Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Гуманітарної підготовки

Якість проведення занять з гуманітарної підготовки значною мірою залежить від майстерності керівника. Вона складається з багатьох елементів. Одним з них є ораторське мистецтво. Його предметом є закономірності публічних виступів, принципи усного мовлення, форми і методи взаємодії з аудиторією.

Компонентами ораторського мистецтва є такі:

- взаємодія з аудиторією;

- використання логічних законів мислення і передавання інформації;

- техніка усного мовлення.

Основні психолого-педагогічні вимоги до взаємодії з аудиторією.

Новизна – викладання раніше невідомих положень за темою, що розглядається або нових положень про раніше відомі факти, події, явища. Недостатність новизни спричиняє переключення уваги слухачів на інші справи і втрату контакту з ними.

Доказовість – логіка викладання й аргументації положень, яка допомагає слухачам під час заняття засвоїти нову інформацію.

Експресивність – візуальний і звуковий прояв ставлення керівника до того, що він говорить. Тон, тембр голосу, характер інтонацій іноді мають більше значення, ніж всі інші прийоми риторики.

Одна з основних функцій публічного виступу – інформативна. Керівник заняття дає слухачам нові знання, які виражаються в поняттях і їхніх зв’язках, у судженнях, висновках та інших логічних елементах.

Розрізняють дві групи понять. Нові, ще не відомі слухачам і ті, що вже їм знайомі. Відомі поняття необхідні для того, щоб спираючись на них, можна було ввести нові поняття. Як у будь-якому пізнавальному процесі, засвоєння слухачами знань на занятті відбувається через встановлення зв’язку відомого з невідомим.

Вибір засобів розкриття змісту та обсягу понять, встановлення послідовності їхнього викладання – важлива справа, що забезпечує підвищення теоретичного і методичного рівня проведення занять.

Логічні закони мислення і передавання інформації під час виступу узагальнюють і систематизують найбільш ефективні прийоми та способи аргументації. Разом з педагогікою, психологією і лінгвістикою вони є методичним фундаментом і практичною основою ораторського мистецтва.

Будь-який процес передавання інформації складається з трьох взаємопов’язаних елементів:

- положення, істинність якого намагаються обґрунтувати;

- аргументів-доказів – вихідних фактичних чи теоретичних положень, за допомогою яких здійснюють обґрунтування;

- демонстрації – логічного зв’язку, що показує залежність між аргументами і тезою.

Способи міркувань у процесі обґрунтування тези восновному збігаються з відомими формами умовиводів: дедукцією, індукцією, аналогією.

Дедукцією в логіці називають умовивід, у формі якого здійснюється логічний перехід від загального знання до часткового.

Індуктивний спосіб передбачає розгортання повідомлення і аргументацію від конкретного до загального.

Умовивід за аналогією представляє собою висновок про належність одиничного предмета до будь-якого явища на основі подібності істотних ознак цього предмета іншому одиничному предмету, який віднесено до цього явища.

Для керівника групи гуманітарної підготовки великого значення має техніка мови. Якщо голос слабкий, дикція нечітка, інтонація невиразна, у мові відсутні логічні наголоси – сприйняття навчального матеріалу значно ускладнюється. І навпаки, чим досконаліше мовна майстерність, вище рівень культури мови, тим ефективнішим буде заняття.

Вимогами до мови є такі:

- у кожного речення повинна бути логічна мелодія, підкоряючись якій слова складаються в чіткі думки;

- не вимовляти всі слова однаково, виділяти серед них головні за змістом, робити на них логічні наголоси;

- групи слів необхідно розділяти логічними паузами.

Логічна мелодія визначається зміною інтонації мови, що пов’язана з напрямком думки керівника. Логічна мелодія створює у кожному реченні певний мелодійний малюнок.

Логічний наголос – це підкреслення голосом у змісті речення головногослова, що додає точного значення.

Способи логічних наголосів:

- висотний, коли слово, на яке падає наголос, виділяють підвищенням або зниженням тону голосу;

- темповий, коли ударне слово вимовляють швидше або повільніше ніж інші;

- силовий, коли ударне слово підкреслюють вольовим жестом або мімікою;

- використання пауз, коли перед ударним словом роблять паузу, що зосереджує увагу слухачів.

Логічні паузи. Так називають короткі зупинки у мові, що поєднують слова за змістом у мовні такти. Вірно розставлені логічні паузи полегшують сприйняття змісту, особливо у довгих реченнях. Випадкові паузи руйнують зазначену структуру, ускладнюють сприйняття. Перестановка логічної паузи може різко змінити зміст речення. Керівник повинен уміло користуватися логічними паузами. Ворогом пауз є поспіх, який різко знижує ефективність сприйняття матеріалу.

Логічну композицію публічного виступу керівник заняття складає за допомогою плану, у якому весь зміст заняття поділяють на частини, не рівнозначні за значенням. У кожній частині виділяють головну думку. Найважливіші з них подають першим планом, а інші – другим або третім. Це полегшує засвоєння змісту слухачами. Правильне співвідношення частин створює логічну композицію. При цьому слід завжди прагнути до ясності і простоти викладення матеріалу.

