України, ЦК України й іншими актами законодавства.

Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним, а правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

Обмеження правоздатності за загальним правилом не допускається. Проте у встановлених законом випадках і лише за рішенням суду фізична особа може бути обмежена у здатності мати деякі права.

Закон допускає 2 види обмеження цивільної правоздатності:

· Добровільне - закріплена в законодавчих актах заборона працівникам деяких відомств обіймати посади, пов’язані з підприємницькою діяльністю; обмеження прав громадянина, що став ченцем.

· Примусове – допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом з обов’язковим переліком конкретних випадків і встановленням порядку такого обмеження. (наприклад: заходи кримінального покарання – арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю).

Читайте також:

1. Http://www.minjust.gov.ua Міністерство юстиції України
2. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
3. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
4. Q Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996 - № 30 – Ст. 141
5. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
6. VI. Накази Генерального прокурора України
7. XVIII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
8. А/. Верховна Рада України.
9. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
10. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
11. Автомобільні ваги з залізобетонною платформою
12. Автомобільні ваги з металевоюплатформою

Переглядів: 713