Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Тема 4. Рекреаційно-курортне районування території України

1. Основні принципи й головні аспекти рекреаційного районування

2. Умови й фактори рекреаційного районоутворення

3. Визначення рекреаційного району. Таксономічні одиниці районування.

4. Варіанти рекреаційного районування. Характеристика рекреаційних районів України

5. Регіональні проблеми розвитку рекреаційного комплексу України

1. Основні принципи й головні аспекти рекреаційного районування

Поділ території на просторово-територіальні одиниці базується на теорії районування або регіоналізації. Районування буває інтегральним і спеціальним, або комплексним. Інтегральне районування базується на відокремленні окремих частин території на основі існуючих природних і суспільних даностей.

Спеціальне районування обґрунтовує поділ території на основі відмінностей лише у певних сферах діяльності суспільства. Основою для відокремлення районів або регіонів у цілому виступають три групи критеріїв: природні, історичні й соціально-економічні, які мають певні відмінності для різних частин планети. У загальному сенсі всі перелічені групи критеріїв впливають на спеціалізацію виробництва певної продукції або послуг, у тому числі й рекреаційних, що призводить до розвитку територіального поділу праці. Таким чином, рекреаційне районування є одним з видів спеціалізованого районування і є комплексним. Рекреаційне районування дає змогу на науковій основі виокремлювати території з однорідною рекреаційною спеціалізацією, тобто здійснювати виділення територій різного таксономічного рангу з певним набором рекреаційних ресурсів і відповідним набором послуг, відмінних від інших територій.

Рекреаційне районуванняподіл території (країни, регіону чи всієї планети) на таксономічні одиниці, що мають певні відмінності, й у загальному значенні характеризуються як спеціалізація рекреаційного господарства, структура рекреаційних ресурсів, напрямки їх освоєння й охорони, перспективи розвитку рекреаційної діяльності.

Рекреаційне районування території дозволяє:

· з найбільшою ефективністю визначити можливості використання тих або інших територій для цілей рекреації й туризму;



Интернет реклама УБС

· виділяти нові рекреаційно-туристські райони різного порядку;

· виявляти нові рекреаційні ресурси й інші передумови для розвитку рекреації у ще не освоєних місцевостях;

· переносити досвід розвитку туризму з одних районів до інших.

Соціальний аспект рекреаційного районування полягає в тому, що воно проводитися з метою забезпечення оптимального функціонування рекреаційних установ різного порядку й виконання ними їх головних функцій.

Економічний аспект рекреаційного районування полягає в координації розвитку рекреаційного господарства з іншими господарськими системами.

Географічний аспект рекреаційного районування полягає у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації й туризму, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямків, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння території.

Екологічний аспект полягає у вивченні й створенні умов для раціонального використання, збереження та охорони рекреаційних ресурсів. Рекреаційне районування базується на таких принципах:

· генетичному таксономічні одиниці районування виділяються на підставі історичного аналізу територіальної організації рекреаційного господарства й прогнозу його розвитку;

· соціально-економічному при районуванні враховується головна мета задоволення рекреаційних потреб суспільства, раціональне використання рекреаційних ресурсів, підвищення ефективності територіального поділу праці, зниження витрат на виробництво туристських послуг;

· єдності рекреаційно-туристського районування з економічним або адміністративно-територіальним устроєм (використання цього принципу часто піддається критиці, оскільки при його застосуванні порушуються принципи географічності, власне розповсюдження певних видів природних рекреаційних ресурсів та історизму, оскільки так як адміністративні кордони дуже часто роз’єднують цілісні в природному та історичному відношенні території і, навпаки, пов’язують мало схожі між собою території).

 

2. Умови й фактори рекреаційного районоутворення

Під впливом певних умов і факторів розвитку окремих галузей складаються галузеві райони так само в туризмі під впливом специфічних факторів і умов формуються туристські райони. Туристське районування являє собою один із видів соціально-економічного районування.

Під умовами рекреаційного районоутворенняварто розуміти загальні особливості природного й соціально-економічного середовища, у якихвідбувається формування й функціонування туристських районів.

