Валютний курс і встановлення рівноваги на валютному ринку

Міжнародні валютні відносини– це система відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Грошові одиниці (валюти) окремих країн обслуговують зовнішню торгівлю, міграцію капіталу, надання позик і субсидій, туризм, державні та приватні грошові перекази. Валютні відносини здійснюються на національному та міжнародному рівнях.

До важливих характеристик валюти належать здатність валюти обмінюватись на інші валюти, або конвертованість. Конвертована валюта— це національна грошова одиниця, що має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватись на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей, тобто вільно використовуватись у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

Розрізняють основні форми конвертованості валюти:

- вільна, або повністю конвертована;

- частково конвертована – допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти лише іноземними особами, і лише в поточних, а інколи лише в зовнішньоторговельних розрахунках;

- неконвертована (замкнена) валюта – функціонує лише в межах тільки однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

З’єднуючою ланкою між національними валютними системами різних країн виступають валютний паритет і валютний курс. Валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо, а валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом. В умовах «золотого стандарту» валютні паритети визначались шляхом співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, нині — на основі спеціальних прав запозичень.

Валютний курс буває:

- фіксований (офіційний) – встановлюється державою;

- плаваючий (гнучкий) – формується під впливом попиту і пропозиції.

Основні чинники, що впливають на динаміку плаваючого курсу валюти:

- рівень інфляції в країні і за кордоном;

- розбіжності в темпах зростання національного доходу в різних країнах;

- зміни в ставках процента за кредити;

- стан платіжного балансу країни;

- орієнтація грошово-кредитної політики;

- валютно-курсові очікування та спекуляції.

Валютний ринок— це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Пропозицію на даному ринку формує та кількість валюти, яка може бути запропонована для обміну на іншу валюту при певному рівні валютного курсу. Відповідно, попит відображає кількість валюти, яка може бути придбаною за певну кількість іншої валюти, запропонованої для обміну при певному рівні валютного курсу. Рівновага встановлюється, як і на товарному ринку, коли попит дорівнює пропозиції.

Державне регулювання валютного курсу – система заходів держави, спрямованих на підтримку стабільності національної валюти. Методи державного регулювання:

ü девальвація – дії уряду, спрямовані на зниження валютного курсу своєї країни шляхом збільшення пропозиції грошей, внаслідок чого всі товари стають дешевшими на міжнародних ринках, що підвищує попит на них з боку іноземців та робить вигідним нарощування експорту. Імпорті товари, навпаки, стають дорожчими, що призводить до скорочення внутрішнього попиту на них і до скорочення імпорту;

ü ревальвація – дії уряду, спрямовані на підвищення валютного курсу своєї країни шляхом скорочення пропозиції грошей в економіці (призводить до протилежних наслідків);

ü валютна інтервенція – втручання центрального банку країни в операції на відкритому ринку з метою впливу на валютний курс через купівлю-продаж іноземної валюти. У випадку продажу центральним банком валюти за рахунок скорочення своїх офіційних валютних резервів відбувається сприяння збільшенню її пропозиції та зниженню кількості національних грошей в обігу, підвищенню ціни національної валюти. Купівля валюти забезпечує приріст валютних резервів, збільшення пропозиції грошей на внутрішньому ринку та знецінення національної валюти.

Міжнародна валютна система— це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Вона виникла наприкінці ХХ ст. в результаті еволюції світового ринку, юридично закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік.

Особливості міжнародного руху товарів, послуг, доходів і капіталу відображаються в платіжному балансі країни, який включає у себе як одну із складових і торговельний баланс. Платіжний баланс– це статистичний звіт, в якому в систематизованій формі наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. У ньому відображається стан національної економіки та її місце у системі світогосподарських зв’язків. Така інформація необхідна для вибору та формування грошової, податкової та валютної політики уряду.

Узагальнено платіжний баланс складається з двох частин: перша — потоки реальних ресурсів – експорту та імпорту товарів і послуг; друга – відповідні їм потоки фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання або платежом за продаж реальних ресурсів. У платіжному балансі виділяється п'ять рахунків, які схематично подані в таблиці 9.1.