Інтонаційне багатство мови передає слухачам розмаїтість почуттів керівника. Яскрава, захоплююча мова можлива, якщо керівник відчуває перед початком та під час заняття емоційну піднесеність. Вона досягається застосуванням розробленого Станіславским методу “фізичних дій”, суть якого у тому, що ті чи інші емоції викликають у собі не штучно, а шляхом зовнішніх та внутрішніх дій.

Безпосередньо перед виступом викладачу необхідно концентрувати свою увагу на головних формулюваннях, усвідомити, що сказати та які почуття викликати.

Інтонаційна виразність керівника заняття багато в чому залежить від того, як він викладає матеріал, від мови та фактів, які наводить. Одним з важливих факторів інтонаційної виразності мови є звучний, добре керований голос.

Жест і міміка оживляють мову, роблять її наочною. Жест, будучи емоційно значеннєвим рухом, має “звучати” саме тої миті, коли вимовлена фраза потребує посилення виразності. Саме тому жестикуляція віднесена до ораторського мистецтва. Вважається, що жести – це рухи рук і кистей, але реально кожний рух тіла з метою підкреслення значення вимовлених слів – теж жест.

Правила жестикулювання:

- жести повинні бути мимовільні, не треба ними зловживати;

- жестикулювання не повинно бути безупинним, не кожна фраза підкреслюється жестом;

- жест не повинен відставати від слова, яке ним підкріплюється;

- не користуватися однаковими жестами у всіх випадках;

- жести,їх інтенсивність повинні відповідати характеру мови.

Знання і дотримання законів та правил орфографії забезпечує грамотність звучання мови. При цьому необхідно завжди враховувати склад аудиторії, уникати трафаретних виразів, мовних штампів.

Дикція – це правильна ічітка вимова звуків мови. Чіткість дикції визначає культуру мови і загальну культуру керівника заняття.

Не слід говорити швидко. За одну хвилину варто вимовляти не більше 70 слів (7 – 8 речень). Навпаки, розтягування мови створює монотонність. Особливу увагу варто приділити вимовлянню останніх слів речень. У деяких керівників відбувається вгасання або проковтування їх.

За допомогою голосу передають зміст теми, свої думки, почуття і переконання. Необхідно навчитися керувати своїм голосом, розвивати його силу, витривалість і гнучкість. Навіть небагаті голосові дані можна істотно покращити, як кажуть, “поставити голос”. Цей процес передбачає розвиток певних якостей і властивостей:

- благозвучності – наявності металевих відтінків та відсутності носових;

- широти діапазону – від нижньої ноти до верхньої;

- витривалості – здатності тривалий час говорити не стомлюючись;

- сили – здібності наповнювати повноцінним звуком приміщення;

- гнучкості – здатності змінювати висоту і відтінки звуку.

Давно відомі дієві прийоми, що привертають увагу аудиторії.

Несподіваність – повідомлення нової інформації, а також парадоксальних випадків із повсякденного життя.

Провокування – на короткий час викликати у особового складу реакцію непогодження із викладеною інформацією. Цей прийом використовують для того, щоб підготувати слухачів до конструктивних висновків.

Прогнозування – ґрунтуючись на реальних фактах, прогнозувати очікувані події через визначення ціннісних орієнтацій інтересів і побажань підлеглих.

Співставлення – ознайомлення слухачів з усіма аргументами за і проти будь-яких думок або положень. Після цього пропонується правильне рішення проблеми.

Апелювання до авторитету. Для підтвердження правильності власних думок керівник посилається на авторитет науки, а також на досвід присутніх.

Застосування висловлювань, як правило, особистісного характеру: “я був свідком”, “знаходячись якось...” і т. п.

Персоніфікація – керівник розкриває проблему через життя і поведінку людей, яких прямо чи посередньо стосується матеріал, що викладається.

Співучасть – керівник робить слухачів немовби учасниками тих подій, про які йде мова. У цьому випадку слід використовувати такі вирази, як: “уявіть, що ви знаходитесь...”, чи “уявіть, що ви стали командиром ...” та ін.

Драматизація – наочне та захоплене викладення матеріалу для того, щоб слухачі змогли ототожнити себе із життєвою ситуацією і зрозуміти її значення.

Пряме включення – відсутність вступу.

Гумор – використання жарту, кумедних історій з життя надає слухачам можливість подумати і відпочити.

Експресивність і гострота – використання формулювань і цитат, які значно відрізняються від звичайного стилю (несподівані, стилістично незвичайні, ті що запам’ятовуються).

Крім вищезазначених прийомів для надання виступу дохідливості та переконливості застосовують питання до аудиторії, повтори, узагальнення, перерахування, повернення до викладеного, доповнення та ін.

Отже, оволодіння основами ораторського мистецтва сприяє якісному проведенню занять з гуманітарної підготовки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Основні категорії і поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.