Природне середовище рекреаційного районоутворення розуміється як територіальне сполучення природних туристських ресурсів і природної обстановки їхнього освоєння. Природне середовище впливає на:

· диверсифікованість туристських потреб;

· потенційну рекреаційну спеціалізацію;

· зовнішні обриси території району;

· напрямки, види й комплексність туристського обслуговування;

· сезонність туристського обслуговування.

Соціально-економічне середовище в рекреаційному районоутворенні представлено у двох аспектах:

I. Ресурси соціально-економічного походження. До них належать: археологічні, історичні, містобудівні, архітектурні, культурні визначні пам'ятки, унікальні спорудження й промислові об'єкти.

II. Зовнішня й внутрішня обстановка формування туристських районів як системних утворень. До зовнішніх умов належать ті з них, вплив яких відбувається в результаті просторової взаємодії рекреаційного району із соціально-економічними даностями, що лежать за його межами. Такі умови прийнято називати економіко-географічним положенням (ЕГП).

Виділяють 5 видів ЕГП рекреаційного району

1. Положення відносно районів формування рекреаційних потоків, або відносно ринків рекреаційних послуг.

2. Транспортно-географічне положення.

3. Положення відносно зовнішніх баз постачання продуктів рекреаційного споживання. Грає особливо важливу роль у важкодоступних, наприклад гірських районах.

4. Положення відносно ареалів, із яких може бути додатково притягнута робоча сила.

5. Положення відносно інших рекреаційних районів, у першу чергу з однотипною спеціалізацією).

До провідних внутрішніх соціально-економічних умов належать:

· рівень розвитку й територіальної інфраструктури;

· рівень економічного освоєння території (забезпеченість району матеріальними й фінансовими засобами для створення й подальшого розвитку індустрії гостинності, відкритість для іноземних інвестицій);

· наявність трудових ресурсів;

· характер розселення в районах.

При вивченні умов рекреаційного районоутворення варто враховувати, що вони створюють лише передумови для функціонування й розвитку рекреаційних районів, а їхня фактична реалізація залежить від факторів формування рекреаційних районів.

Фактори рекреаційного районоутворення:

1) рівень комфортності й тривалості сприятливих кліматичних умов і погоди;

2) розмаїтість природних умов і ресурсів (гірські території, морські узбережжя, залісені ділянки). Атрактивність природних територій, наявність особливо охоронюваних об'єктів і видів флори й фауни;

3) насиченість і територіальне сполучення природних та історико-культурних пам’яток по території району, їх взаєморозташування відносно основних туристських центрів;

4) ступінь привабливості, атрактивності природних і історико-культурних пам’яток для основної маси туристів;

5) рівень доступності району з погляду існуючих транспортних комунікацій.

6) рівень витрат у часі для прибуття до туристського району;

7) рівень фінансових витрат туристів під час перебування в туристському районі;

8) рівень розвитку туристської інфраструктури (засоби розміщення, харчування, транспорт, зв'язок, розваги);

9) рівень сервісу й кваліфікація робочого персоналу;

10) природна ємність території для прийняття туристів;

11) стабільність внутрішньополітичної й економічної ситуації;

12) рівень безпеки з погляду криміногенної обстановки й тероризму.

13) основні особливості туризму в даному районі (ритми, сезонність, тривалість перебування туристів, що переважають види туризму, основні цілі відвідування);

14) відношення влади й місцевих туристських органів до проблем туризму;

15) економічна роль туризму для даного району;

16) перспективи розвитку туризму в даному районі.

3. Визначення рекреаційного району.

Природно, що при проведенні туристського районування облік усіх перелічених факторів і умов неможливий, у першу чергу, через відсутність даних по тих або інших пунктах для деяких територій. Тоді районування проводиться з опорою на більше або менше для кожної території число факторів, які для даної території мають більшу вагу. Такий стан справ привів до того, що для рекреаційних районів намітилися загальні ознаки.

Основні ознаки рекреаційних районів наступні:

1. Час виникнення, історичні особливості формування.

2. Рекреаційні ресурси (природні, історико-культурні, інфраструктурні) та їхні територіальні сполучення.

3. Характер рекреаційної спеціалізації й ступінь її розвитку.

