Історичні передумови виникнення менеджменту як науки управління.

Більш детально зупинимось на передфразі наукового управління.

Управління як предмет пізнання відоме з давніх часів.

У книзі «Повчання Птаххотепа», написаній близько чотирьох тисяч років тому, є такі думки: «Якщо ти начальник, будь спокійний, коли слухаєш ти слова прохача, не зупиняй його до тих пір, поки він не облегшить свою душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, вражена нещастям, хоче вилити свою душу більше, ніж добитися вирішення свого питання»

Китайський мудрець Конфуцій, коли прибував у будь-яке царство, обов’язково дізнавався, як воно управляється. Поняття “управління” мало зв’язок з правлінням державою і народом. У ті давні часи зародження філософії як науки обговорювалась, перш за все, особистість правителя. Великий учитель Конфуцій доводив необхідність “мудрих правителів”: “Спочатку народ необхідно зробити багатим, а потім виховувати”. Він сумно зауважував: “Чи варто говорити про тих, чиї здібності можна покласти у бамбуковий кошик?”

У V тисячолітті до н.е. представники різних давньофілософських китайських шкілвисловлювали своє відношеннядо правителя і правління:

Сюнь-цзи: “Доброю керманича ріка несе, поганого - повертає”.

Хань-фей-цзи: “Людина розумна і тямуща в мистецтві управління неодмінно має бути прозорливою і ясно розбиратися в справах”.

Люй-ші говорив, що правитель, “приступаючи до будь-якої справи”, повинен діяти “відповідно до закону”; і якщо виникла необхідність міняти закони, то робити це треба, “пристосовуючись до часу”. Останнє дозволить “помилок у справах” не робити.

Проте більшість філософів зберігали прихильність тоталітарній системі управління за умов відповідної особи правителя, оскільки процеси управління повинні підкорятися законам і ці закони теж підкоряються змінам: “Ніщо не вічне в Піднебесній”.

Більш ретельно досліджувати проблему управління державою давньогрецькі філософи, які дали поштовх для роздуму філософам усіх наступних століть.

Демокріт висував вимоги до правителя: “Будь не надто солодким, щоб тебе не проковтнули. І не надто гірким, щоб тебе не виплюнули”.

Платон у загальновідомій праці “Держава” запропонував модель ідеальної держави, утопію, порівнюючи такі види правління, як тиранія, олігархія, тимократія і демократія. На думку Платона, розумне правління повинно характеризуватися такими добродіями, як: мудрість, мужність, розсудливість і справедливість. Філософ віддавав перевагу правлінню демократичному з елементами тиранії.

Великий Аристотель у роботі “Політика”, роздумуючи про державу вільну, вважав, що в управлінні повинні брати участь всі (аристократія, воїни, ремісники, землероби; рабів у рахунок не брав). Найкраще правління носить змішаний характер і включає в себе монархію, олігархію і демократію. І вже ж таки в своїх висловлюваннях він неодноразово віддає перевагу олігархії (призначення правителя за жеребкуванням із осіб, яких попередньо вибирали із людей багатих). Вважав, що закони правління повинні бути постійними, оскільки часто змінені закони “породжують звичку до непокори”, а “там, де відсутня влада закону, немає і державного устрою”. З часом Аристотель відійшов до переваги олігархії, обґрунтував цінність “золотої середини”, що стало принципом його багатьох логічних висновків.

Від Аристотеля прийшли до нас три органи влади: законодавчої, виконавчої і судової. У нього ми знаходимо думку про необхідність пошуку засобів управління: “Благо за всіх обставинах залежить від дотримування двох умов: одна з них – правильно поставити завдання і кінцеву мету будь-якого виду діяльності, друга – пошук будь-яких засобів, що ведуть до кінцевої мети”. Донауковий період управління у давнину представлено на рисунку 1.

Рис.1. Донауковий період управління у давнину

У середні віки італійський філософТомазо Кампанелла, основоположниккомуністичної утопії (“Місто Сонця”)мріє про державний устрій “рівних можливостей”: праця – почесна і загальнообов’язкова, знищена власність, керує громадою “вчена каста” або “вибрані”.

Епоха відродженнявириває людську думку із обіймів догматичних істин. Праця Френсіса Бекона “Про розпорядність” містить перші безумовні положення науки управління. Серед них:

- розпорядливість у справах вимірюється не годинами засідань, а успіхами справи;

- зберігати час у розпорядливості необхідно, але не “жужмити” справи, а вміло скорочувати турботи;

- мудра розпорядливість “благодатна”;

- погана розпорядливість “обходиться дорого”;

- необхідно розподіляти обов’язки і розчленити обговорюване питання та ін.