Торговельний баланс відображає різницю між експортом та імпортом фізичного товару, про що йшла мова у попередньому розділі. Окремим рахунком виділяється баланс послуг, до якого вноситься оплата послуг туризму, транспорту і зв'язку, будівництво, фінансові послуги.

Чистий експорт відображає стан балансу поточних операцій. Рахунок операцій з капіталом відображає результати всіх міжнародних угод, що здійснюються з капітальними активами.

Таблиця 9.1

Структура платіжного балансу

№ з/п	Рахунок платіжного балансу	Кредит (надходження грошей)	Дебет (грошові витрати)	Сальдо
	Торговельний баланс	Виручка від експорту товарів	Витрати на імпорт
	Баланс послуг	Виручка від надання послуг із-зі кордону	Оплата послуг, наданих із-за кордону
	Баланс переказів	Перекази із-за кордону	Перекази за кордон
	Поточні операції 1 + 2 + 3			NX (чистий експорт)
	Операції з капіталом	Імпорт капіталу	Експорт капіталу	NKX (чистий експорт капіталу)
	Валютні резерви	Зниження валютних резервів	Зростання валюних резервів	Сальдо платіжного балансу

Сюди відносяться доходи від продажу акцій, облігацій, нерухомості іноземцям, витрати країни на придбання активів за кордоном, а також отримання міжнародних позик і кредитів. Сальдо в рахунку операцій з капіталом називається чистим експортом капіталу. Сальдо вважається позитивним при перевищенні імпорту капіталу над його експортом (NКХ > 0) і негативним, якщо виявляється перевищення експорту капіталу над імпортом (NКХ < 0). У першому випадку країна має чистий приплив капіталу, а в другому – чистий відплив капіталу. Валютні резервивключають високоліквідні активи у конвертованій іноземній валюті, які перебувають у власності або під контролем центрального банку. До них відносяться готівка і депозити в іноземній валюті, облігації, казначейські векселі, монетарне золото, спеціальні права запозичення (СПЗ), кредитна частка країни у Міжнародному валютному фонді (МВФ).

Платіжний баланс може бути урівноваженим (сальдо платіжного балансу дорівнює нулю), а також мати у різні періоди активне або пасивне сальдо.

Активне сальдо (профіцит) платіжного балансу означає, що сумарний обсяг платежів із-за кордону перевищив у поточному періоді сумарний обсяг платежів за кордон. Тобто, здійснюючи зовнішньоторговельні й фінансові операції, економічні суб'єкти ввезли у країну більше іноземної валюти, ніж витратили. Унаслідок цього в країні відбувся приріст офіційних резервів.

Пасивне сальдо (дефіцит) платіжного балансу означає, що економічні суб'єкти країни за даний період заплатили іноземцям більше, ніж одержали від них, і тому на руках в іноземних економічних суб'єктів перебуває певна сума національних грошей, яка і складає дефіцит платіжного балансу даної країни. Ці гроші будуть пред'явлені для обміну на іноземну валюту, що приведе до скорочення пропозиції валюти на ринку.

Регулювання дефіциту платіжного балансу здійснюється двома шляхами: або через запозичення валюти в іноземних інституційних структур, або через використання офіційних валютних резервів, які знаходяться на зберіганні у Центральному банку. Якщо для покриття дефіциту використовуються офіційні резерви, то це зменшує їх величину і збільшує пропозицію іноземної валюти на ринку.

Всі зміни в економіці, відображені в платіжному балансі, врешті-решт впливають на валютний курс. Величина останнього залежить від обсягів експорту й імпорту, припливу й відпливу капіталу, зміни офіційних резервів. Як показує світовий досвід, практично всі країни світу мають неврівноважений платіжний баланс, що вимагає його регулювання з боку держави. Таке регулювання здійснюється найчастіше за допомогою проведення бюджетно-податкової або кредитно-грошової політики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародна торгівля і особливості зовнішньоторговельної політики	\|	Методичні рекомендації для проведення семінарських занять

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.