4. Потужність, географія, структура й динаміка рекреаційних потоків.

5. Рівень рекреаційного освоєння території району стан розвитку рекреаційної функції в межах певної території (акваторії) за певний період. Характеризується насиченістю території елементами рекреаційної інфраструктури, певним рекреаційним навантаженням, ступенем розвитку туристського господарства, його зв'язками з іншими підсистемами.

6. Наявність одного або більше рекреаційних центрів і органів управління.

7. Проблеми й перспективи подальшого розвитку.

Рекреаційний район (регіон)це територія, що має певні ознак(1-7), забезпечена туристською інфраструктурою й системою організації туризму.

Варто також пам'ятати: помилковою є думка про те, що рекреаційним районом може вважатися територія, де туризм народногосподарському комплексі має домінуюче значення; хоча такі райони існують, на практиці їхня кількість сильно обмежена. У найбільш загальному плані до рекреаційного району належить територія, де рекреація розвинена настільки, що виступає як одна з галузей спеціалізації.

Таксономічні одиниці районування.

Існуюча на сьогодні ієрархічна співпідпорядкованість таксономічних одиниць рекреаційного районування досить різноманітна. Різні автори дотримуються різних точок зору щодо розмірності та підпорядкування одиниць рекреаційного районування. Розглянемо деякі з них. Мироненко Н.С. й Твердохлєбов І.Т. пропонують виділяти наступні таксономічні одиниці рекреаційного районування:

· рекреаційна зона (сотні тисяч або десятки тисяч км кв.), наприклад Причорноморська рекреаційна зона;

· рекреаційний район (сотні тисяч або десятки тисяч км кв., наприклад Кримський;

· рекреаційний підрайон (тисячі або сотні тисяч км кв.), наприклад Південне узбережжя Криму;

· рекреаційний мікрорайон (сотні км кв. або тисячі га), наприклад Алуштинський;

· рекреаційний пункт (десятки або сотні га), наприклад сел. Гурзуф.

 

Желудьковський Е.О. запропонував виділяти таку ієрархічну структуру рекреаційних утворень:

· рекреаційні регіони;

· рекреаційні райони;

· рекреаційні підрайони;

· центри туризму, зони відпочинку й курорти.

 

Шаблій О.І. пропонує наступну ієрархію рекреаційних територій:

· рекреаційний пункт окремі засоби розміщення туристів, наприклад санаторії, бази відпочинку й т. ін.

· рекреаційний центр окремий населений пункт із набором рекреаційних установ або окремих об'єктів, які є центрами формування рекреаційного вузла;

· рекреаційний вузол сукупність таких центрів або рекреаційних установ на компактній території. Тут розташовуються взаємодоповнюючі рекреаційні установи, які надають необхідні послуги відпочиваючим;

· рекреаційний район сукупність рекреаційних пунктів, центрів і вузлів, які спільно використовують певну територію й розміщені на ній інфраструктурні об'єкти, утворюючи рекреаційні райони, що здебільшого не є однофункціональними;

· рекреаційний регіон група рекреаційних районів, розташованих на території, що характеризується спільністю природних, історико-культурних, соціально-економічних ресурсів, певними інфраструктурними взаємозв'язками й іншими властивостями;

· рекреаційні зони це сукупність рекреаційних регіонів, які формуються на основі територіальної близькості, наявності транспортних і функціональних зв'язків і загального рекреаційного ресурсу.

4. Варіанти рекреаційного районування.

Характеристика рекреаційних районів України

Територія України неодноразово була задіяна (як частково, так і повністю) в різних схемах туристсько-рекреаційного районування, в зв’язку з чим класифікація туристських територій значно ускладнюється. Розглянемо найвідоміші схеми районування, здійснювані з метою розвитку рекреації і туризму.

Інститутом географії АН СРСР у 80-х рр. ХХ ст. було проведене рекреаційне районування території СРСР, де Україна виділена в єдиний рекреаційний район. В його основу покладався ступінь розвитку рекреаційних функцій території (показник визначався за територіальною концентрацією підприємств відпочинку). Було виділено 4 зони, в трьох з яких за переважанням або сполученням провідних рекреаційних функцій виділено 19 рекреаційних районів, в тому числі 4 – в межах України: Кримський, Одеський, Азовський прибережний, Дніпровсько-Дністровський.