ХVІІ століттяпов’язано з такою плеядою відомих філософів, як Декарт, Паскаль, Лейбніц, Спіноза, Джон Локк та ін., які досліджували державне управління.

Спіноза ( “Про взаємодію свободи і необхідності”, “Етика”)зазначав:“Та держава буде найбільш могутньою і найбільш справедливою, яка керується розумом і направляється ним”; державна влада тільки у тому випадку буде управляти успішно, якщо її “правителі” і “керовані” діють у відповідності не з особистим, а із загальним благом, “бажають вони цього чи ні”, всі до цього повинні “спонукатись”.

Філософи ХVІІ століття бачили можливість удосконалення правління шляхом “революції зверху”(через Закони).

У ХVІІ столітті Західна Європа подарувала світові Юма, Кондилька, Гегеля, Канта.

Давид Юм схвалював конституційну монархію, стверджував, що “головне покликання джентльмена – управляти, а робітників – слухняно працювати”.

Зробив свій внесок у розвиток проблем управління філософ Кондильяк (“Трактат про системи”). Положення трактату лягли в основу майбутньої теорії систем.

Кант у роботі “Про педагогіку” затвердив найважливішу думку: “Два винаходи людей можна вважати найважчими: мистецтво управляти і виховувати, але саме на них тримається суспільство”. Кант був переконаний, що країною повинні керувати не люди, а закони. Законодавча влада держави повинна втілювати “в собі об’єднану волю народу”.

Поступово у філософії закріплюються два поняття: “правління” і “управління”. Перше – керівництво, друге – технологічний процес.

Наука управління зароджувалась, як і багато інших знань, у глибокій давнині, проте відокремлення її в самостійну галузь знань починається на рубежі ХVІІІ-ХІХ століть.

Широкий відгук у Російській імперії мали праці В.В. Попугаєва. Саме він визначив комплекс вимог до особистості правителя, від яких залежить успіх управління:

- правитель повинен бути високоосвіченим;

- випробуваний у діяльності;

- прагнути до загального блага;

- мати особисту гідність;

- мати довіру суспільства;

- головне в управлінні – щоб закони всім відомі були.

Бурхливий розвиток капіталістичної економіки, поява великих підприємств і галузевих індустрій вимагало нових знань; зароджувалась теорія управління, методологічними основами якої стали положення теорії держави, теорія права і народної освіти. Однією із перших викрилась закономірність про залежність наслідків управління від стану загальної освіти керівників.

Парадоксально, але основи теорії управління державою та практика управління (техніка, процес, діяльність) до кінця ХІХ століття не сприяли посиленню досліджень у галузі управління.

Інтерес до управління з’явився тільки на рубежі ХІХ та ХХ століть. Розвиток менеджменту як науки не є ланцюгом послідовних кроків уперед. Швидше його можна характеризувати як розвиток паралельно-послідовних підходів до управління, що пояснюється тим, що дослідження були спрямовані як на суб’єкти, так і на об’єкти управління і завжди залежали від успіхів інших наук: математики, інженерії, психології, соціології, філософії тощо.

Перші способи організації виробничого процесу на наукових засадах були відзначені в Англії у першому десятиріччі ХІХ ст. Головною фігурою у налагодженні ефективної організації виробництва почали вважати управляючого. Методи ж управління перебували у зачатковому стані. Перші менеджери застосували методи армійської дисципліні, залякування та суворі покарання. Нагальна проблема, яку вирішували менеджери, це - контроль за якістю продукції.

Вільнонаймані працівники, оплата праці яких теж залежала від якості роботи, зумовили переорієнтацію деяких функцій: нагляду з боку управляючих - до організації, тотального контролю - до залучення працівників до удосконалення роботи та самоконтролю.

Таким чином, розвиток теорії та практики менеджменту приблизно до 1900 року можна вважати передфазою, яка була певною підготовкою до бурхливого розвитку науки управління.

Відправним пунктом, з якого починався інтенсивний розвиток, слід вважати 1886 рік, коли Генрі Р. Таун (засновник і президент “Ейлє енд Таун Маніфактурінг Компані”) запропонував вивчати менеджмент як наукову галузь. У статті “Інженер як економіст” він стверджував, що менеджмент - галузь вивчення, яка за важливістю дорівнює інженерії. Він доводів, що у менеджерів відсутні асоціації, засобом яких вони могли б обмінюватись досвідом, що немає наукової дисципліни, в межах якої накопичений досвід систематизувався б у принципи та теорії (Рис.2).

Але вибух інтересу до управління зафіксовано у 1911 році після появи книги Ф.У. Тейлора “Принципи наукового управління”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історіографія менеджменту (екскурс)	\|	Наукові школи та концепції менеджменту: виникнення та еволюція.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.