Поняття, механізми та форми реалізації норм права

Реалізація – термін латинського походження (realia), що в перекладі означає речовий. Поняття реалізація норм права розуміється різними вченими неоднозначно.

Під реалізацією права деякі вчені розуміють процес здійснення правових приписів через поведінку суб’єктів (право реалізується в поведінці людини, процес реалізації норм права забезпечується певними гарантіями). Інші вчені реалізацію права розуміють як зовнішній прояв правового регулювання, так і кінцевий результат даного регулювання.

Реалізація права – це складний процес, що включає в себе:

1) механізми реалізації права

2) форми реалізації права

Юридичний механізм реалізації права залежить від типу та особливостей правової системи тієї чи іншої держави.

В романо-германській правовій системі процес реалізації права здійснюється в декілька етапів. На першому етапі відбувається надання природному праву рис позитивного права (закону). Права людини є складовим елементом природного права. Для реалізації цих прав необхідно визнання їх державою, тобто надати правам людини форми закону, що відбувається через їх конституційне закріплення та закріплення в поточному законодавстві.

На другому етапі закон через певні механізми набуває певної форми, у вигляді суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Механізмами, які забезпечують реалізацію норм права є конкретизація закону в підзаконних актах; пояснення норм закону в актах офіційного тлумачення; наявність процесуальних норм, які регулюють порядок прийняття, застосування та виконання закону; наявність різноманітних актів застосування права.

На третьому етапі відбувається власне реалізація права, безпосередньо втілення правової норми в діяльності суб’єктів права.

В англосаксонській правовій системі механізми реалізації правових приписів є простішими. Природне право набуває форми позитивного права в процесі діяльності судових органів. Суд, розглядаючи конкретну юридичну справу встановлює права та обов’язки сторін, виносячи судове рішення на основі прецеденту.

Отже, механізм реалізації права – це діяльність суб’єкта права (зобов’язаної сторони, законотворчого органу, правозастосовуючого органу) та наявні юридичні норми, які регулюють їх діяльність. Складовою частиною механізму реалізації права виступає механізм юридичної відповідальності.

Різноманітність суспільних відносин та правових норм визначається різноманітністю форм їх реалізації. В залежності від характеру та змісту норми розрізняють три основні форми реалізації права:

А)використання – це форма реалізації уповноважуючих норм, змістом якої є активна поведінка суб’єктів, що вчиняється за їх власним бажанням (наприклад: реалізація права на освіту, договір дарування, заява про звільнення з роботи).

Б)виконання – це форма реалізації зобов‘язуючих норм, змістом якої є вчинення дій, що вимагаються юридичними приписами, тобто виконання покладених обов’язків (наприклад: виконання батьками обов’язків по утриманню неповнолітніх, сплата податків, договірні зобов’язання).

В)дотримання – це форма реалізації забороняючих норм, змістом якої є утримання суб’єкта від порушення заборон, які містяться у правових норм (наприклад: вимога не порушувати правил дорожнього руху).

Трьом основним способам регулювання (дозволи, заборони та зобов’язання) відповідають три різновиди правових норм (уповноважуючі, забороняючі, зобов’язуючі) і три форми реалізації права. Основною особливістю вказаних форм реалізації є їх здійснення учасниками правовідносин самостійно в процесі реалізації суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків.

Принципи на яких ґрунтується реалізація норм права.

1. Законність – неухильне дотримання державними органами та посадовими особами закону в процесі реалізації норм права.

Цей принцип передбачає такі моменти:

А) прийняття рішення правозастосовуючими органами, чи посадовими особами в межах їх повноважень, закріплених в законі (підвідомчість, підсудність справ);

Б) прийняття рішення у відповідності до процедури, встановленої законом;

В) прийняття рішень з дотриманням певної форми цих рішень (ухвала, рішення, указ, наказ і т.д.);

Г) правильна юридична кваліфікація та застосування саме тієї норми, яка необхідна в даному випадку;

Д) винесення рішення в суворій відповідності приписам диспозиції, санкції норми права.

2. Обґрунтованість – прийняття рішення передбачає ретельне вивчення матеріалів справи; логічний аналіз доказів, достовірність юридичних фактів.

3. Доцільність – в правозастосовуючому акті повинен знайти відображення найбільш оптимальний та ефективний варіант реалізації правових норм (наприклад: вирок не може бути надто суворим чи м’яким, при його прийнятті повинна враховуватись тяжкість заподіяного, ступінь вини, обставини, що пом’якшують чи погіршують становище обвинуваченого).

4. Принцип соціальної справедливості – діяльність державних органів чи посадових осіб повинна базуватись на врахуванні інтересів суспільства, в тому числі, не враховуючи становище чи ранг окремої особи, чи групи осіб тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема № 5. Форми реалізації норм права.	\|	Правозастосування як особлива форма реалізації права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.