За схемою туристського районування СРСР М. П. Крачило (1978 р.) також виділені 4 туристські зони, а три приморські райони України об'єднано в Кримсько-Одесько-Азовський туристський район, а також виділено окремо Карпатський туристський та Дніпровсько-Дністровський район. Всього М. П. Крачило пропонує виділити сім таксонів туристського районування: зона, регіон, район, вузол, комплекс, центр, підприємство.

І. Д. Родічкін (1978 р.) запроваджуючи до рекреаційного районування системний підхід, пропонував поділяти територію України на 9 регіональних рекреаційних систем (РРС): Київсько-Дніпровську, Волинську, Сіверсько-Донецьку, Придніпровську, Приазовську, Одесько-Чорноморську, Дніпровсько-Бузьку, Карпатську і Кримську. Виділення таких таксонів було проведено на основі ландшафтно-природних характеристик. Слід зазначити, що виділені системи, на відміну від попередніх, не охоплюють повністю всю територію, що цілком співпадає з одним із наведених факторів формування і розвитку рекреаційних районів.

Рекреаційно-кліматичне районування території України, запропоноване в 1989 році науковцями географічного факультету КДУ, включає 6 районів: Західний, Центральний, Східний, Південний, Кримський та Закарпатський.

Відоме також комплексне рекреаційне районування представлене в Українській географічній енциклопедії. Воно передбачає виділення 4 рекреаційних регіонів (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський), 8 рекреаційних районів (Одеський, Приазовський, Феодосійський, Ялтинський, Євпаторійський, Придніпровський, Донецький, Придністровський), сім рекреаційних підрайонів (Судацький, Євпаторійський, Феодосійський, Чорноморський, Кримський, Алуштинський, Ялтинський). В цьому районуванні найвищою таксономічною одиницею виступає рекреаційний регіон, куди входять підсистеми тривалого і короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також підсистеми управління, обслуговування, транспорту, переважно в межах економічного району.

Характеризується територіальним поєднанням географічних і бальнеологічних ознак, факторів, які включають рекреаційні ландшафти і

території поширення лікувальних і туристських ресурсів, а також транспортні зв'язки з районами концентрації населення. Пересічна ємність рекреаційногорегіону становить від 1,5 до 2,0 млн. рекреантів у літні місяці.

Найширше за змістом комплексне рекреаційне районування наводить О.І. Шаблій, спираючись на наявні рекреаційні ресурси, існуючі потоки рекреантів та матеріально-технічну базу. Виділяються 4 рекреаційні зони: Чорноморсько-Азовська, Західно - Українська, Центрально-Українська, Поліська. Рекреаційний регіон характеризується ним за спільністю природних, історико-культурних і соціально-економічних ресурсів, певними інфраструктурними взаємозв'язками й іншими чинниками. В межах зон виділяються 9 рекреаційних регіонів: Кримський, Західно-Причорноморський, Східно-Причорноморський, Карпатський, Розтоцько-Опільський, Придніпровський, Придністровський, Подільський, Донецький, а також два райони Закарпатський (в межах Поліської) і Бердянський (в межах Східно-Причорноморського регіону).

У 1997 році Бейдиком О. О. і Ляшенко Д. О. було запропоноване рекреаційно-туристське районування України, яке включало шість рекреаційно-туристських районів: Карпатський, Полісько-Подільський, Київсько-Дніпровський, Донецько-Дніпровський, Кримський, Причорноморський.

Поколодною М. М. була запропонована схема туристсько-рекреаційного районування території України, яке проводилось з урахуванням: 1) ступеня розвитку рекреаційної галузі в районі; 2) характеру туристської спеціалізації; 3) рівня туристсько-рекреаційного освоєння території; 4) спільності перспективного розвитку району; 5) комбінації туристських ресурсів; 6) інтенсивності туристських потоків. В результаті було виділено шість туристсько-рекреаційних районів (Карпатський, Полісько-Подільський, Придніпровський, Донецько-Слобожанський, Причорноморський, Кримський), межі яких проходять кордонами адміністративних областей і об’єднують усі адміністративно-територіальні суб’єкти України.

