Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції

Характеристика і сфера застосування методу однорідних секцій, методу нормативного розподілу постійних витрат і стандарт-косту.

Характеристика і сфера застосування простого, позамовного, попередільного і нормативного методів обліку витрат і калькулювання.

Обґрунтування понять: об‘єкти витрат, об‘єкти калькулювання, калькуляційні одиниці, методи обліку витрат, методи калькулювання.

Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції.

План лекційних питань

ЗА ПОВНИМИ ВИТРАТАМИ

ТЕМА 3. МЕТОДОЛОГІЯ ОБЛІКУ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ

Облік витрат є складовим елементом загальної системи управлінського обліку, домінуючу функцію якого становить процедура забезпечення даних для контрольних управлінських рішень. Тобто, обліком витрат, який іноді називають калькуляцією витрат, вважають обліково-аналітичний процес, в якому витрати виробництва аналізуються та інтерпретуються у вигляді, придатному для прий-няття управлінських рішень та забезпечення контролю за їх виконанням.

Перехід економіки України до ринкових відносин господарювання ви-магає вивчення передового зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання собівартості продукції з метою адаптації, вдосконалення та модернізації вітчиз-няних методів. На думку більшості вітчизняних науковців, процедура обліку та калькулювання виробничої собівартості продукції (тобто без урахування адмі-ністративних витрат і витрат на збут), регламентована Положенням (стандар-том) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, не справляє відчутного впливу на сутність і принципи вітчизняних методів. Процес калькулювання собівартості продукції за повними витратами, який вважається традиційним для України, передбачає включення у собівартість продукції всіх витрат виробництва без їх розподілу на змінні і постійні. Таке розмежування є обов‘язковим тільки при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають лише змінні витрати.

Загальна структурно-логічна модель класифікації методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції представлена на рис. 3.1.

Основними ознаками розмежування методів обліку витрат і калькулю-вання собівартості продукції є: 1) за об‘єктами обліку витрат: попередільний метод, попроцесний метод, позамовний метод; 2) за повнотою витрат, які вра-ховуються: метод обліку повної собівартості, метод обліку неповної собівартос-ті; 3) за ступенем нормованості витрат: метод обліку фактичної собівартості, метод обліку нормативної собівартості.

Рис. 3.1. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Основною метою калькулювання витрат є вимірювання, фіксація і облік витрат на виробництво та порівняння цих витрат із заздалегідь визначеними по-казниками, встановленими керівництвом. У цьому значенні калькуляція (облік) витрат виступає надзвичайно важливим інструментом контролю. Зокрема, ви-робничі підприємства ведуть облік витрат не лише для визначення прибутку і складання зовнішніх фінансових звітів, але й для того, щоб надати корисну ін-формацію, необхідну менеджерам для прийняття управлінських рішень. При цьому, щоб задовольнити вимоги фінансового обліку, не завжди слід точно від-стежувати, як витрати розподіляються між окремими видами продукції. Тут важливо визначити, яка частина витрат має бути віднесена на реалізовану про-дукцію, а яка на запаси. Точність же розподілу по видах продукції тут не така важлива. Тобто розподіл можна здійснити з певною мірою наближеності.

Однак, для прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень необхідна більш точна інформація про витрати по видах продукції. За рахунок точнішого вимірювання ресурсів, які припадають на кожний вид продукції або об'єкт витрат, організація може також виявити внутрішні джерела прибутків. Якщо облікова система підприємства не забезпечує достатньо точного обліку споживання ресурсів по видах продукції, облікова собівартість буде викривле-на, і виникне небезпека, що менеджери відмовляться від випуску прибуткових видів продукції чи продовжуватимуть випускати ті види, які насправді прибут-ку не приносять. Наприклад, загальною вимогою на ринках спеціалізованих продуктів та послуг є встановлення конкурентної цінової пропозиції. Однак, не знаючи витрат на виробництво одиниці продукції чи послуг практично немож-ливо правильно встановити її ціну.

Інформація про собівартість одиниці продукції є важливою і в інших ви-падках. Наприклад, рішення щодо розробки та впровадження нових видів про-дукції й послуг приймаються з урахуванням очікуваної собівартості одиниці продукції. Рішення стосовно виробництва чи купівлі продукту (послуги), прий-няття чи відхилення спеціальних замовлень, або рішення стосовно того, про-довжувати виробництво продукту (послуги), чи відмовитися від нього, також потребують інформації про собівартість одиниці продукції. Таким чином, з ог-ляду на виняткову важливість інформації про собівартість одиниці продукції, істотне значення має її точність і правильність визначення. Викривлення собі-вартості одиниці продукції є неприйнятним.

Точні витрати на продукт є життєво необхідними не тільки для аналізу прибутковості, але й для прийняття таких стратегічних рішень, як проектування продукту, ціноутворення і структура випуску. Це означає, що визначення собі-вартості продукту залежить від того, яка управлінська ціль обслуговується.

Визначення собівартості продукту ілюструє фундаментальний принцип управління витратами: «різні витрати – для різних цілей». Наприклад, якщо не-обхідно провести аналіз стратегічної прибутковості, то менеджеру підприєм-ства потрібна інформація про всі доходи і витрати, пов'язані з продуктом. У цьому випадку визначається собівартість продукту за ланцюжком діяльності, тому що вона врахує всі витрати, необхідні для оцінки стратегічної прибут-ковості, зокрема витрати за видами діяльності, починаючи з проектування про-дукту до обслуговування клієнтів.

Якщо ж управлінською ціллю є аналіз короткострокової або тактичної прибутковості, витрати на проектування й розробку можуть бути нерелевантни-ми, особливо для існуючих продуктів. Рішення, наприклад, про прийняття або відхилення замовлення на існуючий продукт залежатиме від ціни, запропоно-ваної потенційним клієнтом, і витрат на виробництво, маркетинг, дистриб'юцію та обслуговування спеціального замовлення. Отже, лише операційні види діяль-ності у структурі вартості були б важливими (тобто без витрат на проектування і розробку). Віднесення витрат на ці види діяльності визначає операційну собі-вартість продукту.

Якщо, в результаті, управлінською ціллю є фінансова звітність, то необ-хідно визначити традиційну собівартість продукту, до якої згідно з правилами і вимогами фінансової звітності відносяться лише витрати виробництва. Калькуля-ція собівартості продукту для складання зовнішньої фінансової звітності вважа-ється однією з центральних цілей системи управління витратами. Для інших ці-лей можна використовувати адекватні методи визначення собівартості продукту.

Узагальнена модель варіативності застосування різних аспектів визначен-ня собівартості продукції представлена в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Основні варіанти визначення собівартості продукту за принципом

«різні витрати – для різних цілей» [17 : 56]

Визначення собівартості продукту		Собівартість про-дукту за структу-рою вартості		Операційна собівартість продукту	Традиційна собівартість продукту

Витрати за видами діяльності	Дослідження	–	–
Виробництво	Виробництво	Виробництво
Маркетинг	Маркетинг	–
Сервіс клієнтів	Сервіс клієнтів	–

Управлінські цілі, що обслуговуються	Рішення про ціноутворення	Стратегічні рішення про проектування продукту	Складання зовнішньої фінансової звітності
Рішення про асортимент
Аналіз стратегіч-ної прибутковості	Аналіз тактичної прибутковості

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І характеристика	\|	Обґрунтування понять: об‘єкти витрат, об‘єкти калькулювання, калькуляційні одиниці, методи обліку витрат, методи калькулювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.