Пропоновані схеми класифікації туристських територій України підтверджують неоднозначність критеріїв районування, тенденцію до поглиблення і деталізації схем і виділення одиниць районування, наявність суб’єктивізму дослідників у підходах до районування.

 


5. Регіональні проблеми розвитку рекреаційного комплексу України

Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв’язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування.

На міжнародному ринку Україна фактично невідома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією (окрім серед представників старшого покоління української діаспори, але і цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг рекреаційного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має жодного туристського представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.

Найсуттєвішими перешкодами є наступні:

1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами.

2. Транспортні труднощі, пов’язані з приїздом до України та пересуванням по її території. Візовий режим.

3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

4. Недосконалість нормативно-правової бази забезпечення рекреаційної діяльності , несприятливий клімат інвестування.

Сьогодні розвиток регіонів України характеризуються значними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку, неузгодженістю ряду законодавчих і нормативних актів, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією. Спостерігається надмірна концентрація населення і виробництва у великих містах, неефективний, уповільнений розвиток більшості середніх і маленьких міст. Це є наслідком надмірного втручання держави в регіональну політику протягом довготривалого періоду, що призвело до значних територіальних диспропорцій економічного розвитку країни, до погіршення демографічної ситуації в країні, стану зайнятості, зниженню якості життя населення, занепаду сільської місцевості. В усіх регіонах України посилюються процеси депопуляції населення, погіршується стан житлово-комунального господарства, санітарно-гігієнічна й епідеміологічна ситуація, зменшуються обсяги капітальних вкладень у розвиток житлового будівництва, введення в експлуатацію нових і відремонтованих житлових будинків.

В регіональному розрізі існує тенденція диспропорційності розвитку туризму. Більше половини обсягів туристичної діяльності припадає на три регіони – АР Крим, м. Київ, Одеську область, які розвинені всебічно у різних галузях економіки. Водночас у регіонах, що є депресивними в інших галузях, туризм також не набув належного розвитку, незважаючи на наявність необхідних для цього природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48% до 67% обсягів туристської діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та Одеської області.

Поступово підвищується ефективність господарської діяльності у сфері туризму і рекреації в наступних регіонах України: м. Києві, АР Крим, м.Севастополі, областях Львівській, Волинській, Івано-Франківській. З іншого боку, неповністю використовується рекреаційний потенціал більшості регіонів України.


Таблиця 1

Характеристика рекреаційного потенціалу регіонів України

За рівнем забезпечення землями рекреаційного призначення лідерами є Хмельницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька та Чернігівська області. Це обумовлено особливостями регіонального землекористування та господарською спрямованістю регіонів: це непромислові області, розташовані у Поліському та Карпатському рекреаційних регіонах, де високий рекреаційний потенціал і низький або середній рівень його використання. Нижчі показники у Дніпропетровській, Київській, Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Харківській, Черкаській областях. В основному – це області з розвиненою промисловістю, що обумовлює пріоритети землекористування. За рівнем концентрації земель на 1 тис. рекреантів найвищі позиції займають Чернівецька, Хмельницька, Чернігівська, Волинська, Івано-Франківська, Рівненська, Сумська, Тернопільська області, де рівень рекреаційного навантаження – один з найменших за кількістю рекреантів.

Рівень концентрації природно-рекреаційного потенціалу найвищий у Чернівецькій, Хмельницькій, Чернігівській, Сумській, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Закарпатській, Житомирській, Волинській областях. Найнижчі показники в АР Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Черкаській областях. Найбільший вплив на ці показники мала частка природно-рекреаційного потенціалу у структурі ПРП регіону, що значною мірою визначило площі земель, які використовуються чи можуть використовуватися для розвитку рекреаційного природокористування. За рівнем концентрації природно-рекреаційного потенціалу на одного рекреанта найвищі показники у Чернівецькій, Житомирській, Сумській, Хмельницькій, Чернігівській областях, що також пов'язано з низьким рівнем рекреаційного навантаження.

Результати розрахунку рівнів забезпечення регіонів мінеральними водами та лікувальними грязями, землями рекреаційного призначення як відношення наявних площ до потреби, проведені Черчиком Л.М., відображено у табл. 2.

Таблиця 2

Результати розрахунку загального індексу групи показників природно-ресурсного забезпечення регіонів (групового індексу)

 

 


На основі індексів підгруп індикаторів Черчиком Л.М. здійснено групування регіонів (табл. 3).

Таблиця 3

Групування регіонів України за рівнем рекреаційного природно-ресурсного забезпечення

 

 

Аналіз сучасного стану рекреаційного природокористування в Українісвідчить про високий рівень забезпечення рекреаційними ресурсами АР Крим,Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Одеської областей, високу інтенсивність використання природно-рекреаційного потенціалу в АР Крим,Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, у Житомирській, Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Чернігівській, Чернівецькій, Сумській, Хмельницькій областях.

Рекреаційна сфера має бути визнана в Україні як одна з пріоритетних. У низці регіонів пріоритетними мають стати спеціалізації, що обумовлюється структурою ПРП, часткою в ньому природних рекреаційних ресурсів, екологічною ситуацією та геополітичним розташуванням регіону.

Низька частка земель рекреаційного призначення в структурі земельного фонду України свідчить про низький рівень використання природно-рекреаційного потенціалу регіонів і несприйняття його як повноправної іпотужної складової природно-ресурсного потенціалу загалом. Це призводить до використання земель із цінними ПРП в інших сферах діяльності. Водночас така ситуація обумовлена недосконалістю Земельного кодексу та підходів до розмежування земель за їх призначенням, відсутністю досліджень стану земель і найдоцільніших форм та сфер їх використання з урахуванням економічної, соціальної та екологічної доцільності.

Незважаючи на позитивні зрушення в туристській сфері України, розвиток рекреаційного комплексу в регіонах відбувається повільно порівняно зі світовими туристськими регіонами. Наявні ресурси не використовуються належним чином через низький рівень розвитку інфраструктури, в якій одне з перших місць належить транспортній системі. Важливими проблемами залишаються подальше вдосконалення залізничної мережі регіонів, електрифікація окремих відрізків доріг, реконструкція і модернізація залізничних вокзалів.

Треба підкреслити, що і наявна матеріально-технічна база рекреаційного комплексу в регіонах використовується неефективно через низку причин:

асортимент рекреаційних послуг і рівень сервісу значно відстають від зарубіжних стандартів;

ціни на рекреаційні послуги мають постійну тенденцію до зростання, хоча це не завжди пов'язано з покращенням комфортності та рівня обслуговування;

структура номерного фонду не відповідає потребам клієнтів (недостатньо одномісних номерів, номерів підвищеної комфортності).

Головними проблемами сьогодення та найближчої перспективи є не збільшення кількості об'єктів і їх потужностей, а налагодження конкурентоспроможного ринку рекреаційних послуг шляхом модернізації існуючої матеріально-технічної бази.

До проблем місцевого рівня належить зменшення загального терміну оформлення земельної ділянки у власність або під забудову (сьогодні вінстановить від 3 до 9 місяців); наявність додаткових умов при наданні дозволів на ділянку (наприклад, будівництво 10 км. доріг, ремонт школи тощо).

Отже, для забезпечення подальшого розвитку регіональних рекреаційних комплексів необхідно провести широкомасштабні дослідження і пошукові роботи з виявлення і оцінки нових територій, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів, з обґрунтування основних напрямів їх використання для розвитку рекреації, туризму та організованого відпочинку населення з відповідною інфраструктурою обслуговування. Розміщення галузей промисловості, сільського господарства та сфери послуг у рекреаційних районах треба пов’язувати з ефективним функціонуванням останніх.


Читайте також:

  1. III. По території охоплення
  2. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
  3. А/. Верховна Рада України.
  4. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  5. Аграрні закони України
  6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  8. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  9. Адміністрація Президента України
  10. Адреси бібліотек України
  11. Акти Верховної Ради України
  12. Акти Кабінету Міністрів України

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Тема 1. Курортологія як наука

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.